Постанова

Іменем України

10 вересня 2020 року

м. Київ

справа №369/3338/17

провадження №61-15677св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 травня 2019 року у складі судді Ковальчук Л. М. та постанову Київського апеляційного суду від 25 липня 2019 року Левенця Б. Б., Борисової О. В., Гаращенка Д. Р.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду до ОСОБА_2 з позовом, вимоги якого уточнила під час розгляду справи та просила: встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка - ОСОБА_2 та жінки - ОСОБА_1 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з лютого 2008 року по 06 жовтня 2016 року; визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири за адресою: АДРЕСА_1; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 198 384,89 грн, що дорівнює Ѕ витрачених грошових коштів на придбання спільно нажитого майна.

Позов мотивовано тим, що з 2007 року позивач проживала з ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, з цього часу вели спільне господарство, підтримували шлюбно-сімейні відносини.

За час спільного проживання сторонами набуто у власність майно - квартиру АДРЕСА_1.

З метою набуття вказаної квартири у власність ОСОБА_2 22 листопада 2011 року уклав договір про інвестування в будівництво з ТОВ ФКГ "ЧАЙКА" та 15 червня 2013 року отримав свідоцтво про право власності на спірну квартиру.

Для придбання спірної квартири сторони були вимушені брати кредит в банку, який сплачували разом. Сторони за спільні кошти, отримані внаслідок спільної праці, проводили ремонтні роботи, придбавали меблі, побутову техніку в спірну квартиру.

На придбання спірної квартири та її облаштування використано кошти, які позивач позичила у друзів, та згодом їх повернула за рахунок коштів, які надала їй тітка після продажу належної їй квартири.

Оскільки речі, придбані під час проживання однією сім'єю за спільні кошти, знаходяться у спірній квартирі та за своїми ознаками є неподільними, позивачка також просила суд стягнути з відповідача половину їх вартості.

ОСОБА_1 стверджувала, що має постійний дохід, з 2005 року та по теперішній час працює директором ТОВ "Телевізійні системи майбутнього", а також з 2006 року за сумісництвом - головним бухгалтером в ТОВ "ФАЙНО-КОМПАНІ".

Відповідач ОСОБА_2 під час оформлення анкетних даних щодо працевлаштування зазначав позивача ОСОБА_1 як дружину.

3 2008 року по 2014 рік сторони проживали спільно однією сім'єю без реєстрації шлюбу у квартирі матері позивача - ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_3. Саме цю адресу зазначав відповідач, надаючи в офіційні установи інформацію про себе.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 25 липня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 березня 2017 року та від 28 квітня 2017 року про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_2.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що факт проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з лютого 2008 року 06 жовтня 2016 року та визнання спірного майна спільною сумісною власністю сторін не може бути встановлений судом з підстав перебування сторін у інших зареєстрованих шлюбах в межах вказаного періоду: позивач з 1990 року по 16 травня 2012 року, відповідач з 1997 року по 12 лютого 2016 року.

При цьому, у період, коли сторони не перебували у зареєстрованих шлюбах, зокрема відповідач ОСОБА_2 за довідкою Головного центру обробки інформації Державної прикордонної служби від 17 січня 2018 року, у зазначений позивачем період спільного проживання сторін без реєстрації шлюбу, до 24 квітня 2016 року не перебував на території України, а позивачем не надано об'єктивних доказів, які б давали підстави для висновку про проживання сторін як подружжя без реєстрації шлюбу у період з 24 квітня по 06 жовтня 2016 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки наявним в матеріалах справи належним та допустимим доказам, якими підтверджено факт спільного проживання позивачки та відповідача однією сім'єю. З даних доказів вбачається, що стосунки сторін мали усталений характер, вони були пов'язані спільним побутом та бюджетом.

Судами не враховано, що в період відсутності відповідача на території України, сторони продовжували підтримувати сімейні стосунки, шляхом перемовин та листування, що підтверджено наявними в справі роздруківками смс-листування.

Одночасно, в цей же період часу, позивач займалась облаштуванням спільної квартири, вчиняла всі необхідні дії по сплаті кредитних коштів, придбавала необхідні будівельні матеріали, меблі та техніку.

Матеріалами справи підтверджено факт спільного проживання позивача і відповідача однією сім'єю без реєстрації шлюбу після 16 травня 2012 року, факт надання від імені відповідача на ім'я позивачки генеральної довіреності, укладення позивачем в інтересах відповідача договору поруки за його кредитним договором на спірну квартиру, внесення позивачем платежів за кредитним договором відповідача, наявність їхньої переписки та смс-листування, спільний відпочинок сторін та відвідування святкових заходів, придбання позивачем побутової техніки, будівельних матеріалів, предметів інтер'єру до спірної квартири, отримання позивачем споживчих кредитів для придбання в спірну квартиру меблів, техніки тощо.

Оскільки вказаним доказам суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки, заявник просить суд касаційної інстанції оцінити їх належним чином та надати відповідну правову оцінку.

Заявник послалась на те, що дійсно перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, який було розірвано рішенням суду від 01 березня 2012 року та набрало законної сили 16 травня 2012 року. Разом з тим, суди не були позбавлені можливості встановити факт проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу починаючи з дати припинення її шлюбу, тобто з 16 травня 2012 року по 06 жовтня 2016 року.

Відповідач отримав свідоцтво про право власності на спірну квартиру 15 червня 2013 року, тобто під час перебування у фактичних шлюбних відносинах з позивачем, а його перебування у цей період в іншому зареєстрованому шлюбі не підтверджується належними і допустимими доказами.

Відповідач не надав до суду для огляду оригінал рішення Вищого суду відділу з сімейних справ району Монреаль, провінції Квебек, Канада від 12 лютого 2016 року про розірвання шлюбу, проте, у порушення норм процесуального права суд взяв копію вказаного рішення до уваги. Даний доказ здобуто з порушенням чинного законодавства та отриманий особою, яка не була уповноважена на вчинення таких дій, а також не мала права його отримувати в силу зупинення дії свідоцтва адвоката.

Зважаючи на характер правовідносин сторін, надані сторонами докази, які містяться в матеріалах справи, суд апеляційної інстанції мав змогу виключити з числа доказів надану відповідачем копію рішення суду Канади, а також встановити період проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу, починаючи з моменту припинення шлюбу позивача. Проте, цим обставинам суд апеляційної інстанції належної уваги не приділив, а навпаки прийшов до помилкових і необґрунтованих висновків щодо характеру спірних правовідносин і дійсних обставин справи.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, ОСОБА_2 в особі представника, заперечує проти доводів позивача та просить залишити ухвалені у справі судові рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин 1 статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною 2 статті 3 СК Українивизначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 21 СК Українишлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Згідно з частиною 1 статті 36 СК Українишлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 статті 74 СК України.

При застосуванні статті 74 СК Українислід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

За приписами частини 2 статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що встановлені частиною 2 статті 3 СК Українивиключення, згідно з якими подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно, стосуються офіційно зареєстрованих шлюбів.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року, справа № 6-97цс11.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" роз'яснено, що при застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Установивши факт перебування ОСОБА_1 з 23 березня 1990 року по 16 травня 2012 року у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, який розірвано судовим рішенням, а також факт перебування ОСОБА_2 з 20 листопада 1997 року до лютого 2016 року у шлюбі з іншою особою - ОСОБА_5, зареєстрованому в Сен-Леонар, провінція Квебек, Канада, який розірвано 12 лютого 2016 року за рішенням Вищого суду відділу з сімейних справ району Монреаль, провінції Квебек, Канада, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для встановлення факту проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з лютого 2008 року 06 жовтня 2016 року та визнання спірного майна (квартири, набутої відповідачем у власність у цей період - 15 червня 2013 року) спільною сумісною власністю, оскільки в силу положень статті 74 СК України перебування чоловіка і жінки у зареєстрованому шлюбі виключає встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з іншою особою.

Частиною 1 статті 13 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Шлюб між громадянами України, шлюб між громадянином України та іноземцем, шлюб між громадянином України та особою без громадянства, що укладений за межами України відповідно до права іноземної держави, є дійсним в Україні за умови додержання щодо громадянина України вимог Сімейного кодексу України щодо підстав недійсності шлюбу (частина 1 статті 58 Закону України "Про міжнародне приватне право"

За змістом частини 8 статті 95 ЦПК України іноземний офіційний документ, що підлягає дипломатичній або консульській легалізації, може бути письмовим доказом, якщо він легалізований у встановленому порядку.

Факт перебування ОСОБА_2 у період з ІНФОРМАЦІЯ_1 у шлюбі з ОСОБА_5, зареєстрованому в Сен-Леонар, провінція Квебек, Канада, який був розірваний 12 лютого 2016 року за рішенням Вищого суду відділу з сімейних справах району Монреаль, провінції Квебек, Канада за №500-04-066367-153, установлений судами на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів та підтверджується, зокрема нотаріально посвідченою копією цього рішення разом з нотаріально завіреним перекладом копії відповідного рішення з відміткою №572/85 від 15 лютого 2018 року про його легалізацію Консульським відділом Посольства України в Канаді.

З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги позивача щодо недопустимості наданих на підтвердження цього факту доказів є необґрунтованими і спростовуються матеріалами справи.

Крім того, судами установлено, що у період, коли сторони не перебували у зареєстрованих шлюбах, зокрема відповідач ОСОБА_2 згідно із довідкою Головного центру обробки інформації Державної прикордонної служби від 17 січня 2018 року № 17/01-18, у зазначений позивачкою період спільного проживання сторін без реєстрації шлюбу, до 24 квітня 2016 року не перебував на території України, а отже позивачем не надано об'єктивних доказів, які б давали підстави для висновку про проживання сторін як подружжя без реєстрації шлюбу у період з 24 квітня по 06 жовтня 2016 року.

Доводи касаційної скарги позивача, що у вказаний період відсутності відповідача ними підтримувались усталені сімейні відносини є необґрунтованими, оскільки встановлені частиною 2 статті 3 СК України виключення, за якими подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно, стосуються лише офіційно зареєстрованих шлюбів.

Суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що за відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені 74 СК України вважати нерухоме майно (спірну квартиру) таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам, як жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою.

Вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій, правильно застосували наведені вище норми матеріального права, дали належну оцінку правовим підставам заявленого позову та зібраним у справі доказам, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу та засад змагальності сторін, відповідно до яких позивач зобов'язана була довести обставини, на які посилалася на підтвердження позову, у зв'язку з чим дійшли обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав для задоволення заявлених у цій справі позовних вимог.

Доводи касаційної скарги позивача вказаних висновків не спростовують та обмежуються констатацією факту набуття майна під час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а отже належність цього майна до спільної сумісної власності, без доведення усіх складових, необхідних для надання цьому майну правового статусу спільної сумісної власності.

За своїм змістом усі доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин в тому контексті, який на думку заявника свідчить про належність спірного майна до її з відповідачем спільної сумісної власності, як осіб, які проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а також неналежність наданих відповідачем доказів на підтвердження факту його перебування у шлюбі з іншою особою.

У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій надано належну оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська