Постанова

Іменем України

15 березня 2018 року

м. Київ

справа № 522/12014/16-ц

провадження № 61-1599св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),Гулька Б.І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - комунальна установа «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 16»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2017 року у складі судді Загороднюка В. І. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 22 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Кравця Ю. І., Журавльова О. Г., Комлевої О. С.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до комунальної установи «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 16» про розірвання трудового договору та зобов'язання вчинити певні дії.

Позовнузаяву мотивовано тим, що 06 січня 2014 року ОСОБА_4 уклала трудовий договір з комунальною установою «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 16» (далі - КУ «ЦПМСД № 16») на невизначений строк і згідно наказу № 21-ОС була прийнята на посаду лікаря-стажиста із загальної практики-сімейної медицини з 08 січня 2014 року з посадовим окладом згідно штатного розкладу.

Відповідно до наказу від 01 червня 2014 року № 109-ОС їїбуло переведено на посаду лікаря загальної практики-сімейного лікаря з посадовим окладом згідно штатного розкладу, але без надбавки за дільничність. Впродовж двох років, з 01 червня 2014 року по 08 червня 2016 року, їй не нараховували зазначену надбавку. Також відповідачем було порушено порядок і умови надання їй щорічних відпусток.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_4 просила зобов'язати відповідача звільнити її з посади лікаря загальної практики-cімейного лікаря шляхом видачі наказу про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, зобов'язати відповідача внести в її трудову книжку відповідний запис про звільнення її з посади лікаря загальної практики-сімейного лікаря за частиною третьою статті 38 КЗпП України, згідно поданої заяви від 24 червня 2016 року, стягнути на її користь вихідну допомогу у розмірі, передбаченому колективним договором КУ «ЦПМСД № 16», але не менше тримісячного середнього заробітку, стягнути на її користь середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки, зобов'язати відповідача провести остаточний розрахунок, виплатити належні їй при звільненні суми, видати трудову книжку, копію наказу про звільнення та довідку про заробітну плату за період з 08 січня 2014 року по день звільнення.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до наказу Міністерства охорони здоров'я України від 25 грудня 1997 року № 367 випускник державного вищого медичного (фармацевтичного) закладу освіти III - IV рівнів акредитації, якому після навчання в інтернатурі присвоєно кваліфікацію лікаря (провізора) - спеціаліста і який працевлаштований на підставі направлення на роботу, вважається молодим спеціалістом протягом трьох років з моменту укладення ним трудового договору із замовником. Пунктом 3 вказаного наказу встановлено, що випускники зобов'язані відпрацювати за місцем призначення не менше, ніж три роки. Працевлаштування позивача до КУ «ЦПМСД №16» відбулося на підставі листа Міністерства охорони здоров'я України від 16 жовтня 2013 року № 11.02-10/50-Р-12906/10787. Доводи позивача щодо порушення КУ «ЦПМСД №16» трудового законодавства є безпідставними.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 22 листопада 2017 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, надав належну правову оцінку наданим учасниками справи доказам та обґрунтовано дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просить скасувати оскаржувані судові рішення та справу передати на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалені судові рішення у справі постановлені без з'ясування всіх обставин, які мають значення для справи, та з порушенням оцінки доказів.

У березні 2018 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від КУ «ЦПМСД №16», в якому викладено прохання залишити оскаржувані судові рішення без змін, оскільки вони прийняті при всебічному та повному з'ясуванні обставин справи, ґрунтуються на правильному застосуванні норм чинного законодавства України.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК Українипід час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із положеннями частини другої статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що згідно наказу КУ «ЦПМСД №16» від 06 січня 2014 року № 21-осОСОБА_4 було прийнято на посаду лікаря стажиста з загальної практики-сімейної медицини з 08 січня 2014 року (а. с. 81).

01 липня 2014 року ОСОБА_4 була переведена на посаду лікаря загальної практики-сімейного лікаря відповідно до наказу КУ «ЦПМСД №16» від 01 липня 2014 року № 109-ос (а. с. 82).

Відповідно до наказу КУ «ЦПМСД №16» від 10 червня 2016 року № 43-від ОСОБА_4 знаходилася у відпустці без збереження заробітної плати з 09 червня 2016 року по 08 липня 2016 року.

13 червня 2016 року позивач, перебуваючи у відпустці, звернулася до Головного лікаря КУ «ЦПМСД №16» із заявою про звільнення її із займаної посади на підставі частини першої статті 38 КЗпП України, при цьому дата, з якої позивачка просить її звільнити, в заяві відсутня (а. с. 83).

17 червня 2016 року КУ «ЦПМСД №16» до департаменту охорони здоров'я та соціального захисту населення Одеської обласної державної адміністрації був направлений лист з проханням надати дозвіл на майбутнє звільнення молодого спеціаліста - ОСОБА_4 (а. с. 84).

24 червня 2016 року, перебуваючи у відпустці, ОСОБА_4 звернулася до Головного лікаря КУ «ЦПМСД №16» із заявою про звільнення її з займаної посади за частиною третьою статті 38 КЗпП України з 24 червня 2016 року у зв'язку з порушенням трудового законодавства роботодавцем (а. с. 85).

У зв'язку з поданням 24 червня 2016 року ОСОБА_4 другої заяви про звільнення заява про звільнення, подана нею 13 червня 2016 року, вважалася відкликаною.

27 червня 2016 року КУ «ЦПМСД №16» на адресу ОСОБА_4 було направлено лист, відповідно до якого викладені позивачем обставини не підтверджують порушення трудового законодавства КУ «ЦПМСД №16» та її заява по звільнення з займаної посади за частиною третьою статті 38 КЗпП України не підлягає задоволенню (а. с. 86).

04 липня 2016 року до КУ «ЦПМСД №16» надійшла поштою третя заява від ОСОБА_4, яка ще перебувала у відпустці, про звільнення її з займаної посади за частиною першою статті 38 КЗпП України. У вказаній заяві позивач зазначила датою звільнення дату одержання роботодавцем заяви. Дата складання заяви про звільнення, як вбачається з самої заяви, - 08 червня 2014 року (а. с. 87).

У зв'язку з поданням вказаної заяви про звільнення заява про звільнення, подана позивачкою 24 червня 2016 року, вважалася відкликаною.

19 липня 2016 року КУ «ЦПМСД №16» направила рекомендованим листом на адресу ОСОБА_4 відповідь від 05 липня 2016 року № 549, в якій їй було повідомлено про те, що її буде звільнено за частиною першою статті 38 КЗпП України, для чого їй необхідно з'явитись для оформлення необхідних документів до установи, та надати необхідні документи (а. с. 88).

Вказаний лист, направлений на адресу ОСОБА_4, був повернутий установі у зв'язку із закінченням терміну зберігання на поштовому відділенні (а. с. 89).

Відповідно до частини 3 статті 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з відсутності правових підстав щодо зобов'язання відповідача звільнити позивача шляхом видачі наказу про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, оскільки позивачем не доведено порушення КУ «ЦПМСД №16» трудового законодавства. Інші позовні вимоги є похідними від позовних вимог щодо звільнення позивача, тому вони також не підлягали задоволенню.

Статтею 60 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення) передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог статей 303, 304 ЦПК України 2004 року перевірив доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними висновками, постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам статті 315 ЦПК України 2004 року.

До матеріалів касаційної скарги додано наказ від 14 квітня 2017 року № 42-ос, відповідно до якого ОСОБА_4 звільнено з посади сімейного лікаря з 09 липня 2016 року на підставі пункту четвертого ст. 40 КЗпП України. Разом з тим, суд апеляційної інстанції переглядаючи рішення суду першої інстанції, правильно зазначив, що позивач не заявляла позовних вимог про визнання цього наказу недійсним (його скасування), і вони не були предметом судового розгляду в суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

За наслідками розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції приймає постанову відповідно до правил, встановлених статтею 35 та главою

9 розділу III цього Кодексу, з особливостями, зазначеними у статті 416 цього Кодексу (частина перша статті 415 ЦПК України).

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 22 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк

Б. І.Гулько

Д.Д. Луспеник