Історія справи

Постанова

Іменем України

12 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 609/451/18

провадження № 61-46796св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., ХоптиС. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: державне підприємство «Кременецьке лісове господарство», Шумська міська рада - об'єднана Територіальна громада,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Шумського районного суду Тернопільської області, у складі судді Ковтуновича О. В., від 01 серпня 2018 року та постанову Апеляційного суду Тернопільської області, у складі колегії суддів: Парандюк Т. С., Дикун С. І., Сташків Б. І., від 18 вересня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2018 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до державного підприємства «Кременецьке лісове господарство» (далі - ДП «Кременецький лісгосп»), Шумської міської ради - об'єднаної Територіальної громади про визнання права власності на майно за набувальною давністю.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що з квітня 1995 року по кінець вересня 2010 року працював у ДП «Кременецький лісгосп». У 1995 році йому, як працівнику ДП «Кременецький лісгосп», відповідачем був наданий для проживання будинок, що перебував (і на даний час перебуває) на балансі ДП «Кременецький лісгосп» за адресою: АДРЕСА_1, однак жодних правовстановлюючих документів на цей будинок відповідачем позивачу надано не було. З 1996 року позивач та члени його сім'ї добросовісно та відкрито володіють вказаним будинковолодінням, зареєстровані та проживають у ньому. У будинку сім'єю позивача проводилися та проводяться поточні ремонтні роботи, оплачуються комунальні послуги. На день звернення з позовом позивач та члени його сім'ї продовжували проживати у вказаному будинковолодінні, добросовісно та безперервно володіли ним на протязі більше 22 років.

Із урахуванням зазначеного, позивач просив позов задовольнити, визнати за ним право власності на житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за набувальною давністю.

Рішенням Шумського районного суду Тернопільської області від 01 серпня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки позов про визнання права власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником майна.

Постановою Апеляційного суду Тернопільської області від 18 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, а рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 01 серпня 2018 року - залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що вирішуючи спір,суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну правову оцінку, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача. Зокрема, апеляційним судом зазначено, що ОСОБА_4 отримав право на користування спірним будинком, був обізнаним про те, що спірний будинок знаходиться на балансі відповідача, а тому положення статті 344 ЦК України до спірних правовідносин не застосовуються.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 01 серпня 2018 року та постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 18 вересня 2018 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій безпідставно не застосовано до спірних правовідносин положення статті 344 ЦК України, оскільки ДП «Кременецький лісгосп» не є власником спірного будинку, а є балансоутримувачем. Апеляційний суд неправильно відніс справу до категорії малозначних.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що згідно довідки ДП «Кременецьке лісове господарство» від 16 березня 2018 року № 10-330 ОСОБА_4 працював у ДП «Кременецький лісгосп» з 28 квітня 1995 року по 21 вересня 2010 року (а.с. 8).

Відповідно до довідки ДП «Кременецьке лісове господарство» від 16 березня 2018 року № 03-329 будинок, який знаходиться по АДРЕСА_1, перебуває на балансі ДП «Кременецький лісгосп» (а.с. 9).

Вказаний будинок не зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом з реєстру (а.с. 10).

З 1996 року позивач та члени його сім'ї добросовісно та відкрито володіють спірним будинком, зареєстровані та проживають у ньому на законних підставах, що підтверджується довідкою Шумської міської ради № 214 від 12 березня 2018 року.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності наступних умов: законний об'єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).

Тобто, набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності.

Володіння без правової підстави - це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку законну підставу володіння чужим майном.

Аналізуючи поняття добросовісності володіння, як підстави для набуття права власності за набувальною давністю за статтею 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна, тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_4 не набув право власності на спірне домоволодіння за набувальною давністю, оскільки не міг не знати про те, що спірний будинок перебуває на балансі ДП «Кременецький лісгосп», у якому позивач працював з 28 квітня 1995 року по 21 вересня 2010 року. Позивач не є добросовісним набувачем, а відкритість і безперервність користування спірним майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанції, оскільки речове право на будинок за адресою: АДРЕСА_1, належить ДП «Кременецький лісгосп».

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд неправильно відніс справу до категорії малозначних не заслуговують на увагу, оскільки апеляційний суд визначив ціну позову у справі, виходячи із відомостей, що містяться у матеріалах справи.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій. Судами правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, зроблені обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 89 ЦПК України).

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 01 серпня 2018 року та постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 18 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Синельников О. В. Білоконь С. Ф. Хопта