Історія справи

Постанова КЦС ВП від 14.06.2023 року у справі №752/1294/19
Постанова КЦС ВП від 14.06.2023 року у справі №752/1294/19

Постанова

Іменем України

14 червня 2023 року

м. Київ

справа № 752/1294/19

провадження № 61-10058 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - акціонерне товариство комерційного банку «ПриватБанк»;

третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон»;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 червня 2022 року у складі судді Хоменко В. С. та постанову Київського апеляційного суду від 27 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Кравець В. А., Желепи О. В., Мазурик О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» (далі - ТОВ «ФК «Фінілон») про стягнення коштів за договором банківського вкладу.

Позовна заява мотивована тим, що 14 червня 2013 року між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк» (у відділенні м. Севастополя АР Крим) було укладено договір депозиту № SAMDN01000735904438, вклад «Стандарт», за умовами якого нею було внесено на депозит 180 000 грн терміном до 14 вересня 2013 року включно, під 16 % річних. Для зарахування відсотків за вкладом було відкрито картковий рахунок, період нарахування відсотків за вкладом - 1 місяць.

Також між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк» (у відділенні м. Севастополя АР Крим) 29 січня 2014 року було укладено договір банківського вкладу № SAMDNWFD0070067865600, вклад «Стандарт», за умовами якого нею було внесено на депозит 17 667 доларів США, термін внесення внеску: 366 дні по 29 липня 2014 року включно, під 9 % річних. Для зарахування відсотків за вкладом було відкрито картковий рахунок, період нарахування відсотків за вкладом - 1 місяць.

30 січня 2014 року на виконання умов договору № SAMDNWFD0070067865600 від 29 січня 2014 року нею було розміщено у банку ще 3 612 доларів США.

Вказувала, що неодноразово зверталася до відділення АТ КБ «ПриватБанк» за місцем постійного проживання та реєстрації із заявами про повернення депозиту та відсотків, проте її заяви залишені без задоволення.

Зазначала, що у порушення умов, визначених депозитними договорами, банк не виконав своїх зобов`язань, грошові кошти не повернув і не сплатив відсотки за користування вкладом, вимоги вкладника про повернення коштів та розірвання договорів банківського вкладу були залишені без задоволення, у зв`язку з чим остання була вимушена звернутися до суду з даним позовом.

Ураховуючи викладене, позивач просила суд розірвати договори банківського вкладу від 14 червня 2013 року № SAMDN01000735904438, від 29 січня 2014 року № SAMDNWFD0070067865600; стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на її користь 1 479 019 грн 80 коп., з яких: сума вкладу за договором від 14 червня 2013 року № SAMDN01000735904438 у розмірі 180 тис. грн, проценти за цим договором у розмірі 158 тис. грн, інфляційні втрати у розмірі 268 120 грн 80 коп.; сума вкладу за договором банківського вкладу від 29 січня 2014 року № SAMDNWFD0070067865600 у розмірі 21 279 доларів США, проценти за цим договором у розмірі 9 335 доларів США, а всього 30 614 доларів США, що еквівалентно 872 499 грн; разом за двома договорами банківського вкладу - 1 479 019 грн 80 коп., а також понесені нею судові витрати.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 15 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 27 вересня 2022 року,позов ОСОБА_1 задоволено. Розірвано договір банківського вкладу від 14 червня 2013 року № SAMDN01000735904438, укладений між ОСОБА_1 та АТ КБ «Приватбанк». Розірвано договір банківського вкладу від 29 січня 2014 року № SAMDNWFD0070067865600, укладений між ОСОБА_1 та АТ КБ «Приватбанк». Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1 479 019 грн 80 коп. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Судові рішення мотивовано тим, щобанком на вимогу позивача належні грошові кошти відповідно до умов укладених договорів банківського вкладу не повернуті, а тому внесені позивачем кошти разом з процентами підлягають стягненню з відповідача. Відомості про те, що вказані вище договори достроково розірвані у порядку, визначеному умовами укладених між сторонами справи договорів, матеріали справи не містять.

За відсутності згоди ОСОБА_1 на переведення боргу за договорами банківського вкладу на ТОВ «ФК Фінілон», доводи АТ КБ «Приватбанк» щодо відсутності у останнього зобов`язань з виплати боргу за вказаними банківськими вкладами є безпідставними та не спростовують обов`язку банку виконати умови укладених з ОСОБА_1 договорів банківського вкладу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2022 року АТ КБ «Приватбанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17, від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16, постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 922/175/18, що відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2022 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу № 752/1294/19 із Голосіївського районного суду м. Києва.

У листопаді 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що належним відповідачем у цій справі є, на думку банку, ТОВ «ФК «Фінілон», з яким 17 листопада 2014 року банк уклав договір переведення боргу за спірними договорами банківського вкладу. Вказаний договір переведення боргу був укладений на підставі пункту 1.1.7 додаткових положень Умов та правил надання банківських послуг, яким внесено зміни про порядок взаємодії за договорами Клієнта з Банком. Зазначено, що у разі невиконання Клієнтом обов`язків, передбачених пунктом 1.1.7.59 цих Умов та Правил, подальша взаємодія по договору Клієнта з Банком буде здійснюватися з ТОВ «ФК «Фінілон». У разі незгоди Клієнта з переводом боргу, свої письмові заперечення Клієнт направляє Банку в строк до 15 лютого 2015 року.

Будь-яких письмових заперечень від ОСОБА_1 на адресу банку не надходило.

Зазначав, що депозитний договір № SAMDN01000735904438, вклад «Стандарт», за умовами якого позивачем було внесено на депозит 180 000 грн, був переоформлений 18 вересня 2013 року на договір № SAMDN01000737741301, який є закритим, а сума вкладу (180 000 грн) конвертовані у долари США та зараховані на депозитний рахунок за договором № SAMDNWFD0070067865600, сума вкладу - 21 431 долар 16 центів США. Тому судами здійснено подвійне стягнення суми вкладу.

Вважав безпідставними висновки судів про зобов`язання банку сплатити відсотки за договором банківського вкладу від 29 січня 2014 року № SAMDNWFD0070067865600 за період з 14 червня 2013 року по 14 грудня 2018 року, оскільки 10 липня 2014 року ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою про припинення вказаного договору банківського вкладу, що була отримана банком 16 липня 2014 року.

Також банк зазначав, що позивачем здійснено розрахунок інфляційних втрат за період з 2013 року по 2018 рік, який вважав безпідставним.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що оскаржувані судове рішення є законними та обґрунтованими, підстави для їх скасування відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

04 червня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» (у відділенні м. Севастополя АР Крим) укладено договір депозиту № SAMDN01000735904438, вклад «Стандарт», за умовами якого позивачем було внесено на депозит 180 000 грн з терміном внесення внеску: 92 дні по 14 вересня 2013 року включно під 16% річних. Для зарахування відсотків за вкладом було відкрито картковий рахунок, період нарахування відсотків за вкладом - 1 місяць.

Також між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» (у відділенні м. Севастополя АР Крим) 29 січня 2014 року укладений договір банківського вкладу депозиту № SAMDNWFD0070067865600, вклад «Стандарт», за умовами якого позивачем було внесено на депозит 17 667 доларів США з терміном внесення внеску: 366 дні по 29 липня 2014 року включно, під 9% річних. Для зарахування відсотків за вкладом було відкрито картковий рахунок, період нарахування відсотків за вкладом - 1 місяць.

30 січня 2014 року на виконання умов договору № SAMDNWFD0070067865600 від 29 січня 2014 року позивачем було розміщено у банку ще 3 612 доларів США (а.с. 69-72).

Договорами банківського вкладу визначено, що строк вкладу автоматично подовжується ще на один строк, якщо вкладник не заявив про намір забрати кошти.

Зі змісту договорів вбачається, що договори банківського вкладу не містять визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неналежного виконання зобов`язань за договором та (або) після закінчення терміну його дії.

За умовами договору № SAMDN01000735904438 від 14 червня 2013 року, так само як і за умовами договору № SAMDNWFD0070067865600 від 29 січня 2014 року, сторони мають право на дострокове розірвання договору, про що мають повідомити за два банківські дні.

Згідно з довідкою від 20 січня 2020 року № 14712762, наданою банком, депозитний договір Стандарт 3 місяці № SAMDN01000735904438 (26303612819668), сума вкладу 180 000 грн, який у подальшому був переоформлений 18 вересня 2013 року на Стандарт 3 місяці SAMDN01000737741301 (26301613037601), є закритим, а сума вкладу 180 000 грн конвертовані у валюту (долари США) та зараховані на депозитний рахунок згідно договору Стандарт 6 місяців № SAMDNWFD0070067865600 (26359623074587), сума вкладу - 21 431 доларів 16 центів США (а.с. 93).

17 листопада 2014 року між ПАТ КБ «Приватбанк» (сторона 1) та ТОВ «ФК «Фінілон» (сторона 2) було укладено договір про переведення боргу.

Згідно з пунктом 1 договору, на підставі згоди кредиторів, отриманої стороною 1 шляхом приєднання до умов і правил надання банківських послуг, які розміщені на сайті сторони 1, що є невід`ємною частиною до цього договору, сторона 1 переводить, а сторона 2 приймає на себе виконання зобов`язань по виплаті грошових коштів, які виникли на основі депозитних договорів і договорів банківського обслуговування згідно переліку (додаток 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

У письмовій формі належить вчиняти, зокрема правочини між фізичною та юридичною особою (пункт 2 статті 208 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з частиною першою статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

У частині першій статті 640 ЦК України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Частиною першою статті 1058 ЦК України передбачено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до частини першої статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Положення статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» містять поняття: банківські рахунки - рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов`язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів; вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Відповідно до пункту 1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (далі - Інструкція № 492) банки відкривають своїм клієнтам поточні рахунки за договором банківського рахунка, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки. Цим же пунктом Інструкції встановлено, що до поточних рахунків також належать карткові рахунки, що відкриваються для обліку операцій за платіжними картками відповідно до вимог цієї Інструкції.

Договір банківського рахунка та договір банківського вкладу укладаються в письмовій формі (паперовій або електронній). Електронна форма договору має містити електронний підпис/електронний цифровий підпис клієнта (представника клієнта) та уповноваженої особи банку відповідно до вимог, установлених нормативно-правовим актом Національного банку з питань застосування електронного підпису в банківській системі України. Договір банківського рахунка та договір банківського вкладу можуть укладатися шляхом приєднання клієнта до публічної пропозиції укладення договору (оферта), який розміщений у загальнодоступному для клієнта місці в банку та на його офіційному сайті в мережі Інтернет. Банк зобов`язаний надати клієнту у спосіб, визначений банком та клієнтом, у тому числі за допомогою засобів інформаційних, телекомунікаційних, інформаційно-телекомунікаційних систем примірник договору, що дає змогу встановити дату його укладення (пункт 1.9 Інструкції № 492).

Письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10 Інструкції № 492).

Відповідно до глави 1 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 174 від 01 червня 2011 року, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, до касових документів, які оформляються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, в тому числі належать: квитанція, чек банкомата, що формуються платіжними пристроями (п.1.1). Касові документи, що формуються із застосуванням платіжних пристроїв, мають містити такі обов`язкові реквізити: ідентифікатор банку (філії, відділення) або інші реквізити, за допомогою яких є можливість його ідентифікувати; номер платіжного пристрою; дату та час здійснення операції; суму та валюту операції; вид операції; реквізити електронного платіжного засобу, які передбачені правилами безпеки платіжної системи, якщо операція здійснювалася з її використанням; код авторизації або інший код, що ідентифікує операцію в платіжній системі; суму комісійної винагороди.

Згідно з пунктом 1.4. Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (далі - Положення № 516) залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що укладання договору банківського вкладу під час відкриття банком депозитного рахунка клієнту є обов`язковим, а надання володільцем такого рахунка виписки (у паперовій чи електронній формі) про рух (наявність) коштів на його картрахунках за операціями є доказом укладення такого договору. Отже, за змістом наведених норм, письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Зазначена правова позиція про доведеність факту укладення договору банківського вкладу належними доказами відповідає правовим висновкам, викладеним Верховним Судом України у постановах: від 24 травня 2017 року у справі № 201/14226/14-ц (провадження № 6-1692цс16) та від 16 листопада 2016 року у справі № 759/332/15-ц (провадження № 6-1286цс16).

Частинами третьою та четвертою статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

За змістом частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Отже, висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про доведеність позивачем договірних відносин з відповідачем, які виникли на підставі спірних договорів, за умовами яких вона внесла кошти на депозити, що підтверджується відповідними квитанціями, є обґрунтованим.

Враховуючи, що факт укладення договорів банківського вкладу та внесення позивачем коштів підтверджено належними допустимими та достатніми доказами, позивачем надані оригінали депозитних договорів та квитанції про внесення коштів (а.с. 69-72), а грошові кошти за договором банківського вкладу позивачу на його вимогу не виплачені, суди дійшли правильного висновку про їх стягнення у примусовому порядку.

Посилання банку на те, що судами здійснено подвійне стягнення суми вкладу судом до уваги не приймаються, оскільки належних та допустимих доказів переоформлення вкладу за договором від 14 червня 2013 року № SAMDN01000735904438 на договір від 29 січня 2014 року № SAMDNWFD0070067865600 матеріали справи не містять, не надано таких доказів і до суду касаційної інстанції.

Крім того, суди дійшли висновку про стягнення інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України за договором банківського вкладу від 14 червня 2013 року № SAMDN01000735904438 (сума вкладу 180 000 грн) у розмірі 268 120 грн 80 коп. за період з 14 червня 2013 року по 14 грудня 2018 року.

При цьому судом стягнуто проценти за договором банківського вкладу від 14 червня 2013 року № SAMDN01000735904438 (сума вкладу 180 000 грн) за цей же період (14 червня 2013 року по 14 грудня 2018 року).

З таким висновком судів Верховний Суд не погоджуються з огляду на таке.

Судом встановлено, що спірні депозитні договори не були достроково розірвані у порядку, визначеному умовами укладених між сторонами договорів, а тому вимоги позивачки про розірвання спірних депозитних договорів було задоволено. Обґрунтовуючи доводи позовної заяви, ОСОБА_1 зазначала, що звернулася із вимогою про дострокове розірвання договорів 05 грудня 2018 року і через місяць (у січні 2019 року) пред`явила до суду цей позов до банку про стягнення суми вкладів.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За умовами укладених між сторонами договорів убачається, що якщо вкладник не заявляє банку про бажання забрати свої кошти, вклад автоматично продовжується ще на один строк, строк може неодноразово продовжуватись без явки вкладника до банку (пункт 6 договору № SAMDN01000735904438, пункт 3 договору № SAMDNWFD0070067865600).

Таким чином, строк дії спірних договорів банківського вкладу неодноразово продовжувався і вони були розірвані рішенням суду у цій справі. Отже, з цього часу у банку виник обов`язок щодо виплати банківських вкладів, а тому підстави для стягнення з банку інфляційних втрат у розмірі 268 120 грн 80 коп. за період з 14 червня 2013 року по 14 грудня 2018 року відсутні.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» зі зміною судових рішень в частині суми стягнення, визначивши її у розмірі 1 210 499 грн (1 479 09 грн 80 коп. - 268 120 грн 80 коп.).

Посилання банку на те, що АТ КБ «ПриватБанк» є неналежним відповідачем у справі, оскільки 17 листопада 2014 року між ним та ТОВ «ФК «Фінілон» було укладено договір, за умовами якого товариство стало боржником за договором банківського вкладу, є безпідставними, оскільки відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Банк не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 надала згоду на переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон», а тому саме АТ КБ «ПриватБанк» є боржником за договорами банківського вкладу та належним відповідачем у справі, що узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі № 729/887/19 (провадження 61-14093св20), від 20 жовтня 2021 року у справі № 201/8704/19 (провадження № 61-16655ск21) та від 17 листопада 2021 року у справі № 755/17323/19 (провадження № 61-436св21) у подібних правовідносинах.

Доводи касаційної скарги на те, що договір банківського вкладу від 29 січня 2014 року № SAMDNWFD0070067865600 розірвано за заявою ОСОБА_1 від 10 липня 2014 року, безпідставні, оскільки вказана заява відсутня в матеріалах справи, про що заначено судами попередніх інстанцій. Відповідних доказів до суду касаційної інстанції банком також не надано.

Інші доводи касаційної скарги були предметом дослідження в судах першої та апеляційної інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, що ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 вересня 2022 року змінити, визначивши суму стягнення за договором банківського вкладу від 29 січня 2014 року № SAMDNWFD0070067865600 та договором банківського вкладу від 29 січня 2014 року № SAMDNWFD0070067865600 у розмірі 1 210 499 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович