Постанова

Іменем України

13 березня 2019 року

м. Київ

справа № 283/2065/14-ц

провадження № 61-19098св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М.

(суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1, відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, в інтересах якого діє представник ОСОБА_4, на додаткове рішення Малинського районного суду Житомирської області від 24 квітня 2017 року у складі судді Тимошенка А. О. та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області

від 20 червня 2017 року у складі колегії суддів: Талько О. Б., Гансецької І. А., Шевчук А. М.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2, ОСОБА_5 про стягнення матеріальної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 08 березня 2014 року на вулиці Московській у місті Ніжині ОСОБА_2, керуючи автомобілем марки

Volvo-S80, державний номерний знак НОМЕР_1, власником якого є

ОСОБА_3, здійснив наїзд на автомобіль марки «ЗАЗ-Sens», державний номерний знак НОМЕР_2, належний ОСОБА_1, під керуванням ОСОБА_6Внаслідок зіткнення автомобілі отримали механічні пошкодження, розмір шкоди становить 55 312 грн.

Постановою Малинського районного суду Житомирської області

від 29 квітня 2014 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні даної дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП).

На момент ДТП автомобіль марки Volvo-S80, державний номерний знак НОМЕР_1, відповідно до вимог Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» застрахований не був. Проте, перебував у користуванні ОСОБА_5 на підставі тимчасового реєстраційного талону, що підтверджується листом Регіонального сервісного центру в місті Києві Міністерства внутрішніх справ України (далі - РСЦ в місті Києві МВС України).

У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про заміну належного відповідача, ОСОБА_5 на ОСОБА_3

Посилаючись на те, що недбалість власника автомобіля ОСОБА_3 сприяла ОСОБА_2 у заволодінні даним автомобілем, ОСОБА_1, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд стягнути солідарно з відповідачів на свою користь матеріальну шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, у розмірі 55 312 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 13 січня 2017 року (у складі судді Тимошенка А. О.) позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 завдану матеріальну шкоду в розмірі 55 312 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_2, який визнаний винним у ДТП, неправомірно заволодів автомобілем, тому зобов'язаний відшкодувати завдану позивачу матеріальну шкоду. Однак, ОСОБА_3 не сприяв та й не міг сприяти ОСОБА_2 у заволодінні транспортним засобом, тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

Короткий зміст заяви про ухвалення додаткового рішення судом першої інстанції

У січні 2017 року ОСОБА_3, в інтересах якого діє адвокат Шаповал Д. В., звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення.

Заява мотивована тим, що, розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції не вирішив питання про судові витрати, оскільки ОСОБА_3 було здійснено оплату правової допомоги адвоката, що відповідно до

статті 79 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) є судовими витратами.

На підставі наведеного ОСОБА_3, в інтересах якого діє адвокат

Шаповал Д. В., просив суд задовольнити заяву про ухвалення додаткового рішення та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн.

Короткий зміст додаткового рішення суду першої інстанції

Додатковим рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 24 квітня 2017 року відмовлено у стягненні з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрат на правову допомогу у розмірі 10 000 грн.

Додаткове рішення мотивоване тим, що відповідно до умов договору про надання правової допомоги від 02 грудня 2016 року № 02/12/16-1

ОСОБА_3 надав повноваження Шаповалу Д. В. саме як своєму представнику, а не особі, яка надає правову допомогу. Отже, витрати ОСОБА_3 у розмірі 10 000 грн не є витратами на правову допомогу.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 20 червня 2017 року додаткове рішення Малинського районного суду Житомирської області

від 24 квітня 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84 88 89 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Оскільки квитанція до прибуткового касового ордера від 20 грудня 2016 року, видана адвокатом Шаповалом Д. В., з яким відповідач уклав договір про надання правової допомоги, видана не банківською установою, даний документ не є належним доказом понесених витрат на правову допомогу. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування судових витрат.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3,

в інтересах якого діє представник ОСОБА_4, просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і ухвалити нове рішення про задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

07 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

від 11 лютого 2019 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що адвокат Шаповал Д. В. відповідно до статей 38 40 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) брав участь у справі у статусі представника

ОСОБА_3, що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями договору про надання правової допомоги

від 02 грудня 2016 року № 02/12/16-1, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та ордером Серії КС № 215331. Тому мотиви судів першої та апеляційної інстанцій про те, що правова допомога надається лише учасником цивільного процесу, який визначений статтею 56 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) є такими, що не відповідають чинному законодавству.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 13 січня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 завдану матеріальну шкоду в розмірі 55 312 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 відмовлено.

У січні 2017 року ОСОБА_3, в інтересах якого діє адвокат Шаповал Д. В., звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення.

Додатковим рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 24 квітня 2017 року відмовлено у стягненні з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрат на правову допомогу у розмірі 10 000 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 20 червня 2017 року додаткове рішення Малинського районного суду Житомирської області

від 24 квітня 2017 року залишено без змін.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000,

від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року

№ 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Відповідно до статті 79 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції), судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу.

Згідно з частинами першою, другою статті 84 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Статтею 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) визначено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Відповідно до частини першої статті 88 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Таким чином, компенсація витрат на правову допомогу у цивільних справах здійснюється виходячи із часу, протягом якого така допомога надавалась у судовому засіданні, під час вчинення окремої процесуальної дії чи ознайомлення з матеріалами справи в суді, при складанні процесуальних документів, наданні інших необхідних для представництва та захисту прав замовника послуг.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З 15 грудня 2017 року ЦПК України запроваджено нові правила компенсації витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами першою-четвертою статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Згідно з пунктами 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи.

З матеріалів справи вбачається, що в судовому засіданні 13 січня 2017 року адвокат Шаповал Д. В. надав договір про надання правової допомоги

від 02 грудня 2016 року, акт здачі-приймання наданих послуг від 12 січня 2017 року до договору про надання правової допомоги від 20 грудня

2016 року та копію квитанції до прибуткового касового ордера від 20 грудня 2016 року № 1.

Питання щодо розподілу витрат на правову допомогу рішенням суду першої інстанції від 13 січня 2017 року не було вирішено.

Звертаючись до суду першої інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення та стягнення витрат на правову допомогу, ОСОБА_3, в інтересах якого діє адвокат ШаповалД. В., обґрунтував її доводи тим, що суд першої інстанції не вирішив це питання при ухваленні рішення по суті за наявності доказів витрат на професійну правничу допомогу.

З матеріалів справи вбачається, що договір про надання правової допомоги від 02 грудня 2016 року, укладений між ОСОБА_3 та адвокатом Шаповалом Д. В.

Відповідно до умов пункту 1.1 вказаного договору клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання щодо представництва інтересів клієнта в судовій справі про стягнення матеріальної шкоди, спричиненої внаслідок настання ДТП, яка розглядається у Малинському районному суді Житомирської області (справа № 283/2065/14-ц), включаючи участь

у судових засіданнях у даній справі, складання та подання процесуальних документів та вчинення інших необхідних дій.

Згідно з пунктом 3.1 вказаного договору оплата за надані послуги, визначені у пункті 1.1 договору, здійснюється клієнтом шляхом сплати фіксованого гонорару, розмір якого за погодженням сторін становить

10 000 грн, 50 % якого сплачується під час укладення цього договору, а інші 50 % протягом двох тижнів з моменту укладення договору.

Як вбачається з акта здачі-приймання наданих послуг від 12 січня 2017 року до договору про надання правової допомоги від 20 грудня 2016 року адвокатом клієнту надано юридичні послуги за період з 02 грудня 2016 року по 12 січня 2017 року.

Відповідно до вказаного акта здачі-приймання наданих послуг адвокат Шаповал Д. В.: 1) 03 грудня 2016 року витратив 2,5 години на надання усних консультацій з питань відшкодування шкоди, завданої ДТП; 2) 04-05 грудня 2016 року витратив 4 години на аналіз наданих клієнтом документів щодо ДТП, яка сталася за участю належного клієнту транспортного засобу

Volvo-S80, державний номерний знак НОМЕР_1; 3) 10 грудня 2016 року витратив 3 години на аналіз матеріалів судової справи № 283/2065/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та клієнта про стягнення матеріальної шкоди, яка перебуває в провадженні Малинського районного суду Житомирської області; 4) 29 грудня 2016 року витратив 7 годин на підготовку та подання письмових заперечень проти позову у справі

№ 283/2065/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та клієнта про стягнення матеріальної шкоди, яка перебуває в провадженні Малинського районного суду Житомирської області.

Всього на надання правової допомоги адвокатом було витрачено

16,5 годин. Вартість наданих юридичних послуг за період з 02 грудня

2016 року по 12 січня 2017 року становить 10 560 грн.

Відповідно до пункту 3 акта здачі-приймання наданих послуг від 12 січня 2017 року з урахуванням наданої клієнту знижки вартість наданих послуг визначається у розмірі 10 000 грн. Вказану суму клієнт сплатив адвокату частинами 02 та 20 грудня 2016 року готівкою шляхом передплати.

Заявником надано копію квитанції до прибуткового касового ордера

від 20 грудня 2016 року № 1 про сплату адвокату Шаповалу Д. В. 10 000 грн на підставі договору про надання правової допомоги від 01 грудня

2016 року за надання послуг правової допомоги.

Зважаючи на викладене, висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, про те, що ОСОБА_3 не доведено належними та допустимими доказами понесення витрат за надання правової допомоги є необґрунтованим.

Виходячи з положень статей 79 84 88 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції), статті 30 Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.

Належними доказами, які підтверджують та обґрунтовують реальний розмір витрат на правничу допомогу, крім тих, які подані заявником, є докази, які доводять відображення адвокатом доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності, як самозайнятої особи, у Книзі обліку доходів та витрат, затвердженої наказом Міністерства доходів і зборів України

від 16 вересня 2013 року № 481 «Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення».

Таким чином, суди попередніх інстанцій повинні були з урахуванням обставин і складності справи надати оцінку поданим заявником доказам на підтвердження понесених витрат на правову допомогу, визначити необхідний фактичний обсяг правової допомоги, співмірність витрат на правничу допомогу, за результатами чого, надати обґрунтований висновок про наявність/відсутність підстав для відшкодування таких витрат і їх розмір, а не формально (без надання оцінки доказам та аргументам) вказати про відсутність підстав для компенсації таких витрат на користь відповідача за рахунок позивача.

Враховуючи вищевикладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для відшкодування понесених заявником витрат на правничу допомогу є необґрунтованим.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухваленням нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Ураховуючи те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з прийняттям нового рішення про задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення та стягнення витрат за правову допомогу.

Керуючись статтями 400 409 412 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3, в інтересах якого діє представник ОСОБА_4, задовольнити.

Додаткове рішення Малинського районного суду Житомирської області

від 24 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 20 червня 2017 року скасувати, заяву ОСОБА_3, в інтересах якого діє представник ОСОБА_4, про ухвалення додаткового рішення задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_9 витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відшкодування майнової шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

С. Ю. Мартєв

В. В. Пророк

І. М. Фаловська