Історія справи

Постанова КЦС ВП від 12.04.2023 року у справі №499/760/20
Постанова КЦС ВП від 12.04.2023 року у справі №499/760/20

Постанова

Іменем України

12 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 499/760/20

провадження № 61-13103 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - комунальне некомерційне підприємство «Одеський обласний центр екстреної медичної допомоги і медицини катастроф» Одеської обласної ради»,

третя особа - відокремлений підрозділ «Іванівська станція екстреної (швидкої) медичної допомоги» комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний центр екстреної медичної допомоги і медицини катастроф» Одеської обласної ради»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Іванівського районного суду

Одеської області від 12 липня 2021 року у складі судді Кравчука О. О. та постанову Одеського апеляційного суду від 18 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний центр екстреної медичної допомоги і медицини катастроф» Одеської обласної ради» (далі - КНП «Одеський обласний центр екстреної медичної допомоги і медицини катастроф» ООР», підприємство), третя особа - відокремлений підрозділ «Іванівська станція екстреної (швидкої) медичної допомоги» (далі - ВП «Іванівська станція екстреної (швидкої) медичної допомоги», станція) КНП «Одеський обласний центр екстреної медичної допомоги і медицини катастроф» ООР», про визнання незаконним звільнення, визнання неправомірними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 05 листопада 2019 року наказом голови комісії з припинення діяльності підприємства № 29-к/Ів з 06 листопада 2019 року його прийнято на роботу шляхом переведення із відокремленого підрозділу «Іванівська станція екстреної (швидкої) медичної допомоги» комунальної установи «Одеський обласний центр екстреної медичної допомоги і медицини катастроф» (далі - КУ «Одеський обласний центр екстреної медичної допомоги і медицини катастроф») до відокремленого підрозділу «Іванівська станція екстреної (швидкої) медичної допомоги» КНП «Одеський обласний центр екстреної медичної допомоги і медицини катастроф» ООР».

14 квітня 2020 року наказом підприємства № 222-Ц йому оголошено догану на підставі рапорту головного лікаря станції від 06 квітня 2020 року за невиконання наказів підприємства про транспортування важких хворих до лікувально-профілактичної установи, а саме він начебто не поставив до відома головного лікаря про госпіталізацію важко хворого пацієнта.

Вважав вищевказаний наказ підприємства від 14 квітня 2020 року № 222-Ц винесено з порушенням положень трудового законодавства, оскільки він надав пояснення щодо зазначених обставин лише 15 квітня 2020 року, відповідачем не було надано йому можливості спростувати порушення трудової дисципліни. У поясненні від 15 квітня 2020 року він зазначив, що факт вчинення дисциплінарного проступку відсутній, так як інформування головного лікаря про транспортування тяжко хворого пацієнта здійснено ургентним лікарем терапевтом Марцун Л. Л.

28 липня 2020 року наказом підприємства № 635-Ц за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, враховуючи, що до працівника раніше було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани, застосовано до нього дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення.

30 липня 2020 року наказом підприємства № 74-к/Ів його звільнено з роботи на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку з систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, враховуючи, що до нього раніше було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани.

Позивач вважав своє звільнення незаконним, протиправним, оскільки в доповідній записці заступника генерального директора по роботі з мережею бригад екстреної медичної допомоги Медвідь О. В. від 16 липня 2020 року зазначено, що нею, під час перевірки заповнення ним «Карта виїзду швидкої медичної допомоги» форма 110/о виявленні порушення, проте в описовій частині не міститься конкретних визначень, яке саме порушення ним допущено.

Він не забезпечував венозний доступ, оскільки це не є обов`язковим, відповідач не надавав лікарям достатньої кількісті відповідних катетерів, а отже, головним лікарем КНП «Іванівська центральна районна лікарня» Іванівської районної ради Одеської області безпідставно складено рапорт від 02 липня 2020 року № 230, в якому вказано, що він не забезпечує венозний доступ, що призводить до збільшення часового періоду для надання невідкладної допомоги і порушує впорядкованість у роботі. Відповідач не дотримався порядку отримання пояснень від нього, наказ підприємства від 28 липня 2020 року № 635-Ц не містить посилання на норму закону чи інший нормативно-правовий акт, який порушено. При винесенні цього наказу не враховано, що він працює на посаді фельдшера з 10 травня 1978 року та йому неодноразово оголошувалися подяки.

Оскільки його звільнення з роботи відбулося з порушенням положень трудового законодавства, тому з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Вказаними протиправними діями відповідача порушено його трудові права чим також завдано моральної шкоди.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд визнати неправомірними та скасувати накази тимчасово виконуючого обов`язки генерального директора підприємства від 14 квітня 2020 року № 222-Ц «Про оголошення догани», від 28 липня 2020 року № 635-Ц «Про застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення ОСОБА_1 », від 30 липня 2020 року № 74-К/Ів «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 », поновити його на роботі на посаді фельдшера з медицини невідкладних станів, стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу починаючи з 30 липня 2020 року та моральну шкоду у розмірі 20 000 грн.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Іванівського районного суду Одеської області від 12 липня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач повинен був виконувати накази безпосереднього керівника, тобто головного лікаря станції. Проте ОСОБА_1 , будучи керівником бригади швидкої медичної допомоги, не забезпечив виконання наказу підприємства від 05 листопада 2019 року № 30-с, не повідомив головного лікаря станції про транспортування хворого по засобом зв`язку, що стало підставою для прийняття відповідачем наказу від 14 квітня 2020 року № 222-ц щодо оголошення позивачу догани за невиконання обов`язків, з яким він ознайомлений 27 квітня 2020 року. Отже, позивач допустив винне неналежне виконання своїх трудових обов`язків, тобто вчинив дисциплінарний проступок, помилково покладаючись на додержання наказу підприємства від 05 листопада 2019 року № 30-с іншою особою, хоча його виконання покладене саме на нього, як керівника бригади швидкої медичної допомоги, від реалізації якого залежало й своєчасність транспортування інших хворих у разі потреби.

Суд першої інстанції також зазначив, що позивач за вимогою про скасування наказу генерального директора підприємства від 14 квітня 2020 року № 222-Ц «Про оголошення догани» пропустив строк звернення до суду, так як йому 14 квітня 2020 року оголошено догану, а позивач звернувся з вимогою про визнання неправомірним та скасування цього наказу відповідача лише 28 серпня 2020 року. Підстав для поновлення вказаного строку звернення до суду не встановлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність позовної вимоги щодо визнання неправомірним та скасування наказу підприємства від 14 квітня 2020 року № 222-Ц. Пропуск строку звернення з вимогою про вирішення трудового спору є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Позивач, як керівник бригади швидкої медичної допомоги, не виконував обов`язки щодо належного заповнення карт форми 110/о за встановленою формою, що могло спричинити наслідки загрози життю та здоров`ю відповідного пацієнта, у зв`язку з незазначенням позивачем повної, достовірної інформації у медичній документації, що вказує про неякісне надання ним медичної допомоги. Зазначені обставини були правовою підставою для прийняття відповідачем наказу від 28 липня 2020 року № 635-Ц щодо накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків покладених на нього правилами внутрішнього трудового розпорядку, враховуючи, що до нього раніше протягом року вже застосоване дисциплінарне стягнення у вигляді догани.

Отже, відповідач обґрунтовано видав наказ від 30 липня 2020 року № 74-К/Ів про звільнення ОСОБА_1 , так як він допустив порушення трудової дисципліни після застосування до нього повторного протягом короткого періоду часу дисциплінарного стягнення, що свідчить про систематичність порушення трудової дисципліни. Таким чином, відповідачем після неодноразового притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності об`єктивно та правомірно прийнято наказ про звільнення останнього з роботи на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України. Безпідставною є вимога позивача про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, оскільки відсутні докази порушення положень законодавства при його звільненні з роботи. Також відсутні докази спричинення позивачу моральної шкоди.

Крім того, позивач замість належного виконання своїх професійних обов`язків витрачав час на з`ясування особистих стосунків з представником третьої особи під час виконання своїх трудових обов`язків, а також у суді при розгляді справи, що призвело до затягування її розгляду.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 18 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення суду першої інстанції змінено шляхом викладення мотивувальної частини у редакції цієї постанови.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позивач в порушення умов наказу підприємства від 05 листопада 2019 року № 30-с не повідомив головного лікаря станції про транспортування хворого засобами зв`язку, що стало підставою для видачі наказу підприємством від 14 квітня 2020 року № 222-Ц «Про оголошення догани» у зв`язку з невиконанням обов`язків. Та обставина, що догана позивачу була винесена без урахування його письмових пояснень не спростовує правомірність оскаржуваного наказу, оскільки пояснення позивача не підтверджені доказами.

Позивач, звертаючись до суду 28 серпня 2020 року з вимогою про визнання неправомірним та скасування наказу про оголошення позивачу догани від 14 квітня 2020 року № 222-ц, пропустив строк звернення до суду з цією вимогою, підстав для поновлення цього строку не зазначав.

Враховуючи, що позовна вимога у частині визнання неправомірним та скасування наказу відповідача № 222-Ц є необґрунтованою, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову у цій частині за безпідставністю.

ОСОБА_1 , який працював на посаді фельдшера, належним чином не виконував свої трудові обов`язки, не здійснював венозний доступ (катеризацію вени), що могло загрожувати життю та здоров`ю хворого. Крім того, у порушення наказу підприємства від 05 листопада 2019 року № 30-с позивач не повідомив про необхідність транспортування хворих до медичних закладів м. Одеси, що було правовою підставою для дисциплінарного стягнення у вигляді догани.

З огляду на те, що до винесення наказу про звільнення позивача до нього було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани за невиконання наказів про транспортування важких хворих до лікувально-профілактичної установи ІІІ рівня та подальше порушення ним своїх посадових обов`язків, а саме не забезпечення венозного доступу при транспортуванні хворих і заповнення форми 110/о з порушенням закону, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для звільнення позивача на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Щодо посилання позивача на те, що при встановленні діагнозу «Гостре порушення мозкового обігу» та «Гострий живіт» венозний доступ не є обов`язковим згідно з клінічним протоколом, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05 червня 2019 року № 1269, слід зазначити, що дійсно обов`язковість у таких випадках визначається лікарем. Водночас, недолік такої бездіяльності позивача виявлено не лише у зв`язку з недодержанням вимог протоколу, а через те, що незабезпечення венозного доступу збільшувало часовий період для надання невідкладної допомоги та порушувало упорядкованість у роботі, що у подальшому могло призвести до негативних наслідків для хворих.

Крім того, для встановлення таких порушень було проведено розслідування та вказані порушення зафіксовані по відношенню до конкретних пацієнтів, що не спростовано позивачем, а сам протокол, затверджений наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05 червня 2019 року № 1269, не виключає забезпечення відповідного доступу.

Встановлення за результатом експертної оцінки порушень щодо неналежного заповнення первинної медичної облікової документації форми 110/о не відноситься до перевірки якості надання медичних послуг, а свідчить про порушення обов`язків, покладених на позивача щодо заповнення документації відповідно до Інструкції оформлення медичної документації, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17 листопада 2020 року № 999 «Про затвердження форм звітності та медичної облікової документації служб швидкої та невідкладної медичної допомоги України», а тому доводи про невідповідність проведеної експертної оцінки умовам Порядку контролю якості медичної допомоги, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 28 вересня 2012 року № 752, є безпідставними.

Апеляційний суд дійшов висновку про виключення з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції висновків про те, що позивач замість належного виконання своїх професійних обов`язків витрачав час на з`ясування особистих стосунків з представником третьої особи при виконання своїх посадових обов`язків, оскільки вони не стосуються предмету спору та не впливають на правильність вирішення спору по суті позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 499/760/20 з Іванівського районного суду Одеської області.

У лютому 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2023 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом безпідставно задоволено клопотання третьої особи про виклик свідків через сім місяців з моменту відкриття провадження у справі. Судом порушено строк розгляду справи.

Забезпечення венозного доступу є факультативним заходом залежно від певних критеріїв, а не обов`язковою мірою, тому висновки судів про порушення позивачем трудової дисципліни шляхом незабезпечення венозного доступу є безпідставними. Відповідачем не зазначено, які саме порушення закону були допущені позивачем, у доповідній заступника директора по роботі з мережею бригад підприємства від 16 липня 2020 року не зазначено, які саме карти форми 110/о були перевірені, чим закріплено інструкцію правильності заповнення карток.

Головний лікар ВП «Іванівська станція екстреної (швидкої) медичної допомоги» Прокопов О. М. під час судового засідання у суді першої інстанції підтвердив, що був поінформований про транспортування позивачем хворого від іншого лікаря. Отже, позивачем виконано вимогу наказу відповідача про необхідність узгодження з керівництвом транспортування хворого.

При цьому районний суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження, але порушив строки розгляду справи, чим надав відповідачу можливість формувати додаткові докази.

Доводи особи, яка подала відзив

У січні 2023 року КНП «Одеський обласний центр екстреної медичної допомоги і медицини катастроф» ООР» подало відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають. Суди дійшли правильного висновку про те, що позивачем належним чином не виконувались трудові обов`язки, що підтверджується відповідними доказами, тому відповідачем обґрунтовано притягнуто його до дисциплінарної відповідальності, а саме оголошено догану згідно з наказом відповідача від 14 квітня 2020 року № 222-ц.

Оскільки позивачем було допущено систематичне невиконання без поважних причин обов`язків покладених на нього трудовим договором, а також до нього застосовувалися дисциплінарні стягнення у вигляді догани, тому відповідач дійшов правильного висновку про звільнення позивача з роботи відповідно до наказу від 28 липня 2020 року № 635-Ц та наказу від 30 липня 2020 року № 74-К/Ів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з наказом управління охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації від 11 липня 2014 року № 380 «Про використання санітарного транспорту станцій екстреної (швидкої) медичної допомоги області для транспортування хворих у важкому стані в лікувально-профілактичні заклади ІІІ рівня надання медичної допомоги» головним лікарям центральних районних та міських лікарень області визначено здійснювати транспортування хворих у важкому стані тільки після узгодження з директором КУ «Одеський обласний центр екстреної медичної допомоги і медицини катастроф» або особою, що його заміщає.

Відповідно до наказу директора КУ «Одеський обласний центр екстреної медичної допомоги і медицини катастроф» від 11 липня 2014 року № 145-ц «Про використання санітарного транспорту станцій екстреної (швидкої) медичної допомоги області для транспортування хворих в лікувально-профілактичні заклади ІІІ рівня надання медичної допомоги» головним лікарям відокремлених підрозділів-станцій екстреної (швидко) медичної допомоги КУ «Одеський обласний центр екстреної медичної допомоги і медицини катастроф» визначено здійснювати транспортування хворих у важкому стані після узгодження з директором. Виділення санітарного транспорту для транспортування хворих здійснювати тільки після відправлення листа адміністрацією лікувально-профілактичного закладу на адресу центру з зазначенням обов`язкових даних на хворого: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, діагноз, контактні телефони, назва лікувального закладу, куди транспортується, з ким узгоджена госпіталізація, марка і номер санітарного автомобіля, прізвище, ім`я, по батькові, посада співробітника лікувально-профілактичної установи. Факт отримання листа центром перевіряти у чергового фельдшера-диспетчера у телефонному режимі. На усі випадки транспортування хворих транспортом оформлювати наказ з інформацією про водія автотранспортного засобу.

Згідно з наказом головного лікаря станції від 05 листопада 2019 року № 30-с з метою забезпечення цілодобового надання медичної допомоги хворим у станції, зобов`язано усіх керівників бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги повідомляти його про всі транспортування хворих у лікувальні заклади міста Одеса, у будь-який час доби за телефонами: НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , перед виїздом за хворим, під час дзвінку повідомляти прізвище хворого та діагноз.

Наказом відповідача від 05 листопада 2019 року № 29-к/Ів ОСОБА_1 06 листопада 2019 року прийнято на роботу шляхом переводу із ВП «Іванівська станція екстреної (швидкої) медичної допомоги» КУ «Одеський обласний центр екстреної медичної допомоги і медицини катастроф» до ВП «Іванівська станція екстреної (швидкої) медичної допомоги» КНП «Одеський обласний центр екстреної медичної допомоги і медицини катастроф» ООР».

13 листопада 2019 року ОСОБА_1 був ознайомлений під особистий підпис з наказом відповідача від 05 листопада 2019 року № 30-с.

06 квітня 2020 року головним лікарем станції складено рапорт виконуючому обов`язки генерального директора КНП «Одеський обласний центр екстреної медичної допомоги і медицини катастроф» ООР» про те, що ОСОБА_1 06 квітня 2020 року при черговій госпіталізації хворого до лікувально-профілактичної установи ІІІ рівня не поставив до відома про це головного лікаря станції, чим порушив накази відповідача № 380, № 145-ц та № 30-с. Просив прийняти до позивача заходи адміністративного впливу.

Відповідно до пояснювальної записки ОСОБА_1 від 14 квітня 2020 року виконуючому обов`язки головного лікаря підприємства в якій останній вказав про те, що 06 квітня 2020 року о 00 годині 43 хвилини надійшов виклик у приймальне відділення КНП «Іванівська центральна районна лікарня» Іванівської районної ради Одеської області для транспортування хворого до Одеської обласної клінічної лікарні, а ургентний лікар терапевт Марцун Л. Л. сказала йому, що вона вже повідомила головного лікаря КНП «Іванівська центральна районна лікарня» та головного лікаря станції про транспортування хворого, оскільки була пізня година позивач головного лікаря станції не став турбувати, а медична сестра - Джужук В. М. повідомила головного лікаря через мобільний додаток «Вайбер» (а.с. 22, т. 1).

Згідно з наказом КНП «Одеський обласний центр екстреної медичної допомоги і медицини катастроф» ООР» від 14 квітня 2020 року № 222-Ц «Про оголошення догани» фельдшер з медицини невідкладних станів підприємства ВП «Іванівська станція екстреної (швидкої) медичної допомоги» ОСОБА_1 при черговій госпіталізації 06 квітня 2020 року важкого хворого ОСОБА_6 до лікувально-профілактичної установи ІІІ рівня, не поставив до відома про госпіталізацію головного лікаря відокремленого підрозділу Прокопова О. М. , чим допустив невиконання наказу Департаменту охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації від 11 липня 2014 року № 380 «Про використання санітарного транспорту ВП «Іванівська станція екстреної (швидкої) медичної допомоги» для транспортування важких хворих до лікувально-профілактичної установи III рівня», наказу КУ «Одеський обласний центр екстреної медичної допомоги і медицини катастроф» від 11 липня 2014 року № 145-ц, наказу ВП «Іванівська станція екстреної (швидкої) медичної допомоги» від 05 листопада 2019 року № 30-с «Про інформування головного лікаря».

ОСОБА_1 за невиконання наказів про транспортування важких хворих до лікувально-профілактичної установи ІІІ рівня оголошено догану (а.с. 23, т. 1).

Від отримання вищевказаного наказу позивач неодноразово відмовлявся, що підтверджується відповідними актами та доповідними записками.

02 липня 2020 року головним лікарем КНП «Іванівська центральна районна лікарня» складено рапорт № 230, яким останній довів до відома виконуючого обов`язки генерального директора КНП «Одеський обласний центр екстреної медичної допомоги і медицини катастроф» ООР» про те, що фельдшер ОСОБА_1 під час транспортування хворих в КНП «Іванівська центральна районна лікарня» не забезпечує венозний доступ, що приводить до збільшення періоду для надання невідкладної допомоги та порушує подальшу роботу. Незабезпечення венозного доступу грубо порушує затверджені Міністерством охорони здоров`я України стандарти надання медичної допомоги. У рапорті зазначені прізвища хворих, номер та дата виклику, а також діагноз хворих (а.с. 21, т. 1).

Відповідно до доповідної записки заступника директора по роботі з мережею бригад від 16 липня 2020 року складеної на підставі розпорядження виконуючого обов`язки генерального директора КНП «Одеський обласний центр екстреної медичної допомоги і медицини катастроф» ООР» щодо проведення розслідування відносно позивача, було встановлено, що за даними заповнення форми 110/о виявлені порушення, а саме: прізвище, ім`я та по батькові, не підкреслено чи зі слів, чи з документа написані дані хворого чи потерпілого; підпункт 4 пункту 5 заповнюється не вірно, а саме не записаний номер наряду; у пункті 26 не вірно написано діагноз; у пункті 26 скорочення діагнозу; скарги не відповідають написаному діагнозу; анамнез хворого не вписаний; не вказано початок хвороби; не відмічено стан хворого після закінчення виклику; не відмічено вид транспортування хворого; електрокардіографічний контроль не проводиться; не відповідають об`єктивні дані скаргам; не описано місце пошкодження при травмі; не відповідає лікування до даних скарг та анамнезу, виставленому діагнозу; надання медичної допомоги лікарськими засобами не відповідають локальним протоколам; при транспортуванні хворого у пункті надання медичної допомоги не зафіксовано про установлення венозного доступу (катетеризації вени).

Також заступником директора по роботі з мережею бригад екстреної медичної допомоги складено доповідну від 20 липня 2020 року згідно з рапортом від 02 липня 2020 року № 230, зі змісту якої вбачається, що у ході перевірки встановлені порушення при заповненні медичної документації відносно хворих щодо яких зазначено у рапорті. У доповідній зазначені порушення заповнення по кожній картці хворого з їх детальним описом.

Відповідно до акту від 24 липня 2020 року складеного головним лікарем, інспектором з кадрів та головною сестрою медичної станції 21 липня 2020 року ОСОБА_1 отримав доповідну заступника директора по роботі з мережею бригад екстреної медичної допомоги, копію рапорта головного лікаря та копії карт форми 110/о, проте станом на 24 липня 2020 року пояснювальної записки ОСОБА_1 не надав.

Згідно з наказом КНП «Одеський обласний центр екстреної медичної допомоги і медицини катастроф» ООР» від 28 липня 2020 року № 635-ц «Про застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення ОСОБА_1 » за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, враховуючи, що до працівника раніше було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани, вирішено застосувати до позивача дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення. Зобов`язано інспектора з кадрів підготувати проєкт наказу про звільнення 30 липня 2020 року. Підстави зазначено: доповідна заступника генерального директора по роботі з мережею бригад екстреної медичної допомоги від 16 липня 2020 року; рапорт головного лікаря КНП «Іванівська центральна районна лікарня» від 02 липня 2020 року № 230; акт про відмову ОСОБА_1 надавати пояснювальну записку від 24 липня 2020 року; рішення профспілкового комітету первинної профспілкової організації про надання згоди на звільнення позивача від 27 липня 2020 року (а.с. 15, т. 1).

Наказом КНП «Одеський обласний центр екстреної медичної допомоги і медицини катастроф» ООР» від 30 липня 2020 року № 74-к/Ів ОСОБА_1 звільнено з посади фельдшера з медицини невідкладних станів ВП «Іванівська станція екстреної (швидкої) медичної допомоги» КНП «Одеський обласний центр екстреної медичної допомоги і медицини катастроф» ООР», згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України, за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, враховуючи, що до працівника раніше було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани. Підставою зазначено: наказ КНП «Одеський обласний центр екстреної медичної допомоги і медицини катастроф» ООР» від 28 липня 2020 року № 635-ц «Про застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення ОСОБА_1 » (а.с. 14, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані рішення суду першої інстанції у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Надаючи правову оцінку встановленим судами обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Щодо оспорюваного наказу відповідача про оголошення догани

Згідно зі статтею 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження роботодавця, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна роботодавця, з яким укладено трудовий договір.

Відповідно до частини першої статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.

Статтею 148 КЗпП України визначено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Відповідно до частини третьої статті 149 КЗпП України при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника.

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.

Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

На роботодавця покладається обов`язок доказування фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, з яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена провина, як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

У статті 149 КЗпП України визначено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати

від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Для правомірного накладення дисциплінарного стягнення роботодавцем необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають

з правил внутрішнього трудового розпорядку. Невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності.

Суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач, як керівник бригади швидкої медичної допомоги, не повідомив головного лікаря станції по засобом зв`язку про транспортування хворого до лікувально-профілактичної установи, чим допустив порушення наказу управління охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації від 11 липня 2014 року № 380 «Про використання санітарного транспорту станцій екстреної (швидкої) медичної допомоги області для транспортування хворих у важкому стані в лікувально-профілактичні заклади ІІІ рівня надання медичної допомоги», наказу директора КУ «Одеський обласний центр екстреної медичної допомоги і медицини катастроф» від 11 липня 2014 року № 145-ц «Про використання санітарного транспорту станцій екстреної (швидкої) медичної допомоги області для транспортування хворих в лікувально-профілактичні заклади ІІІ рівня надання медичної допомоги», наказу підприємства від 05 листопада 2019 року № 30-с.

Верховний Суд погодився з висновком судів про те, що, оскільки ОСОБА_1 неналежним чином виконував свої трудові обов`язків вчинивши дисциплінарний проступок, тому відповідачем правомірно було винесено наказ від 14 квітня 2020 року № 222-ц про оголошення йому догани.

Доводи касаційної скарги про те, що головний лікар ВП «Іванівська станція екстреної (швидкої) медичної допомоги» Прокопов О. М. під час судового засідання у суді першої інстанції підтвердив, що був поінформований про транспортування позивачем хворого від іншого лікаря, на увагу не заслуговують, оскільки наказом головного лікаря станції від 05 листопада 2019 року № 30-с саме на керівника бригада екстреної (швидкої) медичної допомоги, яким був позивач, покладено обов`язок повідомлення головного лікаря про транспортування хворих у лікувальні заклади. Отже, виконання такого обов`язку позивача іншою особою не спростовує зазначених висновків судів.

Щодо оспорюваних наказів відповідача про звільнення

Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника передбачені у статтях 40 41 КЗпП України.

За передбаченою пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України підставою працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Звільнення працівника за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення.

Згідно зі статтею 149 КЗпП України за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. До таких видів стягнень згідно з частиною першою статті 147 КЗпП України належать догана та звільнення.

Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України потрібна сукупність таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; до працівника раніше протягом року вже застосовувалися заходи дисциплінарного або громадського стягнення; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.

Отже, працівника може бути звільнено за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України лише в разі порушення трудової дисципліни чи невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, які були допущені працівником після того, як до нього було застосовано дисциплінарне чи громадське стягнення (яке не скасоване та не втратило юридичної сили за давністю). При звільненні за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України потрібно встановити, чи передував безпосередньо звільненню дисциплінарний проступок; чи застосовувалися інші заходи дисциплінарного або громадського стягнення та чи можна вважати вчинення дисциплінарного проступку систематичним невиконанням працівником обов`язків без поважних причин.

Водночас систематичним невиконанням обов`язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов`язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.

Тому для звільнення працівника за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України потрібне існування факту не першого, а повторного (тобто вдруге чи більше разів) вчинення працівником винного невиконання чи неналежного виконання обов`язків після того, як до нього уже застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення за вчинення таких дій раніше і на момент повторного невиконання ним без поважних причин трудових обов`язків їх не знято і не погашено.

Під час розгляду справи роботодавець зобов`язаний довести факт вчинення працівником нового порушення трудових обов`язків, яким він обґрунтовував наказ (розпорядження) про звільнення.

Ураховуючи викладене, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли правильного висновку про те, що ОСОБА_1 , як керівник бригади швидкої медичної допомоги, не забезпечував венозного доступу, що приводило до збільшення періоду для надання невідкладної допомоги та порушувало подальшу роботу, не виконував обов`язки щодо належного заповнення карт форми 110/о за встановленою формою, що могло спричинити наслідки загрози життю та здоров`ю відповідного пацієнта, у зв`язку з незазначенням ним повної, достовірної інформації у медичній документації, що опосередковано вказує про неякісне надання позивачем медичної допомоги.

Таким чином, суди дійшли вірного висновку про те, що ОСОБА_1 допустив систематичне порушення трудової дисципліни, тому відповідачем, як роботодавцем, після неодноразового притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності об`єктивно та правомірно прийнято наказ про звільнення останнього з роботи на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України, а отже, оспорювані накази про звільнення позивача відповідають положенням трудового законодавства. Відсутні належні та допустимі докази спричинення позивачу моральної шкоди.

Посилання касаційної скарги на те, що забезпечення венозного доступу є факультативним заходом залежно від певних критеріїв, а не обов`язковою мірою, на увагу не заслуговують, так як направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Іванівського районного суду Одеської області від 12 липня 2021 року у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову Одеського апеляційного суду від 18 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець