Історія справи

Постанова КЦС ВП від 14.05.2025 року у справі №756/3316/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2025 року

м. Київ

справа № 756/3316/22

провадження № 61-15730св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Вишгородської міської ради Київської області, Кременецька міська рада в особі виконавчого комітету Кременецької міської ради Тернопільської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 28 квітня 2023 року у складі судді Луценка О. М., додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 червня 2023 року у тому самому складі суду та постанову Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Слюсар Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Вишгородської міської ради Київської області, Кременецька міська рада в особі виконавчого комітету Кременецької міської ради Тернопільської області, про визначення місця проживання дитини разом з матір`ю.

Позовна заява мотивована тим, що 01 липня 1998 року між нею та ОСОБА_2 було укладено шлюб, від якого вони мають трьох дітей: доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Вказувала, що подружнє життя з відповідачем не склалося, вони проживають окремо один від одного. З відповідачем проживає донька ОСОБА_3 та син ОСОБА_4 , а з нею залишилася проживати донька ОСОБА_5 .

Рішенням виконавчого комітету Вишгородської міської ради Київської області від 19 березня 2020 року № 93 ОСОБА_2 було встановлено години зустрічей з малолітньою донькою ОСОБА_5 : кожні другі вихідні з 08 год 00 хв суботи до 19 год 00 хв неділі, щопонеділка з 18 год 00 хв до 20 год 00 хв та щочетверга з 17 год 00 хв до 19 год 00 хв.

Рішенням виконавчого комітету Вишгородської міської ради Київської області від 23 липня 2020 року № 204 визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з матір`ю - ОСОБА_3 . Місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із батьком - ОСОБА_2 .

Вказувала, що з початком військових дій на території України відповідач без її згоди вивіз малолітню ОСОБА_5 в Тернопільську область та перешкоджає їй бачитися з дітьми всупереч рішення виконавчого комітету Вишгородської міської ради Київської області від 23 липня 2020 року № 204, яким визначено місце проживання дитини.

Посилалася на те, що згідно з консультативним висновком спеціаліста від 11 червня 2020 року лікарем - консультантом з урахуванням стану ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , після особистих зустрічей із батьком призначено лікування та надано рекомендацію тимчасового призупинення побачень та спілкування із батьком.

Вважала, що вона здатна забезпечити дитині всі належні умови, має змогу утримувати та піклуватися про дитину на належному рівні, забезпечити житлом, харчуванням, освітою, тощо, а проживання малолітньої ОСОБА_5 із батьком не забезпечує її розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.

На думку позивачки, з метою забезпечення належними умовами життя та розвитку доньки наразі й у подальшому є підстави для визначення місця проживання дитини саме з нею - як матір`ю.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_3 просила суд визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з матір`ю.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 28 квітня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення районного суду мотивовано тим, що на даний час найкращим інтересам малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка потребує постійного догляду та турботи у зв`язку з фізіологічними особливостями, відповідатиме проживання саме з батьком, що позитивно сприятиме її психологічному та фізичному розвитку, а переїзд до матері спричинить психологічну травму для дитини, позбавить її звичного соціального середовища, школи, друзів, а також розлучить її з рідними братом і сестрою, з якими в Уляни склався нерозривний соціально-психологічний зв`язок.

Суд першої інстанції урахував висновок органу опіки та піклування Кременецької міської ради Тернопільської областіпро визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з батьком ОСОБА_2 .

Районний суд послався на Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифіковану Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини).

Додатковим рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 30 червня 2023 року заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Нурищенка С. В. про ухвалення додаткового судового рішення задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000 грн.

Задовольняючи заяву про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції вважав, що витрати, понесені ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу, у розмірі 20 000 грн підтверджені належними та допустимими доказами. При цьому такий розмір витрат на оплату послуг адвоката відповідає критерію реальності та розумності, є співмірним зі складністю справи і обсягом виконаних адвокатом робіт.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Оболонського районного суду м. Києва від 28 квітня 2023 року та додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 червня 2023 року - без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновком районного суду щодо недоцільності визначення місця проживання дитини разом з матір`ю, урахувавши вік дитини, характеризуючі дані як батька, так і матері, безпековий фактор, поведінку відповідача, який не чинить перешкод у контакті дитини з матір`ю, бажання самої дитини проживати із батьком, виходячи з балансу інтересів дитини та батьків, з найкращих інтересів дитини.

Апеляційний суд урахував, що 20 грудня 2023 року ОСОБА_2 разом із донькою ОСОБА_5 виїхали за межі України та оформили статус тимчасового прихистку в Королівстві Бельгія, де і проживають на даний час.

У судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційним судом була заслухана думка малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка висловила бажання проживати із батьком. Зазначила, що батько не забороняє їй спілкуватися з матір`ю, повертатися до України для того, щоб жити з матір`ю вона не хоче. Після закінчення військового стану і повернення до України вона також буде проживати із батьком, до матері переїжджати не хоче, оскільки їй з нею некомфортно. За час проживання в Королівстві Бельгія вона останній раз бачилася з матір`ю влітку 2024 року.

Суд урахував положення Конвенції про права дитини, норми Закону України «Про охорону дитинства» Сімейного кодексу України, прецедентну судову практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) та релевантну судову практику Верховного Суду у подібних справах.

Залишаючи без змін додаткове рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що районний суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з позивачки понесених відповідачем витрат на правничу допомогу, виходячи із того, що у задоволенні позову було відмовлено, а визначений розмір відповідає критерію реальності та розумності, є співмірним зі складністю справи і обсягом виконаних адвокатом робіт. При цьому ні судом першої, ні апеляційним судом не встановлено обставин, які б свідчили про зловживання ОСОБА_2 чи його представником процесуальними правами або виникнення спору внаслідок неправомірних дій відповідача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Оболонського районного суду м. Києва від 28 квітня 2023 року, додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 червня 2023 року, постанову Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким її позов задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У листопаді 2024 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції та роз`яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу.

У січні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли необґрунтованого та помилкового висновку про те, що встановлення місця проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком буде відповідати інтересам дитини.

На думку заявника, суди проігнорували те, що батько усупереч рішення виконавчого комітету Вишгородської міської ради Київської області від 23 липня 2020 року № 204, яким визначено місце проживання малолітньої доньки з нею, самостійно змінив місце проживання дитини, перешкоджає їхньому спілкуванню, позбавив доньку належної опіки і виховання з боку матері, що суперечить найкращим інтересам дитини.

Посилається на те, що відповідно до консультативного висновку спеціаліста від 11 червня 2020 року лікарем - консультантом з урахуванням стану доньки після особистих зустрічей з батьком призначено лікування та надано рекомендацію тимчасового призупинення побачень та спілкування із батьком.

Вважає, що донька потребує материнської турботи та любові, яка має позитивно впливати на її розвиток, а відповідач та його рідні впливають на дитину шляхом формування негативного образу матері. Крім того, відмовляючи у задоволенні позову, суди не дослідили умови проживання дитини в Королівстві Бельгія.

Зазначає, що ухвалюючи додаткове рішення про стягнення витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, порушили вимоги частини дев`ятої статті 141 ЦПК України та не врахували, що відповідач самочинно, без її згоди, змінив місце проживання дитини, незважаючи на рішення виконавчого комітету Вишгородської міської ради Київської областівід 23 липня 2020 року № 204, яким було визначено місце проживання дитини разом з матір`ю, що і стало підставою для звернення до суду із цим позовом.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 663/724/19 та від 07 листопада 2023 року у справі № 750/9254/21, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу.

У січні 2025 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив про необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, які відповідають вимогам статей 263-265 ЦПК України.

Посилається на те, що позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження необхідності визначення місця проживання доньки з нею у м. Вишгород з огляду на інтереси самої дитини, які переважають над інтересами і бажаннями її батьків, а також, що в умовах воєнного стану в Україні дитині безпечніше залишатися з ним в Королівстві Бельгія. При цьому він не перешкоджає спілкуванню ОСОБА_1 з донькою.

У січні 2025 року ОСОБА_1 подала відповідь на відзив, у якому підтвердила доводи, викладені у касаційній скарзі.

У березні 2025 року ОСОБА_2 подав заперечення на відповідь на відзив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

01 липня 1998 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено шлюб, Відділом реєстрації актів громадянського стану Мінського району м. Києва зроблено актовий запис № 740 та видано свідоцтво про одруження серії НОМЕР_1 .

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві 22 січня 2013 року (том 1, а. с. 6).

Після припинення сімейних відносин сторони проживають окремо, малолітня ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , залишилася проживати з матір`ю.

Рішенням виконавчого комітету Вишгородської міської ради Київської області від 19 березня 2020 року № 93 «Про встановлення зустрічі з малолітніми» ОСОБА_2 було встановлено години зустрічей з малолітньою донькою ОСОБА_5 : кожні другі вихідні з 08 год 00 хв суботи до 19 год 00 хв неділі, щопонеділка з 18 год 00 хв до 20 год 00 хв та щочетверга з 17 год 00 хв до 19 год 00 хв (том 1, а. с. 8).

Рішенням виконавчого комітету Вишгородської міської ради Київської області від 23 липня 2020 року № 204 «Про визначення місця проживання малолітніх дітей» визначено, зокрема, місце проживання малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з матір`ю - ОСОБА_3 (том 1, а. с. 14).

У зв`язку із агресією російської федерації проти України ОСОБА_2 забрав доньку ОСОБА_5 до рідних діда та баби у Тернопільську область, разом з ними поїхала ОСОБА_3 .

У подальшому ОСОБА_3 залишила доньку ОСОБА_5 в будинку батьків відповідача та проживала у м. Тернополі у родичів, але дитину майже не відвідувала. Згодом ОСОБА_3 повернулася до м. Вишгорода Київської області.

З 21 квітня 2022 року ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстровані як внутрішньо переміщені особи в будинку АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 51-52).

Актом обстеження умов проживання від 04 квітня 2022 року, акту обстеження матеріально побутових умов від 17 вересня 2022 року встановлено, що ОСОБА_5 проживає в будинку АДРЕСА_1 разом із ОСОБА_6 (власник будинку), ОСОБА_7 (дід), ОСОБА_2 (батько), ОСОБА_3 (сестра) та ОСОБА_4 (брат). Будинок має два поверхи та п`ять житлових кімнат, ванну, кухню, коридор. Умови проживання добрі, гігієна підтримана, дитина продуктами харчування, одягом, взуттям, забезпечена, має місце для сну, іграми для розвитку забезпечена. Стосунки, традиції сім`ї хороші, взаємні. ОСОБА_5 в с. Шпиколоси добре, до мами на даний час їхати не бажає. Дитина має свій особистий телефон для спілкування з матір`ю (том 1, а. с. 78; 83-84).

Згідно з довідкою Кременецької загальноосвітньої школи № 1 імені Галини Гордасевич від 15 серпня 2022 року № 02-07/192 ОСОБА_5 навчається у четвертому класі вказаного закладу освіти (том 1, а. с. 82).

Відповідно до протоколу індивідуальної психологічної діагностики від 13 квітня 2022 року та дослідження за проектною методикою «Малюнок сім`ї» від 13 квітня 2022 року, проведеним психологом Центру професійного розвитку педагогічних працівників Кременецької міської ради, співробітника кафедри педагогіки та психології Кременецької обласної гуманітарно-педагогічної академії імені Тараса Шевченка Свіцької Л. В., на замовлення Служби у справах дітей Кременецької міської ради Тернопільської області, за результатами аналізу малюнка дитини було встановлено, що будинок (на малюнку дитини) свідчить про потребу дитини в безпеці. Стосунки в сім`ї батька дитини хороші, взаємні. Батько виконує покладені на нього батьківські обов`язки з утримання та забезпечення. Кожен із дітей навчається в Кременецьких закладах освіти. З пояснення малолітньої ОСОБА_5 встановлено, що вона навчається у четвертому класі Кременецької загальноосвітньої школи № 1 імені Галини Гордасевич, їй тут краще навчатися, оскільки більше подобаються вчителі, вона краще розуміє навчальний матеріал. Також дитина відвідує гурток з хореографії. До школи її відводить тато або ОСОБА_8 , ОСОБА_9 . Інколи дівчинка скучає за мамою, але спілкується з нею по телефону. На даний момент ОСОБА_10 повідомила, що бажає бути з татом ОСОБА_11 , оскільки у с. Шпиколоси їй спокійніше (том 1, а. с. 80-81).

Згідно з висновком органу опіки та піклування Кременецької міської ради Тернопільської області, затвердженим рішенням виконавчого комітету Кременецької міської ради Тернопільської області від 20 січня 2023 року № 904, ураховуючи вік та висловлену думку дитини, беручи до уваги воєнний стан на території країни, безпечне місце проживання малолітньої та діючи в її інтересах, виконавчий комітет Кременецької міської ради Тернопільської області вважав за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з батьком ОСОБА_2 за місцем реєстрації внутрішньо переміщених осіб в будинку АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 136-137).

Свідок ОСОБА_3 , яка є старшою і повнолітньою донькою сторін, пояснила в суді першої інстанції, що зміна місця фактичного проживання ОСОБА_10 відбулася добровільно за спільним рішенням батьків, оскільки з початком агресії російської федерації проти України вони всі разом виїхали в Кременецький район Тернопільської області до діда та баби (батьків ОСОБА_2 ), зважаючи на те, що батьки хотіли створити для дітей безпечні умови проживання. Проте у зв`язку із погіршенням взаємовідносин із родиною батька, що ускладнювало спільне проживання, матір переїхала до м. Тернопіль, а в подальшому повернулася до м. Вишгорода Київської області. Наразі вони живуть разом з батьком у будинку дідуся. Вказувала, що сестра хоче проживати з батьком, а повернення ОСОБА_10 до проживання з матір'ю негативно вплине на дитину.

ОСОБА_2 за його згодою в суді першої інстанції був допитаний як свідок та підтвердив добровільний характер зміни місця фактичного проживання доньки ОСОБА_10 , що відбулося за безпосередньої участі самої позивачки під час переїзду. Надалі ОСОБА_3 самостійно залишила як доньку, так і будинок його батьків під приводом оформлення документів, оскільки мала намір поїхати як біженка в Німеччину, проте, як виявилося пізніше, проживала у м. Тернополі у родичів, але ОСОБА_10 майже не відвідувала (один раз за перші три місяці та в цілому два рази за рік).

Під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції встановлено, що 20 грудня 2023 року ОСОБА_2 разом із донькою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , виїхав за межі України та оформив статус тимчасового прихистку в Королівстві Бельгія, де і проживають на даний час (том 2, а. с. 85-87; 134).

Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції 23 жовтня 2024 року в режимі відеоконференції була вислухана думка неповнолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка пояснила, що з початку військових дій вони з родиною виїхали в Тернопільську область, де жили з бабою та дідом. Деякий час мама жила з ними, а потім переїхала до м. Тернополя. Уляна не хотіла переїздити до мами, хотіла залишитися проживати у бабусі. На даний час близько 10 місяців вона проживає разом із батьком у Королівстві Бельгія, в двокімнатній квартирі, яка надана їм з батьком для проживання, де для неї створені комфортні умови. Дитина повідомила, що батько отримує соціальні виплати, за рахунок яких вони живуть. Зазначила, що вона навчається в школі, має там друзів, навчання відбувається французькою мовою. Тато забезпечує її усім необхідним, з ним вона почуває себе комфортно та безпечно. Повертатися до України для того, щоб жити з мамою вона не хоче, оскільки почувається з нею некомфортно, мама часто кричала на неї, не дозволяла бачитися з батьком, приводила додому чужих чоловіків. З батьком їй жити подобається, він не забороняє спілкуватися з мамою. За час проживання в Бельгії вона бачилася з мамою влітку 2024 року, коли та приїздила до м. Брюссель. Вказала, що коли закінчиться війна та вони повернуться до України, вона також буде проживати з батьком, до мами переїжджати не хоче.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до норм статей 12 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частинами першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (частина перша статті 160 СК України).

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Національне законодавство не дає загальне визначення, що таке найкращі інтереси дитини. А тому відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Тлумачення наведених норм права, прецедентної практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Такий висновок є сталим у практиці Верховного Суду (див. зокрема: постанову Великою Палатою Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та постанови Верховного Суду: від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18), від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 23 вересня 2021 року у справі № 223/306/20 (провадження № 61-9005св21), від 01 березня 2023 року у справі № 643/16285/20 (провадження № 61-530св23).

Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (стаття 171 СК України).

Частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

У частині шостій вказаної статті зазначено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 (мати) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 (батька) про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з матір`ю, вважав, що на даний час інтересам малолітньої дитини відповідатиме проживання саме з батьком і це позитивно сприятиме її психологічному і фізичному розвитку. Суд також послався на висновок Кременецької міської ради в особі виконавчого комітету Кременецької міської радиТернопільської області, яким встановлено за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини разом з батьком.

Апеляційний суд погодився із висновком районного суду щодо недоцільності визначення місця проживання дитини разом з матір`ю, з огляду на вік дитини, характеризуючи дані як батька, так і матері, безпековий фактор, поведінку відповідача, який не чинить перешкод у контакті дитини з матір`ю, бажання самої дитини проживати із батьком, виходячи з балансу інтересів дитини та батьків, з найкращих інтересів дитини.

При цьому апеляційний суд урахував, що 20 грудня 2023 року ОСОБА_2 разом із донькою ОСОБА_5 виїхали за межі України та оформили статус тимчасового прихистку в Королівстві Бельгія, де і проживають на даний час.

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанції.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) викладено правовий висновок про те, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону України «Про міжнародні договори України», а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим, положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов`язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо.

Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

Отже, при вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини, судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з матір`ю, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, правильно застосувавши норми матеріального права, установивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивачкою належними та допустимими доказами не доведено, щоякнайкращим інтересам неповнолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , буде відповідати встановлення місця проживання разом з матір`ю ОСОБА_1 .

Суди правильно відхилили посилання ОСОБА_1 на те, що батько усупереч рішення виконавчого комітету Вишгородської міської ради Київської області від 23 липня 2020 року № 204, яким визначено місце проживання малолітньої доньки з нею, самостійно змінив місце проживання дитини, оскільки під час розгляду справи встановлено, що переїзд сторін разом із дітьми в Тернопільську область до батьків відповідача був пов`язаний із початком воєнних дій, так як батьки спільним рішенням бажали створити для дітей безпечні умови проживання.

Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про те, що позивачка не надала достатніх, належних та допустимих доказів на підтвердження необхідності визначення місця проживання дитини з матір`ю з огляду на інтереси самої дитини, які переважають над інтересами і бажаннями її батьків, а також, що в умовах воєнного стану в Україні дитині безпечніше залишатись з батьком в Королівстві Бельгія.

У судовому засіданні Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року в режимі відеоконференції була вислухана думка неповнолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка пояснила, що на даний час близько 10 місяців вона проживає разом із батьком у Королівстві Бельгія, в двокімнатній квартирі, яка надана їм з батьком для проживання, де для неї створені комфортні умови. Дитина повідомила, що батько отримує соціальні виплати, за рахунок яких вони живуть. Зазначила, що вона навчається в школі, має там друзів, навчання відбувається французькою мовою. Тато забезпечує її усім необхідним, з ним вона почуває себе комфортно та безпечно. Повертатися до України для того, щоб жити з мамою вона не хоче, оскільки почується з нею некомфортно, мама часто кричала на неї, не дозволяла бачитися з батьком, приводила додому чужих чоловіків. З батьком їй жити подобається, він не забороняє спілкуватися з мамою. За час проживання в Бельгії вона бачилася з мамою влітку 2024 року, коли та приїздила до м. Брюссель. Вказала, що коли закінчиться війна та вони повернуться до України, вона також буде проживати з батьком, до мами переїжджати не хоче.

Думка дитини може бути висловлена у письмових доказах (висновках органів опіки та піклування, спеціалістів тощо); електронних доказах (відео-, аудіоматеріалах); висновках психологічної експертизи; показаннях самої дитини, присутньої в залі судового засідання або з використанням режиму відеоконференції (див.: постанову Верховного Суду від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19 (провадження № 61-16408св23)).

Апеляційний суд, взявши до уваги обставин справи, приділивши належну увагу поглядам та думці малолітньої дитини, дійшов правильного висновку про те, що якнайкращим інтересам дитини, яка більше року проживає з батьком у Королівстві Бельгія, навчається в школі, має окреме житло, друзів, надійне середовища перебування (країна, в якій не проводяться військові дії), буде залишити проживати доньку із батьком ОСОБА_2 .

У постанові Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 753/17344/19 вказано, що з урахуванням введення воєнного стану в Україні, безпековою ситуацією, суди повинні оцінити не лише умови, які існували за місцем постійного проживання дітей в Україні, але і умови їх середовища за місцем тимчасового, але тривалого перебування, яке може сформувати стале середовище у малолітніх дітей з огляду на те, що перспективи повернення їх до постійного місця проживання в Україні на сьогодні неможливо визначити чи прогнозувати.

Верховний Суд вважає, що врахування думки дитини, якщо вона відповідно до віку здатна формулювати власні погляди, є значущим для вирішення справи, що стосується життя дитини.

На час розгляду справи судом апеляційної інстанції дитина перебувала у віці, що дозволяє сформулювати власні погляди, отже, її думка мала бути врахована.

За таких обставин, виходячи з інтересів самої дитини, ураховуючи, у тому числі, її сталі соціальні зв`язки, місце навчання, тривале проживання з ним, а також дотримуючись балансу між інтересами дітей, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про доцільність подальшого проживання неповнолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом із батьком, що сприятиме якнайкращому забезпеченню інтересів дитини та буде спрямоване на забезпечення гармонійного розвитку дитини у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, не призведе до зміни її усталеного способу життя і не завдасть психологічної травми у зв`язку з відсутністю необхідності зміни її місця проживання.

При цьому колегія суддів враховує, що мати дитини безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде проживати, однак при розгляді цієї справи суди не встановили обставин, які б давали підстави для висновку, що проживання дитини з матір`ю, що фактично приведе до зміни місця її проживання у звичному для дитини середовищі, буде мати більш позитивний вплив на дитину. У разі зміни обставин у відносинах сторін спору, визначене у цій справі місце проживання дітей може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.

Крім того, визначення місця проживання дітей з одним із батьків, не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків (див.: постанову Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17 (провадження № 61-9074св20)).

При чому твердження заявника касаційної скарги про те, що вплив батька (відповідача) та його рідних на дитину шляхом формування негативного образу матері впливає на її безпосередній емоційний контакт із дитиною, нічим не підтвердженні, мають характер припущення, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати рішення (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Посилання касаційної скарги на застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 663/724/19 та від 07 листопада 2023 року у справі № 750/9254/21, є безпідставними, оскільки висновки у цих справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у зазначеній справі суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Щодо оскаржуваного додаткового рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 червня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року в частині розподілу судових витрат

Згідно із частиною першою статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати;

3) судом не вирішено питання про судові витрати;

4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України).

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з положеннями частин першої-шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, урахувавши складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності цих витрат та розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, а також враховуючи, що витрати, понесені на професійну правничу допомогу підтверджені належними та допустимими доказами, дійшов правильного висновку про стягнення із ОСОБА_1 на користьОСОБА_2 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що посилання ОСОБА_1 на необґрунтованість дій відповідача є безпідставними.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (частина дев`ята статті 141 ЦПК України).

Частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 44 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема:

1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;

2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;

3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний відповідача. При цьому неправомірність дій ОСОБА_2 позивачка пов`язувала виключно із тим, що він самочинно, без її згоди, змінив місце проживання дитини, без урахування рішення виконавчого комітету Вишгородської міської ради Київської областівід 23 липня 2020 року № 204 «Про визначення місця проживання малолітніх дітей».

При цьому звернення до суду із позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55 124 Конституції України, є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову.

Отже, доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм цивільного процесуального закону є безпідставними, зводяться до власного тлумачення заявником норм процесуального права та незгоди із судовими рішеннями.

Інші доводи заявника зводяться до необхідності переоцінки доказів та вимог про встановлення інших обставин справи, що виходить за межі повноважень Верховного Суду та відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначили характер спірних правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 367 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

характер;

4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;

5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що судами не встановлено обставин, які б свідчили про зловживання ОСОБА_2 чи його представником процесуальними правами або виникнення спору внаслідок неправомірних дій

Щодо судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки в задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 28 квітня 2023 року, додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець