Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 761/42005/23

провадження № 61-16969св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне підприємство «Фармація»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Різник Ольгою Олександрівною, на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 квітня 2024 року у складі судді Притули Н. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Левенця Б. Б., Ратнікової В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з Комунального підприємства «Фармація» (далі - КП «Фармація») на свою користь збитки у формі упущеної вигоди в сумі 3 479 038,56 грн за період із 01 липня 2020 року до 01 липня 2023 року.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 12 жовтня 2017 року є власником нежитлових приміщень із № 1 до № 13 групи приміщень № 30 (літ. А), розташованих на АДРЕСА_1 , загальною площею 162,6 кв. м.

22 червня 2018 року він отримав від Товариства з обмеженою відповідальністю «Український трубний завод» (далі - ТОВ «Український трубний завод») лист із комерційною пропозицією щодо оренди зазначених приміщень, однак не мав можливості передати їх в оренду, оскільки відповідач безпідставно не звільняє ці приміщення.

Зазначав, що рішенням Печерського районного суду міста Києва від 17 червня 2021 року у справі № 757/31529/18-ц зобов`язано КП «Фармація» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звільнити нежитлові приміщення із № 1 до № 13 групи приміщень № 30 (літ. А) на АДРЕСА_1 , загальною площею 162,6 кв. м; заборонено КП «Фармація» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) вчиняти будь-які дії, спрямовані на порушення права ОСОБА_1 користування нежитловим приміщенням із № 1 до № 13 групи приміщень № 30 (літ. А), загальною площею 162,6 кв. м, що знаходяться за вказаною адресою.

Посилаючись на те, що позбавлений можливості отримати дохід від оренди зазначених приміщень, просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 15 квітня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем складу цивільного правопорушення, як необхідної умови для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, завданих внаслідок порушення права власності. Суд зазначив, що позивач не довів факт спричинення збитків, а також безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 04 вересня 2024 року за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 квітня 2024 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з судовим рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважав його законним і обґрунтованим та не вбачав підстав для його скасування. .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

20 грудня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Різник О. О. звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13, у постановах Верховного Суду від 11 листопада 2021 року у справі № 910/7511/20, від 30 вересня 2021 року у справі № 922/3928/20, від 22 червня 2022 року у справі № 296/7213/15, від 10 червня 2020 року у справі № 910/12204/17, від 16 червня 2021 року у справі № 910/14341/18, від 07 листопада 2018 року у справі № 127/16524/16, від 06 грудня 2019 року у справі № 908/2486/18, від 15 жовтня 2020 року у справі № 922/3669/19, від 16 червня 2021 року у справі № 910/14341/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні справи.

Суди не врахували, що відповідно до пункту 2 частини другої статтю 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушеним (упущена вигода). В основу вимог позивача покладено саме механізм упущеної вигоди, проте суди виходили із недоведеності позивачем майнових втрат.

Доводи інших учасників справи

Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2025 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Шевченківського районного суду міста Києва цивільну справу № 761/42005/23 за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Фармація» про стягнення збитків.

Матеріали справи № 761/42005/23 надійшли до Верховного Суду.

Обставини справи, які встановили суди попередніх інстанцій

Суди встановили, що на підставі договору купівлі-продажу від 12 жовтня 2017 року ОСОБА_1 є власником нежитлових приміщень з № 1 до №13 групи приміщень №30 (літ. А), загальною площею 162,6 кв. м, що знаходяться на АДРЕСА_1 .

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 17 червня 2021 року, яке набуло чинності у справі № 757/31529/18-ц), задоволено позов ОСОБА_1 до КП «Фармація», третя особа: ПП «Юридична компанія «Легран», Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про усунення перешкод у користуванні майном. Зобов`язано КП «Фармація» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звільнити нежитлові приміщення з № 1 до № 13 групи приміщень № 30 (літ. А), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 162,6 кв. м; заборонено КП «Фармація» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) вчиняти будь-які дії, спрямовані на порушення права ОСОБА_1 на користування вказаними нежитловими приміщеннями.

У справі № 757/31529/18-ц встановлено, що спірні нежитлові приміщення, які належать на праві власності позивачу, використовуються відповідачем.

Позивач не пред`являв до примусового виконання вказане судове рішення.

Листом від 18 червня 2018 року ТОВ «Український трубний завод» повідомило ОСОБА_1 про зацікавленість у довгостроковій оренді належних йому на праві власності приміщень та запропонувало розглянути оферту щодо укладення договору оренди приміщення строком від двох років із можливістю продовження за ринковою ціною, погодженою під час їх зустрічі.

Окрім того, у листі від 25 травня 2022 року ТОВ «Український трубний завод» зазначило, що обговорювало з позивачем питання оренди вказаних приміщень, проте не погодило його через дії КП «Фармація». У подальшому, у зв`язку з початком повномаштабної війни в країні, було втрачено зв`язок і обговорення питання оренди приміщення зупинилося. Товариство просило ОСОБА_1 розглянути оферту щодо укладення договору оренди приміщення строком від двох років з можливістю продовження за ринковою ціною, погодженою в консультації під час зустрічі.

Листом від 07 вересня 2023 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Незнайко Є. В. запропонував ОСОБА_1 укласти договір оренди (найму) належних йому на праві власності нежитлових приміщень, загальною площею 162,6 кв. м.

Відповідно до пропозиції (оферти) на укладення договору оренди (найму) КП «Фармації» запропонувало ОСОБА_1 укласти договір оренди (найму) нерухомого майна, визначивши, зокрема, розмір щомісячної орендної плати на рівні не менше 40 000,00 грн без ПДВ.

Згідно звіту від 03 жовтня 2023 року про оцінку ринкової вартості права вимоги відшкодування збитків у формі втраченої вигоди, складеного суб`єктом оціночної діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , ринкова вартість права вимоги відшкодування збитків у формі втраченої вигоди, заподіяних власнику нежитлового приміщення площею 162,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , нежитлові приміщення з № 1 до № 13 (групи приміщень №30) (літера А) за період із 01 липня 2020 року до 01 липня 2023 року становить 3 479 038,56 грн.

Позиція Верховного Суду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт четвертий частини другої статті 389 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження судових рішень є посилання заявника на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13, у постановах Верховного Суду від 11 листопада 2021 року у справі № 910/7511/20, від 30 вересня 2021 року у справі № 922/3928/20, від 22 червня 2022 року у справі № 296/7213/15, від 10 червня 2020 року у справі № 910/12204/17, від 16 червня 2021 року у справі № 910/14341/18, від 07 листопада 2018 року у справі № 127/16524/16, від 06 грудня 2019 року у справі № 908/2486/18, від 15 жовтня 2020 року у справі № 922/3669/19, від 16 червня 2021 року у справі № 910/14341/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині другій статті 22 ЦК України визначено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Тобто збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин, що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення не настає відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди (правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2018 року у справі № 908/2261/17, від 31 липня 2019 року у справі № 910/15865/14 та від 30 вересня 2021 року у справі № 922/3928/20, від 30 жовтня 2024 року у справі № 757/27686/22 ).

Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Крім того, позивачу (кредитору) слід довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (правові позиції, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18) та постановах Верховного Суду від 10 червня 2020 року у справі № 910/12204/17, від 16 червня 2021 року у справі № 910/14341/18).

Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18)).

Також позивач (кредитор) повинен довести факти вжиття ним певних заходів щодо одержання таких доходів. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягає відшкодуванню (подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06 грудня 2019 року у справі № 908/2486/18, від 15 жовтня 2020 року у справі № 922/3669/19, від 16 червня 2021 року у справі № 910/14341/18).

Звертаючись до суду з цим позовом,позивач пов`язував упущену вигоду з неотриманням ним орендної плати за здачу належних йому на праві власності нежитлових приміщень в оренду внаслідок протиправних дій відповідача, який, у свою чергу, вчасно ці приміщенняне звільнив.

Суди попередніх інстанцій установили, що, обґрунтовуючи розмір упущеної вигоди, позивач посилався на висновок, складений 03 жовтня 2023 року суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_2 згідно з яким ринкова вартість права вимоги відшкодування збитків у формі втраченої вигоди за період із 01 липня 2020 року до 01 липня 2023 року становить 3 479 038,56 грн.

Водночас у пропозиції від 03 серпня 2023 року ОСОБА_1 запропонував КП «Фармації» укласти договір оренди (найму) нерухомого майна зі щомісячною орендною платою на рівні не менше 40 000,00 грн без ПДВ, тоді як у звіті від 03 жовтня 2023 року, визначаючи суму втраченої вигоди, було застосовано для розрахунку інші суми місячної орендної плати (з квітня 2021 року до червня 2021 року - 119 367,22 грн, з липня 2021 року до червня 2022 року - 107 326,28 грн., з липня 2022 року до червня 2023 року - 63 226,38 грн).

Ураховуючи, що суб`єкт оціночної діяльності не оглядав приміщення (пункт 17 висновку), не врахував його технічний стан, необхідність проведення ремонтних робіт, наявність обтяжень, спорів щодо приміщень, суди не прийняли до уваги вказаний звіт як належний доказ на підтвердження розміру упущеної вигоди та дійшли висновку, що наданий позивачем розрахунок є лише припущенням і фактично перевищував запропоновану позивачем суму оренди від 1,5 до 2,8 разів.

Установивши, що ОСОБА_1 не довів, що міг і повинен був отримати дохід в сумі 3 479 038,56 грн за період із 01 липня 2020 року до 01 липня 2023 року від здачі в оренду належних йому на праві власності нежитлових приміщень, а також, що лише неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати цей дохід (упущену вигоду), суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні вимог про стягнення з КП «Фармація» збитків.

Із такими висновками судів Верховний Суд погоджується та вважає, що доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Суди правильно застосували норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допустили порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржених судових рішень, тому доводи касаційної скарги з цього приводу є необґрунтованими.

Безпідставним є посилання в касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, з огляду на наведені у цій постанові відповідні висновки Верховного Суду.

Доводи касаційної скарги щодо неврахування судами відповідних доказів, Верховний Суд не бере до уваги, оскільки вони були предметом дослідження судами попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Колегія суддів відхиляє посилання в касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених Верховним Судом в постановах, що зазначені заявником в касаційній скарзі, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Аргументи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі доводи, які не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що суди порушили норми процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Різник Ольгою Олександрівною, залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун