Історія справи

Постанова КЦС ВП від 13.12.2023 року у справі №522/357/20
Постанова КЦС ВП від 13.12.2023 року у справі №522/357/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 522/357/20

провадження № 61-10059св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - Публічне акціонерне товариство «МТБ Банк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Судаковим Валерієм Валерійовичем, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2021 року у складі судді Домусчі Л. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 18 травня 2023 року у складі колегії суддів: Дришлюка А. І., Сегеди С. М., Драгомерецького М. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Публічне акціонерне товариство «МТБ Банк» (далі - ПАТ «МТБ Банк»), про визнання договору земельного сервітутунедійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 11 жовтня 2019 року між ним та ПАТ «МАРФІН БАНК» укладено договори купівлі-продажу земельних ділянок, що посвідчені приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кіріченко І. Є. та зареєстровані в реєстрі за № 2623 та № 2624 (далі - договори купівлі-продажу) щодо земельної ділянки № НОМЕР_1 , загальною площею 0,0208 га, кадастровий номер 5110137500:50:003:0115, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки № НОМЕР_1 загальною площею 0,0318 га, з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва та кадастровий номер 5110137500:50:003:0107, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктом 1.3. абз. 3 договорів купівлі-продажу відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, виданого 04 жовтня 2019 року державним кадастровим реєстратором Головного управління Держгеокадастру в Одеській області Шульгіною Ю. І., щодо земельної ділянки № НОМЕР_1 , загальною площею 0,0208 га, кадастровий номер 5110137500:50:003:0115, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки № НОМЕР_1 загальною площею 0,0318 га, з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва, кадастровий номер 5110137500:50:003:0107, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 відомості про обмеження у її використанні не зареєстровані.

Відповідно до пункту 6.1. вказаних договорів купівлі-продажу зазначено, що покупець повідомлений продавцем про наявність судової справи № 522/12984/18 щодо вказаних земельних ділянок за позовом ПАТ «МАРФІН БАНК» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , предметом спору є визнання недійсності договору земельного сервітуту від 15 березня 2013 року.

Зазначав, що йому стало відомо про укладення між ОСОБА_2 та ПАТ «МАРФІН БАНК» 28 грудня 2017 року договорів купівлі-продажу земельних ділянок, за умовами яких ОСОБА_2 продав ПАТ «МАРФІН БАНК» вказані земельні ділянки.

У договорі купівлі-продажу земельної ділянки від 28 грудня 2017 року (кадастровий номер 5110137500:50:003:0107) зазначено, що згідно з даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо зазначеної земельної ділянки встановлено сервітут, номер запису іншого речового права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20250683, площа сервітуту становить 0,110 га. Інші державні реєстрації земельних сервітутів та обмежень прав на земельну ділянку відсутні згідно з Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-5105554552017.

У договорі купівлі-продажу земельної ділянки від 28 грудня 2017 року (кадастровий номер 5110137500:50:003:0115) зазначено, що на земельну ділянку встановлений сервітут, номер запису іншого речового права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20250683, площа сервітуту становить 0,110 га.

Вважав, що оспорюваний договір земельного сервітуту від 15 березня 2013 року, укладений між ОСОБА_2 та неповнолітнім ОСОБА_3 , в інтересах якого діяла ОСОБА_4 , у простій письмовій формі, є недійсним, оскільки укладений без реєстрації у встановленому законом порядку, малолітній ОСОБА_3 не мав права на укладення договору земельного сервітуту, була відсутня необхідність у встановленні сервітуту. Крім того, в оспорюваному договорі земельного сервітуту не зазначено мети та потреби, для яких встановлюється сервітут, а вказано цільове призначення земельних ділянок. Також оспорюваний договір укладено без дозволу іпотекодержателя - ПАТ «МАРФІН БАНК» та порушує його право на стягнення заборгованості з боржника за кредитним договором.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати договір земельного сервітуту від 15 березня 2013 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , недійсним.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2021 року позов ОСОБА_5 задоволено.

Визнано недійсним договір земельного сервітуту від 15 березня 2013 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , щодо земельної ділянки № НОМЕР_1 загальною площею 0,0208 га, кадастровий номер 5110137500:50:003:0115 з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки № НОМЕР_1 загальною площею 0,0318 га, кадастровий номер 5110137500:50:003:0107 з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , власником яких є ОСОБА_1 .

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення районного суду мотивовано тим, що земельний сервітут може бути встановлений лише для власника або землекористувача земельної ділянки, а також у тому разі, якщо потреби такого власника чи землекористувача не можуть бути задоволені в інший спосіб, ніж встановлення сервітуту. В оспорюваному договорі про встановлення земельного сервітуту не зазначено мети та потреби, для яких встановлюється сервітут, а вказано цільове призначення земельних ділянок - для індивідуального дачного будівництва та перелічені види земельного сервітуту - для права проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; інші земельні сервітути згідно переліку обмежень щодо використання земельних ділянок. Отже, у даному договорі земельного сервітуту перераховані майже всі види земельних сервітутів, однак мети, підстави і обґрунтування встановлення останніх не зазначено та не виявлено, оскільки землевпорядної й технічної документації до договору земельного сервітуту, не надано.

Районний суд вважав, що у відповідачів не виникли підстави для встановлення земельного сервітуту, оскільки земельний сервітут може бути встановлений лише для задоволення певних потреб зацікавленої особи, які не можуть бути задоволені іншим способом, ніж встановлення сервітуту. Крім того, ОСОБА_3 не мав права землекористувача даних земельних ділянок.

Договір земельного сервітуту був укладений в порушення вимог діючого законодавства, оскільки не міг укладатися з ОСОБА_3 , який не володів ні будівлею, ні земельною ділянкою, площа встановленого ним сервітуту 0,110 га також не відповідає площі земельних ділянок (0,0526 га), а також на вказаний договір не було отримано згоди іпотекодержателя - ПАТ «МТБ Банк».

Суд першої інстанції врахував наявність у ОСОБА_2 перед Банком заборгованості на час укладання оспорюваного договору, і що оспорюваний договір було укладено між батьком ОСОБА_2 та його сином ОСОБА_3 , та не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 18 травня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Судакова В. В. залишено без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2021 року - залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення районного суду відповідає вимогам статей 263-265 ЦПК України.

Апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що договір земельного сервітуту фактично був укладений до того як ОСОБА_3 , в інтересах якого діяла ОСОБА_4 , отримав право власності на майно, для обслуговування якого фактично і укладався договір земельного сервітуту. Тобто договір був укладений з порушенням вимог діючого законодавства, оскільки не міг укладатися з ОСОБА_3 , який не володів ні нерухомістю, ні земельною ділянкою. При цьому площа встановленого ним сервітуту 0,110 га, а сукупний розмір в подальшому відчужених земельних ділянок становить 0,0526 га, що відповідно менше, аніж розмір встановлений договором земельного сервітуту.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачами не було надано доказів, які б підтверджували фактичне використання права земельного сервітуту, відомостей щодо будь-яких спорів, в тому числі судових, за зверненням ОСОБА_3 про усунення перешкод в здійсненні права земельного сервітуту не заявлялось. Крім того, договір земельного сервітуту був зареєстрований у встановленому законом порядку лише 28 квітня 2017 року, тобто фактично перед укладенням договорів відчуження земельних ділянок, які перебували в іпотеці - кредитору ПАТ «МАРФІН БАНК» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

З огляду на зазначене, апеляційний суд вважав, що оспорюваний договір земельного сервітуту від 15 березня 2013 року був укладений боржником з його родичем з метою створення якнайбільш невигідних перешкод кредитору задовольнити грошові вимоги за рахунок цього майна, а також створити перешкоди користування цим майном наступному власнику.

Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги щодо необхідності проведення земельно-технічної експертизи, оскільки ОСОБА_2 правом на подання клопотання про призначення судової експертизи для встановлення істотних обставин справи не скористався, на стадії апеляційного розгляду справи таких клопотань не подавав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У липні 2023 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У вересні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2023 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій вийшли за межі підстав позову та надали правову оцінку обставинам, якими позивач не обґрунтовував позовні вимоги. Зокрема, вказує, що позивач не обґрунтовував позовні вимоги тим, що відсутні підстави для встановлення сервітуту, оскільки потреби ОСОБА_6 можуть бути задоволені іншим способом, ніж встановлення сервітуту.

Посилається на відсутність у ОСОБА_7 порушеного права на звернення до суду за захистом шляхом визнання договору земельного сервітуту недійсним, оскільки він не був стороною оспорюваного правочину.

Зазначає, що позивач не є кредитором, а відповідачі не є боржниками щодо позивача у кредитних договорах, які укладені ним. Відтак, позивач у цих правовідносинах не може бути потерпілою особою від оспорюваного правочину. З огляду на зазначене вважає, що у позивача відсутнє право на оспорення договору сервітуту з підстав його фраудаторності.

При цьому звертає увагу на обізнаність позивача під час укладення договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 11 жовтня 2019 року про наявність оспорюваних сервітутів, отже, він погодився придбати саме таку земельну ділянку з такими обтяженнями і з наявним судовим спором щодо дійсності сервітутів.

Вважає, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, оскільки уточнені позовні вимоги спрямовані на захист прав ПАТ «МАРФІН БАНК», а не на захист його прав. При цьому зазначає про суперечливість поведінки позивача та ПАТ «МАРФІН БАНК», які звернулися до суду з метою оспорення одного і того самого договору земельного сервітуту, тобто з позовом з тими самими підставами та предметом спору до відповідачів.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_2 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 917/803/18, від 20 листопада 2019 року у справі № 705/6141/14-ц, від 28 липня 2021 року у справі № 661/2313/18, від 28 вересня 2022 року у справі № 910/6165/21, від 14 грудня 2022 року у справі № 126/2200/20 та від 06 червня 2023 року у справі № 752/1584/16-ц, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У серпні 2023 року представник ОСОБА_7 - адвокат Мельник Н. Ю. подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила про необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, які відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України.

Зазначає, що позивач не обмежений у праві на звернення до суду за захистом порушеного права щодо оспорюваного договору земельного сервітуту, який порушує його право, як власника, на можливість використання належної йому земельної ділянки.

Посилається на те, що договір земельного сервітуту укладений між ОСОБА_2 та неповнолітнім сином, який не був власником нерухомого майна на момент укладення договору, з метою користування останнім земельною ділянкою, власником якої був батько. Оспорюваний договір укладено безстроково. Отже, своїми діями сторони договору визначили права і обов`язки не тільки для себе, а і для наступних власників земельної ділянки, зокрема ОСОБА_8 .

У серпні 2023 року ПАТ «МТБ Банк» подало відзив на касаційну скаргу, у якому зазначило про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень.

Посилається на правильність висновків суду апеляційної інстанції про фраудаторність оспорюваного договору земельного сервітуту та наявність у позивача права на звернення до суду за захистом його порушеного права.

Фактичні обставини, встановлені судами

26 червня 2008 року між ВАТ «МТБ», правонаступником якого виступало ПАТ «МАРФІН БАНК» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, посвідчений Деордієвою І. В., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу за реєстровим № 3660. Предметом цього договору було надання іпотекодавцем, ОСОБА_2 , в іпотеку нерухомого майна: земельної ділянки № НОМЕР_1 , загальною площею 0,0208 га, цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва, кадастровий номер 5110137500:50:003:0115, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки № НОМЕР_1 загальною площею 0,0318 га, з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва, кадастровий номер 5110137500:50:003:0107, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

За цим договором забезпечувалось виконання зобов`язань іпотекодавця за кредитним договором № 456/F від 26 червня 2008 року по поверненню кредиту, наданого з позичкового рахунку на поточний рахунок іпотекодавця у іпотекодержателя, у вигляді непоновлювальної лінії на суму 543 053,00 доларів США. На підставі договору іпотеки від 26 червня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Деордієвою І. В., накладено заборону відчуження зазначених в договорі іпотеки земельних ділянок, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 до припинення чи розірвання договору іпотеки.

Згідно з пунктом 16 договору іпотеки з моменту набрання чинності цього договору іпотекодавець має право відчужувати, передавати в оренду лізинг наступну іпотеку, у спільну діяльність, у позичку іншим особам предмет іпотеки або іншим чином розпоряджатися предметом іпотеки, виключно за попередньою згодою іпотекодержателя (том 1, а. с. 125-131, 132,133,134-135,136-138).

В зв`язку з тим, що ОСОБА_2 впродовж тривалого часу не виконував грошові зобов`язання, утворилась заборгованість за кредитним договором перед ПАТ «МАРФІН БАНК». Вказані обставини підтверджувались ОСОБА_2 в процесі розгляду справи.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором 28 грудня 2017 року між ПАТ «МАРФІН БАНК» та ОСОБА_2 укладено договори купівлі-продажу вказаних земельних ділянок, що посвідчені приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Деордієвою І. В. (том 1, а. с. 27-30, 31-34).

Відповідно до пункту 4 договору купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 5110137500:50:003:0107, укладеного 28 грудня 2017 року між ОСОБА_2 (продавець) та ПАТ «МАРФІН БАНК» (покупець), продавець свідчить, що на момент підписання договору будь-які обтяження щодо земельної ділянки (заборона, арешт, іпотека, податкова застава тощо) відсутні, державна реєстрація прав земельних сервітутів та обмежень на земельну ділянку, окрім зазначених в цьому договорі, відсутня.

Згідно з даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо зазначеної земельної ділянки встановлено сервітут, номер запису іншого речового права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20250683, площа сервітуту становить 0,110 га. Інші державні реєстрації земельних сервітутів та обмежень прав на земельну ділянку відсутні згідно з Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-5105554552017 (том 1, а. с. 29). Аналогічне положення міститься у пункті 4 договору купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 5110137500:50:003:0115, укладеного 28 грудня 2017 року між ОСОБА_2 та ПАТ «МАРФІН БАНК». На земельну ділянку встановлений сервітут, номер запису іншого речового права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20250683, площа сервітуту становить 0,110 га (том 2, а. с. 32-33).

15 березня 2013 року між ОСОБА_2 та неповнолітнім ОСОБА_3 , в інтересах якого діяла ОСОБА_4 , укладено договір земельного сервітуту від 15 березня 2013 року у простій письмовій формі, без реєстрації у встановленому законом порядку.

Згідно з розділом 1 договору ОСОБА_3 надається право безоплатного безстрокового користування частиною земельної ділянки (сервітут) відповідно до умов договору.

Діялянки, на яких установлюється сервітут .розташовані за адресою: АДРЕСА_1 і належать власнику на підставі договорів купівлі-продажу земельної ділянки від 26 червня 2008 року.

Цільове призначення земельних ділянок - для індивідуального дачного будівництва.

Площа земельної ділянки з кадастровим номером 5110137500:50:003:0107 - 0,0318 га.

Площа земельної ділянки з кадастровим номером 5110137500:50:003:0115 - 0,0208 га.

Площа сервітуту - 0,110 га.

Сервітут встановлено для права проїзду на транспортному засобі, право прокладання на свою земельну ділянку водопровід, інші земельні сервітути.

Зі змісту договору земельного сервітуту від 15 березня 2013 року, який укладено в простій письмовій формі, єдиним способом відвідування земельної ділянки, на якій знаходиться дача, що належить малолітньому ОСОБА_3 , за адресою АДРЕСА_1 , обслуговування комунікацій - водопроводу, проїзду на транспортному засобі по наявному шляху, прокладення на земельну ділянку водопроводу із чужої водойми, або через чужу земельну ділянку, є користування земельними ділянками, що належать позивачеві (том 1, а. с. 11-13,14).

06 червня 2013 року ОСОБА_2 передав ОСОБА_3 на підставі договорів дарування № 4-1378 та № 4-1375 безоплатно у приватну власність 13/1000 та 22/1000 частин ДБК «Аркадія», що складає дачу, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і складаються в цілому з однієї дерев`яної дачі та двадцяти однієї кам`яної дачі, загальною площею 1 336,5 кв. м та 1 431,6 кв. м та надвірних споруд відповідно (том 1, а. с. 35-36,37-38).

24 липня 2018 року ПАТ «МАРФІН БАНК» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення нікчемності правочину - вищевказаних договорів земельного сервітуту від 15 березня 2013 року з огляду на те, що правочини вчинені без відома іпотекодержателя щодо іпотечних земельних ділянок (справа № 522/12984/18). Указана справа згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень розглянута по суті.

11 жовтня 2019 року між ПАТ «МАРФІН БАНК» та ОСОБА_1 укладено договори купівлі-продажу земельних ділянок, що посвідчені приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кіріченко І. Є. та зареєстровані в реєстрі за № 2623 та № 2624 (далі - договори купівлі-продажу) щодо земельної ділянки № НОМЕР_1 , загальною площею 0,0208 га, кадастровий номер 5110137500:50:003:0115, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки № НОМЕР_1 загальною площею 0,0318 га, з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва та кадастровий номер 5110137500:50:003:0107, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктом 1.3. абз. 3 договорів купівлі-продажу відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, виданим 04 жовтня 2019 року державним кадастровим реєстратором Головного управління Держгеокадастру в Одеській області Шульгіною Ю. І., щодо земельної ділянки № НОМЕР_1 , загальною площею 0,0208 га, кадастровий номер 5110137500:50:003:0115, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки № НОМЕР_1 загальною площею 0,0318 га, з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва та кадастровий номер 5110137500:50:003:0107, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 відомості про обмеження у її використанні не зареєстровані.

Відповідно до пункту 6.1. вказаних договорів купівлі-продажу зазначено, що покупець повідомлений продавцем про наявність судової справи № 522/12984/18 щодо вказаних земельних ділянок за позовом ПАТ «МАРФІН БАНК» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , предметом спору є встановлення недійсності договору земельного сервітуту від 15 березня 2013 року (том 1, а. с. 15-20,21-26).

З огляду на Інформацію з Державного земельного кадастру про право власності та речові права, право власності на земельні ділянки 5110137500:50:003:0107 та 5110137500:50:003:0115 належить ОСОБА_9 . Відомості про інші права на земельні ділянки відсутні (том 1, а. с. 41,42).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості щодо реєстрації іншого речового права щодо вказаних земельних ділянок, в тому числі земельного сервітуту, відсутні (том 1, а. с. 43-44,45-46, 107-109, 110-112).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до норм статей 12 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Подібні положення містяться й у статті 321 ЦК України.

Статтею 98 ЗК України визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Згідно із положеннями статей 91 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Статтею 100 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Земельний сервітут може бути становлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Відповідно до положень статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом.

Згідно зі статтею 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Статтею 404 ЦК України та статтею 99 ЗК України визначено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

З аналізу наведених норм права можна дійти висновку, що: земельний сервітут може бути встановлено для задоволення потреб особи, яка вимагає його встановлення, які не можуть бути задоволені іншим способом; при його встановленні повинно бути чітко визначено обсяг прав щодо користування особою чужим майном; сервітут повинен здійснюватися способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки та не може призводити до позбавлення власника земельної ділянки прав володіння, користування та розпорядження нею.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюється законом.

Предметом спору є визнання недійсним договору земельного сервітуту від 15 березня 2013 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в інтересах якого діяла ОСОБА_4 , загальною площею 0,0110 га щодо земельної ділянки № НОМЕР_1 , кадастровий номер 5110137500:50:003:0115 з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки № НОМЕР_1 загальною площею 0,0318 га, кадастровий номер 5110137500:50:003:0107 з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ,

Відповідно до пункту 1.1 оспорюваного договору сервітуту ОСОБА_3 надається право безоплатного безстрокового користування частиною земельних ділянок (сервітут), за адресою: АДРЕСА_1 (земельної ділянки № НОМЕР_1 , загальною площею 0,0208 га, кадастровий номер 5110137500:50:003:0115 та земельної ділянки № НОМЕР_1 загальною площею 0,0318 га, кадастровий номер 5110137500:50:003:0107). При цьому площа сервітуту становить 0,110 га.

Пунктом 1.7 оспорюваного договору земельного сервітуту передбачено, що сервітут встановлено для права проїзду на транспортному засобі, право прокладання на свою земельну ділянку водопровід, інші земельні сервітути.

Встановивши, що на момент укладення оспорюваного договору земельного сервітуту від 15 березня 2013 року, малолітньому ОСОБА_3 не належало нерухоме майно, для доступу до якого встановлювався сервітут, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що він не набув статусу землекористувача частини спірних земельних ділянок, відтак оспорюваний договір не міг укладатися в його інтересах.

Набуття ОСОБА_3 06 червня 2013 року за договором дарування права власності на 22/1000 частин ДБК «Аркадія» за адресою: АДРЕСА_1 не має правового значення для вирішення справи і дійсності оспорюваного договору, оскільки на момент укладення оспорюваного договору земельного сервітуту зазначеним нерухомим майном ОСОБА_3 не володів.

При цьому судами надано належну оцінку обставині реєстрації оспорюваного сервітуту лише 28 квітня 2017 року.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною першою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що «недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».

Тлумачення статей 215 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Ураховуючи наведені норми матеріального права та обставини справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_7 та визнання недійсним договору земельного сервітуту від 15 березня 2013 року.

За умови відсутності у ОСОБА_3 на момент укладення оспорюваного договору земельного сервітуту майна, доступ до якого обмежений або необхідний через земельну ділянку іншого власника, підстав для укладення договору сервітуту не було. Крім того, договір сервітуту з особою, яка не має права на його укладення у зв`язку з відсутністю у неї такої потреби, не може укладатися на майбутнє, тобто у зв`язку з тим, що у цієї особи у майбутньому виникне така потреба або необхідність.

При цьому суди попередніх інстанцій, мотивуючи наявність підстав для задоволення позову, помилково зазначили про фраудаторний характер оспорюваного правочину, хоча позивач не зазначав про таку підставу у своєму позові. Тому таке обґрунтування позову підлягає виключенню із судового рішення.

Суди попередніх інстанцій вийшли за межі позовних вимог. Проте це не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки у судових рішеннях зазначено і про інші підстави обґрунтованості позовних вимог.

Крім того, відповідно до частини другої статті 400 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Посилання касаційної скарги на те, що позивач не обґрунтовував позовні вимоги відсутністю підстав для встановлення сервітуту, оскільки потреби ОСОБА_6 можуть бути задоволені іншим способом, ніж встановлення сервітуту, Верховний Суд відхиляє, так як зазначені обставини виходячи з предмету позову є предметом доказування (частина друга статті 77 ЦПК України).

Верховний Суд вважає необґрунтованими посилання касаційної скарги на відсутність у ОСОБА_7 права на звернення до суду за захистом шляхом визнання договору земельного сервітуту недійсним, оскільки він не був стороною оспорюваного правочину.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 387/515/18(провадження № 14-430цс19) зазначено:

«Велика Палата Верховного Суду відхиляє як неприйнятний довід касаційної скарги про те, що позивач обрав неналежний спосіб захисту та не міг звертатися з позовом про визнання недійсним договору оренди, стороною якого він не був. Крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин (частина третя статті 215 ЦК України)».

Оскільки судами встановлено наявність у ОСОБА_7 права власності на спірні земельні ділянки, він має право на звернення до суду з позовом про усунення порушень його права власності на землю шляхом визнання договору земельного сервітуту недійсним, навіть не будучи стороною договору.

Посилання заявника на обізнаність позивача під час укладення договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 11 жовтня 2019 року про наявність оспорюваних сервітутів, як на підставу скасування оскаржуваних судових рішень, колегія суддів відхиляє, оскільки зазначена обставина не впливає на наявність підстав для визнання договору сервітуту недійсним. При цьому касаційний суд зазначає, що позивачем обрано належний й ефективний спосіб захисту саме його порушених прав, що ним доведено. Пред`явлення позову ПАТ «МТБ Банк» не є аналогічним позову ОСОБА_5 , так як банк заявляв вимоги про встановлення нікчемності правочину, що має наслідки для банку. А ОСОБА_1 у цій справі заявив вимоги про недійсність правочину з інших підстав, встановлених нормами ЗК України та ЦК України.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про необхідність врахування у цій справі висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 917/803/18, від 20 листопада 2019 року у справі № 705/6141/14-ц (провадження № 61-28438св18), від 28 липня 2021 року у справі № 661/2313/18 (провадження № 61-3964св20), від 28 вересня 2022 року у справі № 910/6165/21, від 14 грудня 2022 року у справі № 126/2200/20 (провадження № 61-10017св22) та від 06 червня 2023 року у справі № 752/1584/16-ц (провадження № 61-12014св22), скільки в указаних справах було встановлено інші фактичні обставини, відмінні від обставин справи, яка є предметом касаційного перегляду. Крім того, висновки у наведених заявником справах стосуються інших правовідносин.

Відповідно до частини першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що суди порушили норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судами, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Судаковим Валерієм Валерійовичем, залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 травня 2023 року залишити без змін, виключивши посилання судів на фраудаторність правочину.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець