Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.09.2018 року у справі №359/2067/17

Постанова

Іменем України

12 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 359/2067/17

провадження № 61-43459св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представники позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

представники відповідача: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником - адвокатом ОСОБА_6, на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області у складі судді Журавського В. В. від 23 квітня 2018 року та постанову апеляційного суду Київської області у складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Голуб С. А., Іванової І. В. від 14 серпня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення витрат, пов'язаних з будівництвом.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_4 є її сином та власником земельної ділянки, яка розташована по АДРЕСА_1, на якій побудований, але не введений в експлуатацію, житловий будинок, а також власником земельної ділянки, яка розташована по АДРЕСА_2, на якій побудовано нежитлове приміщення, а саме: господарський двір по переробці сільськогосподарської продукції (цех).

Посилаючись на те, що всі витрати на будівництво житлового будинку та цеху були здійснені виключно нею і рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2016 року було встановлено, що вона приймала безпосередню участь в будівництві житлового будинку АДРЕСА_1 та нежитлової будівлі АДРЕСА_2, ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_4 на її користь витрати, понесені на будівництво житлового будинку та господарського двору, у загальному розмірі 1 659 720 грн 43 коп.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2018 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 витрати, понесені нею на будівництво жилого будинку, що знаходиться на земельній ділянці, площею 0,2294 га, з кадастровим номером НОМЕР_1, розташованій по АДРЕСА_1, та витрати на будівництво господарського двору по переробці сільськогосподарської продукції, що знаходиться на земельній ділянці площею 0,1750 га, з кадастровим номером НОМЕР_2, розташованій по АДРЕСА_2, всього в сумі 1 659 720 грн 43 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджено та встановлено рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2016 року, що ОСОБА_1 приймала безпосередню участь у будівництві спірних приміщень, а тому наявні правові підстави для стягнення на її користь з відповідача понесені нею витрати на будівництво житлового будинку у розмірі 1 144 038 грн 43 коп. та господарського двору по переробці сільськогосподарської продукції - у розмірі 515 682 грн, відповідно до звітів про незалежну оцінку цих приміщень.

Постановою апеляційного суду Київської області від 14 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2018 року - без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позову та наявність правових підстав для стягнення на користь позивача понесені нею витрати на будівництво житлового будинку та нежитлового приміщення.

У серпні 2018 року представник ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_6 подав касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не зазначили, якою нормою матеріального права врегульоване право позивача на отримання понесених нею витрат на будівництво нерухомого майна, та не врахували, що сторони є матір'ю і сином, які на час будівництва проживали в одній квартирі, а тому майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю. Також суди не надали належної оцінки і тому, що участь позивача у будівництві вказаних приміщень була безоплатною. При цьому заявник зазначав, що судами безпідставно взято до уваги звіти про незалежну оцінку цих приміщень, оскільки вони підтверджують ринкову вартість майна, а не суму витрат, понесених позивачем, і фактично судами стягнуто з відповідача не витрати на будівництво, а більшу частину (майже 70%) ринкової вартості цих приміщень.

У вересні 2018 року представник ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд установив, що відповідач ОСОБА_4 є власником земельної ділянки, площею 0,2294 га, з кадастровим номером НОМЕР_1 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, що розташована по АДРЕСА_1, а також земельної ділянки площею 0,2498 га, з кадастровим номером НОМЕР_2 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, що розташована по АДРЕСА_2.

Також судами встановлено, що на підставі рішення виконавчого комітету Дударківської сільської ради Бориспільського району № 104 від 26 липня 2010 року «Про надання дозволу на будівництво об'єкту містобудування «Індивідуальний житловий будинок, господарчі будівлі та споруди» громадянину ОСОБА_4 в АДРЕСА_1» та №190-12-У від 29 травня 2007 року «Про надання дозволу на будівництво об'єкту містобудування» на вказаних земельних ділянках було збудовано: нежитлове приміщення - господарський двір по переробці сільськогосподарської продукції (цех) та житловий будинок.

Вказані обставини також підтверджуються копією паспорта на забудову садиби в сільському населеному пункті України та копією технічного паспорта на громадський (виробничий) будинок (приміщення), проте право власності на зазначене новостворене нерухоме майно у встановленому законом порядку за ОСОБА_4 не зареєстровано.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2016 року, яке набрало законної сили, було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4, треті особи, які не заявляються самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_8, Департамент ДАБІ у Київській області, про визнання права власності на будівельні матеріали, що були використані в процесі будівництва житлового будинку та на господарський двір по переробці сільськогосподарської продукції.

З огляду на те, що вказаним рішенням суду на підставі показів свідків було установлено, що ОСОБА_1 приймала безпосередню участь у будівництві спірного нерухомого майна, проте їй було відмовлено у визнанні права власності на будівельні матеріали, використані в процесі цього будівництва, тому вона звернулася до суду з цим позовом та просила відшкодувати їй витрати на зазначене будівництво.

Виходячи зі змісту частин першої, другої статті 331 ЦК України, частини першої статті 182 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає у особи, яка створила це майно, після закінчення будівництва об'єкта нерухомості, введення його в експлуатацію, отримання свідоцтва про право власності та реєстрації права власності.

Отже, до прийняття об'єкта новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на цей об'єкт не виникає. До виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використано в процесі будівництва (частина третя статті 331 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 375 ЦК України власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.

При цьому інші особи, які приймали участь у будівництві жилого будинку (його купівлі) не на підставі угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво (купівлю будинку), якщо допомогу забудовнику (покупцю) вони надавали не безоплатно.

З матеріалів справи вбачається, що будь-яких угод між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 не укладалось, доказів того, що допомога забудовнику надавалася не безоплатно, тобто за умови її оплати чи повернення коштів, матеріали справи також не містять, а тому суд касаційної інстанції приходить до висновку, що відсутні передбачені законом підстави для стягнення на користь позивача витрат, які вона понесла при будівництві будинку й у зв'язку з цим, заявлені вимоги позивача до задоволення не підлягають.

Відповідно до вимог статі 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зміст наведеної норми процесуального закону покладає й на позивача (незалежно від категорії спору) обов'язок підтвердити обґрунтованість заявлених ним вимог. Відсутність спростування підстав позову відповідачем не має наслідком безумовне задоволення позову, який не підтверджений доказами.

За приписами частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку, що позивач не довів належними засобами доказування підстав позову, а саме, що допомога забудовнику ОСОБА_4 при будівництві будинку надавалася його матір'ю ОСОБА_1 не безоплатно та на зворотній основі.

Згідно частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи те, що доказів на підтвердження позову не подано, а під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, колегія суддів дійшла висновку про скасування судових рішень у справі із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову на підставі статті 412 ЦПК України.

Згідно підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення витрат, пов'язаних з будівництвом, відмовлено, а тому судовий збір у розмірі 12 000 грн, понесений ОСОБА_4 у зв'язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції та судовий збір у розмірі 16 000 грн у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції, необхідно покласти на ОСОБА_1

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 141, 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником - адвокатом ОСОБА_6, задовольнити.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2018 року та постанову апеляційного суду Київської області від 14 серпня 2018 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення витрат, пов'язаних з будівництвом, відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судовий збір за подачу касаційної скарги у розмірі 16 000 грн та за подачу апеляційної скарги - у розмірі 12 000 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані рішення судів попередніх інстанцій втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:Н. О. Антоненко В. І. Журавель В. М. Коротун В. П. Курило