Постанова

Іменем України

16 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 381/2423/20

провадження № 61-17937 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Нежури В. А.,

Березовенко Р. В., Коцюрби О. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, у якому просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання повнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/3 із усіх видів його заробітку щомісячно,

з моменту подання позовної заяви до закінчення навчання, тобто

до 01 липня 2021 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона перебувала

у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 08 вересня 2001 року

по 16 березня 2017 року, від якого вони мають двох синів: ОСОБА_3 і ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 29 грудня 2016 року у справі № 381/4770/16-ц

за її позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей стягнуто з останнього на її користь аліменти

на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4, у розмірі 1/3 усіх видів його заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня звернення до суду

і до досягнення старшою дитиною повноліття. ІНФОРМАЦІЯ_2 синам виповнилося 18 років, тобто вони стали повнолітніми.

Вказувала, що сини навчаються на 4 курсі денного відділення Київського коледжу транспортної інфраструктури першого рівня акредитації. Термін навчання: з 01 вересня 2017 року по 07 липня 2021 року. При цьому на час навчання вони не можуть працевлаштуватися, тому потребують матеріальної допомоги, яка полягає, зокрема, у необхідності отримання коштів для проїзду до місця навчання, проживання, придбання одягу, харчування, канцелярії, підручників тощо.

Зазначала, що їй важко самостійно утримувати дітей та забезпечувати усім необхідним.

Крім того, посилалася на те, що ОСОБА_2 є працездатною особою, інших дітей не має, аліментів нікому не сплачує, має постійну роботу, а тому зобов'язаний та має можливість надавати допомогу на утримання дітей,

яку надавав до їх повноліття.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд її позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 14 грудня 2020 року у складі судді Осаулової Н. А. позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітніх синів: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1,

та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/3 частини

від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи стягнення

з 16 вересня 2020 року і до припинення навчання ОСОБА_4

та ОСОБА_4 у Київському коледжі транспортної інфраструктури, а саме до 01 липня 2021 року.

Рішення допущено до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць.

Право на утримання припиняється у разі припинення навчання ОСОБА_4 та/або ОСОБА_4 у Київському коледжі транспортної інфраструктури.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції виходив із того, що наявні правові підстави

для стягнення з відповідача аліментів на користь позивача на утримання повнолітніх синів ОСОБА_4 та ОСОБА_3, які продовжують навчання. Районний суд урахував матеріальне становище дітей, які потребують матеріальної допомоги, оскільки не працюють, а продовжують навчання.

При цьому суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2 не надає матеріальної допомоги на утримання повнолітніх синів, які продовжують навчання, хоча має таку можливість, оскільки є людиною працездатного віку і, зі слів його представника у судовому засіданні, офіційно працевлаштований.

Доказів скрутного матеріального становища, що унеможливлює батька утримувати своїх повнолітніх непрацездатних синів, які продовжують навчання та потребують матеріальної допомоги, суду першої інстанції

не надано, як і доказів на підтвердження того, що у рахунок сплати аліментів ОСОБА_2 подарував синам належну йому на праві власності частину житлового будинку, в якому мешкає ОСОБА_1 із синами.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 14 грудня 2020 року скасовано. Ухвалено нове судове рішення. У задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що хоча

ОСОБА_2 є працездатною особою, інших дітей на своєму утриманні

немає, проте у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту його працевлаштування, розміру доходу, а тому неможливо встановити,

чи дійсно відповідач має можливість надавати дітям матеріальну допомогу.

Крім того, позивач не надала доказів на підтвердження понесених витрат

по забезпеченню мінімальних потреб дітей, зокрема, проживання, харчування, придбання одягу, необхідних для навчання речей, у тому числі комп'ютерної техніки, канцелярії, підручників, додаткових витрат на проїзд до місця навчання.

При цьому сторонами не надано доказів того,

що навчальним закладом здійснюється безкоштовний проїзд дітей

до коледжу, а навчання за рахунок бюджету не забезпечує життєво необхідних мінімальних потреб.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає те, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а також належним чином

не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній малозначній справі з підстав, передбачених підпунктом а) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, витребувано вищевказану цивільну справу з суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз'яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У грудні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2022 року у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Ничик А. В., про закриття касаційного провадження відмовлено. Справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин статті 182,198,199,200,

201 СК України й не врахував судову практику Верховного Суду у подібних справах.

Вказує, що суди правильно встановили, що відповідач є працездатною особою, інших дітей на своєму утриманні немає, а тому він зобов'язаний утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчання, незалежно від форми навчання. При цьому відповідач не довів, що не має можливості сплачувати аліменти.

Посилається на те, що ОСОБА_2 має постійну роботу та дохід, надавав матеріальну допомогу дітям до їх повноліття, проте апеляційний суд

не надав належної правової оцінки цим обставинам, зокрема, рішенню Фастівського районного суду Київської області від 29 грудня 2016 року

у справі № 381/4770/16-ц за її позовом до відповідача про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей, а також випискам

з її банківського рахунку за 2019-2020 роки про перерахування роботодавцем відповідача аліментів на утримання дітей.

Факт того, що ОСОБА_2 працевлаштований визнав його представник

у суді першої інстанції, а обставини, які визнаються учасниками справи,

не підлягають доказуванню (частина 1 статті 82 ЦПК України).

Зазначає, що саме по собі перебування дітей на денній формі навчання свідчить про те, що вони потребують матеріальної допомоги,

так як позбавлені можливості працювати протягом часу навчання.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2

з 08 вересня 2001 року по 16 березня 2017 року (а. с. 6,7).

Від шлюбу вони мають двох синів: ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 11).

Згідно із довідкою голови вуличного комітету міста Фастів від 01 вересня 2020 року та довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 01 вересня 2020 року повнолітні ОСОБА_4

і ОСОБА_4 проживають разом із матір'ю по

АДРЕСА_1 та знаходяться на її повному утриманні

(а. с. 14,15).

Відповідно до довідок № 58 та № 59, виданих Київським коледжем транспортної інфраструктури 19 серпня 2020 року, ОСОБА_4

та ОСОБА_4 навчаються на 4 курсі денного відділення Київського коледжу транспортної інфраструктури першого рівня акредитації,

з 01 вересня 2017 року по 01 липня 2021 року, за рахунок державного бюджету (а. с. 16,17).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно

у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частині 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно

до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода

на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства,

що регулює спірні відносини.

Згідно з частиною другою статті 27 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або інші особи,

які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення

в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Статтею 199 CК України передбачений обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право

на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право

на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків,

з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов'язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.

На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах

на дитину (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів ( СК України). При визначенні розміру аліментів необхідно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави

не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов'язань, обов'язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина,

що викликані особливими обставинами.

Таким чином, обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина,

які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно

від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18 років,

але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку

з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Указане судам також роз'яснено у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів".

Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів

на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених

у статтею 200 СК України. При визначенні розміру аліментів з одного

з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я

та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов'язок обох батьків

із надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх

її надавати.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України.

Згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, встановивши,

що повнолітні сини ОСОБА_1 продовжували навчатися та у зв'язку

з цим потребували матеріальної допомоги, а ОСОБА_2, будучи працездатним, мав можливість надавати таку допомогу, дослідивши

та оцінивши усі надані сторонами докази, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1 та стягнення з ОСОБА_2

на її користь аліментів на утримання повнолітніх синів у розмірі 1/3 частини від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи стягнення

з 16 вересня 2020 року і до припинення їх навчання, а саме до 01 липня

2021 року.

Таким чином, суд апеляційної інстанції безпідставно скасував законне

й обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Сторона може брати участь у судовому процесі особисто або через представника (частина 1 статті 58 ЦПК України).

Згідно з частиною 1 статті 64 ЦПК України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, процесуальні права та обов'язки здійснює не від себе особисто, а від особи яку він представляє.

Відповідно до частини 1 статті 82 ЦПК України обставини,

які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин

або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Тобто, виходячи з положень процесуального закону, про визнання обставин учасниками справи має, у тому числі, бути зазначено в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників або іншим чином визнано ці обставини саме під час розгляду спору в суді, а не поза його межами.

Як встановлено судом першої інстанції та вказує у своїй касаційній скарзі ОСОБА_1, під час розгляду справи у суді першої інстанції представник відповідача підтвердила факт офіційного працевлаштування ОСОБА_2.

Доказів скрутного матеріального становища останнього, що унеможливлює утримання ним своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчання

та потребують матеріальної допомоги, суду не надано.

При цьому посилання апеляційного суду на відсутність доказів працевлаштування відповідача, що, за висновком суду, унеможливило встановити, чи дійсно він має можливість надавати дітям матеріальну допомогу, Верховний Суд визнає неспроможними, так як відповідач, маючи обов'язок у змагальному процесі доводити свої твердження (статті 12, 81 ЦПК України), не надав доказів, що не працює, приховував ці докази

від позивача, а представник відповідача підтвердила факт його працевлаштування.

Колегія суддів наголошує на тому, що обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття, існує незалежно від форми навчання, до чого зводилися основні доводи апеляційної скарги відповідача.

Такий виникає за обов'язкової сукупності юридичних фактів: походження дитини від батьків або наявність між ними іншого юридично значущого зв'язку (усиновлення); досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18,

але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку

з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину).

Указане відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним

у постановах: від 06 серпня 2018 року у справі № 748/2340/17 (провадження № 61-12495св18), від 22 листопада 2018 року у справі № 592/2798/16-ц (провадження № 61-19463св18), від 05 червня 2019 року у справі № 754/866/18 (провадження № 61-7125св18).

У частині 4 статті 263 ЦПК України вказано про те, що при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду.

Зроблені судом першої інстанції висновки по суті вирішення спору узгоджуються з вищевказаними правовими позиціями Верховного Суду. При цьому судова практика у цій категорії справ є сталою.

Отже, безпідставними є посилання апеляційного суду на відсутність

у матеріалах справи доказів того, що навчання за рахунок бюджету

не забезпечує життєво необхідних мінімальних потреб, оскільки форма навчання не має правового значення при вирішенні цього спору.

Крім того, нормами СК України передбачено принцип рівності прав

та обов'язків батьків: брати участь у матеріальних витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина.

Таким чином, доводи касаційної скарги Верховний Суд вважає обґрунтованими.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, судове рішення апеляційного суду згідно зі статтею 413 ЦПК України підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною 1 статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною 6 статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У зв'язку із задоволенням касаційної скарги ОСОБА_1, яка відповідно до пункту 3 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнена від сплати судового збору за подання касаційної скарги,

та залишенням в силі рішення суду першої інстанції, судові витрати

за подання касаційної скарги ОСОБА_1 слід компенсувати за рахунок ОСОБА_2, шляхом стягнення з нього в дохід держави 1 681,60 грн

(840,80 Х 200 %).

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 413, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року скасувати, рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області

від 14 грудня 2020 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави 1 681 (одну тисячу шістсот вісімдесят одну)
гривню 60 копійок.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець