Постанова

Іменем України

14 березня 2018 року

м. Київ

справа № 464/5089/15

провадження № 61-1256св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого: Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Крата В. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,

треті особи - ОСОБА_3, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Тертична ЕлеонораВіталіївна,

розглянув у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3, яка підписана представником ОСОБА_2, на рішення Сихівського районного суду міста Львова від 14 липня 2016 року у складі судді: Рудакова І. П., ухвалу апеляційного суду Львівської області від 27 вересня 2016 року у складі суддів: Шумської Н. Л., Струс Л. Б., Шандри М. М.,

В С Т А Н О В И В :

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2018 року справу № 464/5089/15 призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

30 червня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Тертична Е. В., про визнання іпотечного договору недійсним та зобов'язати вчинити дії.

Позовна заява мотивована тим, що 8 квітня 2009 року її чоловік ОСОБА_3 уклав з ПАТ «Державний ощадний банк України» кредитний договір № 3075, за умовами якого кредитор надав позичальнику грошові кошти в розмірі 230 000 грн на 120 місяців під 25% річних з кінцевим терміном погашення до 28 квітня 2019 року. У забезпечення виконання зобов'язань позичальником перед кредитором договору кредиту №3075 між нею та ПАТ «Державний ощадний банк України» укладено договір поруки від 28 квітня 2009 року №3075-1 за умовами якого вона в якості поручителя зобов'язалася перед відповідачем відповідати солідарно із позичальником по кредитному договору. А також між нею та відповідачем був укладений договір іпотеки від 28 квітня 2009 року за умовами якого в якості забезпечення зобов'язання за кредитним договором відповідачу в іпотеку передається майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 площею 81,1 кв. м, реєстраційний номер об'єкта НОМЕР_1.

В договорі іпотеки вказано документи якими підтверджується її право власності на дану квартиру: біржовий контракт на 1/3 частини квартири № 146 від 12 січня 1998 року № 006н/98; договір купівлі-продажу 2/3 частини квартири № 146 від 9 листопада 2007 року; витяг з реєстру права власності на нерухоме майно № НОМЕР_2 від 6 березня 2009 року; реєстраційне посвідчення видане 2 березня 1998 року ЛОДК «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки»; витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно НОМЕР_3 від 15 січня 2007 року. Переліченими документами визначено, що квартира не є цілим об'єктом і хоча вся належить їй, але на підставі окремих правовстановлюючих документів в яких право власності на окремі частки зареєстровано окремо і має два реєстраційні номери: по договору купівлі-продажу реєстраційний номер об'єкта НОМЕР_1 від 15 січня 2007 року та реєстраційному посвідченню яке записане в реєстраційну книгу № 21 за реєстровим номером 20479. Окрім цього в договорі іпотеки відсутній опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, в тому числі його реєстраційні дані, зокрема площа квартири значиться як 81.1 кв. м, згідно технічного паспорта на квартиру складеного БТІ 20 жовтня 2008 року 81.8 кв. м.

Просила на підставі частини другої статті 18 Закону України «Про іпотеку», статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) визнати недійсним іпотечний договір укладений 28 квітня 2009 року; зобов'язати нотаріуса Тертичну Е. В. зняти заборону на відчуження з предмета іпотеки в державному реєстрі речових прав, зареєстровану за № 2203 від 28 квітня 2009 року, скасувати запис про обтяження предмету іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 та вилучити відповідний запис з державного реєстру іпотек.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 14 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 27 вересня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

При ухваленні рішення суди зробили висновок, що іпотечний договір від 28 квітня 2009 року квартири АДРЕСА_1 не відповідає статті 18 Закону України «Про іпотеку». Оскільки в іпотечному договорі іпотеки, метраж квартири, зазначений в опису, не відповідає реальній площі квартири. Реєстраційний номер відповідає лише 2/3 цієї квартири. Проте відмовили в задоволенні позову внаслідок пропуску позовної давності.

У жовтні 2016 року ОСОБА_3, через свого представника ОСОБА_2, звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Сихівського районного суду м. Львова від 14 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 27 вересня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. При цьому, посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує, що початок перебігу позовної давності залежить від дії та права вимоги за договором кредиту. З урахуванням того, що кредитор звернувся до суду про стягнення заборгованості та отримав судове рішення у 2014 році, право вимоги настало у 2014 році, і тільки з цього часу починається перебіг позовної давності.

13 лютого 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення відповідача ПАТ «Державний ощадний банк України» на касаційну скаргу. Відповідач просив касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а оскаржені рішення залишити без змін. Вказав, що суди зробили правильний висновку щодо застосування позовної давності.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що особа, яка подає касаційну скаргу не погоджується із рішеннями попередніх судів та акцентує на необхідності застосування частини п'ятої статті 261 ЦК для визначення початку перебігу позовної давності за вимогою про визнання правочину недійсним.

Колегія суддів відхиляє доводи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Судами встановлено, що 28 квітня 2009 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Державний ощадний банк України» укладено договір іпотеки з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 28 квітня 2009 року за №3075, укладеного між ОСОБА_3 та ПАТ «Державний ощадний банк». Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим №2202 із накладенням заборони на відчуження вказаної в договорі квартири, яка належить ОСОБА_1 за реєстровим №2203.

Судами встановлено, що іпотечний договір від 28 квітня 2009 року квартири АДРЕСА_1 не відповідає статті 18 Закону України «Про іпотеку».

Європейський суд з прав людини зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте, суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу (GRAFESCOLO S.R.L. v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA, № 36157/08, § 22, 23, від 22 липня 2014 року).

Тлумачення частини першої та п'ятої статті 261 ЦК свідчить, що потрібно розрізняти початок перебігу позовної давності залежно від виду позовних вимог. Вимога про визнання правочину недійсним відрізняється від вимоги про виконання зобов'язання не лише по суті, а й моментом виникнення права на захист. Для вимоги про визнання правочину недійсним перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась, або могла довідатись про вчинення цього правочину. Натомість для вимоги про виконання зобов'язання початок перебігу позовної давності обумовлюється виникненням у кредитора права на вимогу від боржника виконання зобов'язання. Тому положення частини п'ятої статті 261 ЦК застосовуються до вимог про виконання зобов'язання, а не до вимог про визнання правочину недійсним.

Таким чином, початком перебігу позовної давності для вимоги про визнання договору іпотеки недійсним є день укладення оспорюваного договору, тобто перебіг позовної давності розпочався від 28 квітня 2009 року.

Аналогічний висновок зроблений і Верховним Судом України в постанові від 3 лютого 2016 року у справі № 6-75цс15.

Тому колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що позивачем пропущено позовну давність про застосування якої просив відповідач у своїй заяві від 22 липня 2015 року.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Таким чином, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржені рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з наведеним, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_3, яка підписана представником ОСОБА_2, залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду міста Львова від 14 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 27 вересня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В.І. Журавель

В.М. Коротун

В.І. Крат