Постанова

Іменем України

13 червня 2018 року

м. Київ

справа № 750/12868/16-ц

провадження № 61-23123 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Висоцької В. С. (суддя - доповідач),

суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

представник відповідача - ОСОБА_4,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Чернігівської області від 23 березня 2017 року у складі суддів: Скрипки А. А., Євстафіїва О. К., Тагієва С. Р.,

ВСТАНОВИВ :

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, в якому просив стягнути з відповідача борг за договором позики від 29 жовтня 2014 року в сумі 78 191,10 грн, а також судові витрати по сплаті судового збору та 50 грн в рахунок відшкодування вартості довідки від ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

Позов мотивовано тим, що 20 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір позики, згідно умов якого останній отримав у борг грошові кошти в сумі 38 000 грн, що еквівалентно 2 934 доларів США з умовою їх повернення до 15 листопада 2014 року. У встановлений договором строк відповідач борг не повернув. У зв'язку з чим, позивач, посилаючись на положення частини другої статті 533 ЦК України просив стягнути борг в сумі 78 191,10 грн, що еквівалентно 2934 доларам США станом на день подання позову.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 лютого 2017 року у складі судді Супруна О. П. позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 29 жовтня 2014 року в сумі 78 191,10 грн та 781,91 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки отримання відповідачем від позивача 38000 грн за договором позики та невиконання ним зобов'язання щодо повернення коштів підтверджується матеріалами справи, а доводи відповідача про відсутність у нього боргових зобов'язань перед позивачем не підтверджені будь-якими належними та допустимими доказами, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за розпискою від 29 жовтня 2014 року.

Визначаючи суму боргу у грошовому еквіваленті до долара США суд виходив з того, що відповідно до частини другої статті 533 ЦК України, сума, що підлягає сплаті відповідачем за розпискою, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, оскільки інший порядок її визначення не встановлений договором. Станом на 28 грудня 2016 року (день подачі позову) офіційний курс гривні до долара США, встановлений Національним банком України, становив 26,65, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню борг у сумі 78191,10 грн. (еквівалент 2934 доларів США).

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 23 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення суду першої інстанції змінено.

Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 29 жовтня 2014 року у сумі 38 000 грн, 380 грн судового збору за подання позовної заяви та 421,50 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що за змістом розписки відповідач отримав у борг від позивача 38 000 грн, які еквівалентні 2 934 доларам США та зобов`язується повернути борг до 15 листопада 2014 року. Тобто, відповідачем від позивача, згідно розписки, фактично було отримано у борг 38 000 грн, тому саме ця сума підлягає поверненню та, відповідно стягненню з відповідача.

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, просить скасувати ухвалене ним із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що у зобов'язанні щодо договору позики сторонами визначено грошовий еквівалент боргу в іноземній валюті, у зв'язку з чим, сума боргу підлягає сплаті у гривнях, але має визначатися за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу. Апеляційний суд безпідставно не застосував частину другу статті 533 ЦК України та не навів мотивів, з яких дійшов висновку, що наведена норма не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Інші учасники судового процесу не скористалися своїм правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, своїх заперечень щодо її вимог і змісту не подали.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано з суду першої інстанції.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального

кодексу України Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення

змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно із статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

05 травня 2018 року дану справу передано до Верховного Суду.

За змістом частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом установлено, що 29 жовтня 2014 року ОСОБА_3 взяв у ОСОБА_1 в борг 38000 грн, еквівалентні 2 934 доларів США, які зобов`язався повернути до 15 листопада 2014 року, про що склав власноруч письмову розписку.

В обумовлений сторонами строк відповідач борг не повернув.

Відповідно до частини першої статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За змістом частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінально-вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлені: законом (стаття 192 ЦК України).

Статтею 524 ЦК України встановлено, що зобов'язання має бути виражене грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку, що якщо сторони визначили грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, то у такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим, для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Тобто, якщо договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом не передбачено визначення грошового еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті, то у такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим, для відповідної валюти на день платежу - за наявності спору у суді щодо стягнення боргу, станом на день ухвалення рішення.

Встановивши, що при укладенні договору позики, ОСОБА_1 і ОСОБА_3 визначили грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність визначення суми позики, що підлягає стягненню з ОСОБА_3 за офіційним курсом долара США до гривні, що відповідає положенням частини другої статті 533 ЦК України.

При визначенні суми боргу, суд першої інстанції обчислив суму стягнення за курсом долара США до гривні, встановленому Національним банком України станом на день звернення позивача до суду, тобто в межах заявлених позовних вимог.

Виходячи із загальних засад принципу диспозитивності цивільного процесу, відповідно до якого суд не може виходити за межі заявлених позовних вимог, та з урахуванням, що позивач ставив питання саме про стягнення боргу у розмірі 78 191,10 грн, що є еквівалентом 2934 доларів США, станом на 28 грудня 2016 року, позовні вимоги не збільшував, а також тих обставин, що станом на день ухвалення рішення судом першої інстанції (01 лютого 2017 року) курсова різниця, порівняно зі здійсненим позивачем розрахунком, є незначною, колегія суддів погоджується з розміром стягнутої судом першої інстанції суми боргу.

Висновки суду апеляційної інстанції щодо фактичного отримання відповідачем у борг суми у розмірі 38 000 грн та наявність зобов'язання повернути саме цю суму спростовуються положеннями наведених вище норм матеріального права та змістом укладеного сторонами договору позики, у якому сторони визначили грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Суд апеляційної інстанції, наведеного вище не врахував та неправильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача боргу за укладеним між сторонами договором позики без урахування визначеного еквіваленту в іноземній валюті, у зв'язку із чим помилково скасував правильне по суті рішення суду першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги позивача щодо неправильності застосування апеляційним судом норм матеріального права та наявності у зв'язку з цим підстав, визначених статтею 413 ЦПК України для скасування ухваленого ним рішення із залишенням в силі правильного по суті рішення суду першої інстанції.

Разом із тим, ураховуючи задоволення касаційної скарги, скасування рішення апеляційного суду і залишення в силі рішення суду першої інстанції, зі

ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, у розмірі 938,29 грн.

Керуючись статтями 400, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Чернігівської області від 23 березня 2017 року скасувати, рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 лютого 2017 року залишити в силі.

Стягнути зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, у розмірі 938,29 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

В. В. Пророк

І. М. Фаловська

С.П. Штелик