Постанова

Іменем України

14 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 127/23496/15-ц

провадження № 61-3239св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі :

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В. (суддя - доповідач), Хопти С. Ф., ЧернякЮ. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»,

представник позивача - Сокуренко Наталія Вікторівна,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області, у складі головуючого судді Іщук Т. П., від 05 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області, у складі колегії суддів: Іващука В. А., Вавшка В. С., Голоти Л. О., від 24 травня 2016 року

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», банк) подало позовну заяву до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 18 листопада 2010 року ОСОБА_4 отримала в банку кредит у розмірі 15 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку складають договір. Позивач свої зобов'язання за договором виконав та надав відповідачці кредит. Пунктом 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг, передбачено, що при порушенні позичальником строків платежів по кожному з грошових зобов'язань більше ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн + 5% суми позову. Відповідач свої зобов'язання не виконала, внаслідок чого станом на 31 липня 2015 року має заборгованість у розмірі 23 166 грн 69 коп., з яких 14 495 грн 71 коп сума кредиту, 6 441 грн 61 коп. проценти за користування кредитом, 650 грн пеня і комісія, 500 грн. штраф, 1 079 грн 37 коп. штраф (процентна складова).

За наведених обставин банк просив стягнути з ОСОБА_4 вказану заборгованість за кредитним договором № б/н від 18 листопада 2010 року.

05 квітня 2016 року рішенням Вінницького міського суду Вінницької області ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_4 особисто не використовувала електронний платіжний засіб при здійсненні платіжних операцій 30 грудня 2014 року, банком не доведено, що ОСОБА_4 своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, які дають змогу ініціювати платіжні операції, що дало б підстави для відповідальності користувача за проведені платіжні операції. Крім того, суд виходив також із недоведеності позивачем того, що заборгованість по кредиту виникла саме по договору від 18 листопада 2010 року, зважаючи на те, що розрахунок боргу наданий з посиланням на нього, так як за встановленими обставинами справи з ОСОБА_4 укладався договір 27 лютого 2006 року.

24 травня 2016 року ухвалою апеляційного суду Вінницької області рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права.

У червні 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало касаційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 24 травня 2016 року.

29 серпня 2016 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

У жовтні 2016 року ОСОБА_4 подано заперечення (відзив) на касаційну скаргу, в яких вона вказує на її необґрунтованість та безпідставність.

14 грудня 2016 року ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ справу за позовом ПАТ КБ банк «Приватбанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів». Відповідно до пункту 4 частини першої розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

18 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги обґрунтовано тим, що районний суд повно і всебічно не з'ясував обставини справи та дійшов безпідставного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. ПАТ КБ «Приватбанк» вважає, що з дотриманням вимог чинного законодавства кредит було надано саме відповідачу.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судами встановлено, що 18 листопада 2010 року ОСОБА_4, підписавши заяву, погодилася з тим, що ця заява разом із Памяткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає укладений між нею та Банком договір про надання банківських послуг. За вказаним договором позичальнику встановлювався кредитний ліміт на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Крім того встановлено, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 був укладений договір про надання банківських послуг від 27 лютого 2006 року, згідно з яким останній був наданий кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну карту зі сплатою 36 % річних (а.с.179-180).

Після збігу строку кредитної картки у січні 2013 року ПАТ КБ «Приватбанк» здійснив перевипуск картки на нову № НОМЕР_1.

Встановлено і не заперечується сторонами, що ОСОБА_4 свої зобов'язання за кредитним договором виконувала належним чином і станом на 30 грудня 2014 року не мала заборгованості по кредиту.

Відповідно до виписки по карті клієнта № НОМЕР_1 від 05 січня 2015 року, із використанням зазначеної карти 30 грудня 2014 року в 16 год. 02 хв. та 16 год. 18 хв. знято грошові кошти в сумі 5 200 грн та 9 360 грн відповідно (а. с. 53). Кошти були переведені через унікальний веб-інтефейс Liqpay. Авторизація здійснювалась через фінансовий номер телефону з використанням паролів, вказаних в SMS-повідомленнях.

З довідки, наданої ПрАТ «Київстар» вбачається, що сім-карта з абонентським номером мобільного телефону НОМЕР_2 (номер телефону ОСОБА_4) була замінена 30 грудня 2014 року о 14 год 54 хв. у м. Запоріжжя. В той же час ОСОБА_4, яка працює на посаді завідуючої аптеки № 20 (м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 15), 30 грудня 2014 року перебувала на робочому місці з 09.00 год. до 18.00 год., що зафіксовано у табелі робочого час (довідка ТОВ «І.К.ВЕЛ» від 21 липня 2015 року № 295) (а. с. 66).

Після виявлення блокування сім картки телефону та зняття коштів, ОСОБА_4 звернулась до ПАТ КБ «Приватбанк» на гарячу лінію «3700» із заявою за номером № 3011853, що слідує з переписки між сторонами та роздруківки дзвінків, наданих ПрАТ «Київстар».

01 січня 2015 року за заявою ОСОБА_4 до ЄРДР внесено відомості про шахрайські дії, скоєні невідомою особою, яка 30 грудня 2014 року заволоділа коштами в сумі 14600,00 грн., які зняті з картки «Приватбанку» НОМЕР_3, що належать відповідачці (витяг з кримінального провадження № 12015020010000004) (а. с. 52).

Відповідно до частини третьої статі 10 ЦПК України (у редакції від 07 липня 2010 року) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з положеннями частини третьої статті 60 ЦПК України (у редакції від 07 липня 2010 року) доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Відповідно до положень статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з пунктом 37.2 статті 37 Закону України Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов'язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Відповідно до пунктів 7, 8 Положенняпро порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використання, затвердженого постановою правління НБУ від 05 листопада 2014 року № 705, емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу. Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок.

Встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, в межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанції вірно прийняли до уваги правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та від 11 березня 2015 року № 6-16цс15.

За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 24 травня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник СуддіО. В. Білоконь Є. В. Синельников С. Ф. Хопта Ю. В.Черняк