Постанова

Іменем України

13 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 366/599/19

провадження № 61-7142св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробниче об`єднання «Тетерів»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче об`єднання «Тетерів», яка підписана представником Фоменком Михайлом Сергійовичем, на рішення Іванківського районного суду Київської області від 13 липня 2020 року у складі судді Тетервак Н. А. та постанову Київського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф ., Болотова Є. В., Музичко С. Г.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 звернулися з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче об`єднання «Тетерів» (далі - ТОВ «ВО «Тетерів») про стягнення заборгованості за ліцензійною угодою.

Позов мотивований тим, що позивачі є суб`єктами інтелектуальної власності, а саме:

- патенту України № НОМЕР_1 на корисну модель «ІНФОРМАЦІЯ_1», права на який діють від дати подання заявки 16 лютого 2015 року;

- патенту України № 115667 на винахід « ІНФОРМАЦІЯ_1 », права на який діють від дати подання заявки 16 лютого 2015 року;

- знаку для товарів і послуг « КРОВОСПАС », права на який діють від дати подання заявки 30 січня 2015 року.

18 вересня 2015 року між позивачами та ТОВ «ВО «Тетерів» укладено Ліцензійну угоду № 1-2015 (далі - Угода).

У пункті 2.1 Угоди визначено, що її предметом є передача виключного права користування корисною моделлю, винаходом й супутніми ноу-хау, знаком для товарів і послуг « КРОВОСПАС », технічною документацією на ліцензійній території.

Відповідно до Додатку 1 до Угоди, вони також передали відповідачу виключне право на користування об`єктами інтелектуальної власності: хімічною гемостатичною композицією (ХГК), хімічним гемостатичним матеріалом (ХГМ) і сімейством хімічних гемостатичних засобів (ХЗС) на основі зазначеної композиції, а також право на використання знаку для товарів і послуг. В підтвердження прав інтелектуальної власності на вказані об`єкти позивачами, іменованими в Угоді як «Ліцензіар» було надано:

1) заявку на видачу патенту України на корисну модель (заявка и2015 01288 від 16 лютого 2015 року), включаючи рішення від 28 липня 2015 року № 13108/ЗУ/15 про видачу деклараційного патенту на корисну модель за вказаною заявкою і патент;

2) заявку на видачу патенту України на винахід (заявка а2015 01285 від 16 лютого 2015 року), включаючи позитивне рішення про видачу патенту за вказаною заявкою і патент;

3) заявку на знак для товарів і послуг « Кровоспас » (заявка 30 січня 2015 року), включаючи рішення про встановлення дати подання заявки на знак для товарів і послуг, висновок про відповідність позначення умов надання правового захисту за результатами кваліфікаційної експертизи знака для товарів і послуг, свідоцтво про реєстрацію знака для товарів і послуг (копія Додатку 1 до Угоди - Додаток № 3).

Окрім зазначених об`єктів права інтелектуальної власності ними передано право на використання науково-технічної документації, перелік якої наведено в пункті 2.1.4 - 2.1.11 Додатку 1 до Ліцензійної угоди № 1-2015 від 18 вересня 2015 року та Додатку 2 до Угоди.

В подальшому, на підставі поданих 16 лютого 2015 року заявок № u121501288 на корисну модель та № НОМЕР_2 на винахід відповідачі отримали відповідні правовстановлюючі документи:

- патент України № 101868 на корисну модель «ІНФОРМАЦІЯ_1» від 12 жовтня 2015 року;

- патент України № НОМЕР_3 на винахід « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 11 грудня 2017 року.

На підставі поданої 30 січня 2015 року заявки, 25 квітня 2016 року ОСОБА_1 зареєстрований словесний знак для товарів і послуг « КРОВОСПАС » № 211347, що підтверджується інформацією, яка міститься в спеціалізованій базі даних «Бібліографічні дані свідоцтва на знак для товарів і послуг».

Таким чином, 18 вересня 2015 року між позивачами та відповідачем укладено Ліцензійну угоду № 1-2015, за умовами якої позивачі («Ліцензіар») передали відповідачу («Ліцензіату») строком дії 5 років за винагороду належні їм виключні права на об`єкти інтелектуальної власності, науково-технічну документацію на ліцензійній території.

Відповідно до Розділу 4 відповідач отримав право виробляти гемостатичні засоби « КРОВОСПАС » на власному виробництві, пропонувати їх до продажу на територіях, визначених в Додатку 1 до Угоди, під якими розуміється територія України та отримувати прибуток від продажу гемостатичних засобів « КРОВОСПАС ».

В свою чергу, позивачі вправі отримати роялті у вигляді платежів нетто згідно з пунктом 2 Додатку 4 до Угоди від продажу та/або реалізації іншим чином гемостатичних засобів « КРОВОСПАС » за звітний період (пункт 4.2.2. Угоди).

Наведеним в розділі 4 Угоди правам Ліцензіара кореспондуються обов`язки Ліцензіата, визначені в пункті 5.1. Угоди. Так, Ліцензіат зобов`язався виплачувати Ліцензіару винагороду, порядок і обсяг виплат якої врегульовано у Додатку 4 до Угоди. Пунктом 5.11 сторонами Угоди було погоджено, що сторона, яка не виконала щонайменше одну умову Угоди, повинна компенсувати іншій стороні збитки, понесені внаслідок такого невиконання.

Відповідач, отримавши права на використання належних позивачам об`єктів інтелектуальної власності та розпочавши випуск продукції (гемостатичні засоби в основних виконаннях «КРОВОСПАС»), не виконав взятих на себе за Угодою зобов`язань в частині виплати позивачам винагороди, передбаченої пунктом 5.1.7 Ліцензійної угоди, чим порушив її умови.

Так, відповідач в порушення пункту 5.1.7 Угоди та пунктів 3.2, 3.4 Додатку 4 до Угоди не виплатив позивачам у встановлений в Угоді строк другий ліцензійний платіж в сумі 70 000 доларів США та не сплатив наступні платежі за звітний період.

Крім того, позивачам достовірно відомо, що відповідач впродовж трьох років використовує належні їм об`єкти інтелектуальної власності, виробляє гемостатичні засоби « КРОВОСПАС », пропонує їх до продажу та продає їх як гуртом так і в роздріб. Так, доказами наведених обставин слугує інформація, яка міститься у відкритих джерелах інформації - мережі Інтернет, зокрема на офіційному сайті відповідача.

Також підтвердженням виробництва ТОВ «ВО «Тетерів» продукції під ТМ «КРОВОСПАС» є «Бинт гофрований для зупинки кровотечі різної інтенсивності включаючи кровотечу з магістральних судин», який є загальнодоступним для придбання, а його етикетка містить дату виготовлення - 15 листопада 2018 року та інформацію про виробника: ТОВ «Виробниче об`єднання «Тетерів», 07201, Київська область, смт. Іванків, вул. Заводська, 49, тел. (04591) 5-14-65, e-mail tovvoteteriv@gmail.com.

Заборгованість відповідача перед позивачами, згідно пункту 3.2 Додатку 4 до Угоди, станом на день звернення з даним позовом до суду становить 1 847 237,00 грн, яка розрахована наступним чином:

70 000 доларів США х 26.3891 (курс НБУ на день звернення до суду) = 1 847 237,00 грн.

Пунктом 6 Додатку 4 передбачено, що ліцензійні виплати виплачуються Ліцензіатом на рахунки співавторів « КРОВОСПАС », а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 згідно з вказаним у таблиці розподілом цієї винагороди (Договір між творцями об`єктів права інтелектуальної власності).

Зі змісту Договору між творцями об`єктів права інтелектуальної власності, який укладено 04 вересня 2015 року позивачами, як творцями об`єктів права інтелектуальної власності, передача яких є предметом Угоди, вбачається, що сторонами домовлено порядок розподілу між позивачами винагороди за використання вказаних об`єктів, згідно з яким розподіл винагороди відбувається у розмірах, пропорційних майновим часткам кожного із суб`єктів.

Так, ОСОБА_1 належить право на 16 % винагороди, ОСОБА_2 - 14 %, ОСОБА_3 - 14 %, ОСОБА_4 - 14 %, ОСОБА_5 - 14 %, ОСОБА_6 - 14 %, ОСОБА_7 - 14 %.

Позивачі просили стягнути з ТОВ «ВО «Тетерів» на користь всіх позивачів 2 013 487,00 грн, з яких:

- на користь ОСОБА_1 заборгованість за ліцензійним договором № 1-2015 від 18 вересня 2015 року в сумі 322 157,92 грн, з яких 295 557,92 грн основного боргу та 26 600,00 грн 3% річних;

- на користь ОСОБА_2 заборгованість за ліцензійним договором № 1-2015 від 18 вересня 2015 року в сумі 281 888,18 грн, з яких 258 613,18 грн основного боргу та 23 275,00 грн 3% річних;

- на користь ОСОБА_3 заборгованість за ліцензійним договором № 1-2015 від 18 вересня 2015 року в сумі 281 888,18 грн, з яких 258 613,18 грн основного боргу та 23 275,00 грн 3% річних.

- на користь ОСОБА_4 заборгованість за ліцензійним договором № 1-2015 від 18 вересня 2015 року в сумі 281 888,18 грн, з яких 258 613,18 грн основного борг, та 23 275,00 грн. 3% річних;

- на користь ОСОБА_8 заборгованість за ліцензійним договором № 1-2015 від 18 вересня 2015 року в сумі 281 888,18 грн, з яких 258 613,18 грн основного боргу та 23 275,00 грн 3% річних;

- на користь ОСОБА_6 заборгованість за ліцензійним договором № 1-2015 від 18 вересня 2015 року в сумі 281 888,18 грн, з яких 258 613,18 грн основного боргу та 23 275,00 грн 3% річних;

- на користь ОСОБА_7 заборгованість за ліцензійним договором № 1-2015 від 18 вересня 2015 року в сумі 281 888,18 грн, з яких 258 613,18 грн основного боргу та 23 275,00 грн 3% річних.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанції

Рішенням Іванківського районного суду Київської області ввід 13 липня 2020 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року, позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , в особі представника позивачів - адвоката Ющенко Т. В., до ТОВ «ВО «Тетерів» про стягнення заборгованості за ліцензійною угодою, задоволено.

Стягнуто з ТОВ «ВО «Тетерів» на користь позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 2 013 487,00 грн, з яких на користь:

- ОСОБА_1 кошти в сумі 322 157,92 грн, з яких 295 557,92 грн- заборгованість за Ліцензійним договором № 1-2015 від 18 вересня 2015 року та 26 600,00 грн - 3% річних;

- ОСОБА_2 кошти в сумі 281 888,18 грн, з яких: 258613,18 грн - заборгованість за Ліцензійним договором №1-2015 від 18 вересня 2015 року та 23 275,00 грн - 3% річних;

- ОСОБА_3 кошти в сумі 281 888,18 грн, з яких: 258613,18 грн - заборгованість за Ліцензійним договором №1-2015 від 18 вересня 2015 року та 234 275,00 грн -3% річних;

- ОСОБА_4 кошти в сумі 281 888,18 грн, з яких: 258613,18 грн - заборгованість за Ліцензійним договором №1-2015 від 18 вересня 2015 року та 23 275,00 грн - 3% річних;

- ОСОБА_8 кошти в сумі 281 888,18 грн, з яких: 258613,18 грн - заборгованість за Ліцензійним договором №1-2015 від 18 вересня 2015 року та 23 275,00 грн -3% річних;

- ОСОБА_6 кошти в сумі 281 888,18 грн, з яких: 258613,18 грн - заборгованість за Ліцензійним договором №1-2015 від 18 вересня 2015 року та 23 275,00 грн -3% річних;

- ОСОБА_7 кошти в сумі 281 888,18 грн, з яких: 258613,18 грн - заборгованість за Ліцензійним договором №1-2015 від 18 вересня 2015 року та 23 275,00 грн -3% річних;

Стягнуто з ТОВ «ВО «Тетерів» судовий збір на користь позивачів: ОСОБА_1 - 1 536,80 грн,ОСОБА_2 - 1 344,70 грн, ОСОБА_3 - 1 344,70 грн, ОСОБА_4 - 1 344,70 грн, ОСОБА_8 - 1 344,70 грн, ОСОБА_6 - 1 344,70 грн, ОСОБА_7 - 1 344,70 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі надали докази, які свідчать про те, що 18 вересня 2015 року між ними та відповідачем була укладена Ліцензійна угода, згідно якої позивачі передали відповідачу об`єкти своєї інтелектуальної власності на платній основі. Угода та Додатки підписані належними особами, а отже, мають виконуватися обома сторонами. Відповідач не спростував доводи позивачів про те, що другий платіж відповідач не провів, хоча використовує їх винахід. Посилання на те, що договір є нікчемним згідно частини дев`ятої статті 1109 ЦК України, оскільки не досягнуто істотних умов договору, є безпідставним, так як Ліцензійна угода від 18 вересня 2015 року нікчемною не визнана. Також суд стягнув 3% річних за період з 10 березня 2016 року (що відповідає умовам пункту 3.2. Додатку 4 до Угоди) по 10 березня 2019 року (в межах загального строку позовної давності). Оскільки 10 березня 2019 року припало на неробочий день (неділю), за правилами частини третьої статті 124 ЦПК України, останнім днем строку є перший після нього робочий день, тобто 11 березня 2019 року (день звернення позивачів з позовною заявою до суду).

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що на момент укладення Ліцензійної угоди позивачі мали чинні права на деклараційний патент на корисну модель «Хімічна ІНФОРМАЦІЯ_1» від 28 липня 2015 року (заявка на видачу подана 16 лютого 2015 року). При цьому, відповідно до частини четвертої статті 6 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» строк дії патенту обчислюється від дати подання заявки. Маючи намір передати виключні майнові права на результат інтелектуальної праці відповідачеві, позивачі скористались передбаченим Цивільним кодексом України правом та вказали відкладальну умову щодо отримання відповідних правоохоронюваних документів, які безпосередньо стосуються наявних та чинних на час укладення ліцензійної угоди прав інтелектуальної власності на корисну модель «Хімічна ІНФОРМАЦІЯ_1». Окрім того, предмет Ліцензійної угоди містить ряд відкладальних обставин, а саме в пункті 1.1 зазначено про очікування видачі патенту на корисну модель, за заявкою № НОМЕР_4 від 16 лютого 2015 року; в пункті 1.2 зазначено про очікування видачі патенту на винахід за заявкою а201501285 від 16 лютого 2015 року. Суд апеляційної інстанції, врахувавши, що з часу укладення між сторонами Ліцензійної угоди відповідач використовував надані за правочином об`єкти інтелектуальної власності, що підтверджується доказами рекламування та пропонування до продажу продукції під ТМ «Кровоспас», зробив висновок про відсутність будь-яких підстави стверджувати про неукладеність такої угоди, тобто вона є чинною. Протягом усього часу існування Ліцензійної угоди, відповідачем не було поставлено під сумнів її дійсність та чинність, про що свідчить відсутність судових спорів щодо визнання угоди недійсною або нікчемною. Доводи апелянта з приводу відсутності у ОСОБА_1 повноважень на укладання Ліцензійної угоди в інтересах інших позивачів, суд апеляційної інстанції також не прийняв до уваги з огляду на те, що вони не були предметом розгляду в суді першої інстанції та у зв`язку з відсутністю доказів на їх підтвердження.

Аргументи учасників справи

У квітні 2021 року ТОВ «ВО «Тетерів» подало касаційну скаргу, підписану представником ОСОБА_10 , в якій просять скасувати рішення Іванківського районного суду Київської області від 13 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що відсутні рішення Верховного Суду з питань застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, пов`язаних із стягненням заборгованості за неукладеною ліцензійною угодою у випадку недосягнення сторонами в належній формі згоди з усіх істотних умов договору, зокрема, в частині визначення предмету ліцензійної угоди та встановлення належних до сплати сум роялті. Суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно не застосували частину 1 статті 420, частину 1 статті 462, частину 1 статті 638, частини 5, 9 статті 1109 ЦК України та частину 1 статті 28 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі».

Суди не врахували, що на момент укладення ліцензійної угоди з відповідними додатками позивачі не були власниками об`єктів інтелектуальної власності на корисну модель («Хімічна ІНФОРМАЦІЯ_1»), винахід (« ІНФОРМАЦІЯ_3 ») та знак для товарів та послуг « КРОВОСПАС ». Сам факт подання позивачами заявки до уповноваженої установи не підтверджує виникнення у особи виключних прав на використання винаходу, корисної моделі та знаку на товари і послуги, як наслідок, не надає можливості розпоряджатися такими правами шляхом укладення ліцензійного договору. Подання заявки взагалі не гарантує, що за наслідками її розгляду заявнику обов`язково буде видано патент. Тому, подавши заявку, заявник до одержання ним патенту, не може здійснювати майнові права інтелектуальної власності на винахід/або корисну модель. Подання заявки на реєстрацію знаку на товари і послуги не свідчить про безумовність отримання свідоцтва на знак, за наслідками проведення відповідної формальної та кваліфікаційної експертизи. Саме тому, подавши заяву, заявник до одержання ним свідоцтва, не може здійснювати майнові права інтелектуальної власності на знак. Відповідно до частини 5 статті 1109 ЦК України предметом ліцензійного договору не можуть бути права на використання об`єкта інтелектуальної власності, які на момент укладення договору не були чинними. Згідно частини 9 статті 1109 ЦК України умови ліцензійного договору, які суперечать положенням цього кодексу, є нікчемними. Об`єктом ліцензійного договору може бути лише зареєстрований об`єкт інтелектуальної власності, оскільки права, що випливають з державної реєстрації виникають у заявника після видачі відповідного правоохоронного документа (патенту чи свідоцтва). Таким чином, сторони під час підписання 18 вересня 2015 року ліцензійної угоди не досягли згоди щодо істотних умов договору щодо предмету ліцензійного договору, як наслідок, така угода є неукладеною, тому у сторін не виникло будь-яких обов`язків щодо виконання цієї угоди. Суди першої та апеляційної інстанції не перевірили та не врахували, що ліцензійна угода від 18 вересня 2015 року з додатками підписана ОСОБА_1 , який діяв на підставі довіреностей від ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 з перевищенням наданих йому повноважень. У довіреностях, виданих ОСОБА_1 іншими позивачами, надано йому повноваження підписувати відповідні Угоди з третіми сторонами виключно про відчуження прав на об`єкти інтелектуальної власності, які за своєю суттю є будь-які дії, унаслідок вчинення яких у порядку, передбаченому законом, втрачає право власності на майно, що належить такому платникові податків (підпункт 14.1.31 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Передача виключного права користування об`єктами інтелектуальної власності не передбачає перехід права власності на такі об`єкти, право власності залишається у ліцензіара. Позивачами не долучено, а судами попередніх інстанцій не перевірено, що сторонами угоди не погоджені ставки роялті на окремий вид продукції, як це передбачено пунктом 2 додатку 4 від 18 вересня 2015 року, що свідчить про недосягнення згоди щодо істотних умов ліцензійної угоди, а саме, не погоджено ціну договору. В матеріалах справи відсутні належні та допустимі документальні (письмові) докази на підтвердження виплати відповідачем суми першого ліцензійного платежу у кількості двох платежів в розмірах, що відповідають 15 000 доларів США за курсом НБУ на день платежу кожний. Більш того, позивачі протягом 3 років з дати підписання ліцензійної угоди не зверталися до відповідача з приводу виплати першого та/або другого ліцензійних платежів та/або роялті. Докази таких звернень (вимог, претензій, тощо) в матеріалах справи відсутні. В останній день спливу трирічного строку позовної давності позивачі звернулись до суду з позовом про стягнення заборгованості виключно за другим ліцензійним платежем.

Судом апеляційної інстанції не взято до уваги, що визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин недійсний в силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Зазначений правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц. Судами першої та апеляційної інстанції порушено принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи в частині спірних правовідносин, що призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам законності і обґрунтованості.

У липні 2021 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_11 , у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржені судові рішення залишити без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що доводи відповідача щодо неврахування судами того, що позивачі станом на момент укладення ліцензійної угоди не могли передавати виключно права на об`єкти інтелектуальної власності є безпідставними. До предмета ліцензійної угоди входили об`єкти інтелектуальної власності, майнові права на які вже належали позивачам на момент укладення такої угоди. Предметом ліцензійної угоди є, в тому числі, передача виключного права користування об`єктами інтелектуальної власності, майнові права щодо яких виникли у позивачів станом на момент укладення такої угоди, а саме: права деклараційного патенту на корисну модель «Хімічна ІНФОРМАЦІЯ_1» № 13108/ЗУ/15 від 28 липня 2015 року та супутніх ноу-хау та комерційної таємниці (детальний перелік наведено у додатку до ліцензійної угоди). Станом на дату укладення ліцензійного договору позивачі отримали відповідний деклараційний патент.

Чинним законодавством не встановлено обмежень щодо надання субєктами деклараційного патенту іншим особам дозволу на використання відповідного винаходу. Як вбачається із додатку 2 до ліцензійної угоди, що визначає перелік науково-технічної документації, яку позивач передав відповідно до умов ліцензійної угоди, станом на момент укладення ліцензійної угоди та додатку 2, тобто до 18 вересня 2015 року, позивачі володіли відповідною науково-технічною документацією, що містить ноу-хау та комерційну таємницю, які становлять предмет ліцензійної угоди та мали право передавати майнові права на вказані об`єкти іншим особам. Також, додатком 2 до ліцензійної угоди передбачено передачу відповідачу об`єктів - ноу-хау, що включають окремі елементи винаходу та знаку для товарів та послуг або є такими, що забезпечують їх практичну реалізацію. Як вбачається із вказаного додатку 2 до ліцензійної угоди, позивачі передали відповідачу заявки на винахід і знак для товарів та послуг разом з іншими реєстраційними матеріалами як такі, що містять додаткові відомості, які розкривають зміст ноу-хау, які передають та в повній мірі відображають суть і призначення родини гемостатичних засобів «КРОВОСПАС». Відповідачем не наведено належного обґрунтування, чому норми частини першої статті 237, частини третьої статті 238, частини першої статті 239, частин першої статті 240 ЦК України підлягають застосуванню до правовідносин, що є предметом спору у цій справі. Жоден із довірителів не ставив під сумнів правомірність дій ОСОБА_1 щодо підписання ліцензійної угоди, а також не висловлював позиції щодо наявності у ОСОБА_1 особистого інтересу під час укладення договору, який би суперечив інтересу довірителів на вчинення відповідного правочину, зазначеного у довіреності. ОСОБА_1 був уповноважений не на укладення конкретно визначеної угоди, а загалом на вчинення правочинів (угод), що мали на меті реалізацію прав позивачів щодо об`єктів інтелектуальної власності. Таким чином, вказана угода як така, що укладена з метою гарантування комерціалізації родини гемостатичних засобів «КРОВОСПАС» була укладена в межах повноважень, визначених відповідними довіреностями. Сторони ліцензійної угоди виконали вимоги законодавства щодо встановлення розміру, строків та порядку оплати, а відтак доводи відповідача щодо недосягнення істотних умов договору є помилковими. Предмет позову у цій справі становить вимога щодо стягнення з відповідача несплаченого товариством саме другого ліцензійного платежу,питання щодо сплати першого ліцензійного платежу не належить до предмета доказування.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2021 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу з суду першої інстанції;роз`яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу у строк до 23 червня 2021 року.

У червні 2021 року матеріали цивільної справи № 366/599/19 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2022 року клопотання ОСОБА_1 , подане представником ОСОБА_12 , щодо поновлення строку на подання відзиву на касаційну скаргу ТОВ «ВО «Тетерів» задоволено частково; продовжено ОСОБА_1 строк на подання відзивуна касаційну скаргу ТОВ «ВО «Тетерів» на рішення Іванківського районного суду Київської області від 13 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року; справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 18 травня 2020 року зазначено, що наведені підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження, оскільки касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

Фактичні обставини

Суди встановили, що патент на корисну модель № НОМЕР_1 «ІНФОРМАЦІЯ_1» видано відповідно до Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» та зареєстровано в Державному реєстрі патентів України на корисні моделі 12 жовтня 2015 року.

Згідно патенту на винахід № НОМЕР_3 « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (варіанти) його видано відповідно до Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі та зареєстровано в Державному реєстрі патентів України на корисні моделі 11 грудня 2017 року.

07 березня 2019 року подано клопотання про замовлення інтелектуальної послуги на адресу Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» (УКРПАТЕНТ) про надання довідки про дію охоронного документа щодо патенту на винахід за номером 115667 (заявка а201501285) від 11 грудня 2017 року (послуга позиції № 3.4.2 Переліку платних послуг).

Згідно Бібліографічних даних свідоцтва на знак для товарів і послуг № НОМЕР_5 Український Інститут інтелектуальної власності зареєстрував за ОСОБА_1 та ОСОБА_13 знаки для товарів і послуг « КРОВОСПАС » та дається його опис.

Згідно Бібліографічних даних свідоцтва на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 Український Інститут інтелектуальної власності (УКРПАТЕНТ) зареєстрував за ОСОБА_1 «Гемостатичну композицію». Патент на корисну модель НОМЕР_1 ( НОМЕР_6 ) 12 жовтня 2015 року.

Дію патенту припинено, але може бути поновлено.

Відповідно до довідки про дію патенту України на винахід, номер патенту НОМЕР_3 , номер заявки а201501285, дата подання заявки 16 лютого 2015 року. Чинність патенту підтримано до 16 лютого 2020 року. Видана станом на 13 березня 2019 року.

Відповідно довідки про дію свідоцтва України на знак для товарів і послуг, виданої Державним підприємством «Український інститут інтелектуальної власності» (УКРПАТЕНТ), номер свідоцтва 211347, номер заявки m2015 01079, дата подання заявки 30 січня 2015, дата продовження строку дії свідоцтва 30 січня 2025, видана станом на 13 березня 2019 року.

Відповідно Ліцензійної угоди 1-2015 від 18 вересня 2015 року суб`єкти прав інтелектуальної власності на хімічну гемостатичну композицію (ХГК), хімічні гемостатичний матеріал (ХГМ), хімічні гемостатичні засоби (XГ3) родини « КРОВОСПАС », знак для товарів послуг « КРОВОСПАС » ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , що діють за власним переконанням на підставі законодавства України, іменовані далі «ЛІЦЕНЗІАР», представлені в особі ОСОБА_1 , що діє на підставі довіреностей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , іменований далі «ЛІЦЕНЗІАР», з однієї сторони та ТОВ «ВО «Тетерів», в особі директора ОСОБА_14., що діє за власним переконанням на підставі Статуту, іменоване далі «ЛІЦЕНЗІАТ», з другої сторони, уклали цей Ліцензійний договір (надалі іменується «Угода») про таке:

1.1. ЛІЦЕНЗІАР на підставі заявки № u201501288 від 16 лютого 2015 року на видачу деклараційного патенту України на корисну модель «Хімічна ІНФОРМАЦІЯ_1», за якою одержано рішення від 28 липня 2015 року № 13108/ЗУ/15 про видачу деклараційного патенту України на корисну модель і очікується видача патенту за зазначеною заявкою (Додаток 1) має майнові права на цю корисну модель і супутні їй ноу-хау.

1.2. ЛІЦЕНЗІАР на підставі заявки № а201501285 від 16 лютого 2015 року на видачу патенту України на винахід « ІНФОРМАЦІЯ_3 », за якою очікується видача патенту України на винахід (Додаток 1), має майнові права на цей винахід і супутні йому ноу-хау:

1.3. ЛІЦЕНЗІАР на підставі заявки від 30 січня 2015 року на знак для товарів та послуг « КРОВОСПАС », за якою очікується рішення про встановлення дати подання заявки на знак для товарів і послуг, висновку про відповідність позначення умовам надання правового захисту за результатами кваліфікаційної експертизи знака для товарів і послуг, видача свідоцтва про реєстрацію знака для товарів і послуг (Додаток 1), має типові права на цей знак для товарів і послуг;

1.4. ЛІЦЕНЗІАР має практично реалізовані об`єкти, які захищено патентом на корисну модель, та подано заявки на винахід, а також має супутні ноу-хау (Додаток 1):

1.5. ЛІЦЕНЗІАТ має намір здійснити комерціалізацію ОІВ відповідно до згаданої вище корисної моделі, винаходу й супутніх ноу-хау, знаку для товарів і послуг (Додаток 1), а також наведеної в Додатку 2 науково-технічної документації ;

1.6. Сторони виражають волю до комерційного й науково-технічного співробітництва, й керуючись чинним законодавством України, добровільно уклали дану Угоду про нижченаведене:

2. Предмет Угоди

2.1. Передача виключних прав інтелектуальної власності на об`єкти інтелектуальної власності. Додаток 1, та науково-технічну документацію (Додаток 2) на ліцензійній території.

2.1.1. На зазначених далі умовах ЛІЦЕНЗІАР передає, а ЛІЦЕНЗІАТ отримує на строк дії цього Договору і за винагороду, виключне право користування корисною моделлю, винаходом, й супутніми ноу-хау, знаком для товарів і послуг « Кровоспас », технічною документацією на ліцензійній території. Зокрема, ЛІЦЕНЗІАТ набуває право на виготовлення, рекламування, пропозицію до продажу й продаж продукції по ліцензії на основі технічної документації.

2.1.2. ЛІЦЕНЗІАР зберігає за собою право самостійно використовувати корисну модель, винахід й супутні ноу-хау, знак для товарів і послуг, а також технічну документацію, при цьому об`єм виробництва обмежується кількістю до 1000 шт. на рік.

2.2. Авторський супровід виробництва ХГК, ХГМ, ХГЗ «Кровоспас» (Додаток 3).

2.3. Ліцензіат за цим Договором не мас права укладати субліцензійні договори, за якими Ліцензіат надає іншій особі субліцензію на використання об`єкту права інтелектуальної власності.

Ліцензійна угода підписана ОСОБА_1 (представник за довіреністю) та директором ТОВ «ВО «Тетерів» Гетьман А. А. та скріплено печаткою ТОВ «ВО «Тетерів».

До Ліцензійної угоди № 1-2015 від 18 вересня 2015 року долучено: Додаток 2 (науково-технічна документація та експериментальні зразки ХГК «КРОВОСПАС» в основних виконаннях), підписано сторонами: ОСОБА_1 та ОСОБА_14 ; Додаток 1 (об`єкти інтелектуальної власності і ліцензійні території), підписаний ОСОБА_1 та ОСОБА_14 ; Додаток 3 (авторський супровід) від 18 вересня 2015 року, підписаний ОСОБА_1 та ОСОБА_14 , патент на корисну модель № НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ; патент на винахід № НОМЕР_3 .

Відповідно акту приймання - передачі науково-технічної документації та експериментальних зразків ХГЗ «КРОВОСПАС» в основних виконаннях згідно Угоди від 18 вересня 2015 року № 1-2015, підписаного ОСОБА_1 та директором ТОВ «ВО «Тетерів» ОСОБА_14 , позивачі повністю виконали умови Угоди, а саме передали документацію, зразки.

Згідно пункту 2.1.1. пункту 6.1 Ліцензійної угоди №1-2015 від 18 вересня 2015 року Ліцензіар передають об`єкти інтелектуальної власності Ліцензіату за винагороду, в пункті 6.1 вказано, що порядок розрахунків визначається Додатком 4.

Відповідно Додатку 4 угоди:

1. Вартість ліцензії складається із суми усіх платежів, отриманих Ліцензіаром від Ліцензіата, платежі здійснюються Ліцензіатом у вигляді «платежу нетто».

2. Ставка роялті встановлюється Протоколами до цього Додатку про ставку роялті на окремий вид продукції.

3. Перелік Платежів («платежі нетто»):

3.1 Перший ліцензійний платіж виплачується Ліцензіатом Ліцензіару в гривнях, у два платежі в розмірах, що відповідають 15 000 доларів США за курсом НБУ на день платежу кожний і здійснюється, перший протягом 10 календарних днів від дати набрання чинності даною угодою, другий протягом 60 календарних днів віддати набрання чинності даною угодою.

3.2 Другий ліцензійний платіж виплачуються Ліцензіатом Ліцензіару в розмірі 70 000 доларів США за курсом НБУ на день платежу. Виплачується протягом 10 днів від відвантаження 1-ї одиниці продукції, яке встановлюється не пізніше як на 01 березня 2016 року.

Відповідно до пункту 11 Додатку 4 винагорода підлягає виплаті не пізніше як через 10 днів після останнього дня кожного звітного періоду. Ліцензіат виплачує Ліцензіару компенсацію (пеню) в розмірі подвійної ставки НБУ від суми протермінованих платежів за кожний день протермінування.

Предмет Ліцензійної угоди містить ряд відкладальних обставин, а саме в пункті 1.1 зазначено про очікування видачі патенту на корисну модель, за заявкою № u 2015 01288 від 16 лютого 2015 року; в пункті 1.2 зазначено про очікування видачі патенту на винахід за заявкою а201501285 від 16 лютого 2015 року.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них

Відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України.

У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.

З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.

Перекваліфікація відповідного договору може мати місце, зокрема, при: (а) недійсності договору (зокрема, удаваності договору); (б) тлумаченні змісту договору. Перекваліфікація договору можлива тільки в тих випадках, коли вона відбувається в межах спору, що стосується такого договору. Саме такий висновок зумовлений тим, що по своїй суті перекваліфікація направлена на з`ясуванні справжньої волі сторін договору, який перекваліфіковується в інший. А це, відповідно, можливо зробити тільки в рамках спору щодо такого договору.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного суду від 15 вересня 2021 року в справі № 569/9366/17 (провадження № 61-4759св20) вказано, що «тлумачення статті 1107 ЦК України свідчить, що договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності - це група договорів у сфері інтелектуальної власності, які спрямовані на набуття, зміну або припинення майнових прав на об`єкти права інтелектуальної власності. На рівні частини першої статті 1107 ЦК до договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності віднесено: ліцензійний договір; договір про створення за замовленням і використання об`єкта права інтелектуальної власності; договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. Цей перелік не є вичерпним, оскільки законодавчо не можна передбачити все різнобарв`я договірних відносин у сфері інтелектуальної власності. Зокрема, до інших договорів можна віднести: договір між співавторами; договір про порядок розподілу прав на службові об`єкти інтелектуальної власності; договір про передачу ноу-хау тощо».

Тлумачення статті 6 ЦК України свідчить, що сторони мають право укладати договори, які не передбачені актами цивільного законодавства, за умови, що вони відповідають загальним засадам цивільного законодавства. Такі договори є непонайменованими, оскільки не визначені в актах законодавствах. Свої відносини в непонайменованих договорах сторони врегульовують на власний розсуд.

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Предметом ліцензійного договору не можуть бути права на використання об`єкта права інтелектуальної власності, які на момент укладення договору не були чинними (частина п`ята статті 1109 ЦК України).

Умови ліцензійного договору, які суперечать положенням цього Кодексу, є нікчемними (частина дев`ята статті 1109 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що вимоги частини п`ятої та дев`ятої статті 1109 ЦК України розраховані на їх застосування до тих ситуацій, якщо між сторонами вчинено ліцензійний договір. У разі, якщо вчинено непонайменований договір, то положення частини п`ятої та дев`ятої статті 1109 ЦК України не підлягають застосуванню.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

У справі, що переглядається:

установлені судами попередніх інстанцій факти, зміст договору від 18 вересня 2015 року та тлумачення його змісту (значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів, порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину) дозволяють зробити висновок проте, що між сторонами вчинено непонайменований договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності (зокрема, щодо майнових прав на винахід, та щодо розкриття ноу-хау, розпорядження правами на торговельну марку під відкладальною умовою);

суди при задоволенні позову, та відхиленні аргументів відповідача вважали, що відповідачем не було поставлено під сумнів її дійсність та чинність, про що свідчить відсутність судових спорів щодо визнання ліцензійного договору недійсним або нікчемним;

суди не звернули увагу, що якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину;

суди не врахували, що вимоги частини п`ятої та дев`ятої статті 1109 ЦК України розраховані на їх застосування до тих ситуацій, якщо між сторонами вчинено ліцензійний договір. У разі, якщо вчинено непонайменований договір, то положення частини п`ятої та дев`ятої статті 1109 ЦК України не підлягають застосуванню;

з урахуванням того, що між сторонами вчинено непонайменований договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності, то підстави для його нікчемності відсутні. Тому судові рішення належить змінити в мотивувальній частині;

суди зробили обґрунтований висновок про задоволення позову, оскільки відповідач не виконав зобов`язання, що виникло на підставі договору від 18 вересня 2015 року.

Колегія суддів відхиляє посилання відповідача на те, що у ОСОБА_1 були відсутні повноваження на укладення договору від 18 вересня 2015 року в інтересах інших позивачів.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України).

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (частина 3 статті 83 ЦПК України).

У відзиві відповідач викладає заперечення проти позову (частина 1 статті 178 ЦПК України).

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач заперечуючи проти позовних вимог на відсутність повноважень ОСОБА_1 не посилався, відповідних доказів суду не подавав.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини 1-3 статті 367 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За таких обставин суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про відсутність підстав для розгляду заперечень проти позову в частині відсутності повноважень на укладання ліцензійного договору. Відсутні такі підстави і у касаційного суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням висновку щодо застосування норм права викладеного у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року в справі № 569/9366/17 (провадження № 61-4759св20), колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанції зробили обґрунтований висновок про задоволення позовних вимог, але помилились щодо мотивів судових рішень, тому касаційну скаргу належить задовольнити частково, судові рішення змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, а в іншій частині залишити без змін.

Оскільки колегія суддів зробила висновок про зміну судових рішень лише в частині викладення мотивів, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче об`єднання «Тетерів», яка підписана представником Фоменком Михайлом Сергійовичем, задовольнити частково.

Рішення Іванківського районного суду Київської області від 13 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук