Постанова

Іменем України

26 січня 2022 року

м. Київ

справа № 520/7281/15-ц

провадження № 61-7033св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект",

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

треті особи: Третя одеська державна нотаріальна контора, Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції, ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" на рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 березня 2020 року в складі судді Огренич І. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 26 січня 2021 року в складі колегії суддів:

Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" до ОСОБА_1, треті особи: Третя одеська державна нотаріальна контора, Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції, про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект", третя особа - ОСОБА_2, про визнання зобов'язання припиненими,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" (далі - ТОВ "Кей-Колект") звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1, треті особи:

Третя одеська державна нотаріальна контора, Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції, про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Свої вимоги обґрунтовувало тим, що 09 листопада 2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк") та ОСОБА_3 укладений договір про надання споживчого кредиту № 942-11 ДОУ 1П, відповідно до якого банк надав позичальнику кредитні кошти в сумі 60 000,00 дол. США із кінцевим терміном повернення - 09 листопада 2016 року.

На забезпечення виконання умов кредитного договору між банком та ОСОБА_3 і ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, згідно з яким в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 (далі - квартира).

Банк виконав свої зобов'язання з надання кредиту, надавши позичальнику грошові кошти, а позичальник, у свою чергу, не виконав покладені на нього зобов'язання з повернення кредитних коштів, у зв'язку з чим у позичальника перед банком виникла заборгованість, щодо повернення якої банк звертався до позичальника з відповідною вимогою.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, заборгованість за кредитом на день його смерті становила 65 234,99 дол. США, що станом на 13 березня 2015 року становить 1 410
119,54 грн.

Щодо прийняття спадщини до нотаріальної контори ніхто із спадкоємців померлого не звертався, однак ОСОБА_1, яка також є іпотекодавцем, на момент смерті ОСОБА_3 проживала разом з останнім та відмови від спадщини не надавала, тому вважається такою, що фактично прийняла спадщину.

ТОВ "Кей-Колект" на підставі договору факторингу від 11 червня 2012 року № 4 є правонаступником Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк").

Враховуючи викладене, ТОВ "Кей-Колект" просило суд:

- в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 09 листопада 2006 року № 942-11 ДОУ 1П, яка становить 65 234,99 дол. США, що за курсом НБУ станом на дату розрахунку становить 1 410 119,54 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме спірну квартиру, шляхом визнання права власності за ТОВ "Кей-Колект" за ціною 929 413,00 грн, визначеної на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності;

- виселити всіх мешканців, що проживають та зареєстровані у спірній квартирі;

- зобов'язати Реєстраційну службу Одеського міського управління юстиції внести запис про реєстрацію права власності за ТОВ "Кей-Колект" на нерухоме майно - спірну квартиру.

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою до ТОВ "Кей-Колект", третя особа - ОСОБА_2, про визнання зобов'язання припиненими.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що порука є особистим зобов'язанням, яке нерозривно пов'язане з особою. Стверджувала, що основне зобов'язання припинене через смерть позичальника, а тому іпотека (похідне зобов'язання) також припинена.

З огляду на викладене ОСОБА_1 просила суд визнати припиненим договір поруки, визнати припиненим договір іпотеки, скасувати заборону відчуження на квартиру (реєстраційний № 4027853) та "скасувати іпотеку реєстраційний № 4028059", зареєстровані 09 листопада 2006 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гарською В. В.

27 жовтня 2015 року Київський районний суд міста Одеси прийняв до спільного розгляду з первісним позовом зустрічну позовну заяву.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 03 лютого 2016 року у задоволенні позову ТОВ "Кей-Колект" відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано припиненим договір поруки від 09 листопада 2006 року № 942-11, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ "УкрСиббанк". Визнано припиненим іпотечний договір від 09 листопада 2006 року, укладений між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3, ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гарською В. В. та зареєстрованим в реєстрі за №
4575. Скасовано заборону відчуження реєстраційний № 4027853 на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, зареєстровану приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гарською В. В. 09 листопада 2006 року. Скасовано іпотеку реєстраційний № 4028059 на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, зареєстровану приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гарською В. В. 09 листопада 2006 року.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 07 квітня 2016 року апеляційну скаргу ТОВ "Кей-Колект" задоволено частково. Рішення Київського районного суду м.

Одеси від 03 лютого 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ "Кей-Колект" задоволено частково.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 09 листопада 2006 року № 942-11 ДОУ 1П, укладеним між ОСОБА_3 та АКІБ "УкрСиббанк", яка становить 60 427,99 дол. США, що за курсом НБУ станом на дату розрахунку становить 1 306
211,54 грн, звернено стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1 (1/2 частина квартири у відповідності до договору купівлі-продажу від 12 жовтня 2006 року належить ОСОБА_1, а 1/2 частина належить їй в порядку спадкування) шляхом визнання права власності за ТОВ "Кей-Колект" за ціною 929 413,00 грн, визначеною на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності, виконаної ТОВ "Експерт оцінка плюс".

Зобов'язано Реєстраційну службу Одеського міського управління юстиції внести запис про реєстрацію права власності ТОВ "Кей-Колект" на спірну квартиру.

В іншій частині позов залишено без задоволення.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 03 лютого 2016 року скасовано.

Рішення Апеляційного суду Одеської області від 07 квітня 2016 року скасовано в частині задоволення позовних вимог за первісним позовом про:

- звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме на спірну квартиру, шляхом визнання на неї права власності за ТОВ "Кей-Колект" за ціною 929 413,00 грн, визначеною на підставі оцінки квартири суб'єктом оціночної діяльності;

- зобов'язання Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції внести запис про реєстрацію права власності ТОВ "Кей-Колект" на квартиру до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

У цій частині ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У частині відмови в задоволенні позовної вимоги за первісним позовом про виселення всіх мешканців, які проживають і зареєстровані у зазначеній квартирі, рішення Апеляційного суду Одеської області від 07 квітня 2016 року залишено без змін.

Рішення Апеляційного суду Одеської області від 07 квітня 2016 року в частині позовних вимог за зустрічним позовом скасовано, справу у цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог за первісним позовом та відмовляючи у задоволенні первісних вимог ТОВ "Кей-Колект" про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання на нього права власності, касаційний суд виходив з того, що ТОВ "Кей-Колект" як іпотекодержатель згідно з договором іпотеки та частиною третьою статті 36 Закону України "Про іпотеку" може задовольнити свої кредиторські вимоги під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання у спосіб передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтями 400, 409, 412, 416, 419, ЦПК України. Проте, ТОВ "Кей-Колект" звернулося до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на квартиру, а не шляхом застосування судом одного зі способів реалізації предмета іпотеки, визначених статтями 400, 409, 412, 416, 419, ЦПК України суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції, задовольняючи первісний позов у частині зазначеної вимоги, неправильно застосовував норми права, що регулюють спірні правовідносини (аналогічних висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц, від 29 травня 2018 року у справі № 369/238/15-ц).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог за первісним позовом та відмовляючи у задоволенні первісних вимог ТОВ "Кей-Колект" про зобов'язання Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції внести запис про реєстрацію права власності ТОВ "Кей-Колект" на квартиру до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, касаційний суд виходив з того, що Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції залучена до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Оскільки позовні вимоги звертаються до відповідачів у справі, а не до третіх осіб, то суд не може задовольняти позовну вимогу про зобов'язання третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, вчинити певні дії, зокрема і про зобов'язання Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції внести запис про реєстрацію права власності ТОВ "Кей-Колект" на квартиру до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Оскільки вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на квартиру за ТОВ "Кей-Колект" не підлягають задоволенню, то немає підстав для задоволення пов'язаних вимог про зобов'язання внести запис про реєстрацію такого права, а також про виселення мешканців квартири.

Скасовуючи рішення апеляційного суду в частині позовних вимог за зустрічним позовом та направляючи справу цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, касаційний суд зазначив, що суди не повністю дослідили обставини справи, під час нового розгляду справи за зустрічним позовом суди повинні дослідити виконання ТОВ "Кей-Колект" обов'язку за статтею 1281 ЦК України у редакції, чинній на час смерті позичальника, з урахуванням пунктів 55-62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц на підставі належних доказів встановити: коло спадкоємців позичальника, які прийняли у спадщину 1/2 його частки у квартирі; обставини заміни боржника за кредитним договором після смерті позичальника; обсяг відповідальності спадкоємців 1/2 частки позичальника у квартирі; наявність згоди ОСОБА_1 як власника іншої 1/2 частки у квартирі на забезпечення виконання за договором іпотеки основного зобов'язання новим боржником-спадкоємцем після смерті позичальника.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18 березня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано припиненим договір поруки від 09 листопада 2006 року № 942-11, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ "УкрСиббанк".

Визнано припиненим іпотечний договір від 09 листопада 2006 року, укладений між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3, ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гарською В. В. та зареєстрований в реєстрі за № 4575.

Скасовано заборону відчуження реєстраційний № 4027853 на спірну квартиру, зареєстровану 09 листопада 2006 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гарською В. В.

Скасовано іпотеку реєстраційний № 4028059 на спірну квартиру, зареєстровану приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гарською В. В. 09 листопада 2006 року.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_1, суд першої інстанції, з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц виходив з того, що сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов'язаннями, а також припинення таких зобов'язань.

Постановою Одеського апеляційного суду від 26 січня 2021 року апеляційну скаргу представника ТОВ "Кей-Колект" - адвоката Ткаченка Б. Р. залишено без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 березня 2020 року залишено без змін.

Судове рішення мотивоване тим, що ТОВ "Кей-Колект" довідалось про смерть ОСОБА_3, щонайменше у період з 26 червня 2013 року до 13 серпня 2013 року, а до суду звернулося 19 листопада 2014 року, тобто понад один рік та три місяці, суд першої інстанції під час нового розгляду справи, керуючись статтею 417 ЦПК України, застосував норми статті 1281 ЦК України щодо строків пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц, і дійшов правильного висновку, що сплив строків, передбачених статтею 1281 ЦК України, має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов'язаннями, в тому числі і тих, які забезпечені іпотекою, а також припинення таких зобов'язань.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2021 року ТОВ "Кей-Колект" подало до суду касаційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу з Київського районного суду м. Одеси.

13 липня 2021 року до Верховного Суду надійшла витребувана цивільна справа.

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України з посиланням на те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 522/23829/17 та постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-1286цс15.

Крім того, касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки нормам статті 1281 ЦК України щодо обов'язку спадкоємців повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, яке не було ними виконано, та фактам того, що спадкова справа після смерті ОСОБА_3 умисно не заводилася спадкоємцями, проте ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 13 серпня 2013 року у справі № 520/1392/13-ц провадження було зупинено саме до виявлення кола спадкоємців. ТОВ "Кей-Колект" не було відомо про спадкоємців ОСОБА_3.

Також спадкоємці про вимогу банку і суму заборгованості були повідомлені належним чином та до нотаріальної контори щодо прийняття спадщини не зверталися.

Разом з тим відповідно до статті 17 Закону України "Про іпотеку" відсутні такі підстави для припинення іпотеки, як смерть боржника за кредитним договором, враховуючи те, що спірні правовідносини допускають правонаступництво.

Заявник вказує, що для здійснення права кредитора на пред'явлення вимог до спадкоємців є не тільки і не стільки факт смерті позичальника, а й наявність певних юридичних фактів, як то прийняття спадщини, виникнення майнових прав на нерухомість, що входить до складу спадщини, оскільки як вбачається з судових рішень, у кредитора відсутня можливість отримати задоволення своїх вимог до настання таких юридичних фактів, а коло осіб, яким такі вимоги можуть бути адресовані, є невизначеним.

Доводи інших учасників справи

У липні 2021 року ОСОБА_1 надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

ОСОБА_1 посилається на те, що з 26 червня 2013 року ТОВ "Кей-Колект" було проінформовано про смерть позичальника, оскільки цього дня представник відповідача звернувся до суду з відповідним клопотанням щодо витребування офіційної інформації про смерть позичальника.

Доводи касаційної скарги щодо умисного зволікання з заведенням спадкової справи є безпідставними, оскільки немає обов'язку спадкоємців, які фактично прийняли спадщину в межах частини 3 статті 1268 ЦК України, звертатись із відповідною заявою в межах шестимісячного строку про прийняття спадщини.

Крім того, ТОВ "Кей-Колект" знехтував своїми правами та не скористався своєчасно своїм правом для отримання відповідної інформації про коло спадкоємців.

Разом з тим ОСОБА_1 посилається на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (відповідно до якої ТОВ "Кей-Колект" втратило право вимоги до спадкоємців з огляду на пропуск строку, встановленого статтею 1281 ЦК України), а також у постанові Верховного Суду від 21 травня 2020 року у справі № 753/11450/17.

У вересні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 09 листопада 2006 року між ОСОБА_3 та АКІБ "УкрСиббанк" (з 18 грудня 2009 року змінено найменування на ПАТ "УкрСиббанк") був укладений договір про надання споживчого кредиту № 942-11 ДОУ 1П, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит в сумі 60 000,00 дол. США із кінцевим терміном повернення 09 листопада 2016 року.

23 вересня 2008 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 942-11 ДОУ 1П, згідно з якою у зв'язку зі зміною програмного забезпечення банку, сторони погодили, що для ідентифікації договору може застосовуватись реєстраційний номер у системі банку, а саме № 106099980.

09 листопада 2006 року в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3, ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гарською В. В. за реєстровим номером 4575, згідно з яким в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1.

На підставі вищевказаного договору іпотеки, згідно з витягом про державну реєстрацію у Державному реєстрі іпотек було накладено іпотеку реєстровий номер 4028059 та заборону на нерухоме майно номер 4027853 (інформаційна довідка від 05 квітня 2019 року № 56713166).

09 листопада 2006 року в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 942-11.

11 червня 2012 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Кей-Колект" укладено договір факторингу № 4 та договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, відповідно до умов якого, останньому відступлено права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки.

04 лютого 2013 року ТОВ "Кей-Колект" звернулося до Київського районного суду м.

Одеси з позовною заявою, в якій просило ухвалити рішення про солідарне стягнення на свою користь з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 67 489,75 дол. США, яка виникла внаслідок невиконання відповідачами умов договору про надання споживчого кредиту № 942-11 ДОУ 1П, укладеного 09 листопада 2006 року; стягнути судові витрати, про що свідчить ухвала Київського районного суду м. Одеси від 21 лютого 2013 року у справі № 520/1392/13-ц.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджено свідоцтвом про смерть від 09 травня 2013 року серії НОМЕР_1, актовий запис № 4671.

26 червня 2013 року ТОВ "Кей-Колект" через свого представника ОСОБА_4 звернулось до суду із клопотанням про проведення судового засідання без його участі та просило витребувати інформацію про смерть ОСОБА_3

27 червня 2013 року ухвалою Київського районного суду м. Одеси у справі № 520/1392/13-ц клопотання було задоволено та було витребувано з Міського відділу реєстрації актів цивільного стану Одеського обласного управління юстиції копії всіх документів, на підставі яких видано свідоцтво про смерть ОСОБА_3

13 серпня 2013 року Київським районним судом м. Одеси у справі № 520/1392/13-ц винесена ухвала, якою за клопотанням ТОВ "Кей-Колект", поданим через представника товариства, зупинено розгляд справи для визначення кола спадкоємців після смерті ОСОБА_3

13 травня 2014 року Київським районним судом м. Одеси у справі № 520/1392/13-ц винесена ухвала, якою поновлено провадження у справі та призначено справу до розгляду.

29 липня 2014 року ухвалою Київського районного суду м. Одеси у справі № 520/1392/13-ц позовну заяву ТОВ "Кей-Колект" до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без розгляду.

13 листопада 2014 року ТОВ "Кей-Колект" звернулося до Третьої одеської державної нотаріальної контори із вимогою до спадкоємців погасити заборгованість за кредитним договором у разі прийняття спадщини.

Згідно з матеріалами спадкової справи № 1146/2014, яка розпочата 19 листопада 2014 року, та довідки Третьої одеської державної нотаріальної контори від 12 квітня 2016 року № 1780/02-14, спадкоємцями після смерті ОСОБА_3 є ОСОБА_1 та ОСОБА_2, до яких таким чином перейшов обов'язок погасити перед кредитором заборгованість спадкодавця-боржника за кредитним договором від 09 листопада 2006 року № 942-11 ДОУ 1П.

22 травня 2015 року ТОВ "Кей-Колект" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, треті особи: Третя одеська державна нотаріальна контора та Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції, про звернення стягнення на предмет іпотеки, в якому просило в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 09 листопада 2006 року № 942-11 ДОУ 1П, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме спірну квартиру, шляхом визнання права власності за ТОВ "Кей-Колект" за ціною 929 413 грн, визначеної на підставі оцінки предмета іпотеки.

Відповідно до договору іпотеки власниками спірної квартири на час укладення договору іпотеки були ОСОБА_3 (1/2 частки) та ОСОБА_1 (1/2 частки).

Відповідно до звіту про оцінку загальна вартість квартири, що передана в іпотеку становить 929 413,00 грн, вартість спадкового майна, а саме 1/2 частки квартири, що належала ОСОБА_3 та перейшла у спадщину ОСОБА_1 та ОСОБА_2 становить 464
706,50 грн, внаслідок чого обсяг відповідальності у частці спадщини, яку прийняла ОСОБА_1, становить 232 353,25 грн, або 1/2 вартості від частки спадкового майна (квартири), яке належало ОСОБА_3, та обсяг відповідальності у частці спадщини, яку прийняв ОСОБА_2, становить 232 353,25 грн, або 1/2 вартості від частки спадкового майна (квартири), що належало ОСОБА_3.

Договір поруки від 09 листопада 2006 року № 942-11, який наявний в матеріалах справи не містить згоди ОСОБА_1 забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником.

Договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гарською В. В. за реєстровим номером 4575, який міститься в матеріалах справи не містить відповідної згоди ОСОБА_1 на забезпечення виконання за договором іпотеки основного зобов'язання новим боржником-спадкоємцем після смерті позичальника ОСОБА_3.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно із частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав i обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права i обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав i обов'язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України.

Перелік зобов'язань, які не входять до складу спадщини, визначений статтею 1219 ЦК України.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина 2 статті 1220 ЦК України).

Особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника регламентуються приписами статей 1281 і 1282 ЦК України.

Згідно зі статтею 1281 ЦК України спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Згідно із статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Оскільки зі смертю боржника зобов'язання з повернення кредиту входять до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов'язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї статті.

За змістом наведених вище норм матеріального права задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ними у спадщину майна.

У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна особа не набуває статусу спадкоємця і, як наслідок, у неї відсутній обов'язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи.

При вирішенні спору про стягнення зі спадкоємця коштів для задоволення вимог кредитора необхідно з'ясувати коло спадкоємців, встановити належність спадкодавцю будь-якого рухомого чи нерухомого майна, вартість отриманого спадкоємцями майна та дотримання кредитором законодавчо визначеного строку пред'явлення вимоги до спадкоємців боржника.

Отже, положення статей 1281, 1282 ЦК України та статті 23 Закону України "Про іпотеку" регламентують особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника, зокрема і в зобов'язаннях, забезпечених іпотекою. За змістом цих приписів: 1) у разі переходу права власності на предмет іпотеки у порядку спадкування право іпотеки є чинним для спадкоємця; 2) спадкоємець, до якого перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця; 3) спадкоємець (фізична особа) не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником такий спадкоємець відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки; 4) спадкоємець зобов'язаний повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо йому відомо про борги останнього; 5) кредитор має пред'явити свою вимогу до спадкоємців протягом шести місяців з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги, а якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, то не пізніше одного року від настання строку вимоги; 6) наслідком пропуску кредитором вказаних строків звернення з вимогою до спадкоємців є позбавлення кредитора права вимоги.

Оскільки зі смертю позичальника зобов'язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, то строки пред'явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281, 1282 ЦК України. Тобто стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред'явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов'язань, забезпечених іпотекою.

Частина 4 статті 1281 ЦК України визначає наслідком пропуску кредитором спадкодавця строків пред'явлення вимог до спадкоємців позбавлення права вимоги такого кредитора, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті. Сплив строків пред'явлення вимог до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов'язаннями (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18).

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи викладене, встановивши, що ТОВ "Кей-Колект" довідалось про смерть ОСОБА_3 у період з 26 червня 2013 року до 13 серпня 2013 року, проте до Третьої одеської державної нотаріальної контори звернулося 13 листопада 2014 року, тобто понад один рік, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про задоволення позову ОСОБА_1.

Суди правильно застосували норми статті 1281 ЦК України щодо строків пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц, згідно з якою сплив строків, передбачених статтею 1281 ЦК України, має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов'язаннями, в тому числі і тих, які забезпечені іпотекою, а також припинення таких зобов'язань.

Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що ТОВ "Кей-Колект" пропустив, визначений положеннями частини 2 статті 1281 ЦК України шестимісячний строк на звернення з вимогою до спадкоємця боржника.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 522/23829/17, не заслуговують на увагу, оскільки в зазначеній справі було встановлено, що особа звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та отримала свідоцтво про право на спадщину після смерті матері, тобто набула статус іпотекодавця.

Таким чином, у наведеній заявником справі та у справі, яка переглядається, різні фактичні обставини.

Посилання в касаційній скарзі на висновки, викладені в постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-1286цс15, є безпідставними, оскільки відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц, стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред'явлення кредиторських вимог до спадкоємців, застосовується і до кредитних зобов'язань, забезпечених іпотекою, і що сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним та додатковим зобов'язаннями, а також припинення таких зобов'язань.

За змістом статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За правилами частин 4 , 7 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Разом з тим постановою Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року в справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19) рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2018 року, яким позов ОСОБА_1 до ТОВ "Кей-Колект" про визнання незаконною та скасування реєстрації права власності було задоволено, та постанову Апеляційного суду Одеської області від 18 жовтня 2018 року, залишено без змін. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що "13 листопада 2014 року ТОВ "Кей-Колект" згідно зі статтею 1281 ЦК України направило до Третьої одеської державної нотаріальної контори вимогу до спадкоємців померлого позичальника, а 19 листопада 2014 року була заведена спадкова справа № 02-14. Немає доказів того, що позивач отримала вказану вимогу. ТОВ "Кей-Колект" пропустило строк, встановлений у статті 1281 ЦК України у редакції, що була чинною на час смерті позичальника та звернення ТОВ "Кей-Колект" з вимогою до спадкоємців. З огляду на обставини, встановлені судами першої й апеляційної інстанцій, Велика Палата Верховного Суду вважає, що права вимоги ТОВ "Кей-Колект" щодо частини квартири, яка належала позичальнику, після його смерті могло реалізувати відповідно до правил, визначених статтями 1281 і 1282 ЦК України. Але з огляду на пропуск строку, встановленого статтею 1281 ЦК України, ТОВ "Кей-Колект" не мало юридичних підстав для звернення до приватного нотаріуса з метою реєстрації за собою права власності на квартиру та для такої реєстрації, оскільки право вимоги до позичальника за договором іпотеки, а також його зобов'язання за цим договором припинилося". Вказані судові рішення, які набрали законної сили, мають преюдиційне значення для справи, яка переглядається.

Виходячи з вищезазначеного, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що ТОВ "Кей-Колект" довідалось про смерть ОСОБА_3 у період з 26 червня 2013 року до 13 серпня 2013 року, проте до Третьої одеської державної нотаріальної контори звернулося 13 листопада 2014 року, тобто понад один рік, застосувавши норми статті 1281 ЦК України щодо строків пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців, а також врахувавши, що сплив строків, передбачених статтею 1281 ЦК України, має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов'язаннями, в тому числі і тих, які забезпечені іпотекою, а також припинення таких зобов'язань, дійшов правильного висновку про задоволення позову ОСОБА_1.

Однак колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині визнання припиненим договору поруки та договору іпотеки з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов'язків. За змістом пункту 7 цієї статті окремим способом захисту є припинення правовідношення.

Встановлення факту припинення основного зобов'язання має своїм наслідком також й припинення додаткових (акцесорних) зобов'язань за договорами іпотеки та поруки.

Звернення особи до суду з позовом про визнання іпотеки такою, що припинена, на підставі статті 593 ЦК України, а також про визнання поруки такою, що припинена на підставі статті 559 ЦК України, не є необхідним, проте такі вимоги можуть розглядатися судом у разі наявності відповідного спору.

Виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін (статті 3, 12, 13, 14, 15, 20 ЦК України), Верховний Суд зробив висновок, що у разі невизнання кредитором права іпотекодавця та поручителя, на припинення зобов'язання, таке право підлягає захисту судом шляхом визнання його права на підставі пункту 1 частини 2 статті 16 ЦК України.

Отже, право іпотекодавця та поручителя підлягає судовому захисту за його позовом шляхом визнання іпотеки такою, що припинена, та визнання поруки такою, що припинена, а не шляхом припинення договору іпотеки чи припинення договору поруки шляхом припинення зобов'язання за договорами.

Наведений правовий висновок сформульовано Верховним Судом України у постанові від 04 лютого 2015 року у справі № 6-243цс14 та підтримано Верховним Судом в постанові від 18 вересня 2019 року у справі № 695/3790/15-ц і постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 126/1056/15-ц.

Звертаючись до суду із зустрічним позовом у цій справі, ОСОБА_1 у прохальній частині позовної заяви просила суд визнати припиненим договір поруки та визнати припиненим договір іпотеки. При цьому позивач на обґрунтування своїх вимог як фактичні підстави позову визначала те, що, оскільки основне зобов'язання за кредитним договором припинилося у зв'язку із смертю позичальника, а кредитор пропустив строк пред'явлення вимоги до спадкоємців, то і забезпечувальні зобов'язання за договорами іпотеки і поруки, якими забезпечувалося виконання кредитного договору як основного зобов'язання, також є припиненими як похідні зобов'язання.

Оцінюючи правомірність та ефективність обраного способу захисту, Верховний Суд виходить із того, що договір, в першу чергу, є домовленістю сторін. Договір як документ - є оформленням цієї домовленості. Під договором також розуміється й правовідношення, що виникло на підставі цієї домовленості, змістом такого правового відношення є певні права та обов'язки сторін.

Зі змісту зазначених підстав позову є очевидним те, що позивач, звертаючись до суду, обґрунтовувала свої вимоги припиненням саме іпотеки за іпотечним договором та припинення саме поруки за договором поруки, як правовідношень, тобто похідних зобов'язань, а не самих договорів іпотеки та поруки, як домовленості чи документа, тобто застосованої в іншому сенсі категорії "договір".

Виходячи з такого розуміння категорії "договір", вимоги про визнання такими, що припинено договору іпотеки та договору поруки, а також вимоги про визнання такими, що припинилися правові відносини з іпотеки та поруки, є тотожними за своєю правовою природою та змістом.

Тому належним способом захисту прав іпотекодавця та поручителя є саме визнання іпотеки за іпотечним договором такою, що припинена, та визнання поруки за договором поруки такою, що припинена, а не визнання припиненими іпотечного договору та договору поруки, як вказав в резолютивній частині рішення суд першої інстанції, з висновком яким погодився й суд апеляційної інстанції. У зв'язку із тим, що припинення основного зобов'язання має наслідком і припинення іпотеки, то відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку (частина 2 статті 593 ЦК України, частина третя статті 17 Закону України "Про іпотеку").

Враховуючи, що суд першої інстанції встановив, що у зв'язку із пропуском кредитором строку пред'явлення вимоги за основним і додатковими зобов'язаннями до спадкоємців, встановленого статтею 1281 ЦК України, кредитор позбавлений такого права, що має наслідком припинення таких зобов'язань, Верховний Суд вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції, зазначивши про те, що припиненими є іпотека та порука, а не договір іпотеки та договір поруки, що відповідає правомірному способу захисту порушених прав.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів дійшла висновку про зміну рішень суду першої та апеляційної інстанцій шляхом викладення резолютивної частини рішення суду першої інстанції в іншій редакції, а саме: "визнати припиненою поруку за договором поруки від 09 листопада 2006 року № 942-11, який укладений між ОСОБА_1 та ПАТ "УкрСиббанк"; визнати припиненою іпотеку за договором іпотеки від 09 листопада 2006 року, який укладений між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3, ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гарською В. В. та зареєстрований в реєстрі за № 4575".

Враховуючи те, що ОСОБА_1 обраний правомірний та ефективний спосіб захисту своїх прав та інтересів - визнання права (що включає в себе також відсутність права), тому зміна формулювання резолютивної частини рішення суду першої інстанції: "визнати припиненим договір поруки від 09 листопада 2006 року № 942-11, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ "УкрСиббанк; визнати припиненим іпотечний договір від 09 листопада 2006 року, укладений між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3, ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гарською В. В. та зареєстрований в реєстрі за № 4575" на правильне: "визнати припиненою поруку за договором поруки від 09 листопада 2006 року № 942-11, укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ "УкрСиббанк"; визнати припиненою іпотеку за договором іпотеки від 09 листопада 2006 року, укладеним між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3, ОСОБА_1, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гарською В. В. та зареєстрованим в реєстрі за № 4575", не є зміною судом предмета позову, оскільки обраний ОСОБА_1 спосіб захисту прав та інтересів залишається незмінним.

Некоректне, з точки зору лінгвістики, формулювання вимог позову не може бути перешкодою для захисту порушеного права особи, яка звернулася до суду, оскільки надміру формалізований підхід щодо дослівного розуміння вимог позову, як реалізованого способу захисту, суперечить завданням цивільного судочинства, якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що іпотека та порука припинились у зв'язку з припиненням основного зобов'язання, проте помилково визнав припиненим договір поруки та договір іпотеки, а не поруку та іпотеку, що не відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом України у постанові від 04 лютого 2015 року у справі № 6-243цс14, з яким погодився і Верховний Суд, застосувавши його у постанові від 18 вересня 2019 року у справі № 695/3790/15-ц (провадження № 61-7769св18), то колегія суддів дійшла висновку про зміну оскаржуваних рішень, виклавши абзаци другий та третій резолютивної частини рішення суду першої інстанції в іншій редакції.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 14 липня 2021 року

у справі № 186/1376/19 (провадження № 61-7428св20), від 20 серпня 2021 року у

справі № 149/2736/20 (провадження № 61-9025св21), від 02 жовтня 2019 року у справі 126/1056/15-ц (провадження № 61-34297св18).

Однак колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень в іншій частині.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, в частині скасування обтяжень іпотекою спірного нерухомого майна, оскільки такі вимоги є похідними від вимог про припинення іпотеки.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частинами 1 , 3 та 4 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що іпотека та порука припинилася у зв'язку з припиненням основного зобов'язання, проте помилково визнав припиненими договір іпотеки та договір поруки, а не іпотеку та поруку, то колегія суддів дійшла висновку про зміну оскаржуваних рішень, виклавши абзац другий та третій резолютивної частини рішення суду першої інстанції в іншій редакції.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки Верховний Суд змінює рішення судів першої та апеляційної інстанцій, але виключно в редакції викладення резолютивної частини, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419, ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 березня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 січня 2021 року змінити, виклавши абзаци другий та третій резолютивної частини рішення суду першої інстанції в такій редакції:

"Визнати припиненою поруку за договором поруки від 09 листопада 2006 року № 942-11, укладеним між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк".

"Визнати припиненою іпотеку за договором іпотеки від 09 листопада 2006 року, укладеним між Публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" та ОСОБА_3, ОСОБА_1, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гарською В. В. та зареєстрованим в реєстрі за № 4575".

В іншій частині рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 березня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: С. О. Карпенко

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

О. С. Ткачук