Постанова

Іменем України

13 травня 2019 року

місто Київ

справа № 753/12383/16

провадження № 61-34248св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

суб'єкт оскарження - начальник відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у місті Києві Бондар Валерій Андрійович,

заінтересована особа - Ускова Анна Сергіївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 05 вересня 2017 року у складі судді Болотова Є. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність начальника відділу державної виконавчої служби, просив визнати неправомірною бездіяльність начальника відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління у місті Києві Бондара В. А. щодо здійснення контролю за своєчасністю, правильністю і повнотою виконання рішень головним державним виконавцем Тущенком Петром Леонідовичем у виконавчому провадженні № 49029314, відкритому 15 жовтня 2015 року, про виселення; зобов'язати начальника відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління у місті Києві Бондара В. А. проконтролювати виконання виконавчого провадження № 49029314; зобов'язати начальника відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління у місті Києві Бондара В. А. повідомити суд та ОСОБА_1 про виконання виконавчого провадження №49029314 про виселення.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 03 липня 2017 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 18 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 03 липня 2017 року залишено без руху у зв'язку з несплатою судового збору за її подання.

На виконання ухвали апеляційного суду від 18 серпня 2017 року ОСОБА_1 28 серпня 2017 року подав заяву про усунення недоліків апеляційної скарги, у якій зазначив, що він звільнений від сплати судового збору за подання апеляційної скарги у справі за скаргою на бездіяльність державного виконавця, посилався на застосування пунктів 4 та 6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах».

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 05 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 03 липня 2017 року визнано неподаною та повернуто заявнику.

Ухвала апеляційного суду обґрунтовувалась тим, що ухвалу Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1 отримав 25 серпня 2017 року. У листі від 28 серпня 2017 року ОСОБА_1 вимоги ухвали суду не виконав, судовий збір не сплатив, а тому апеляційну скаргу необхідно вважати неподаною та повернути заявнику.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 05 вересня 2017 року та направити справу для розгляду по суті до апеляційного суду.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, від сплати судового збору звільняються заявники у справах за скаргами на дії та бездіяльність державного виконавця не лише у суді першої інстанції за подання скарги, а й під час подання апеляційних та касаційних скарг. Зважаючи на наведене, заявник вважає, що звільнений від сплати судового збору за подання апеляційних скарг у справах за скаргами на дії та бездіяльність державного виконавця.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 вересня 2017 року відкрито провадження у справі.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, далі - ЦПК України), що набрав чинності 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом з матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у червні 2018 року.

За змістом правил частини першої та третьої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив висновок, що оскаржуване судове рішення відповідає вимогам законності та обґрунтованості, визначеним у статті 213 ЦПК України 2004 року, касаційна скарга не підлягає задоволенню.

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що провадження з виконання судових рішень є завершальною й невід'ємною частиною (стадією) судового провадження в конкретній справі, у якій провадження за скаргою не відкривається. За подання позовної заяви позивачем сплачено відповідний судовий збір. У розділі VII ЦПК України та в Законі України «Про судовий збір» не передбачено необхідності сплати судового збору за подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС позивачем, який є стягувачем. Таке розуміння існуючого механізму правового регулювання ґрунтується на тому, що виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду, а позивачем уже сплачено судовий збір при зверненні до суду з позовом, або він мав пільги зі сплати такого збору.

Одночасно частиною другою статті 3 Закону України «Про судовий збір» не передбачено звільнення від сплати судового збору за звернення з апеляційною чи касаційною скаргою на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця, такий об'єкт справляння судового збору у зазначеній нормі відсутній.

Крім того, статтею 5 Закону України «Про судовий збір», яка передбачає пільги зі справляння судового збору для певних осіб за визначеними категоріями справ чи процесуальних дій, не передбачені пільги щодо сплати судового збору за подання апеляційної чи касаційної скарги на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.

З урахуванням визначення стадії виконання судового рішення як завершальної стадії судового провадження суд за результатами розгляду скарги постановляє ухвалу. Відповідно до підпункту 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду, заяви про приєднання до апеляційної чи касаційної скарги на ухвалу суду юридичною особою або фізичною

особою-підприємцем судовий збір становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а в разі подання таких скарг фізичною особою судовий збір становить 0, 2 розміру розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, за подання до суду апеляційної та касаційної скарги на ухвалу суду, заяви про приєднання до такої скарги особою, яка не належить до категорії осіб, які звільнені від сплати судового збору або стосовно яких законодавцем встановлені пільги щодо сплати судового збору, судовий збір сплачується у розмірі, передбаченому підпунктом 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір».

Такі висновки викладені й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц (провадження № 14-19цс18), від 29 травня 2018 року у справі № 915/955/15 (провадження № 12-66гс18), у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року у справі №752/7347/16-ц

(провадження № 61-10168сво18).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Залишаючи апеляційну скаргу без руху з підстав несплати судового збору та повертаючи її з підстав неусунення недоліків, наявних у апеляційній скарзі, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про обов'язковість сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, постановленої за результатами розгляду скарги на дії державного виконавця. Заявник не навів у апеляційній скарзі та заяві про усунення недоліків обґрунтованих доводів щодо звільнення від сплати судового збору на підставі закону. Враховуючи, що підстави звільнення від сплати судового збору у заявника відсутні, на нього покладено обов'язок надати суду документ про його сплату з метою подальшого вирішення апеляційним судом питання про відкриття апеляційного провадження у разі дотримання заявником вимог процесуального закону щодо форми і змісту скарги.

Зважаючи на наведене, підстави для скасування ухвали Апеляційного суду міста Києва від 05 вересня 2017 року Верховним Судом не встановлено. Оскаржувана ухвала постановлена з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 05 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

О. В. Ступак

Г. І. Усик