Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.11.2018 року у справі №242/1685/17

Постанова

Іменем України

12 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 242/1685/17-ц

провадження № 61-29162св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М., Штелик С. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - управління соціального захисту населення Селидівської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу начальника управління соціального захисту населення Селидівської міської ради - Гришкової І. М.,на рішення Селидівського міського суду Донецької області в складі судді Пирогової Л. В. від 24 липня 2017 рокута ухвалу апеляційного суду Донецької області в складі суддів: Дундар І. О., Корчистої О. І., Хейло Я. В., від 13 вересня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (далі - Цивільний процесуальний кодекс України), у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2017 року управління соціального захисту населення Селидівської міської ради (далі - управління, УСЗН) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення зайво отриманих коштів щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що за зверненням ОСОБА_1 від 13 січня 2015 року була призначена грошова допомога на період з 13 січня 2015 року по 12 липня 2015 року в розмірі 884 грн на місяць, з 13 липня 2015 року по 12 січня 2016 року у розмірі 884 грн. на місяць.

В ході відповідної перевірки позивачем встановлено, що ОСОБА_1 має у володінні власність на підконтрольній Україні території у АДРЕСА_1.

Рішенням начальника УСЗН від 22 вересня 2016 року було вирішено утримати з ОСОБА_1 зайво отримані кошти грошової допомоги за період з 13 січня 2015 року по 12 липня 2015 року, з 13 липня 2015 року по 12 січня 2016 року в розмірі 100 %. Загальна сума нарахованої допомоги за вказаний період склала 10 608 грн.

Позивач зазначив, що відповідачем подано недостовірні відомості щодо наявності у нього на праві власності майна, що розташоване у населеному пункті м. Українськ, що не відноситься до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення, а тому є підстави застосування пункту 11 Порядку надання та механізм надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 505 (далі - Порядок, Порядок надання щомісячної адресної допомоги), згідно якого суми грошової допомоги, виплачені надміру внаслідок подання документів з недостовірними відомостями, повертаються уповноваженим представником сім'ї на вимогу уповноваженого органу.

Посилаючись на зазначене, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь переплачену суму щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг за період з 13 січня 2015 року по 12 липня 2015 року, з 13 липня 2015 року по 12 січня 2016 року у сумі 10 608 грн.

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 24 липня 2017 року в задоволенні позовних вимог УСЗН Селидівської МР до ОСОБА_1 про стягнення зайво отриманих коштів щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що нарахування і виплата позивачем спірної щомісячної адресної допомоги проведено добровільно, а із наданих позивачем доказів не вбачається недобросовісність з боку набувача, зокрема, щодо надання недостовірної інформації про наявність у праві власності майна, розташованого в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України та райони проведення антитерористичної операції. На час виникнення спірних правовідносин м. Українськ відносилось до населеного пункту, де здійснювалася антитерористична операція. Крім того, на момент призначення спірної допомоги відповідачу Порядок надання щомісячної адресної допомоги не містив будь-яких посилань на перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, зокрема, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 р. № 1085, на які посилався представник позивача.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 13 вересня 2017 року апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Селидівської міської ради відхилено.Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 24 липня 2017 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції. Апеляційний суд зазначив, що з аналізу нормативних актів, які регулюють спірні правовідносини, за спірний період м. Українськ, в якому знаходиться квартира, належна відповідачу, було віднесено до районів проведення антитерористичної операції, що не виключало можливість призначення останній спірної грошової допомоги.

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, начальник УСЗН Селидівської МР - Гришкова І. М.,посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов у даній справі задовольнити повністю.

Касаційна скарга мотивована тим, що, на думку скаржника, суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_1 переплаченої щомісячної адресної допомоги. УСЗН посилається на те, що відповідно до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 жовтня 2014 року № 1085 (у редакції розпорядження Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1276-р) м. Українськ не входило до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади не здійснюють свої повноваження та населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення. Оскільки відповідач має у власності житлове приміщення, яке розташоване на підконтрольній території України, він не мав права на отримання грошової допомоги.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами встановлено, що з 13 січня 2015 року ОСОБА_1 знаходиться на обліку в УСЗН як отримувач щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.

Рішенням начальника УСЗН від 16 січня 2015 року ОСОБА_1 призначена допомога переміщеним особам на проживання з 13 січня 2015 року по 12 липня 2015 року в розмірі 884 грн на місяць.

В подальшому, на підставі заяви ОСОБА_1 рішенням начальника УСЗН про призначення допомоги переміщенням особам на проживання від 13 серпня 2015 року, відповідачу також призначалась відповідна допомога переміщеним особам на проживання.

Згідно довідки № 16893 від 28 жовтня 2016 року, ОСОБА_1 за період з 13 січня 2015 року по 12 січня 2016 року нараховано щомісячну адресну допомогу особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг у розмірі 10 608 грн.

Судами установлено, що у заяві ОСОБА_1 про призначення щомісячної адресної допомоги остання повідомляла про відсутність у неї та членів сім'ї у володінні житлового приміщення, розташованого в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України та райони проведення антитерористичної операції.

Управлінням в ході проведення відповідної перевірки було встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, згідно даних інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Рішенням начальника УСЗН від 22 вересня 2016 року було вирішено утримати з ОСОБА_1 зайво отримані кошти грошової допомоги за період з 13 січня 2015 року по 12 січня 2016 року в розмірі 100 %.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість отримання ОСОБА_1 щомісячної адресної допомоги з огляду на наступне.

Частиною першою статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 січня 2014 року встановлено гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Надання державної допомоги внутрішньо переміщеним особам урегульовано Порядком надання щомісячної адресної допомоги.

Відповідно до Указу в.о. Президента України, Голови Верховної Ради України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки та оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» на території України розпочато проведення антитерористичної операції.

Частиною другою статті 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено, що територія проведення антитерористичної операції - це територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Частиною першою цієї статті визначено, що період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Відповідно до частин першої та третьої статті 12 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» встановлено, що для безпосереднього управління конкретною антитерористичною операцією та керівництва силами і засобами, які залучаються до здійснення антитерористичних заходів, утворюється оперативний штаб, очолюваний керівником Антитерористичного центру при Службі безпеки України (координаційної групи відповідного регіонального органу Служби безпеки України) або особою, яка його заміщує, першим заступником чи заступником керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України.

Наказом від 07 жовтня 2014 року № 33/6/а Першого заступника Голови Служби безпеки України - керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів його проведення» визначено такі райони проведення антитерористичної операції та терміни її проведення: Донецька i Луганська області з 07 квітня 2014 року; Харківська область з 07 квітня 2014 року до 14 вересня 2014 року.

Районами проведення антитерористичної операції визначено всю Донецьку i Луганську області з 07 квітня 2014 року до закінчення терміну її проведення.

Відповідно до частини п'ятої статті 11 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» Кабінету Міністрів України доручено затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення.

Згідно з Переліком населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України, від 30 жовтня 2014 року № 1053-р під пунктом 22 зазначено м. Українськ (Українська міська рада).

Розпорядженням Кабінету Міністрів від 02 грудня 2015 року № 1275-р затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, де за пунктом 22 зазначено м. Українськ (Українська міська рада).

Указане розпорядження діяло без змін станом на момент ухвалення оскаржених судових рішень.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 квітня 2015 року N 257 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року N 505, якою затверджено Порядок надання щомісячної адресної допомоги, - у назві та тексті постанови слова «території України та районів проведення антитерористичної операції» замінено словами «території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення».

Крім того, відповідно до пункту 2 Порядку, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, грошова допомога надається громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, які постійно проживають на території України і переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, а також стоять на обліку в структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі утворення) рад, з дня звернення за її призначенням і виплачується по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж шість місяців.

Пунктом 6 Порядку в указаній редакції визначалися випадки, коли грошова допомога не призначається, зокрема у разі, коли будь-хто з членів сім'ї має у власності житлове приміщення, розташоване в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України, райони проведення антитерористичної операції та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 квітня 2015 року № 257 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 505», що набула чинності 15 травня 2015 року, у назві та тексті Порядку слова «територія України та райони проведення антитерористичної операції» в усіх відмінках замінені словами «територія України, райони проведення антитерористичної операції та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення» у відповідному відмінку.

Нову редакцію пункту 6 Порядку про те, що грошова допомога не призначається, якщо будь-хто із членів сім'ї (крім сімей, до складу яких входять військовослужбовці з числа внутрішньо переміщених осіб, які захищають незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України та беруть безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції), має у власності житлове приміщення/частину житлового приміщення, що розташоване в інших регіонах, ніж тимчасово окупована територія України, населені пункти, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення, крім житлових приміщень, які непридатні для проживання, що підтверджується відповідним актом технічного стану, було викладено тільки після внесення змін відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2017 року № 370.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі № 264/4691/16-ц (касаційне провадження № 61-19930св18).

З матеріалів справи вбачається, що грошова допомога виплачувалася відповідачу до 12 січня 2016 року, тобто до внесення змін у вказану постанову в частині обмеження виплат у разі розташування житла, що перебуває у власності членів сім'ї, на території населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Крім того, звертаючись до суду з даним позовом УСЗН зазначало, що грошові кошти в сумі 10 608 грн, які виплачені ОСОБА_1 за спірний період були надміру нараховані останній внаслідок подання нею документів з недостовірними відомостями.

На підставі частини третьої статті 10 ЦПК України в редакції чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно частини першої статті 11 ЦПК України у зазначеній редакції суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі

Виходячи з положень статті 60 ЦПК України у відповідній редакціїкожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

УСЗН не було надано доказів на підтвердження надання відповідачем документів з недостовірними відомостями або відсутності підстав для нарахування та виплати відповідачу спірної суми грошової допомоги, що є процесуальним обов'язком позивача у даній справі, який останнім не виконано.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що на час виникнення спірних правовідносин м. Українськ, у якому знаходиться належна відповідачу квартира, відносилось до населеного пункту, де здійснювалася антитерористична операція, врахувавши, що в указаний період Порядок надання щомісячної адресної допомоги не містив будь-яких посилань на перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, а також указавши, що нарахування і виплата позивачем спірної щомісячної адресної допомоги проведено добровільно і без неправдивого повідомлення ОСОБА_1 інформації щодо її власності, суди дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність УСЗН своїх позовних вимог та відсутність підстав для задоволення позову у даній справі.

Такі висновки узгоджується також із висновками, що викладені у постанові Верховного Суду від 30 серпня 2018 року справа № 242/1439/17 (касаційне провадження № 61-28556св18), де зазначено, що м. Українськ Донецької області не було виключено з переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Аргументи касаційної скарги про те, що відповідач має у власності житлове приміщення, яке розташоване на підконтрольній території України, а тому не мав права на отримання грошової допомоги, є необґрунтованими, оскільки ці доводи не мають правового значення для вирішення даної справи.

Відповідно до змісту абзацу 1 пункту 6 Порядку, в редакції, яка діяла на час здійснення виплат відповідачу, підставою не виплати та не призначення грошової допомоги є факт наявності у будь-кого з членів сім'ї житла, що не розташовано на тимчасово окупованій території України, на лінії зіткнення і в районах проведення антитерористичної операції.

Оскільки ОСОБА_1 має у власності житлове приміщення, що знаходиться в населеному пункті, де проводилась антитерористична операція, вона мала право на підставі Порядку у спірний період отримувати грошову допомогу.

При цьому, необхідно зазначити, що постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2017 року № 370 абзац 2 пункту 6 Порядку було викладено в новій редакції, згідно з якою грошова допомога не призначається у разі, коли будь-хто із членів сім'ї має у власності житлове приміщення/частину житлового приміщення, що розташоване в інших регіонах, ніж тимчасово окупована територія України, населені пункти, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення, крім житлових приміщень, які непридатні для проживання, що підтверджується відповідним актом технічного стану.

Однак вказана редакція Порядку не була чинною у період виплати відповідачу грошової допомоги, тому факт перебування у власності ОСОБА_1 квартири, що знаходиться на території України, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, не впливав на законність призначення їй допомоги у спірний період.

Інші доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня

2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах доводів скарги, які безпосередньо стосуються правильності застосування місцевим та апеляційним судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права.

Рішення судів містять вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі наданих сторонами доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 410, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу начальника управління соціального захисту населення Селидівської міської ради - Гришкової І. М.,залишити без задоволення.

Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 24 липня 2017 рокута ухвалу апеляційного суду Донецької області від 13 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. О. Лесько

С. Ю.Мартєв

В. М. Сімоненко

С.П. Штелик