Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.03.2021 року у справі №755/12807/19
Постанова КЦС ВП від 12.07.2023 року у справі №755/12807/19
Постанова КЦС ВП від 12.07.2023 року у справі №755/12807/19

Постанова

Іменем України

12 липня 2023 року

м. Київ

справа № 755/12807/19

провадження № 61-3195св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Універсал Банк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2020 року у складі судді Яровенко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 26 січня 2021 року у складі колегії суддів: Іванової І. В., Сліпченка О. І., Сушко Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року Акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - АТ «Універсал Банк») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позов обґрунтований тим, що 29 квітня 2008 року між сторонами укладений кредитний договір № 014-2008-1387, згідно з яким банк надав позичальнику кредит у розмірі 80 000,00 дол. США, строком до 10 квітня 2038 року, зі сплатою 12,45 % річних за користування кредитом.

На забезпечення виконання кредитних зобов`язань позичальника за вказаним кредитним договором відповідно до договору іпотеки від 29 квітня 2008 року, укладеного між АТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 , прийнято в іпотеку нерухоме майно - квартиру загальною площею 46,3 кв. м, житловою площею 26,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , яка на праві власності належить іпотекодавцю.

Позичальник належним чином не виконує умови кредитного договору, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 03 липня 2019 року становить 68 998,99 дол. США.

Просило з метою погашення на користь АТ «Універсал Банк» заборгованості за кредитним договором від 29 квітня 2008 року № 014-2008-1387 у розмірі 68 998,99 дол. США звернути стягнення на майно - квартиру загальною площею 46,3 кв. м, житловою площею 26,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 та належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу предмета іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сень-Силкою І. В. 29 квітня 2008 року, реєстровий номер 3234, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів, що підтверджується витягом від 29 квітня 2008 року № 5868335 шляхом продажу з прилюдних торгів за ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки під час проведення виконавчих дій.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2020 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 26 січня 2021 року, у позові відмовлено.

Відмовивши у позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що банк звернувся з позовом з пропуском позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2021 року АТ «Універсал Банк» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 січня 2021 року, просило їх скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухваленими з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Факт визнання зобов`язання за кредитним договором від 29 квітня 2008 року № 014-2008-1387 та визнання боргу підтверджується заявою ОСОБА_1 від 03 травня 2018 року, відповідно до якої позичальник пропонує розглянути можливість виконання зобов`язання за кредитним договором шляхом оплати заборгованості в розмірі 18 000,00 дол. США.

Отже, відповідно до частини першої статті 264 ЦК України позовна давність перервалася, її перебіг розпочався заново з 04 травня 2018 року, оскільки боржник, який є майновим поручителем направив кредитору заяву щодо добровільного врегулювання заборгованості.

Позивач вважає, що пред`явивши 12 серпня 2019 року позов про звернення стягнення на предмет іпотеки, не пропустив позовну давність, оскільки розпочався такий строк з 04 травня 2018 року та закінчується 04 травня 2021 року.

Суди на вказане не звернули уваги, тому не в повному обсязі встановили обставини справи, а встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Суди не врахували правових висновків, викладених у подібних правовідносинах у постановах Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 3-269гс16, Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 161/15679/15-ц, провадження № 61-765св18, від 29 березня 2019 року у справі № 757/1759/16-ц, провадження № 61-45601св18, від 11 листопада 2020 року у справі № 280/1813/14-ц, провадження № 61-21568св19.

Аргументи інших учасників справи

Відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржувані судові рішення є законними, ухваленими з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Банк направив на адресу відповідача вимогу від 31 липня 2015 року, згідно з якою вимагав негайно сплатити прострочену заборгованість за кредитним договором, проценти, нараховані за користування кредитом та штрафні санкції. У випадку невиконання вимоги термін повернення кредиту визначався банком таким, що настав достроково на шістдесят перший день з моменту отримання вимоги.

12 серпня 2019 року позивач звернувся з позовом до суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, отже, скористався своїм правом вимоги наданим законом та договором про стягнення з відповідача боргу.

Таким чином, позивач звернувся до суду 12 жовтня 2019 року з пропуском позовної давності, строки якої визначив правом пред`явлення вимоги відповідно до пункту 5.2.5 кредитного договору.

Строк виконання зобов`язання за кредитним договором у ОСОБА_1 настав 01 жовтня 2015 року (60 днів з моменту отримання ним вимоги).

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У травні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктами 1, 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 29 квітня 2008 року між ВАТ «Універсал банк», правонаступником якого є АТ «Універсал банк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 014-2008-1387, згідно з яким банк надав позичальнику кредит у розмірі 80 000,00 дол. США, строком до 10 квітня 2038 року, зі сплатою 12,45 % річних за користування кредитом.

29 квітня 2008 року на забезпечення виконання зобов`язання між банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, предметом якого згідно з пунктом 1.1. є двокімнатна квартира АДРЕСА_1 .

31 липня 2015 року АТ «Унівесал банк» пред`явив вимогу позичальнику про дострокове повернення кредиту та сплату відсотків за користування ним у сумі 46 443,2 дол. США та у вересні 2015 року звернувся з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 44 240,00 дол. США, чим змінив строк виконання зобов`язань за кредитним договором.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов`язання» (статті 530 631 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності (частина перша статті 546 ЦК України).

Згідно зі статтею 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» (далі -Закон) іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону). Вона має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону).

Відповідно до частини першої статті 7 Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 12 Закону).

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 33 Закону).

У разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (частина перша статті 35 Закону). Положення вказаної частини не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 Закону).

Отже, законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Згідно з пунктом 2.1.1 договору іпотеки від 29 квітня 2008 року у разі невиконання або неналежного виконання боржником зобов`язань за будь-яким з вище вказаних основного договору що обумовлюють основне зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки в повному обсязі переважно перед іншими кредиторами.

Відповідно до пункту 4.1 договору іпотеки звернення стягнення здійснюється іпотекодержателем у випадках та на підставах, передбачених законодавством України, зокрема, у разі порушення будь-якого основного зобов`язання, що забезпечене іпотекою за цим договором, та/або будь-якого зобов`язання Іпотекодавця за цим договором.

Відповідно до частини першої статті 41 Закону реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено за рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження».

У разі визначення судом способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів ціна предмета іпотеки у рішенні суду не зазначається та визначається при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Звернувшись у цій справі до суду, банк зазначив, що позивальник ОСОБА_1 належним чином не виконує умови кредитного договору, що призвело до утворення заборгованості за кредитним договором, яка на 03 липня 2019 року становить 68 998,99 дол. США.

Банк просив звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок заборгованості розрахованої банком за умовами кредитного договору станом на 03 липня 2019 року в сумі 68 998,99 дол. США.

Суди встановивши, що ОСОБА_1 належним чином не виконував взяті на себе зобов`язання згідно з умовами кредитного договору, вимогу про дострокове повернення кредиту в повному обсязі не виконав, дослідивши докази у справі і надавши їм належну оцінку, дійшли висновку, що позивач має право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки.

Разом з тим, суди встановили, що згідно з пунктом 5.2.5 кредитного договору у випадку настання будь-якої з обставин, вказаних у цьому пункті та направлення кредитором на адресу позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і неусунення позичальником порушень умов за цим договором протягом 30-ти календарних днів з дати відправлення вказаного повідомлення (вимоги), термін повернення кредиту вважається таким, що настав на 31-й календарний день з дати відправлення кредитором позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором АТ «Універсал Банк» направило позичальнику ОСОБА_1 вимогу від 31 липня 2015 року про дострокове повернення кредиту, згідно з якою банк попереджав, що у випадку невиконання його вимог термін повернення кредиту визнається банком таким, що настав достроково на 61-й день з моменту отримання цих вимог та банк буде вимушений стягнути всю суму кредиту в примусовому порядку з покладенням на боржника та поручителя витрат, пов`язаних із сплатою судового збору та витрат виконавчого провадження.

31 липня 2015 року АТ «Універсал банк» звернувся з вимогою до ОСОБА_1 про дострокове повернення кредиту та сплату відсотків за користування ним, яку ОСОБА_1 отримав у 2015 року, про що представник відповідача не заперечував, отже, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України та умов укладеного договору змінив строк виконання основного зобов`язання, тому міг пред`явити позов до іпотекодавця протягом трьох років, починаючи від дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання (шістдесят перший день після отримання вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі - 01 жовтня 2015 року).

Суди дійшли висновку, що банк, звернувшись до суду із цим позовом 12 серпня 2019 року, пропустив позовну давність, що є підставою відмови у позові.

Як на обґрунтування незаконності судових рішень банкпосилається на те, що ОСОБА_1 , направивши 03 травня 2018 року заяву про можливість виконання зобов`язання за кредитним договором шляхом оплати заборгованості в розмірі 18 000,00 дол. США, перервав позовну давність.

Таким доводам банку суди не надали належної оцінки.

Оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Так, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частини перша, третя статті 264 ЦК України).

ОСОБА_1 , звернувшись до банку 03 травня 2018 року із заявою про можливість виконання зобов`язання за кредитним договором шляхом оплати заборгованості в розмірі 18 000,00 дол. США (а .с. 91-92), вчинив дії, що свідчать про визнання ним свого боргу, тому перебіг позовної давності перервався, її перебіг почався заново з 03 травня 2018 року, до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки банк звернувся 12 серпня 2019 року, в межах позовної давності.

З огляду на встановлені судами обставини, ОСОБА_1 всупереч вимогам статті 526 ЦК України умови кредитного договору із своєчасного повернення кредиту не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка на 03 липня 2019 року становить 68 998,99 дол. США, з яких: 8 262,28 дол. США - прострочена заборгованість за кредитом, 35 908,35 дол. США - сума дострокового стягнення кредиту, 18 109,30 дол. США - відсотки, 6 719,06 дол. США -підвищені відсотки.

На забезпечення виконання кредитних зобов`язань позичальника за вказаним кредитним договором відповідно до договору іпотеки від 29 квітня 2008 року, укладеного між АТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 , прийнято в іпотеку нерухоме майно - квартиру загальною площею 46,3 кв. м, житловою площею 26,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , яка на праві власності належить іпотекодавцю.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що вимоги банку про звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором іпотеки від 29 квітня 2008 року на нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 46,3 кв. м, житловою площею 26,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 та належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сень-Силкою І. В. 29 квітня 2008 року, реєстровий номер 3234, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів, що підтверджується витягом від 29 квітня 2008 року № 5868335, у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед АТ «Універсал Банк» за кредитним договором від 29 квітня 2008 року № 014-2008-1387, яка на 03 липня 2019 року становить 68 998,99 дол. США, шляхом продажу на прилюдних торгах, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження»,за ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки під час проведення виконавчих дій є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Суди, не надавши належної оцінки заяві ОСОБА_1 про можливість виконання зобов`язання за кредитним договором, неправильно застосували норми матеріального права, у зв`язку з чим дійшли помилкового висновку про відмову в позові з підстав пропуску банком позовної давності.

Суди не врахували правових висновків, викладених у подібних правовідносинах у постановах Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 3-269гс16, Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 161/15679/15-ц, провадження № 61-765св18, від 29 березня 2019 року у справі № 757/1759/16-ц, провадження № 61-45601св18, від 11 листопада 2020 року у справі № 280/1813/14-ц, провадження № 61-21568св19 щодо застосування позовної давності та підстав її переривання.

Отже, доводи касаційної скарги, що банк не пропустив позовну давність, є обґрунтованими.

З огляду на викладене, а також те, що суди встановили обставини справи, але неправильно затосували норми матеріального права, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Щодо зупинення виконання рішення суду

Згідно з матеріалами справи 29 квітня 2008 року між сторонами укладено кредитний договір (на придбання майна). Отже, кредит є споживчий.

Верховний Суд врахував, що згідно з Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»», на території України діє воєнний стан у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України.

Законом України від 02 травня 2023 року № 3057-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні»» Верховна Рада України затвердила Указ Президента України від 01 травня 2023 року № 254/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб.

Відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Верховна Рада України постановила розділ VI «Прикінцеві положення» Закону України «Про іпотеку» доповнити пунктом 5-2 такого змісту:

«5-2. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об`єкти), статей 41, 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах) цього Закону».

Враховуючи, що на момент ухвалення Верховним Судом постанови воєнний стан в Україні триває, виконання рішення суду зупиняється на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

Верховний Суд виходить з того, що вказані норми права не втратили свою чинність, оскільки не були виключені з тексту зазначеного Закону, а спеціальним законом лише запроваджене зупинення виконання цих правил на певний період. Надалі у разі припинення запровадження воєнного стану дія згаданих правил відновить свою дію без окремого рішення та закону.

Щодо закриття провадження у справі

28 грудня 2021 року ОСОБА_1 через адвоката Череміна Д. В. звернувся до Верховного Суду із клопотанням про закриття провадження у справі, посилаючись на те, що 07 грудня 2021 року між ПАТ «Універсал Банк» та ним укладено додаткову угоду про припинення зобов?язань за кредитним договором від 29 квітня 2008 року № 014-2008-1387-р, яку сторони виконали, тому просить закрити провадження у цій справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України в зв?язку з відсутністю предмета спору.

Верховний Суд направив банку вказану заяву до відома. Свої міркування щодо заяви про закриття провадження у справі банк не надіслав.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Проте поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому необхідно надавати сутнісного, а не формального значення.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд може закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо встановить, що предмет спору був відсутній на час пред`явлення позову.

Логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» у контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред`явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема у зв`язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні).

Якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають передбачені законом процесуальні можливості припинити подальший розгляд справи, зокрема шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження

№ 61-3438сво21) зазначено, що суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення за умови, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18, провадження № 61-2018св19, від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19-ц, провадження № 61-1807св20, ухвалах Верховного Суду від 20 грудня 2021 року у справа № 520/2224/19-ц, провадження № 61-4067св21, від 13 липня 2022 року у справі № 761/28514/15, провадження № 61-3747св21.

Ураховуючи, що на час відкриття провадження у справі зобов`язання за кредитним договором не були припинені, тобто предмет спору існував, то відсутні підстави для закриття провадження у справі з підстав передбачених пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України.

Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки заява ОСОБА_1 обґрунтована обставинами, які виникли після ухвалення оскаржуваних судових рішень, тому задоволенню не підлягає.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваних судових рішень з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Керуючись статтями 255 400 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про закриття провадження у справі відмовити.

Касаційну скаргуАкціонерного товариства «Універсал Банк» задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 січня 2021 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Позов Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки задовольнити.

У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед Акціонерним товариством «Універсал Банк» за кредитним договором від 29 квітня 2008 року № 014-2008-1387 у розмірі 68 998,99 дол. США (станом на 03 липня 2019 року) звернути стягнення на предмет іпотеки згідно з договором іпотеки від 29 квітня 2008 року на нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 46,3 кв. м, житловою площею 26,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу на прилюдних торгах, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», за ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки під час проведення виконавчих дій.

Зупинити виконання постанови Верховного Суду у частині звернення стягнення на предмет іпотеки на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

Постанова суду касаційної інстанції набираєзаконної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко