Історія справи

Постанова

Іменем України

14 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 639/4339/15

провадження № 61-1862св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І.М. (суддя-доповідач), Висоцької В.С., Пророка В.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6,

треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Гончаренко Надія Юльянівна, Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Харківської області від 07 листопада 2017 року в складі колегії суддів: Хорошевського О. М., Бровченка І. О., Карімової Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Гончаренко Н.Ю., Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про визнання договору дарування недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_4 на праві власності належить 2/4 частини домоволодіння на АДРЕСА_1, інші 2/4 частини цього домоволодіння належали її матері ОСОБА_8, померлій ІНФОРМАЦІЯ_2, спадкоємцями якої є сторони по справі. ОСОБА_8 18 квітня 2007 року подарувала належну їй 2/4 частини спірного будинку ОСОБА_5

Вказувала, що цей договір дарування є недійсним, оскільки домоволодіння фактично збудував та покращив її батько ОСОБА_6, а в цьому будинку зареєстрований та проживає неповнолітній син позивача ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, права якого порушені внаслідок відчуження вказаного майна, оскільки спірний правочин вчинено без згоди органу опіки та піклування.

На підставі викладеного ОСОБА_4 просила визнати недійсним договір дарування 2/4 частин будинку з надвірними спорудами на АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гончаренко Н.Ю. 18 квітня 2007 року, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_5

Рішенням Жовтневого районного суду Харківської області від 03 жовтня 2017 року позов задоволено. Визнано договір дарування 2/4 частин будинку з надвірними спорудами на АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ГончаренкоН.Ю. 18 квітня 2007 року, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_5, недійсним.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що дії ОСОБА_5 щодо укладення договору дарування без отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування є такими, що призвели до порушення гарантованих дитині прав на користування вищезазначеним житловим будинком.

Додатковим рішенням Жовтневого районного суду Харківської області від 17 жовтня 2017 року стягнуто солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 243,80 грн, а саме по 121,90 грн з кожного окремо.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що під час ухвалення рішення по суті заявлених вимог не вирішено питання про судові витрати, тому наявні підстави для застосування пункту 4 частини першої статті 220 ЦПК України (в редакції, чинній на час вирішення справи місцевим судом).

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 07 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що сам факт відсутності дозволу органу опіки та піклування не може бути підставою для визнання оскаржуваного договору дарування недійсним, оскільки цей правочин вичинено бабою неповнолітнього ОСОБА_9, а не його батьками. При цьому правочин вчинено ОСОБА_8 щодо 2/4 частин будинку з надвірними спорудами на АДРЕСА_1, а ОСОБА_4 належить інші 2/4 частини цього домоволодіння, де зареєстрований і проживає її син.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що на здійснення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування, тому апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову. ОСОБА_9 на час вчинення спірного правочину був зареєстрований та проживав у будинку на АДРЕСА_1, тому спірним договором порушено його законні права та інтереси.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

28 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою і другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Суди встановили, що за нотаріально посвідченим договором дарування ОСОБА_8 18 квітня 2007 року відчужила належні їй на праві особистої приватної власності 2/4 частини будинку на АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_5

ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_2.

Суди також встановили, що батьками ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, який зареєстрований у будинку на АДРЕСА_1, є ОСОБА_11 та ОСОБА_4

ОСОБА_4 є власником 2/4 частин будинку на АДРЕСА_1, є ОСОБА_11 та ОСОБА_4

Відповідно до частин першої - третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, на які посилається позивач як на підставі для задоволення заявлених вимог, правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.

За таких обставин вчинення батьками малолітньої (неповнолітньої) дитини певного правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» заборону.

Проте сам по собі цей факт не є безумовною підставою для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнано недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред'явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.

Згідно з частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Разом з тим, як встановлено судами, спірний правочин вичинено бабою ОСОБА_9 а не його батьками, при цьому лише щодо 2/4 частину будинку, а інша частина належить його матері (позивачу по справі).

При цьому апеляційний суд з'ясував, що внаслідок укладення цього договору права неповнолітнього порушені не були, оскільки він надалі зареєстрований та проживає у будинку на АДРЕСА_1.

На підставі викладеного апеляційний суд дійшов правильного висновку, що сам факт відсутності дозволу органу опіки та піклування не може бути підставою для визнання оскаржуваного договору дарування недійсним, оскільки цей правочин вичинено бабою неповнолітнього ОСОБА_9, а не його батьками. При цьому правочин вчинено ОСОБА_8 щодо 2/4 частин будинку з надвірними спорудами на АДРЕСА_1, а ОСОБА_4 (матері неповнолітнього) належить інші 2/4 частини цього домоволодіння, отже права сина позивача не порушені.

Доводи касаційної скарги, що ОСОБА_9 з народження зареєстрований у спірному будинку, а апеляційний суд оглянув копію домової книги, де такий запис відсутній, не беруться касаційним судом до уваги, оскільки не впливають на правову природу правовідносин. Судами встановлено факт проживання сина позивача в будинку на час вчинення спірного правочину. Апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів та застосованих норм права і судової практики з даної категорії справ встановив відсутність порушених прав ОСОБА_9 укладенням його бабою договору дарування щодо частини будинку, інша частина якого залишається у володінні його матері та їх спільному користуванні.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Харківської області від 07 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

В.С. Висоцька

В.В. Пророк