Історія справи

Постанова КЦС ВП від 14.06.2023 року у справі №305/1855/19
Постанова КЦС ВП від 14.06.2023 року у справі №305/1855/19
Постанова КЦС ВП від 14.06.2023 року у справі №305/1855/19

Постанова

Іменем України

14 червня 2023 року

м. Київ

справа № 305/1855/19

провадження № 61-2859св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство «Українська залізниця»,

відповідачі: Рахівська районна державна адміністрація, ОСОБА_1 ,

третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 30 листопада 2021 року в складі судді Ємчука В. Е. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 26 січня 2023 року в складі колегії суддів Кожух О. А., Куштана Б. П., Джуги С. Д.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року АТ «Українська залізниця» звернулося з позовом до Рахівської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним розпорядження, визнання недійсним договору дарування та державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування реєстрації права власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки.

Позов мотивувало тим, що з метою оформлення правовстановлюючих документів на право користування земельними ділянками на замовлення Державного територіально-галузевого об`єднання «Львівська залізниця», правонаступником якого є АТ «Українська залізниця», у 2015 році була розроблена технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки ДТГО «Львівська залізниця» під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком Івано-Франківськ - Рахів в адміністративних межах Лазещинської сільської ради Рахівського району Закарпатської області. В результаті проведеної інвентаризації смуги відведення виявлено, що земельна ділянка площею 0,5679 га на 95 км смуги відведення перебуває у власності ОСОБА_1 . Вказана земельна ділянка спершу була передана у власність ОСОБА_2 на підставі розпорядження Рахівської РДА № 153 від 13 квітня 2006 року №153 для ведення особистого селянського господарства. В подальшому ОСОБА_2 за договором дарування від 24 вересня 2008 року відчужив земельну ділянку на користь ОСОБА_1 , яка отримала державний акт ЯЕ №461373 від 15 грудня 2008 року на право власності на земельну ділянку площею 0,5679 га, яка складається з двох земельних ділянок з кадастровими номерами 2123684500:03:001:0005 та 2123684500:03:001:0006 (площею 0,4158 га та 0,1521 га відповідно).

Позивач зазначав, що земельна ділянка, яка перебуває у власності ОСОБА_1 , повністю входить у ширину смуги відведення залізниці, яка є землями залізничного транспорту, та знаходиться на відстані 25 м від осі колії. На земельній ділянці розташована головна колія, що перебуває на балансі залізниці. Позивач уважав, що при видачі розпорядження від № 153 13 квітня 2006 року Рахівська РДА перевищила свої повноваження щодо розпорядження земельними ділянками державної власності під залізницями. Зокрема, право залізниці на спірну земельну ділянку виникло задовго до реєстрації права власності на неї за ОСОБА_2 і ОСОБА_1 та не припинялося у встановленому законом порядку.

З урахуванням того, що в ході розгляду справи встановлено, що відповідач ОСОБА_2 помер, АТ «Українська залізниця» уточнило позовні вимоги та остаточно просило суд ухвалити рішення, яким:

1) визнати недійсним державний акт серії ЯЕ №461373 від 15 грудня 2008 року на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_1 та скасувати державну реєстрацію права власності на земельні ділянку за кадастровими номерами №2123684500:03:001:0005 та №2123684500:03:001:0006 у державному реєстрі прав;

2) скасувати запис у Поземельній книзі щодо земельних ділянок за кадастровими номерами №2123684500:03:001:0005 та №2123684500:03:001:0006 шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про його скасування;

3) витребувати від ОСОБА_1 на користь АТ «Українська залізниця» земельну ділянку загальною площею 0,5679 га, що складається з двох частин за кадастровими номерами 2123684500:03:001:0005 та 2123684500:03:001:0006 і знаходиться в с. Лазещина Рахівського району Закарпатської області, як землі смуги відведення залізниці.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Рахівського районного суду від 30 листопада 2021 року закрито провадження в частині позовних вимог, пред`явлених до відповідача ОСОБА_2 , у зв`язку з його смертю.

Рішенням Рахівського районного суду від 30 листопада 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування правочину або правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт/правочин суперечить актам цивільного законодавства, так і обставини, що цей акт/правочин порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом. При цьому підставами для визнання недійсним (незаконним) акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і водночас порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Оскільки вимог про визнання протиправним рішення органу виконавчої влади та правочину, на підставі яких ОСОБА_1 був виданий оскаржуваний державний акт, в останній редакції позовної заяви позивач не заявляв, він повинен довести, що цей акт та правочин були видані всупереч прийнятим рішенням або визначеній компетенції органу, який його видав і те, що він порушує саме його права та охоронювані законом інтереси, які підлягають захисту шляхом відновлення порушеного права.

На переконання суду першої інстанції змінені (уточнені) позовні вимоги про визнання недійсним державного акта, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, скасування запису у Поземельній книзі та витребування земельної ділянки не можуть бути задоволені, оскільки відповідні правовстановлюючі документи, а саме розпорядження Рахівської райдержадміністрації №153 від 13 квітня 2006 року та договір дарування земельної ділянки від 24 вересня 2008 року, які є підставою для переходу до ОСОБА_1 прав на земельну ділянку, є чинними, у встановленому законом порядку не скасовувалися та недійсними не визнавалися.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 26 січня 2023 року апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» задоволено частково, мотивувальну частину рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 30 листопада 2021 року змінено в редакції цієї постанови, а резолютивну частину рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 30 листопада 2021 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірна земельна ділянка належить до земель залізничного транспорту, які не можуть передаватися у приватну власність, а Рахівська РДА не мала законних повноважень розпоряджатися землями такої категорії. Тому АТ «Українська залізниця» мала обґрунтовані підстави для звернення з позовом до суду за захистом порушеного права.

Разом із тим, суд зазначив, що у спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права. Позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані.

Колегія суддів указала, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

У справі, яка переглядається, з урахуванням остаточно пред`явлених позовних вимог апеляційний суд зазначив, що вимоги про визнання недійсним державного акта, скасування державної реєстрації права власності та скасування запису у поземельній книзі не є необхідними та ефективними способами захисту порушених прав позивача, оскільки їх задоволення не забезпечить поновлення порушеного права позивача.

Натомість задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

Колегія суддів прийняла до уваги, що в суді першої інстанції відповідач ОСОБА_1 подала заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.

Суд установив, що під час виготовлення проєкту відведення земельної ділянки ОСОБА_2 у 2005 році проводилася горизонтальна зйомка спірної земельної ділянки, котру підписано з прикладенням печаток Залізниці та погоджено межі ділянки начальником підрозділу Івано-Франківської дистанції колії Львівської залізниці ПЧ-12. До проєкту відведення земельної ділянки ОСОБА_2 , розробленого у 2005 році, було додано викопіювання смуги відведення залізниці Івано-Франківської дистанції колії перегону Вороненко-Ясіня на 95 км ПК 9-10 та 96 км ПК 1-2 з лівої сторони по ходу кілометрів, на якому наявна схема розміщення земельних ділянок на відстані 20 м та 30 м від осі колії, котре погоджено та підписано начальником Івано-Франківської дистанції колії Савуляком С. О. Отже, погодивши горизонтальну зйомку, розташування та межі земельної ділянки при розробленні проєкту відведення земельної ділянки для передачі її у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства, залізниця була достеменно обізнана про вибуття спірної земельної ділянки з її користування.

Крім того, суд урахував, що зведений інвентаризаційний план земельної ділянки смуги відведення ДТГО «Львівська залізниця» затверджено у 2015 році представником ДТГО «Львівська залізниця», а також погоджено у 2015 році: начальником ВП «Івано-Франківська дирекція залізничних перевезень» ДТГО «Львівська залізниця», начальником відокремленого підрозділу Івано-Франківської дистанції колії ДТГО «Львівська залізниця» (ПЧ-12), начальником ВП «Івано-Франківська дистанція електропостачання» ДТГО «Львівська залізниця» (ЕЧ), що вказує на те, що станом на 2015 рік позивачу не могло бути невідомо про вибуття земельної ділянки, яка входить до земель залізниці, у власність приватних осіб.

Проте, з позовом до суду АТ «Українська залізниця» звернулася лише у вересні 2019 року, тобто з пропуском позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні позовної вимоги про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Апеляційний суд відхилив посилання позивача на те, що заявлену вимогу про витребування майна слід розглядати як негаторний позов, в контексті висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19), оскільки у наведеному судовому рішенні судом касаційної інстанції зроблено висновок щодо ефективного способу захисту порушеного права власності держави на землі водного фонду, натомість у справі, що переглядається, спір виник щодо земель залізниці, де належним способом захисту порушеного права є вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння.

Аргументи учасників справи

27 лютого 2023 року АТ «Українська залізниця» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення та просило їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд зробив помилковий висновок про пропуск позовної давності, адже при зверненні до суду АТ «Українська залізниця» вказувало, що з урахуванням вихідних даних (зокрема, графічних матеріалів) інвентаризації смуги відведення залізниці було проведено обстеження земельних ділянок смуги відведення залізниці, за результатами якого складено акт обстеження від 17 травня 2017 року. Тому позивач уважає, що лише з указаної дати йому стало відомо не тільки про порушення своїх прав, а й про особу, яка його порушила. Наполягає також на тому, що з урахуванням правового режиму земель залізниці, які не можуть передаватися у власність фізичним особам, заявлена в цій справі позовна вимога про витребування земельної ділянки має розглядатися як негаторний позов, на який не поширюються норми ЦК України щодо позовної давності.

У квітні 2023 року від ГУ Держгеокадастру у Закарпатській областідо Верховного Суду надійшли пояснення на касаційну скаргу, в яких третя особа вказувала на наявність підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

У квітні 2023 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідачка просить залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Відзив мотивовано тим, що апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відсутність підстав для задоволення позову, зокрема, внаслідок пропуску АТ «Українська залізниця» позовної давності. Вказує, що доводи касаційної скарги про пред`явлення позивачем негаторного позову, який не обмежується позовною давністю, не заслуговують на увагу як такі, що мотивовані судовою практикою в спорах, предметом яких є землі водного фонду, а не землі залізниці.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2023 року відкрито касаційне провадження в справі та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 14 березня 2023 року зазначено, що: «в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, АТ «Українська залізниця» в особі її регіональної філії «Львівська залізниця» посилається на таке: судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України)».

У березні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 травня 2023 року призначено справу судді-доповідачеві Антоненко Н. О.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що розпорядженням Рахівської РДА №153 від 13 квітня 2006 року затверджено проєкти відведення та передано у власність, зокрема, ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,5679 га для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться на території с. Лазещина, перегін Вороненка-Ясіня.

Під час виготовлення проєкту відведення земельної ділянки в 2005 році для оформлення державного акта на право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 проводилася горизонтальна зйомка спірної земельної ділянки, котру підписано з прикладенням печаток Залізниці та погоджено межі начальником підрозділу Івано-Франківської дистанції колії Львівської залізниці ПЧ-12.

До проєкту відведення земельної ділянки ОСОБА_2 , розробленого у 2005 році, було додано викопіювання смуги відведення залізниці Івано-Франківської дистанції колії перегону Вороненко-Ясіня на 95 км ПК 9-10 та 96 км ПК 1-2, на якому наявна схема розміщення земельних ділянок на відстані 20 м та 30 м від осі колії, котре погоджено та підписано начальником Івано-Франківської дистанції колії Савуляком С. О .

У проєкті відведення земельної ділянки ОСОБА_2 наявний лист начальника Івано-Франківської дистанції колії Савуляка С. О. від 18 листопада 2003 року № 305 на ім`я голови Лазещинської сільської ради Мочернаку Я. І. , в якому зазначено, що Івано-Франківська дистанція колії Львівської залізниці не заперечує проти вилучення земельної ділянки площею 1,22 га зі смуги відведення залізниці перегону Вороненко-Ясіня на 95 км ПК 9-10 та 96 км ПК 1-2 з лівої сторони по ходу кілометрів не ближче 20 м від осі колії.

У подальшому за договором дарування земельної ділянки від 24 вересня 2008 року ОСОБА_2 відчужив земельну ділянку ОСОБА_1

ОСОБА_1 отримала державний акт ЯЕ №461373 від 15 грудня 2008 року на право власності на земельну ділянку площею 0,5679 га, яка складається з двох земельних ділянок з кадастровими номерами 2123684500:03:001:0005 та 2123684500:03:001:0006 (площею 0,4158 га та 0,1521 га відповідно), що розташовані у Рахівському районі, с. Лазещина, перегін Вороненко-Ясіня на 95 км ПК 9-10, 96 км ПК 1-2 з лівої сторони по ходу кілометрів.

У 2015 році на замовлення ДТГО «Львівська залізниця» розроблено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки ДТГО «Львівська залізниця» під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком Івано-Франківськ - Рахів в адміністративних межах Лазещинської сільської ради Рахівського району Закарпатської області.

З`ясовано, що на земельній ділянці смуги відведення залізниці частково розташовані земельні ділянки, що перебувають у приватній власності громадян, зокрема, у власності ОСОБА_1 - площею 0,5679 га (яка складається з двох ділянок площею 0,4158 га та 0,1521 га).

Земельна ділянка ОСОБА_1 площею 0,5679 га повністю входить у ширину смуги відведення залізниці, які є землями залізничного транспорту, та знаходиться на відстані 25 м від осі колії.

Зведений інвентаризаційний план земельної ділянки смуги відведення ДТГО «Львівська залізниця» затверджено у 2015 році представником ДТГО «Львівська залізниця», а також погоджено у 2015 році: начальником ВП «Івано-Франківська дирекція залізничних перевезень» ДТГО «Львівська залізниця», начальником відокремленого підрозділу Івано-Франківської дистанції колії ДТГО «Львівська залізниця» (ПЧ-12), начальником ВП «Івано-Франківська дистанція електропостачання» ДТГО «Львівська залізниця» (ЕЧ).

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 червня 2023 року в справі № 715/2080/18(провадження № 61-18574св21) зазначено, що: «на думку позивача, спірна земельна ділянка відноситься до земель залізничного транспорту і не могла надаватися ОСОБА_2 у приватну власність. […] належним способом захисту позивача буде звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння, якщо позивач був позбавлений права володіння (користування) земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, якщо позивачу чиняться перешкоди в реалізації цих прав. […] Аналогічні висновки, що ефективним способом захисту позивача буде звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння, зроблені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року у справі №450/2352/18 (провадження № 61-18939св20), від 06 жовтня 2021 року у справі № 466/5481/14 (провадження № 61-1740св20), за встановлених обставин та/або підстав позову про повне накладення спірних земельних ділянок на землі для забезпечення функціонування залізничного транспорту».

Тобто, від того, повністю чи частково спірна земельна ділянка накладається на земельну ділянку смуги відведення залізниці, залежить, який зі способів захисту порушеного права підлягає застосуванню, а саме: скасування рішення про державну реєстрацію в разі часткового накладення спірних земельних ділянок або ж витребування земельної ділянки у випадку повного їх перетину.

У справі, що переглядається, суди встановили, що належна ОСОБА_1 земельна ділянка площею 0,5679 га повністю входить у ширину смуги відведення залізниці, які є землями залізничного транспорту, та знаходиться на відстані 25 м від осі колії.

За таких обставин апеляційний суд зробив правильний висновок про те, що ефективним способом захисту порушеного права АТ «Українська залізниця» в цій справі є пред`явлена позивачем вимога про витребування земельної ділянки з незаконного володіння ОСОБА_1 (віндикаційний позов), а позовні вимоги про визнання недійсним державного акта, скасування державної реєстрації права власності та скасування запису у поземельній книзі не відповідають критерію ефективності обраних способів захисту, в зв`язку з чим задоволенню не підлягають.

На вимоги за віндикаційним позовом поширюється загальна позовна давність. Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У суді першої інстанції відповідачка ОСОБА_1 подала заяву про застосування наслідків спливу позовної давності до пред`явлених до неї позовних вимог.

У статті 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15 16 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте, суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу (GRAFESCOLO S.R.L. v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA, № 36157/08, § 22, 23, ЄСПЛ, від 22 липня 2014 року).

У справі, яка переглядається, апеляційний суд установив, що:

спірна земельна ділянка належить до земель транспорту (залізниці), в зв`язку з чим наявні підстави для висновку про обґрунтованість позовної вимоги про витребування земельної ділянки з володіння ОСОБА_1 ;

під час виготовлення проєкту відведення спірної земельної ділянки у 2005 році проводилася горизонтальна зйомка спірної земельної ділянки, яка підписана з прикладенням печаток залізниці, а також погоджено межі ділянки начальником підрозділу Івано-Франківської дистанції колії Львівської залізниці ПЧ-12;

до проєкту відведення земельної ділянки було додано викопіювання смуги відведення залізниці Івано-Франківської дистанції колії перегону Вороненко-Ясіня на 95 км ПК 9-10 та 96 км ПК 1-2, на якому наявна схема розміщення земельних ділянок на відстані 20 м та 30 м від осі колії, котре погоджено та підписано начальником Івано-Франківської дистанції колії Савуляком С. О. Погодивши горизонтальну зйомку, розташування та межі земельної ділянки при розробленні проєкту відведення земельної ділянки для передачі її у власність фізичній особі, залізниця була достеменно обізнана про вибуття спірної земельної ділянки з її користування;

зведений інвентаризаційний план земельної ділянки смуги відведення ДТГО «Львівська залізниця» затверджено у 2015 році представником ДТГО «Львівська залізниця», а також погоджено у 2015 році: начальником ВП «Івано-Франківська дирекція залізничних перевезень» ДТГО «Львівська залізниця», начальником відокремленого підрозділу Івано-Франківської дистанції колії ДТГО «Львівська залізниця» (ПЧ-12), начальником ВП «Івано-Франківська дистанція електропостачання» ДТГО «Львівська залізниця» (ЕЧ), тому станом на 2015 рік позивачу не могло бути невідомо про вибуття земельної ділянки, яка входить до земель залізниці, у власність приватних осіб;

з цим позовом АТ «Українська залізниця» звернулася до суду у вересні 2019 року.

За таких обставин суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про пропуск АТ «Українська залізниця» позовної давності за вимогою про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги в зв`язку з необхідністю врахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 червня 2023 року в справі № 715/2080/18(провадження № 61-18574св21), не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без дотримання норм матеріального або процесуального права, в зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 409,410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 26 січня 2023 року та рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 30 листопада 2021 року в незміненій апеляційним судом частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук