Історія справи

Постанова КЦС ВП від 25.03.2018 року у справі №1326/4579/2012

Постанова

Іменем України

14 березня 2018 року

м. Київ

справа № 1326/4579/2012

провадження № 61-4211св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Крата В. І., Курило В.П.

учасники справи:

позивач - Франківська районна адміністрація Львівської міської ради,

відповідач - ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

відповідач - Реєстраційна служба Львівського міського управління юстиції,

третя особа - Львівська міська рада Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області,

третя особа - Львівське комунальне підприємство «Магістральне»,

третя особа - ОСОБА_7,

третя особа - ОСОБА_8,

третя особа - ОСОБА_9,

третя особа - ОСОБА_10,

третя особа - ОСОБА_11,

третя особа - ОСОБА_12,

третя особа - ОСОБА_13,

третя особа - ОСОБА_14,

третя особа - ОСОБА_15,

третя особа - ОСОБА_16,

третя особа - ОСОБА_17,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Франківської районної адміністрації Львівської міської ради на рішення Франківського районного суду міста Львова від 22 липня 2015 року у складі судді Ванівського Ю. М. та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 29 червня 2016 року у складі колегії суддів: Корняк С. М., Кабаля І. І., Струс Л. Б.,

встановив:

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 травня 2017 року справу № 1326/4579/2012 призначено до судового розгляду.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справу № 1326/4579/2012 передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2011 року Франківська районна адміністрація Львівської міської ради звернулась до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнень просила зобов'язати Реєстраційну службу Львівського міського управління юстиції скасувати реєстрацію права власності на квартири АДРЕСА_6, визнати нечинними договори купівлі-продажу квартири № 90 за вказаною вище адресою від 13 вересня 2011 рокуАДРЕСА_1 від 16 грудня 2011 рокуАДРЕСА_2 від 13 грудня 2011 рокуАДРЕСА_3 від 14 липня 2011 рокуАДРЕСА_4 від 22 грудня 2011 року, зобов'язати ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 демонтувати самовільно збудовані конструкції, відновити покрівлю та привести будинок АДРЕСА_5 до попереднього стану, що існував станом на січень 2008 року.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що розпорядженням Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 19 червня 2008 року № 611 житлово-будівельному кооперативу № 38 дозволено за власні кошти здійснити реконструкцію будинку АДРЕСА_5 та влаштувати дворівневі квартири за рахунок об'єму шатрового даху згідно з проектними пропозиціями.

10 грудня 2009 року вказане розпорядження відповідно до розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради № 768 скасоване з тих підстав, що відповідачі не отримали дозволу на виконання будівельних робіт, а розпочали будівельні роботи самовільно.

22 грудня 2009 року розпорядженням Франківської районної адміністрації Львівської міської ради № 798 житлово-будівельний кооператив № 38 та ОСОБА_4 зобов'язано терміново припинити самовільно розпочаті будівельні роботи з надбудови будинку АДРЕСА_5 та у двотижневий термін демонтувати самовільно збудовані конструкції, відновити покрівлю та привести будинок у попередній стан, оскільки будівельні роботи, що виконувались відповідачами, є самочинним будівництвом.

У подальшому, на підставі рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 17 травня 2011 року, що набрало законної сили, здійснено державну реєстрацію права власності на квартири АДРЕСА_6 за ОСОБА_9

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 24 травня 2013 року зазначене вище рішення суду першої інстанції скасовано, а в позові ОСОБА_9 у частині визнання за нею права власності на вищевказані квартири відмовлено.

Проте за час апеляційного розгляду ОСОБА_9 укладено договори купівлі-продажу окремих квартир у будинку АДРЕСА_5, зокрема квартир № 90 (договір від 13 вересня 2011 року), № 86 (договір від 16 грудня 2011 року), № 85 (договір від 13 грудня 2011 року), № 84 (договір від 14 липня 2011 року), № 83 (договір від 22 грудня 2011 року), які позивач просив визнати нечинними, оскільки такі договори не могли бути укладені.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 22 липня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовоане тим, що позовні вимоги в частині зобов'язання Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції до вчинення дій у вигляді скасування державної реєстрації прав власності на квартири з огляду на те, що жодного рішення з цього приводу останньою не приймалось, є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Відмовляючи в задоволенні вимог у частині визнання нечинними договорів купівлі-продажу квартир, суд виходив із неправильно обраного позивачем способу захисту порушенного права.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 29 червня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про те, що позивач, не будучи власником квартир, розміщених як у надбудові багатоквартирного житлового будинку, так і в самому будинку, не довів порушення своїх прав чи інтересів.

У липні 2016 року Франківська районна адміністрація Львівської міської ради подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкових та необґрунтованих висновків про неправомірність вимог позивача, надали неправильну оцінку обставинам справи та доказам, ухвалили судові рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Зокрема, позивач зазначав, що суди не взяли до уваги ухвалу господарського суду Львівської області від 08 липня 2010 року у справі за позовом прокурора Франківського району м. Львова в інтересах держави в особі Франківської районної адміністрації Львівської міської ради до житлово-будівельного кооперативу № 38, ОСОБА_18 та ОСОБА_5 про зобов'язання демонтувати самовільні конструкції, відновити покрівлю та привести будинок у попередній стан.

Крім того, не врахували, що голова житлово-будівельного кооперативу № 38 розпочав роботи з надбудови мансардного поверху будинку АДРЕСА_5 без рішення загальних зборів та відповідних дозволів.

Також не звернули уваги на те, що з моменту набуття права власності на об'єкт нерухомого майна третіми особами останні набули всі передбачені законом обов'язки власника речі, у тому числі й обов'язок приведення речі до попереднього стану.

У жовтні 2016 року ОСОБА_19 через свого представника ОСОБА_20 подав заперечення, в яких просив залишити без задоволення касаційну скаргу Франківської районної адміністрації Львівської міської ради та залишити без змін судові рішення судів попередніх інстанцій як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Зазначав, що суди всебічно, повно, об'єктивно дослідили обставини справи та дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, щозгідно з протоколом від 05 червня 2007 року № 3/07 загальних зборів Житлового-будівельного кооперативу № 38 останньому надано дозвіл на надбудову шостого поверху над п'ятиповерховим багатоквартирним житловим будинком АДРЕСА_5 з улаштуванням шатрового даху.

Розпорядженням Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 19 червня 2008 року № 611 «Про реконструкцію будинку АДРЕСА_5 з надбудовою мансардного поверху» житлового-будівельному кооперативу № 38 надано дозвіл за власні кошти здійснити реконструкцію п'ятиповерхового житлового будинку АДРЕСА_5 з надбудовою мансардного поверху та влаштуванням дворівневих квартир за рахунок шатрового даху, згідно з проектними пропозиціями.

Відповідно до озпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 10 грудня 2009 року № 768 «Про скасування розпорядження районної адміністрації від 19 червня 2008 року № 611 «Про реконструкцію будинку АДРЕСА_6 з надбудовою мансардного поверху» згадане вище розпорядження скасовано, оскільки будівельні роботи проводились без відповідного дозволу Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області, а тому є самочинними.

Згідно з протоколом засідання міжвідомчої комісії у Франківському районі міста Львова від 15 вересня 2009 року № 37 роботи з надбудови будинку АДРЕСА_5 здійснюють житлового-будівельний кооператив № 38 як юридична особа та фізична особа ОСОБА_4, що діє за довіреністю від 19 червня 2007 року.

У зв'язку з цим розпорядженням Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 22 грудня 2009 року № 798 «Про демонтаж самовільної надбудови на АДРЕСА_6» Житлово-будівельний кооператив № 38 та ОСОБА_4 зобов'язано припинити самочинно розпочаті будівельні роботи з надбудови будинку АДРЕСА_5, у двотижневий строк демонтувати самовільно збудовані конструкції, відновити покрівлю та привести будинок у попередній стан.

Згідно з актом Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області від 02 липня 2010 року № 7/13-06-5158 на усунення виявлених порушень житлового-будівельному кооперативу № 38 видано припис від 11 грудня 2009 року № 1/85-ф про приведення покрівлі на АДРЕСА_6 до попереднього стану. Повторною перевіркою, проведеною 29 січня 2010 року, встановлено факт невиконання припису, про що складено акт № 1-ф.

Також установлено, що згадані вище будівельні роботи у 2010 році було завершено, здійснено розподіл новозбудованого шостого (мансардного) поверху на окремі квартири з присвоєнням їм номерів із 81 до 96.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 17 травня 2011 року, що набрало законної сили, визнано право власності на квартири АДРЕСА_6 за ОСОБА_9 На підставі цього ж рішення суду здійснено державну реєстрацію таких прав власності на вищевказані квартири за ОСОБА_9

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 24 травня 2013 року рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 17 травня 2011 року в частині визнання за ОСОБА_9 права власності на квартири АДРЕСА_6 скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення, яким у позові відмовлено.

Відповідно до довідки № 5440, виданої 26 червня 2012 року Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», станом на 12 червня 2012 року право власності на квартири НОМЕР_1 в будинку АДРЕСА_5 зареєстроване за ОСОБА_9 на підставі згаданого вище рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 17 травня 2011 року. Право власності на інші квартири у зазначеному вище будинку на підставі відповідних договорів купівлі-продажу уже було зареєстроване за фізичними особами: ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17

Судами також установлено, що після набрання законної сили рішенням апеляційного суду Львівської області від 24 травня 2013 року й до теперішнього часу до Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції із заявою про скасування проведеної державної реєстрації права власності на квартири АДРЕСА_6 відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» жодна із сторін, у тому числі й позивач, не зверталася.

Реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції не приймалось будь-яких рішень із питань відмови у скасуванні державної реєстрації права власності на квартири АДРЕСА_6 чи скасування такої державної реєстрації.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Отже, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Звертаючись до суду з позовом, Франківська міська адміністрація просила, зокрема, зобов'язати Реєстраційну службу Львівського міського управління юстиції скасувати державну реєстрацію прав власності на вищезазначені квартири, а також, посилаючись на норми статті 376 ЦК України, просила зобов'язати відповідачів демонтувати самовільно збудовані конструкції й відновити покрівлю з приведенням будинку АДРЕСА_5 у попередній стан.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено, в який спосіб порушуються його права укладеними договорами купівлі-продажу квартир, що є предметом спору, а також послався на те, що після набрання чинності рішенням апеляційного суду Львівської області від 24 травня 2013 року, яким відмовлено у визнанні права власності на вищезгадані квартири на АДРЕСА_6, позивач не звертався до Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції із заявою про скасування проведеної державної реєстрації права власності на них. Між тим, прийняття такого рішення (як про скасування реєстрації, так і про відмову у скасуванні реєстрації) належить до виключної компетенції останньої.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції та зазначив, що спірна надбудова за рахунок горища, яка складається із 16 квартир, розташована не на першому (цокольному) поверсі багатоквартирного будинку, здійснена без одночасного зайняття частини прибудинкової земельної ділянки, а тому до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення статті 376 ЦК України.

Проте повністю з висновком апеляційного суду погодитись не можна.

Будівництво об'єктів нерухомості являє собою взаємопов'язану діяльність різних суб'єктів права, які поєднані єдиною метою, спрямованою на безпосереднє забезпечення та створення об'єкта будівництва, яка включає різні аспекти і етапи будівництва.

Порядок будівництва нерухомого майна врегульовано відповідними нормативними актами, а саме: Земельним кодексом України; ЦК України; законами України: «Про основи містобудування», «;Про регулювання містобудівної діяльності», «;Про архітектурну діяльність», «;Про пожежну безпеку», «;Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «;Про охорону навколишнього природного середовища», «;Про екологічну експертизу», «;Про охорону культурної спадщини»; Порядком видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 05 липня 2011 року № 103, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 22 липня 2011 року № 902/19640.

У положеннях спеціальної матеріально-правової норми, що міститься в частині першій статті 376 ЦК України, поняття самочинного будівництва визначено через сукупність його основних ознак, які виступають умовами або підставами, за наявності яких об'єкт нерухомості може бути визначений самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об'єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об'єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Згідно з частиною другою статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Відповідно до частини сьомої статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

За змістом частин четвертої та сьомої статті 376 ЦК України залежно від ознак самочинного будівництва зазначені в цих пунктах особи можуть вимагати від особи, яка здійснила самочинне будівництво: знесення самочинно збудованого об'єкта або проведення його перебудови власними силами або за її рахунок, приведення земельної ділянки у попередній стан або відшкодування витрат.

З урахуванням змісту вищевказаної правової норми в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

Зазначені положення узгоджуються з нормами статей 3, 15, 16 ЦК України та статті 3 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи.

Так, відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих правових норм правом звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і, залежно від встановленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України в постановах від 17 грудня 2014 року у справі № 6-137цс14, від 24 травня 2015 року у справі № 6-381цс15.

Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів визначається постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 534 та іншими нормативними актами Кабінету Міністрів України і Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.

Франківська районна адміністрація Львівської міської ради, звертаючись з позовом, посилалась на порушення своїх прав, оскількибудівельні роботи, які виконувались відповідачами у будинку, що знаходиться на території Львівського комунального підприємства «Магістральне» Франківської районної адміністрації Львівської області, проведені без належного дозволу та є самочинним будівництвом.

Таким чином, реконструкція житлового будинку як комплекс будівельних робіт, спрямованих на поліпшення експлуатаційних показників приміщень житлового будинку шляхом надбудови, повинна була проводитись із дотриманням вимог Закону України «Про планування і забудову територій» та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2009 року № 1104 «Про деякі питання надання дозволів на виконання підготовчих і будівельних робіт» (чинній на час виникнення спірних правовідносин), якою затверджено такий порядок.

Установлено, що вищезгадане розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 22 грудня 2009 року № 798 «Про демонтаж самовільної надбудови на АДРЕСА_6» у встановленому законом порядку не оскаржувалось і скасоване не було.

Львівським комунальним підприємством «Магістральне» неодноразово складались акти та направлялись попередження про зобов'язання демонтувати самовільно збудовану надбудову на покрівлі будинку АДРЕСА_5 та з вимогою виконати розпорядження адміністрації.

Відповідно до статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

За змістом зазначених норм матеріального права особа (фізична або юридична), яка набула право на майно від іншої особи, є власником новоствореного нерухомого майна як об'єкта цивільного обороту лише у разі, коли їй було передано прийняте до експлуатації в порядку, визначеному законодавством, новостворене нерухоме майно, а у разі необхідності його реєстрації також майно, яке зареєстроване за цією особою як нерухоме майно. В іншому випадку особа може передати іншій особі лише матеріали, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Крім того, вирішуючи питання про законність набуття права власності на об'єкти нерухомого майна, за положеннями статті 376 ЦК України суди повинні враховувати те, що право власності на нерухоме майно може бути визнане за особою лише за умови, що таке будівництво не є самочинним у розумінні статті 376 ЦК України та статті 38 Закону України «Про містобудівну діяльність».

Установлено, що на підставі рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 17 травня 2011 року здійснено державну реєстрацію права власності на квартири АДРЕСА_6, за ОСОБА_9 й останньою з 13 вересня до 22 грудня 2011 року укладено договори купівлі-продажу окремих квартир.

У подальшому рішенням апеляційного суду Львівської області від 24 травня 2013 року це рішення суду першої інстанції скасовано, а ОСОБА_9 відмовлено у визнанні права власності на перелічені вище житлові приміщення.

За змістом частини третьої статті 61 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Тобто зі скасуванням рішення суду втрачаються ті правові наслідки, які з нього випливають і при розгляді справи судам належало врахувати, які наслідки потягло скасування судового рішення, яким визнавалось право власності на нерухоме майно за ОСОБА_9

Таким чином, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що позивач не має повноважень щодо квартир, розміщених у надбудові багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_6, та не довів порушення своїх прав, оскільки відповідно до правого висновку Верховного Суду України, висловленого у постановах від 16 квітня 2014 року у справі № 6-146цс13 та від 11 червня 2014 року у справі № 6-52 цс14, майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею

Крім того, погодившись з висновком суду першої інстанції про неправильно обраний позивачем спосіб захисту порушеного права та пред'явлення позову до неналежних осіб, які мають відповідати за цими вимогами, апеляційний суд не врахував роз'яснення, викладені у пункті 5 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва), згідно з якими відповідно до статті 376 ЦК України право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування.

Водночас одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті; вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної чи касаційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції на вказане вище уваги не звернув, на порушення вимог статей 212, 213, 303, 315 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи, у повній мірі не визначився з характером правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та правовою нормою, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким чином, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи не встановлені, судове рішення апеляційного суду не може вважатись законним і обґрунтованим та відповідно до статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, під час розгляду якої суду належить урахувати викладене, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 141, 400, 416, 417 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

постановив:

Касаційну скаргу Франківської районної адміністрації Львівської міської ради задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Львівської області від 29 червня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська СуддіН. О. Антоненко В. І. Журавель В. І. Крат В. П. Курило