Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.03.2018 року у справі №2027/8487/12
Постанова КЦС ВП від 20.06.2025 року у справі №2027/8487/12
Ухвала КЦС ВП від 05.04.2018 року у справі №2027/8487/12

Постанова

Іменем України

12 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 2027/8487/12

провадження № 61-11962св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Черняк Ю. В.

учасники справи:

заявник - ОСОБА_2,

заінтересовані особи: заступник начальника Московського відділу державної виконавчої служби м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області Трофімова Тетяна Миколаївна, ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Московського районного суду

м. Харкова від 10 жовтня 2017 року у складі судді Сугачової О. О. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 13 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Кіся П. В., Бровченка І. О., Кружиліної О. А.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду зі скаргою на дії та бездіяльність заступника начальника Московського відділу державної виконавчої служби м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області Трофімової Т. М., в провадженні якої перебувають виконавчі провадження за № 43951335 та № 43951425, щодо невиконання рішення Московського районного суду м. Харкова від 19 березня 2013 року.

Скарга мотивована тим, що Московським районним судом м. Харкова видано два виконавчих листа на виконання рішення суду від 19 березня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про стягнення з останньої суми боргу за договором позики від 26 січня 2009 року у розмірі 487 446 грн

77 коп. та судового збору в сумі 3 219 грн. На підставі виконавчих листів відкриті виконавчі провадження.

18 лютого 2016 року державним виконавцем прийнято постанови про заміну сторони виконавчого провадження з ОСОБА_5 на нього. Разом з цим, державним виконавцем протягом трьох років жодної виконавчої дії не проведено, рішення Московського районного суду м. Харкова від 19 березня 2013 року не виконано.

17 липня 2017 року він отримав лист від Московського відділу державної виконавчої служби м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області (далі - Московський ВДВС м. Харків ГТУЮ у Харківській області) та постанови заступника начальника Московського ВДВС м. Харків ГТУЮ у Харківській області Трофимової Т.М. від 24 травня 2017 року за виконавчими провадженнями № 43951335 та № 43951425 про повернення виконавчих документів стягувачу на підставі відсутності у боржника майна.

З вказаними постановами він не погоджується, тому просив їх скасувати. Крім того, просив зобов'язати заступника начальника Московського ВДВС м. Харків ГТУЮ у Харківській області Трофимову Т. М. фактично виконати рішення Московського районного суду м. Харкова від 19 березня 2013 року та стягнути з Московського ВДВС м. Харків ГТУЮ у Харківській області на його користь понесені та документально підтверджені судові витрати на правову допомогу у розмірі 5 120 грн.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2017 року

у задоволенні вимог скарги ОСОБА_2 відмовлено.

Ухвала районного суду мотивована тим, що в діях заступника начальника Московського ВДВС м. Харків ГТУЮ у Харківській області Трофимової Т. М. ознак порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, в частині прийнята постанов від 24 травня 2017 про повернення виконавчого документа стягувачу, так і в частині щодо порушення прав та інтересів ОСОБА_2, тому відсутні правові підстави для скасування вказаних постанов.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 13 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що надані державним виконавцем письмові докази, якими є копії матеріалів виконавчого провадження, свідчать про відсутність даних про недотримання заступником начальника Московського ВДВС м. Харків ГТУЮ у Харківській області Трофимовою Т. М. вимог Закону України «Про виконавче провадження» та про порушення прав та законних інтересів ОСОБА_2

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року до Верховного Суду,

ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення його скарги.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, необґрунтованими й такими, що ухвалені з неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. ОСОБА_2 зазначав про те, що рішення Московського районного суду м. Харкова від 29 березня 2013 року про стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 суми боргу за договором позики

від 26 січня 2009 року у розмірі 487 446 грн 77 коп. не виконане. Заступник начальника Московського ВДВС м. Харків ГТУЮ у Харківській області ТрофімоваТ. М., на виконанні у якої знаходилися виконавчі провадження, не вжила усіх передбачених законом дій з метою виконання рішення суду, не ініціювала примусове проникнення до квартири ОСОБА_7 з метою виявлення, арешту та опису майна боржника, на яке може бути звернуто стягнення, не наклала на боржника штраф у відповідності до вимог

статті 188-13 КпАП України, не ініціювала вирішення питання про тимчасове обмеження боржника у виїзді за межі України, не внесла подання до правоохоронних органів про притягнення боржника до кримінальної відповідальності за статтею 382 КК України. Вважав, що не є достатньою підставою посилання судів на те, що крім єдиної, належної боржнику квартири АДРЕСА_1, якає предметом іпотеки закритого акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), для невиконання рішення Московського районного суду м. Харкова від 29 березня 2013 року та повернення виконавчих документів стягувачу, а вказані обставини могли бути підставою для тимчасового призупинення виконавчого провадження.

У квітні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скарги

від ОСОБА_4, в якому вона посилалась на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а тому не підлягають скасуванню. Крім того, ОСОБА_2 не є стороною виконавчого провадження, у зв'язку із чим не наділений правом оскаржувати дії державного виконавця. Вказаними постановами державний виконавець не порушив вимог Закону України «Про виконавче провадження», оскільки є об'єктивні підстави вважати, що немає майна, на яке може бути звернуто стягнення.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Судами установлено, що 19 березня 2013 року Московським районним судом

м. Харкова ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_4 на користь

ОСОБА_5 суми боргу за договором позики від 26 січня 2009 року у розмірі 487 446 грн 77 коп. та судовий збір в сумі 3 219 грн.

08 липня 2014 року державним виконавцем прийнято постанови про відкриття виконавчих проваджень за № 43951355 та № 43951425 і направлено сторонам для відома.

Державним виконавцем здійснювались виконавчі дії з метою примусового виконання рішення суду. Зокрема, постановою від 08 липня 2014 року накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, копія постанови надіслана сторонам виконавчого провадження, було направлено запити до Державної фіскальної служби України, управління Пенсійного фонду України з метою виявлення джерел доходу боржника, надсилалися запити до установ і організацій, уповноважених здійснювати реєстрацію права власності на окремі види майна, з метою виявлення такого майна у боржника та звернення на нього стягнення.

В межах зведеного виконавчого провадження накладено арешт на квартиру

№ 76 у будинку № 44 по вул. Гвардійців Широнінців у м. Харкові, що належить боржнику, проте зверненню стягнення на неї перешкоджає та обставина, що вказана квартира обтяжена іпотекою кредитора ЗАТ «ОТП Банк».

Відповідно до статті 30 Закону України «Про виконавче провадження»

(у редакції, що діяла до 02 червня 2016 року) передбачено, що строк здійснення зведеного виконавчого провадження обчислюється з моменту приєднання до такого провадження останнього виконавчого документа.

При цьому згідно Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції

від 02 червня 2016) вказані строки не передбачено.

Постановою від 18 лютого 2016 року замінено стягувача у виконавчому проваджені на ОСОБА_2

Згідно інформаційної довідки від 21 травня 2017 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, вказана вище нерухомість є предметом іпотеки ЗАТ «ОТП Банк».

Відповідно до наданої державному виконавцю інформації Головного управління Державної міграційної служби у Харківській області від 10 березня 2017 року ОСОБА_4 за обліками не значиться.

Згідно акта державного виконавця від 24 травня 2017 року при виході за місцем мешкання боржника встановлено відсутність майна, на яке можливо звернути стягнення.

24 травня 2017 року державним виконавцем у порядку пункту 9 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. Підставою для винесення державним виконавцем такого рішення вказувалось те, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта у власності боржника не знаходиться іншого нерухомого майно, а на єдине житло

боржника - квартиру АДРЕСА_2 у

м. Харкові відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на вказане майно.

Відповідно до статті 383 ЦПК України 2004 року сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Скарга подається до суду, який видав виконавчий документ (частина друга статті 384 ЦПК України 2004 року).

Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 386 ЦПК України 2004 року, за участю заявника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дії або бездіяльність якої оскаржуються.

Відповідно до статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Пунктом 20 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» передбачено, що у справах за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи інших посадових осіб державної виконавчої служби предметом судового розгляду можуть бути лише рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження є завершальному стадією судового провадження.

Згідно вимог статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_2 щодо визнання неправомірними та скасування постанов заступника начальника Московського ВДВС м. Харків ГТУЮ у Харківській області Трофимової Т.М. від 24 травня

2017 року за виконавчими провадженнями № 43951335 та № 43951425 про повернення виконавчих документів стягувачу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що згідно інформаційної довідки від 21 травня 2017 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, єдина належна боржнику квартира АДРЕСА_1 є предметом іпотеки ЗАТ «ОТП Банк», що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Разом з тим, заступник начальника Московського ВДВС м. Харків ГТУЮ у Харківській області Трофимова Т. М. не вчинила жодних дій з метою ефективного виконання виконавчих листів.

Згідно із частиною третьою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника.

У виконавчому листі зазначена адреса місця проживання боржника ОСОБА_7: АДРЕСА_3. У квартирі знаходиться майно боржника, а саме: телевізор, холодильник, пральна машина, посудомийна машина, пилосос, комп'ютер, магнітола, стаціонарний телефон, інша побутова техніка, а також сантехніка і меблі.

Пунктом 3 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» роз'яснено, що при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суди повинні враховувати, що Законом України «Про виконавче провадження» передбачено заборону на зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого провадження. Так, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 11), а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (частина сьома статті 12).

Крім того, суди попередніх інстанцій не врахували того, що державний виконавець не перевірив чи наявне в квартирі майно боржника, на яке можливо звернути стягнення. У разі наявності такого майна, не описав його, не наклав на нього арешт, не передав майно на реалізацію, не перерахував кошти, отримані після реалізації майна боржника, тобто державним виконавцем не було вчинено жодних дій, спрямованих на виконання рішення Московського районного суду

м. Харкова від 19 березня 2013 року.

Також судами не враховано практику Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує справедливий судовий розгляд, завершальною стадією якого є виконання судового рішення. Затримання виконання судового рішення може бути виправданим лише за виняткових обставин. Проте, у будь-якому разі, таке затримання не може бути настільки довгим, аби була знищена сама сутність того права, яке захищається частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Тому Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях дійшов висновку, що неспроможність держави вжити належних заходів для виконання рішення суду впродовж строку, визначеного національним законодавством, означає позбавлення частини першої

статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод її корисного значення.

Ураховуючи викладене, суди не з'ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи рішення в справі, неправильно застосували норми матеріального права, порушивши норми процесуального права. Тому судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до пункту першого частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалені з порушення норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої

статті 411 ЦПК України є підставою для їхнього скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 13 грудня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

Ю. В. Черняк