Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.04.2018 року у справі №298/1175/17

Постанова

Іменем України

12 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 298/1175/17

провадження № 61-15914св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

учасники справи:

заявник (стягувач) - публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Родовід Банк»,

представники заявника: Кононенко ДенисАльбертович, Коваль Любов Леонідівна,

заінтересовані особи: ОСОБА_4 (боржник), старший державний виконавець Великоберезнянського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатської області БоринськаЖанна Михайлівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» на ухвалу Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 18 вересня 2017 року у складі судді Цибика І. Й. та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 18 січня 2018 року

у складі колегії суддів: Бисаги Т. Ю., Готри Т. Ю., Собослоя Г. Г.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2017 року публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» (далі - ПАТ «Родовід Банк») звернулося до суду зі скаргою на бездіяльність старшого державного виконавця Великоберезнянського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатської області (далі - Великоберезнянське РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області) Боринської Ж. М.

Скарга мотивована тим, що 15 серпня 2017 року старшим державним виконавцем Великоберезнянського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області Боринською Ж. М винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу з тих підстав, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені заходи щодо розшуку такого майна виявились безрезультатними.

Банк вважав, що вказана постанова винесена з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, оскільки державний виконавець не дотримався вимог Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, а саме - порушив вимоги

статей 10, 18 Закону України «Про виконавче провадження», що суттєво перешкодило процесу виконання виконавчого провадження, а також ним не здійснені усі необхідні дії, які передбачені цим Законом. Така бездіяльність державного виконавця призвела до порушення прав ПАТ «Родовід Банк».

Ураховуючи викладене, ПАТ «Родовід Банк» просило суд визнати незаконною бездіяльність старшого державного виконавця Великоберезнянського РВ ДВС ГТЮУ у Закарпатської області БоринськоїЖ. М. при винесенні постанови

від 15 серпня 2017 року про повернення виконавчого документа стягувачу та скасувати вказану постанову.

Ухвалою Великоберезнянського районного суду Закарпатської області

від 18 вересня 2017 року у задоволенні скарги ПАТ «Родовід Банк» відмовлено.

Судове рішення районного суду мотивовано тим, що встановлені судом обставини справи свідчать про обґрунтоване повернення старшим державним виконавцем Великоберезнянського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області БоринськоюЖ. М. виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2

частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». Крім того, стягувачем не вказано, які саме норми матеріального права порушено державним виконавцем, тобто вимоги яких саме частин (пунктів частин)

статей 10, 18 Закону України «Про виконавче провадження» останнім порушено, чи не здійснено для виконання вищевказаного виконавчого документа.

Постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 18 січня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «Родовід Банк» залишено без задоволення. Ухвалу Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 18 вересня 2017 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивовано тим, що державним виконавцем вжито всіх дієвих заходів для виконання виконавчого документа № 2-291/11, виданого 14 листопада 2011 року Великоберезнянським районним судом Закарпатської області, тому, беручи до уваги результати вжитих заходів, 15 серпня 2017 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

У касаційній скарзі, поданій у березні 2018 року до Верховного Суду,

ПАТ «Родовід Банк»в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Родовід Банк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просило скасувати вказані судовірішення та ухвалити нове рішення про задоволення скарги.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, необґрунтованими й такими, що ухвалені з порушенням норм чинного законодавства. Посилалось на те, що старшим державним виконавцем Великоберезнянського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області Боринською Ж. М. при винесенні оскаржуваної постанови від 15 серпня 2017 року у ВП № 51100945 всупереч основному принципу ефективного та своєчасного виконання рішення суду не здійснено усі необхідні дії, які передбачені Законом України «Про виконавче провадження». Зокрема, не розшукано доходи та банківські рахунки боржника, не здійснено запит до банківських установ про розрахункові та депозитні рахунки боржника (у тому числі і шляхом ініціювання відповідного запиту до суду з метою розкриття банківської таємниці). Державним виконавцем встановлено доходи боржника, проте неправомірно не звернено стягнення на них. Крім того, з пояснень державного виконавця встановлено, що нею здійснено виїзд за місцем проживання боржника з метою перевірки його майнового стану, виконавець посилається при цьому на акт від 14 серпня

2017 року, тобто вихід на місце проживання боржника здійснений 1 раз. При цьому, здійснення одноразового виїзду є недостатнім заходом та не відповідає вимогам закону про періодичність таких перевірок. Боржник не викликаний до державного виконавця з метою стягнення заборгованості (пункт 14

статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»). Не звернуто стягнення на майно боржника.

У судовому рішенні зазначено, що державним виконавцем накладено шість арештів на все майно боржника, однак вказане суперечить тому, що у боржника відсутнє майно, на яке можна звернути стягнення. Не здійснено розшук майна боржника, яке знаходиться у третіх осіб. Не оголошено розшук боржника, відповідно до статті 36 Закону України «Про виконавче провадження».

За наявності ознак умисного невиконання судового рішення, що містить склад злочину, передбаченого статтею 382 КК України, не здійснено звернення до правоохоронних органів з метою притягнення боржника до кримінальної відповідальності.

Вказувало на те, що виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що на виконанні у Великоберезнянському РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області перебувало виконавче провадження ВП № 51100945 з примусового виконання виконавчого листа № 2-291/11, виданого 14 листопада 2011 року Великоберезнянським районним судом Закарпатської області про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Родовід Банк» 38 262 грн 36 коп. заборгованості за кредитним договором, судових витрат в сумі 382 грн 62 коп., як сплаченого судового збору, та 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Постановою старшого державного виконавця Великоберезнянського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області Боринською Ж. М. від 16 травня 2016 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання вищевказаного виконавчого документа. Однак постановою від 15 серпня 2017 року вказаний виконавчий документ повернуто стягувачу відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», у якій зазначено, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.

У пункті 9 частини другої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Згідно із частиною першою статті 383 ЦПК України 2004 року сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

З наданих державним виконавцем письмових доказів на підтвердження свого заперечення щодо її бездіяльності, недбалого ставлення до своїх прямих обов'язків та скасування постанови від 15 серпня 2017 року встановлено, що в межах вищевказаного виконавчого провадження державним виконавцем направлено запити про перевірку майнового стану боржника у реєструючі інстанції.

Згідно відповідей з Великоберезнянського відділу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, Територіального сервісного центру

№ 2141 Регіонального сервісного центру в Закарпатській області, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта у ОСОБА_3 відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення. Згідно відповіді Державної фіскальної служби України у боржника відсутні відкриті рахунки у банках та інших фінансових установах.

Відповідно до акта державного виконавця від 14 серпня 2017 року, складеного за місцем проживання боржника за адресою: АДРЕСА_1, в нього відсутнє будь-яке майно, на яке може бути звернуто стягнення, і будь-яких доходів він не має, оскільки із державного підприємства «Великоберезнянське ЛГ» звільнився.

Пенсійним фондом України повідомлено, що у 2016 році боржник отримував заробітну плату у «Великоберезнянське ЛГ», однак у статті 68 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що звернення стягнення на заробітну плату боржника можливе за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Ухвалою Великоберезнянського районного суду Закарпатської області

від 23 серпня 2012 року ОСОБА_3 було обмежено у праві виїзду за межі України.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Так, згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду.

Європейський суд наголосив, що пункт 1 статті 6 вказаної Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін (пункт 43 рішення від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України»).

У статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Обов'язки і права виконавців визначені у статті 18 Закону України «Про виконавче провадження». За змістом цієї норми державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, зокрема, вправі накладати арешт на майно боржника, передавати його на зберігання та реалізовувати його в установленому законом порядку.

Для виконання вказаних обов'язків державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження, зокрема, має право: з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних.

Відповідно до частини восьмої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у десятиденний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Вказане свідчить про те, що,залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, якою відмовлено у задоволенні скарги ТОВ «Родовід Банк», апеляційний суд не перевірив доводів банку щодо невжиття державним виконавцем всіх передбачених Законом України «Про виконавче провадження» дій на виконання судового рішення. Дійшов передчасного висновку, що державним виконавцем було здійснено усі можливі і достатні заходи для встановлення майна, коштів або інших цінностей боржника, з метою виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Родовід Банк» 38 262 грн 36 коп. заборгованості за кредитним договором, судових витрат в сумі 382 грн 62 коп., як сплаченого судового збору, та 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, та обсяг його дій відповідає вимогам Закону України

«Про виконавче провадження».

Указаний висновок апеляційного суду суперечить положенням статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду у частині виконання судового рішення та захисту прав особи на майно.

При цьому невиконання судового рішення, ухваленого у 2011 році, протягом тривалого часу не може свідчити про те, що державний виконавець вчинив всі можливі виконавчі дії, передбачені Законом України «Про виконавче провадження».

Таким чином, апеляційний суд не врахував, що державний виконавець зобов'язаний здійснювати необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного у документі на його виконання, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом, а судове рішення є обов'язковим до виконання на всій території України.

Відповідно до пункту першого частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам

статті 263 ЦПК України та прийнята з порушення норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для її скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 18 січня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б.І. Гулько

Є. В.Синельников

С. Ф. Хопта