Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 13.06.2018 року у справі №388/723/17

Постанова

Іменем України

14 січня 2019 року

м. Київ

справа № 388/723/17

провадження № 61-35408св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

третя особа - Долинська районна державна адміністрація Кіровоградської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 22 грудня 2017 року у складі судді Баранського Д. М. та постанову апеляційного суду Кіровоградської області від 03 квітня 2018 рокуу складі колегії суддів: Єгорової С. М., Дуковського О. Л., Чельник О. І.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_5, третя особа - Долинська районна державна адміністрація Кіровоградської області, про позбавлення батьківських прав та стягнення додаткових витрат.

Позовна заява мотивована тим, що з 2010 року, після розірвання шлюбу між сторонами, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, який є сином сторін, постійно проживає з ОСОБА_4, перебуває на її утриманні та вихованні. ОСОБА_5 участі у вихованні сина не приймає, не відвідує дитину, не піклується про фізичний, духовний розвиток, здоров'я, підготовку до самостійного життя. Згідно висновку Долинської районної державної адміністрації Кіровоградської області, ОСОБА_5 самоусунувся від виховання дитини, не займається вихованням, не цікавиться його життям та розвитком, а тому є доцільним позбавлення батьківських прав щодо дитини у зв'язку із ухиленням від виконання батьківських обов'язків.

ОСОБА_4 просила суд позбавити ОСОБА_5 батьківських прав відносно сина ОСОБА_6 та стягнути на свою користь додаткові витрати на дитину в сумі 2 972,45 грн.

Ухвалою Долинського районного суду Кіровоградської області від 22 грудня 2017 року провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 у частині вимог про стягнення додаткових витрат на дитину закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову.

Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 22 грудня 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано відсутністю виключних (виняткових, крайніх) випадків, що дають можливість переконатися у наявності підстав для позбавлення ОСОБА_5 батьківських прав щодо ОСОБА_6, враховуючи те, що відповідач бажає мати з дитиною спілкування, надає матеріальну допомогу на утримання дитини, при цьому взяв до уваги той факт, що десятирічна дитина тепер не бажає спілкуватись з батьком. Суд дійшов висновку про безпідставність заявлених позовних вимог.

Постановою апеляційного суду Кіровоградської області від 03 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення.

Рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 22 грудня 2017 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

03 травня 2018 року ОСОБА_4 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 22 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Кіровоградської області від 03 квітня

2018 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_5 за власним бажанням самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків та реалізації батьківських прав по відношенні до свого сина ОСОБА_6 Судами попередніх інстанцій взято до уваги інтереси ОСОБА_5, а не інтереси дитини, що є порушенням статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», відповідно до якої кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки доказам по справі, які підтверджують доцільність позбавлення ОСОБА_5 батьківських прав.

12 липня 2018 року ОСОБА_5 через засоби поштового зв'язку подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу

ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 22 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Кіровоградської області від 03 квітня 2018 року залишити без змін.

У червні 2018 року матеріали цивільної справи № 388/723/17 надійшли до Верховного Суду.

18 липня 2018 року ОСОБА_4 через засоби поштового зв'язку подала до Верховного Суду відповідь на відзив ОСОБА_5, у якій просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу та, врахувавши відповідь на відзив, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а аргументи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є батьками ОСОБА_6

Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 19 серпня 2010 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 розірвано. Дитина проживає разом з матір'ю.

Згідно висновку органу опіки та піклування Долинської районної державної адміністрації Кіровоградської області від 07 червня 2017 року № 01-29/52/1 наявні підстави для позбавлення ОСОБА_5 батьківських прав щодо його дитини ОСОБА_6 Станом на 01 травня 2017 року допущено заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 1 700,00 грн. ОСОБА_5 самоусунувся від виховання дитини, при цьому мати не перешкоджає батькові спілкуватись з дитиною, однак дитина цього не бажає, боїться батька. ОСОБА_5 з

2010 року не згадував про дитину, не цікавився його розвитком та здоров'ям, не вітав на свята. За час навчання дитини батько не цікавився навчанням та розвитком дитини, не відвідував батьківські збори, шкільні свята. ОСОБА_5 заперечував проти позбавлення батьківських прав щодо дитини, звернувся із заявою про визначення днів та годин у спілкуванні з дитиною, зазначав, що ОСОБА_4 навмисно налаштовує дитину проти нього. Згідно з висновком психолого-педагогічного вивчення емоційного стану ОСОБА_6, дитина має гармонійний фізичний та психологічний розвиток. Коли виникають питання спілкування з батьком виникає пригнічення настрою, острах, байдужість до нього. Проживає в повній сім'ї з матір'ю та відчимом, емоційно більш прив'язаний і прихильний до вітчима ніж до батька.

Відповідно до частини другої та третьої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Частиною третьою статті 157 СК України закріплено, що той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Згідно зі статтею 164 СК України мати, батько може бути позбавлений судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня

2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Відповідно до пункту 18 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року встановлено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE,

№ 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і вказано, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Належним чином дослідивши і оцінивши подані сторонами докази, суди дійшли вірного висновку про те, що ОСОБА_4 не надала належних та допустимих доказів винної поведінки відповідача щодо ухилення від виховання дитини, яка б свідчила про наявність підстав для застосування до тиховода І. Г. крайнього заходу впливу, у вигляді позбавлення його батьківських прав щодо малолітнього сина.

Згідно статті 19 Сімейного кодексу України орган опіки та піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суди попередніх інстанцій підставно визнали необґрунтованим висновок Долинської районної державної адміністрації Кіровоградської області про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_5, оскільки він не містить об'єктивних даних щодо наявності чи відсутності винних дій в ухиленні батька від виховання сина, в ньому не зазначається доцільності втручання в життя дитини шляхом позбавлення батька батьківських прав та висновків про те, яким чином позбавлення батьківських прав захистить інтереси дитини.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач свідомо ухилявся від виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання своєї дитини, а суди не дослідили в повній мірі матеріали справи безпідставні, оскільки направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, якими у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4залишити без задоволення.

Рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 22 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Кіровоградської області

від 03 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

В. М.Коротун

М. Є.Червинська