Постанова

Іменем України

14 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 497/1459/19

провадження № 61-10176 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1;

відповідачі: акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Віноградова Владислава Юріївна;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 18 травня 2021 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Віноградової В. Ю. про визнання рішення незаконним та зобов'язання вчинити певні дії.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Болградського районного суду Одеської області від 10 жовтня 2012 року (справа № 1507/2113/12) позов публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") до ОСОБА_1 задоволено та у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № ОDO0GA0000000624 від 27 березня 2008 року у розмірі 213 468,28 грн було звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки з укладанням банком від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки. Також цим же судовим рішенням було задоволено вимогу банку про виселення ОСОБА_1 із зазначеної квартири.

У 2016 році ПАТ КБ "ПриватБанк" вдруге звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 27 березня 2008 року № ОDO0GA0000000624 у розмірі 446 933,61 грн (справа № 497/1959/15-ц), у задоволенні якого рішенням Болградського районного суду Одеської області від 09 грудня 2016 року було відмовлено, яке в подальшому постановою апеляційного суду Одеської області від 01 березня 2018 року було скасовано з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову ПАТ КБ "ПриватБанк".

Під час підготовки касаційної скарги на вказане судове рішення із отриманої 06 червня 2019 року інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна йому стало відомо, що 07 грудня 2016 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Віноградовою В. Ю. було зареєстровано перехід права власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 на ПАТ КБ "ПриватБанк". Також було з'ясовано, що інформація щодо існування обтяження стосовно спірної квартири у реєстрі відсутня, що суперечить вимогам статті 4 Закону України "Про іпотеку", якою визначено, що обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Вказував, що перехід права власності на предмет іпотеки був зареєстрований нотаріусом 07 грудня 2016 року, тобто за два дні до ухвалення рішення Болградським районним судом Одеської області від 09 грудня 2016 року у справі № 497/1959/15-ц, яке набрало чинності ще набагато пізніше.

Вказані обставини свідчать про порушення банком прав власності ОСОБА_1 на належне йому на праві власності нерухоме майно шляхом отримання відповідного рішення нотаріуса про державну реєстрацію прав на це майно і ця реєстрація, на думку позивача, на момент її здійснення нотаріусом вже була незаконною і залишається такою станом на час звернення до суду з цим позовом.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Виноградової В. Ю. від 07 грудня 2016 року про реєстрацію права власності та скасувати запис про державну реєстрацію права власності від 07 грудня 2016 року № 17882158 на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Болградського районного суду Одеської області від 31 березня 2020 року у складі судді Кравцової А. В. позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу, Дніпропетровської області Виноградової В. Ю. про реєстрацію права власності від 07 грудня 2016 року незаконним.

Скасовано запис про державну реєстрацію права власності № 17882158 на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що реєстрація права власності за банком на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, що є предметом іпотеки, відбулася не за місцем знаходження цього нерухомого майна; відсутні відомості про скасування первісного обтяження спірного нерухомого майна, накладеного приватним нотаріусом Болградського районного нотаріального округу Ажинтаревим В. В. при посвідченні 31 березня 2008 року іпотечного договору, укладеного між ОСОБА_1 і ПАТ КБ "ПриватБанк" у забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 27 березня 2008 року № ОDO0GA0000000624; під час розгляду справи за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості банк не повідомив про вчинення ним дій з відчуження іпотечного майна, що призвело до подвійного стягнення та неправомірного застосування одночасно як судового так і позасудового способу стягнення; відчуження іпотечного майна всупереч статті 38 Закону України "Про іпотеку" відбулось від імені іпотекодавця, а не від імені банку, а відтак, рішення Болградського районного суду Одеської області від 10 жовтня 2012 року про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягало виконанню проте, нотаріус під час посвідчення правочину купівлі-продажу від 05 вересня 2016 року, укладеного між ~organization7~ та ~organization8~, на вказані обставини уваги не звернув; ОСОБА_1, як іпотекодавець, не був належним чином повідомлений відповідно статей 35,38 Закону України "Про іпотеку" про намір банка реалізувати іпотечне майно, а наявні у матеріалах нотаріальної справи попередження (вимоги) банку без підтвердження їх подання у порядку, передбаченому статтею 84 Закону України "Про нотаріат", не є безспірними доказами отримання зазначених вимог ОСОБА_1 особисто та не свідчать про волевиявлення позивача щодо надання згоди саме на реалізацію належного йому нерухомого майна, придбаного не за рахунок кредитних коштів.

Суд зазначив, що ПАТ КБ "ПриватБанк" передчасно вчинив дії щодо задоволення своїх вимог за рахунок іпотечного майна шляхом реєстрації за собою права власності, а нотаріус під час прийняття оспорюваного рішення про реєстрацію права власності за банком на іпотечне майно та здійснення відповідного запису про реєстрацію не виконав усі необхідні дії, передбачені чинним законодавством, щодо дотримання прав позивача на належно йому нерухоме майно.

Ухвалою Болградського районного суду Одеської області від 06 жовтня 2020 року у задоволенні заяви АТ КБ "ПриватБанк" про перегляд заочного рішення відмовлено.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 18 травня 2021 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено. Заочне рішення Болградського районного суду Одеської області від 31 березня 2020 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що задовольняючи позов шляхом визнання незаконним рішення приватного нотаріуса від 07 грудня 2016 року та скасовуючи запис про державну реєстрацію права власності, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що державна реєстрація права власності на іпотечне майно за банком відбулась на підставі іпотечного договору від 07 грудня 2016 року, укладеного між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "Естейт Селлінг" у забезпечення виконання останнім зобов'язань за кредитним договором від 26 травня 2015 року.

Отже банк, скориставшись своїм правом, звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом переходу до нього, як іпотекодержателя, права власності на предмет іпотеки, власником якого на той час було ТОВ "Естейт Селлінг", тому право власності ОСОБА_1 на спірне майно не порушено та припинилось після укладення між ПАТ КБ "ПриватБанк ", яке діяло від імені ОСОБА_1, та ТОВ "Естейт Селлінг" договору купівлі-продажу від 05 вересня 2016 року. Суд зауважив, що договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна від 05 вересня 2016 року був укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк ", яке діяло від імені ОСОБА_1, та ТОВ "Естейт Селлінг" на виконання рішення Болградського районного суду Одеської області від 10 жовтня 2012 року, яким задоволено позов банку до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Вказане судове рішення набрало законної сили та ОСОБА_1 не оскаржувалось, тому підстави для задоволення позову відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій заявник просив скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 18 травня 2021 року й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначав неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15, від 03 квітня 2019 року у справі № 755/5072/17, що не відповідає вимогам пункту 1 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказував на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судувід 09 липня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 497/1459/19 із Болградського районного суду Одеської області.

У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно поновив банку строк на апеляційне оскарження заочного рішення Болградського районного суду Одеської області від 31 березня 2020 року, чим допустив порушення норм процесуального права. Вказував, що пунктом 27 укладеного між ним та банком іпотечного договору від 31 березня 2008 року визначено право відчуження предмету іпотеки виключно у позасудовому порядку. Також у вказаному пункті іпотечного договору зазначено про можливість відчуження предмету іпотеки з дотриманням вимог статті 38 Закону України "Про іпотеку", яка не наділяє іпотекодержателя правом відчуження предмету іпотеки від імені іпотекодавця, на що не звернув увагу суд апеляційної інстанції під час розгляду справи, як і не врахував той факт, що реєстрація права власності за банком на предмет іпотеки відбулася 07 грудня 2016 року, тобто за два дні до ухвалення рішення Болградським районним судом Одеської області від 09 грудня 2016 року у справі № 497/1959/15-ц про стягнення з нього кредитної заборгованості, що свідчить про її незаконність. Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав належну правову оцінку доказам і обставинам справи та ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову, яке безпідставно скасовано судом апеляційної інстанції.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

У серпні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від АТ
КБ "ПриватБанк", у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду є мотивованим, законним й ґрунтується на належних та допустимих доказах, судом вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 27 березня 2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № ОDO0GA0000000624, за умовами якого останній отримав кредит в розмірі 82 020 грн з кінцевим строком повернення кредитних коштів з відсотками до 27 березня 2018 року.

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 27 березня 2008 року № ОDO0GA0000000624 між позивачем та ЗАТ КБ "ПриватБанк" 31 березня 2008 року укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав в іпотеку банку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1.

Рішенням Болградського районного суду Одеської області від 10 жовтня 2012 року (справа № 1507/2113/12) у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 27 березня 2008 року № ОDO0GA0000000624 у розмірі 213 468,28 грн звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки з укладанням банком від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки. Виселено ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 із предмета іпотеки.

Вказане судове рішення набрало законної сили.

На виконання рішення Болградського районного суду Одеської області від 10 жовтня 2012 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "Естейт Селлінг", 05 вересня 2016 року було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.

23 вересня 2016 року між ТОВ "Естейт Селлінг" та ПАТ КБ "ПриватБанк" укладено договір іпотеки, зареєстрований в реєстрі за № 3046, за яким іпотекою забезпечується виконання зобов'язань іпотекодавцем (ТОВ "Естейт Селлінг"), що випливають з кредитного договору від 26 травня 2015 року.

07 грудня 2016 року між ТОВ "Естейт Селлінг" та ПАТ КБ "ПриватБанк" укладено договір про внесення змін до договору іпотеки від 23 вересня 2016 року.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07 грудня 2016 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Віноградовою В. Ю. на підставі договору іпотеки № 3046, виданого 07 грудня 2016 року, зареєстровано перехід права власності на предмет іпотеки до ПАТ КБ "ПриватБанк" на квартиру АДРЕСА_1.

Отже, апеляційним судом встановлено, що реєстрація переходу права власності на спірну квартиру за ПАТ КБ "ПриватБанк" від 07 грудня 2016 року відбулася на підставі договору іпотеки, укладеного між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "Естейт Селлінг".

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 , 2 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

За змістом частини 1 статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому статтею 84 Закону України "Про нотаріат".

Відповідно до статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Відповідно до статті 589 ЦК України, частин першої, третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 84 Закону України "Про нотаріат".

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене в статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Болградського районного суду Одеської області від 10 жовтня 2012 року у справі № 1507/2113/12 у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 27 березня 2008 року № ОDO0GA0000000624 у розмірі 213 468,28 грн звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки з укладанням банком від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем.

На виконання рішенням Болградського районного суду Одеської області від 10 жовтня 2012 року між ПАТ КБ "ПриватБанк", яке діяло від імені ОСОБА_1, та ТОВ "Естейт Селлінг" 05 вересня 2016 року було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.

В подальшому, 23 вересня 2016 року між ТОВ "Естейт Селлінг" та ПАТ КБ "ПриватБанк" укладено договір іпотеки, зареєстрований в реєстрі за № 3046, яким у забезпечення виконання зобов'язань, що випливають із кредитного договору від 26 травня 2015 року, іпотекодавцем (ТОВ "Естейт Селлінг") передано в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1.

07 грудня 2016 року внесено зміни до договору іпотеки від 23 вересня 2016 року.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову про визнання незаконним рішення приватного нотаріуса та скасування запису про державну реєстрацію права власності на іпотечне майно за АТ КБ "ПриватБанк", апеляційний суд правильно виходив із того, що державна реєстрація права власності на іпотечне майно за банком відбулась на підставі іпотечного договору від 07 грудня 2016 року, укладеного між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "Естейт Селлінг" у забезпечення виконання останнім зобов'язань за кредитним договором від 26 травня 2015 року. Отже банк, скориставшись своїм правом, звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом переходу до нього, як іпотекодержателя, права власності на предмет іпотеки, власником якого на той час було ТОВ "Естейт Селлінг", тому право власності ОСОБА_1 на спірне майно не порушено та припинилось після укладення між ПАТ КБ "ПриватБанк", яке діяло від імені ОСОБА_1, та ТОВ "Естейт Селлінг" договору купівлі-продажу від 05 вересня 2016 року.

Апеляційний суд зауважив, що договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна від 05 вересня 2016 року був укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк", яке діяло від імені ОСОБА_1, та ТОВ "Естейт Селлінг" на виконання рішення Болградського районного суду Одеської області від 10 жовтня 2012 року, яким задоволено позов банку до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Вказане судове рішення набрало законної сили та ОСОБА_1 не оскаржувалось.

Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що реєстрація права власності за банком на предмет іпотеки відбулася 07 грудня 2016 року, тобто за два дні до ухвалення рішення Болградським районним судом Одеської області від 09 грудня 2016 року у справі № 497/1959/15-ц про стягнення з нього на кредитної заборгованості, не свідчить про її незаконність, оскільки така реєстрація відбулася не на підставі іпотечного договору, укладеного зі ОСОБА_1, а на підставі договору іпотеки, укладеного між банком та ТОВ "Естейт Селлінг".

Таким чином, оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції у межах доводів касаційної скарги ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, апеляційний суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Посилання касаційної скарги на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15, від 03 квітня 2019 року у справі № 755/5072/17, є безпідставним, оскільки висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89

ЦПК України апеляційним судом всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 18 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара