Постанова

Іменем України

07 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 641/9331/16-ц

провадження № 61-18050св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Державне підприємство "Харківський національний академічний театр опери та балету імені М. В.Лисенка",

третя особа - Міністерство культури України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 13 листопада 2017 року у складі судді Боговського Д. Є. та постанову Апеляційного суду Харківської області від 30 січня 2018 року у складі колегії суддів: Хорошевського О. М., Бровченка І. О., Кружиліної О. А.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, до Державного підприємства "Харківський національний академічний театр опери та балету імені М. В. Лисенка" (далі - ДП "ХНАТОБ"), третя особа - Міністерство культури України, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що з квітня 1994 року вона працювала на посаді артиста-соліста в ДП "ХНАТОБ", а з березня 2013 року була головою первинної профспілкової організації Всеукраїнської професійної спілки "Захист справедливості" ДП "ХНАТОБ". 19 жовтня 2016 року вона дізналася про своє звільнення з роботи за пунктом 9 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Фактично звільнення відбулося за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України за ініціативою роботодавця без отримання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої вона була. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила скасувати наказ ДП "ХНАТОБ" про її звільнення, поновити її на роботі на попередній посаді артиста-соліста 2-ої категорії з 18 жовтня 2016 року та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18 жовтня 2016 року по 29 червня 2017 року в розмірі 100 524
грн 80 коп.

Рішенням Комінтернівського районного суду міста Харкова від 13 листопада 2017 року позов залишено без задоволення.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що звільнення позивача проведено у зв'язку набранням чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури" від 28 січня 2016 року № 955-VIII (далі-Закон № 955-VІІІ), яким установлена контрактна форма трудових відносин. Відмова від підписання контракту є підставою для припинення укладеного з ОСОБА_1 безстрокового трудового договору згідно з пунктом 9 статті 36 КЗпП України.

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 30 січня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1- ОСОБА_4 залишено без задоволення.

Рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 13 листопада 2017 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що норма ~law36~, якою запроваджено обов'язкове укладення строкового контракту з працівниками художнього та артистичного персоналу, які перебувають у трудових відносинах з державними та комунальними закладами культури, не визнавалася неконституційною, тому відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України. Наказ від 10 жовтня 2016 року № 124/к про звільнення ОСОБА_1 відповідає вимогам чинного законодавства.

У квітні 2018 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 13 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 30 січня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що впровадження контрактної форми трудових відносин між роботодавцем і працівником, який вже перебував у трудових відносинах на час набуття чинності ~law37~, не передбачена. Зміст ~law38~, яким внесено зміни до Законів України, що регулюють суспільні відносини в галузі театральної справи, не відповідає пункту 2 його Прикінцевих положень, в яких зазначено, що набрання чинності ~law39~ є підставою для припинення безстрокового трудового договору з професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) державних та комунальних закладів культури згідно з пунктом 9 статті 36 КЗпП України. Проте ~law40~ не містить в собі окремих підстав для припинення безстрокового трудового договору з професійними творчими працівниками, які перебувають у трудових відносинах, і не є самостійною підставою для такого припинення. Відповідачем не дотримано вимоги статті 49-2 КЗпП України, згідно з якою про наступне вивільнення працівник персонально попереджається не пізніше як за два місяці. Суди попередніх інстанцій не перевірили в достатній мірі обставин щодо правомірності її звільнення, не врахували, що вона була головою виборного органу профспілки, не застосували норми міжнародного права і Положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які є частиною національного законодавства, а також існуючу судову практику розгляду аналогічних спорів.

У липні 2018 року ДП "ХНАТОБ" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що ОСОБА_1 була повідомлена про припинення безстрокового договору за пунктом 9 частини 1 статті 36 КЗпП України з підстави, передбаченої законом. Суди попередніх інстанцій повно та всебічно з'ясували обставини справи, дали належну правову оцінку зібраним у справі доказам, застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини. Доводи позивача про те, що вона не була попереджена про подальше звільнення, є надуманими і спростовуються матеріалами справи.

У серпні 2018 року Міністерство культури України подало пояснення на касаційну скаргу, в якому зазначило, що викладені у касаційній скарзі вимоги є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Звільнення ОСОБА_1 було проведено з дотриманням норм чинного законодавства.

Звільняючи позивача з посади артиста-вокаліста (соліста) 2-ої категорії, відповідач діяв не з власної ініціативи, а у відповідності та на виконання норм ~law41~, який зобов'язував припинити безстроковий трудовий договір з позивачем як професійним творчим працівником (артистичним персоналом) закладу культури. Позивач не скористалася переважним правом, наданим їй як працівнику театру, оформити трудові відносини з відповідачем шляхом укладення контракту без проведення конкурсу.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Частиною 1 статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 працювала в ДП "ХНАТОБ" на посаді артиста-вокаліста (соліста) 2-ої категорії з 15 квітня 1994 року на умовах безстрокового трудового договору.

У зв'язку з прийняттям ~law43~ наказом ДП "ХНАТОБ" від 01 липня 2016 року № 73/к "Про запровадження контрактної форми роботи з художнім та артистичним персоналом (підрозділи "Оперна трупа", "Солісти") припинено після 05 вересня 2016 року на підставі пункту 9 частини 1 статті 36 КЗпП України безстрокові трудові договори з наступним укладанням контракту з професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом), зокрема з ОСОБА_1

01 липня 2016 року витяг з указаного наказу було направлено рекомендованим листом ОСОБА_1 для ознайомлення, а 12 серпня 2016 року - позивач особисто була ознайомлена з цим наказом, проте від підпису відмовилася, про що було складено відповідний акт.

Наказом ДП "ХНАТОБ" від 10 жовтня 2016 року № 124/к ОСОБА_1 звільнено з роботи з 17 жовтня 2016 року на підставі пункту 9 статті 36 КЗпП України (підстави, передбачені іншими законами).

Згідно з доповідною завідуючого оперною трупою ОСОБА_5 від 12 жовтня 2016 року ОСОБА_1 відмовилася від ознайомлення з наказом про її звільнення.

У зв'язку з відсутністю ОСОБА_1 на роботі в день її звільнення 17 жовтня 2016 року їй було направлено лист із пропозицією з'явитися до театру для отримання трудової книжки та остаточного розрахунку.

19 жовтня 2016 року начальником відділу кадрів, начальником служби охорони та сторожами ДП "ХНАТОБ" було складено акт, згідно з яким ОСОБА_1 було надано для ознайомлення наказ від 10 жовтня 2016 року № 124/к про її звільнення та особова картка, а також запропоновано отримати трудову книжку. Від ознайомлення з документами та отримання трудової книжки ОСОБА_1 відмовилася.

Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені іншими законами.

Згідно з частиною 2 статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

За змістом частини 3 статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини 3 статті 21 КЗпП України від 09 липня 1998 року № 12-рп/98 роз'яснено, що контрактна форма трудового договору може впроваджуватися лише законом.

Установлено, що посада, яку обіймала позивач (артист-вокаліст (соліст)), належить до посад професійних творчих працівників.

Суспільні відносини в галузі театральної справи, що виникають у зв'язку зі створенням, публічним виконанням та публічним показом театральних постановок, визначає правовий статус театрів, форми їх державної підтримки, порядок їх створення і діяльності та спрямований на формування і задоволення творчих потреб та інтересів громадян, їх естетичне виховання, збереження, розвиток та збагачення духовного потенціалу Українського народу регулюються Законом України "Про театри і театральну справу".

~law45~ статтю 20 Закону України "Про театри і театральну справу" викладено у новій редакції.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 20 Закону України "Про театри та театральну справу" до професійних творчих працівників театру належать художній та артистичний персонал театру. Трудові відносини з професійними, творчими працівниками, художнім та артистичним персоналом державних та комунальних театрів оформлюються шляхом укладання контрактів.

Згідно з пунктами 2,3 Прикінцевих положень ~law48~ набрання чинності ~law49~ є підставою для припинення безстрокового трудового договору з керівниками державних та комунальних закладів культури, а також з професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) державних та комунальних закладів культури згідно з пунктом 9 статті 36 Кодексу законів про працю України. Ця норма не поширюється на професійних творчих працівників комунальних закладів культури у територіальних громадах з населенням до 5 тисяч жителів. З працівниками художнього та артистичного персоналу, які перебувають у трудових відносинах з державними та комунальними закладами культури, протягом одного року з дня набрання чинності ~law50~ укладається контракт строком від одного до трьох років без проведення конкурсу.

Таким чином, контрактна форма роботи творчих працівників запроваджена спеціальним Законом, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 753/4687/17 (провадження № 61-6242св18).

Ухвалюючи рішення про залишення позову без задоволення, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 з роботи відповідає вимогам чинного законодавства України.

Суди повно і всебічно дослідили наявні у справі докази та дали їм належну правову оцінку, правильно встановили обставини справи, в результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що її звільнення було проведено без згоди профспілкової організації, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Згідно з частиною 1 статті 43 КЗпП України, на яку посилалася заявник у позовній заяві, розірвання трудового договору з підстав, передбачених частиною 1 статті 43 КЗпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Відповідно до частини 3 статті 252 КЗпП України звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об'єднання професійних спілок).

Оскільки контрактна форма роботи для працівників культури, зокрема позивача була передбачена ~law51~, а не рішенням роботодавця, то таке звільнення не потребувало попереднього узгодження з виборним органом профспілкової організації та було проведено без порушення приписів статей 43, 252 КЗпП України. Вказаний спір вирішено з додержанням положень трудового законодавства та статті 20 Закону України "Про театри і театральну справу".

Посилання у касаційній скарзі на те, що відповідачем не дотримано вимог статті 49-2 КЗпП України щодо попередження про подальше звільнення не пізніше як за два місяці, є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 була повідомлена про зміну істотних умов праці, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи, зокрема актом від 12 серпня 2016 року, складеним завідуючою оперної трупи, начальником відділу кадрів та дирижерами, однак відмовилася від укладення контракту, як того вимагає ~law53~.

Аргументи заявника про те, що ~law54~ не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки за правилами статті 58 Конституції України він не має зворотної дії в часі, є неспроможними з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

~law55~ не поширює свою дію на минулий час. Його дія почалася з моменту набрання ним чинності і він застосовується до подій та фактів, які мали місце або настали під час його чинності. Звільнення з роботи позивача відбулося під час дії ~law56~.

Введення державою контрактної форми трудового договору з працівником, який до цього працював на умовах безстрокового трудового договору, не може бути розцінено, як погіршення правового становища працівника.

Державна політика в галузі театру і театральної справи базується на принципах гуманізму, демократизму, пріоритетності загальнолюдських духовних цінностей, свободи творчості та загальнодоступності театрального мистецтва (частина 2 статті 3 Закону України "Про театри і театральну справу").

Частиною 1 статті 3 Закону України "Про театри і театральну справу" до обов'язків держави віднесено регулювання відносини в галузі театру і театральної справи шляхом формування державної політики у цій сфері, створення, зокрема кадрового та нормативно-правового забезпечення умов діяльності та розвитку театрів.

З огляду на роль театрального мистецтва в житті суспільства держава заінтересована в тому, щоб посади художнього та артистичного персоналу театру займали висококваліфіковані та найбільш підготовлені для такої роботи творчі працівники. Тому в межах свободи дій держави визначати умови зайняття вказаних посад. Введення на законодавчому рівні контрактної форми трудового договору з такими працівниками та конкурсний відбір для зайняття вказаних посад сприяє виконанню державою покладених на неї обов'язків. При цьому правове становище творчих працівників, які відповідають встановленим вимогам, не погіршується, а запроваджені законом нововведення стимулюють їх до розвитку своїх професійних якостей та самовдосконалення, що відповідає як інтересам кожного творчого працівника, так і потребам суспільства.

Доводи касаційної скарги про те, що звільнення позивача на підставі ~law59~ є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і містить втручання у її стосунки професійного характеру, також не заслуговують на увагу, оскільки до звільнення з роботи ОСОБА_1 була надана можливість укласти трудовий контракт і продовжити таким чином свої професійні стосунки з іншими працівниками театру, однак вона відмовилася від такої пропозиції.

Обставини справи встановлені судами на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися встановленого принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищезгаданої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 13 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 30 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. Стрільчук Судді:С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов О. В. Ступак Г. І.

Усик