Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.08.2019 року у справі №206/721/18

Постанова

Іменем України

05 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 206/721/18

провадження № 61-14500св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи: Управління-служба у справах дітей Самарської районної у м. Дніпрі ради, Орган опіки та піклування Індустріальної районної у м. Дніпрі ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2019 року в складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Городничої В. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: Управління-служба у справах дітей Самарської районної у м. Дніпрі ради, Орган опіки та піклування Індустріальної районної у м. Дніпрі ради, про визначення місця проживання дитини.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначала, що з 18 червня 2010 року вона перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. У шлюбі у них народилася дочка - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає разом з нею та знаходиться на її утриманні. Дитина має всі необхідні умови для проживання, нормального розвитку та виховання, проведення дозвілля, і на даний час вона особисто несе всі необхідні матеріальні витрати на утримання дитини. Відповідач не бере участі у вихованні дитини. Сумісне життя з відповідачем не склалося, на теперішній час між ними припинені подружні стосунки, проживають окремо та не ведуть спільного господарства.

ОСОБА_1 виявила бажання забрати дитину на постійне місце проживання до м. Івано-Франківська. Однак, добровільної спільної згоди щодо визначення місця проживання малолітньої дитини за місцем проживання матері за адресою:

АДРЕСА_1, сторони не досягли.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просила суд визначити місце проживання дитини разом з матір'ю.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 лютого 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав суду належних доказів, якими підтверджується наявність спору про визначення місця проживання дитини.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2019 року рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 лютого 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_1, разом із її матір'ю ОСОБА_1.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що мати дитини має постійне місце проживання, місце роботи та джерело існування, вона створила всі умови для проживання, виховання та розвитку дитини, а виняткових обставин у розумінні положень статті 161 СК України, які б свідчили про неможливість проживання дитини разом з матір'ю, не встановлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом неповно з'ясовано обставини справи, що мають значення для справи, а висновки не відповідають дійсним обставинам справи.

Зазначав, що дії позивача не направлені на забезпечення найкращих інтересів дитини, оскільки, визначаючи самостійно місце проживання дочки разом із позивачем у м. Івано-Франківську, позивач вчинив дії, які розривають зв'язки дочки із сім'єю, а отже суперечать інтересам дитини, а також не забезпечують розвиток дитини в стійкому середовищі.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив представника

ОСОБА_1 - ОСОБА_4, на касаційну скаргу, в якому вона посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухваленого судом апеляційної інстанції рішення.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судами установлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб 18 червня 2010 року. У шлюбі народилася донька -

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно до листа Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію з місця проживання управління з питань громадянства, паспортизації, реєстрації та еміграції Головного управління в Дніпропетровській області від 14 січня

2019 року № 20/4, ОСОБА_3, зареєстрована разом з батьком ОСОБА_2, за адресою: АДРЕСА_2.

ОСОБА_1 виявила бажання забрати дитину на постійне місце проживання до м. Івано-Франківська. Однак, добровільної спільної згоди щодо визначення місця проживання малолітньої дитини за місцем проживання матері, за адресою:

АДРЕСА_1, сторони не досягли.

Орган опіки та піклування Самарської районної у місті Дніпрі ради дійшов висновку про доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, із матір'ю ОСОБА_1, за адресою: АДРЕСА_3, даний висновок затверджений Самарською районною у м. Дніпрі радою 20 червня 2018 року № 2-17/979.

Дитина разом із матір'ю до вересня 2018 року проживала за вищезазначеною адресою, а з грудня 2018 року проживає разом із матір'ю за адресою:

АДРЕСА_1. Позивач орендує указану квартиру на підставі договору оренди від 01 грудня 2018 року. Термін оренди до 01 грудня 2019 року.

Відповідно до акта обстеження житлово-побутових умов сім'ї від 15 січня

2019 року проведеного Службою у справах дітей вбачається, що у помешканні створені належні умови для проживання та виховання дитини.

Згідно з листом Департаменту освіти, науки та молодіжної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 14 грудня 2018 року № К-1158/01-08, ОСОБА_3 навчається у 1-Б класі Івано-Франківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 3 Івано-Франківської міської ради. До даного закладу освіти зарахована з 01 вересня 2018 року на підстави заяви матері, ОСОБА_1, від 18 квітня 2018 року.

Відповідно до довідки про доходи від 02 квітня 2018 року ОСОБА_1 працює у приватному підприємстві експертно-консалтингова компанія "Золоте століття" на посаді директора.

Відповідач не працює та отримання ним будь-якого офіційного доходу відсутнє.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

За статті 160 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Відповідно до статей 18,27 Конвенції про права дитини від 20 листопада

1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У силу частини першої статті 3 Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно з положеннями статті 9 зазначеної Конвенції держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі "Хант проти України" зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі "Олсон проти Швеції" ( № 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13 у справі "М. С. проти України", йдеться про визначення "інтересів дитини", її місця у взаємовідносинах між батьками. У згаданому рішенні ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, встановивши, що тривалість проживання малолітньої дитини з матір'ю, забезпечення сталості її соціальних зв'язків з матір'ю, добросовісне виконання позивачем батьківських обов'язків, створення для дитини необхідних умов для проживання та розвитку, забезпечення її усім необхідним, а також відсутність виключних обставин, які б унеможливлювали проживання дитини з матір'ю, чи негативно впливали на її виховання та розвиток, дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська