Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Постанова КЦС ВП від 12.04.2023 року у справі №203/537/22 Постанова КЦС ВП від 12.04.2023 року у справі №203...
print
Друк
search Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

касаційний цивільний суд верховного суду ( КЦС ВП )

Історія справи

Постанова КЦС ВП від 12.04.2023 року у справі №203/537/22
Постанова КЦС ВП від 12.04.2023 року у справі №203/537/22

Державний герб України

Постанова

Іменем України

12 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 203/537/22

провадження № 61-10855св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська, в складі судді Католікяна М. О.,

від 19 травня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду, в складі колегії суддів: Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю., від 30 вересня 2022 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця») про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи.

Позов мотивований тим, що з квітня 2014 року ОСОБА_1 працює в АТ «Укрзалізниця» на посаді прибиральниці.

09 грудня 2021 року відповідач відсторонив позивача від виконання трудових обов`язків у зв`язку з відмовою вакцинуватися від гострої респіраторної хвороби «COVID-19».

Посилаючись на те, що її відсторонення є незаконним, оскільки не передбачене жодним нормативним актом, ОСОБА_1 просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ АТ «Укрзалізниця» в особі начальника виробничо-технологічного підрозділу «Станція Нижньодніпровськ-Вузол» структурного підрозділу «Дніпровська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Придніпровська залізниця» від 09 грудня 2021 року № 185/ОС в частині відсторонення від роботи ОСОБА_1 ;

- стягнути з АТ «Укрзалізниця» за час відсторонення від роботи, починаючи з 09 грудня 2021 року по день фактичного поновлення на роботі.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 травня 2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 вересня 2022 року, позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ АТ «Укрзалізниця» в особі начальника виробничо-технологічного підрозділу «Станція Нижньодніпровськ-Вузол» структурного підрозділу «Дніпровська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Придніпровська залізниця» від 09 грудня 2021 року № 185/ОС в частині відсторонення від роботи

ОСОБА_1 .

Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час відсторонення від роботи в сумі 16 421,70 грн (з утриманням з цієї суми обов`язкових платежів і зборів).

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Погоджуючись з рішенням районного суду про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що:

- за відсутності у роботодавця належним чином оформленого подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби, відсторонення ним від роботи працівника, який відмовляється або ухиляється від профілактичних щеплень, є неправомірним;

- відповідач не надав жодних доказів, які б підтверджували, що у позивача було достатньо часу для проходження профілактичного щеплення від «COVID-19», і остання в установленому законом порядку відмовилась від його проведення;

- відповідач не надав суду жодних доказів про те, які заходи, спрямовані на проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти

«COVID-19» працівників, зокрема, позивача, були ним здійснені;

- фактично обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби «COVID-19», спричиненої коронавірусом

SARS-CoV-2, наказом Міністерства охорони здоров`я України

від 04 жовтня 2021 року № 2153 для певних професій, виробництв та організацій не визначена, а затверджено лише Перелік. Тобто, вакцинація від «СОVID-19», спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, для працівників є добровільною, у зв`язку з чим роботодавець немає права застосовувати будь-які заходи впливу до працівника, якщо останній не бажає її проходити;

- Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» не визнано профілактичне щеплення від респіраторної хвороби «СОVID-19», спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, обов`язковим та таким, що включається до календаря щеплень.

Вирішуючи питання щодо стягнення на користь ОСОБА_1 середньої заробітної плати за час відсторонення від роботи, суди виходили з того, що незаконне відсторонення останньої від роботи супроводжувалось позбавленням її відповідної грошової винагороди, що є підставою для стягнення з АТ «Укрзалізниця» середньої заробітної плати в розмірі

16 421,70 грн, який розрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі АТ «Укрзалізниця», посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

31 жовтня 2022 року АТ «Укрзалізниця» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська

від 19 травня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 30 вересня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із районного суду. У лютому 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає

пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга мотивована тим, що відсторонення позивача відбулось на підставі та у порядку, передбаченому чинним законодавством. Оскаржуваний наказ обґрунтований посиланням на постанову Кабінету Міністрів України

від 20 жовтня 2021 року № 1096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236» та Переліку № 2153.

Вказує, що ОСОБА_1 не надала медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти СОVID-19, виданий закладом охорони здоров`я, а також інформацію про щеплення від СОVID-19, який є особливо небезпечною інфекційною хворобою. Зазначає, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні безпеки життя і здоров`я громадян.

Посилається на те, що АТ «Укрзалізниця» включена до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, у зв`язку з чим відповідно до Переліку № 2153 його працівники підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби «СОVID-19», спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2. При цьому Міністерство юстиції України дійшло висновку, що наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Із 2014 року ОСОБА_1 працює на посаді прибиральника службових приміщень виробничо-технологічного підрозділу «Станція Нижньодніпровськ-Вузол» структурного підрозділу «Дніпровська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця».

07 грудня 2021 року низка працівників відповідача (зокрема позивач) письмово відмовилися від вакцинації від гострої респіраторної хвороби «COVID-19».

08 грудня 2021 року відповідач в особі начальника структурного підрозділу «Дніпровська дирекція залізничних перевезень» регіональна філія «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» видав наказ № 38, згідно з яким керівників виробничо-технологічних підрозділів дирекції було зобов`язано відсторонити 09 грудня 2021 року усіх працівників, які відмовилися вакцинуватися від гострої респіраторної хвороби «COVID-19», до дня фактичного щеплення або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень, ПЦР-тесту.

09 грудня 2021 року відповідач в особі начальника станції на виконання наказу від 08 грудня 2021 року № 38 видав наказ № 185/ОС згідно з яким низку працівників (зокрема позивача) у зв`язку з відмовою вакцинуватися від гострої респіраторної хвороби «COVID-19» було відсторонено від роботи без збереження заробітної плати до дня фактичного щеплення або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень, ПЦР-тесту.

Наказом відповідача в особі начальника станції від 01 березня 2022 року

№ 43/ОС ОСОБА_1 допущено до роботи з 01 березня 2022 року до завершення воєнного стану в Україні.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

Частиною першою cтатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 обіймала посаду прибиральника службових приміщень виробничо-технологічного підрозділу «Станція Нижньодніпровськ-Вузол» структурного підрозділу «Дніпровська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця».

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік, у первинній редакції до якого ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 01 листопада 2021 року № 2393 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», Перелік № 2153 було доповнено пунктами 4, 5, 6, відповідно до яких у Перелік увійшли також працівники: підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83.

АТ «Укрзалізниця» належить до об`єктив державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави у транспортній галузі, та включено до Переліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83.

З огляду на вищевикладене, 08 грудня 2021 року відповідач в особі начальника структурного підрозділу «Дніпровська дирекція залізничних перевезень» регіональна філія «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» видав наказ № 38, згідно з яким керівників виробничо-технологічних підрозділів дирекції було зобов`язано відсторонити 09 грудня 2021 року усіх працівників, які відмовилися вакцинуватися від гострої респіраторної хвороби «COVID-19», до дня фактичного щеплення або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень, ПЦР-тесту.

У зв`язку з відмовою позивача вакцинуватися від гострої респіраторної хвороби «COVID-19» 09 грудня 2021 року відповідач в особі начальника станції на виконання наказу від 08 грудня 2021 року № 38 видав наказ

№ 185/ОС, відповідно до якого низку працівників, зокрема, ОСОБА_1 відсторонив від роботи без збереження заробітної плати до дня фактичного щеплення або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень, ПЦР-тесту.

Скасовуючи наказ від 09 грудня 2021 року № 185/ОС в частині відсторонення від роботи ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходили з його незаконності з огляду на невідповідність вимогам чинного законодавства.

Разом з цим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня

2022 року у справі № 130/3548/21 міститься висновок про те, що відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Так, згадуваній вище постанові зазначено, що нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо».

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: - кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; - контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

Наказ про відсторонення позивача виданий на підставі статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» № 1645-ІІІ, наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», пункту 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236.

Недостатні, несвоєчасні та неефективні заходи держави у сфері охорони здоров`я, особливо в умовах пандемії можуть свідчити про невиконання державою позитивних зобов`язань із гарантування право кожної людини на життя.

Аналізуючи зазначені вимоги законодавства, фактичні обставини, пов`язані із пандемією та враховуючи, що ОСОБА_1 , як прибиральник службових приміщень виробничо-технологічного підрозділу «Станція Нижньодніпровськ-Вузол» структурного підрозділу «Дніпровська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця», з достатньою вірогідністю мала службову необхідність у контактуванні з працівниками цього товариства, а отже існував ризик інфікування позивача та інших осіб коронавірусом COVID-19 та/або створення умов для його поширення на підприємстві, яке має стратегічне значення для економіки і безпеки держави у транспортній галузі, відповідачем правомірно прийнято рішення про тимчасове відсторонення позивача від роботи. Відомості про реальну можливість належного виконання трудової функції позивачем у випадку організації дистанційної/надомної роботи в матеріалах справи відсутні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що наказ відповідача від 09 грудня 2021 року № 185/ОС в частині відсторонення від роботи ОСОБА_1 є законним.

За позивачем на період відсторонення зберігалося робоче місце, трудовий договір не припинений, відсторонення від роботи не є дисциплінарним стягненням, нарахування заробітної плати відновлено після допуску до роботи (виконання робіт), у зв`язку з чим відсутнє порушення права

ОСОБА_1 на працю, передбачене статтею 43 Конституції України.

Інтереси однієї особи в даному випадку не можуть превалювати над інтересами держави і суспільства в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я громадян, а також забезпечення діяльності підприємства, що має стратегічне значення для держави.

Враховуючи, що відповідач правомірно тимчасово відсторонив позивача від роботи, відсутні підстави для виплати роботодавцем заробітної плати впродовж строку відсторонення ОСОБА_1 .

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду необхідно скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Оскільки Велика Палата Верховного Суду 14 грудня 2022 року розглянула справу № 130/3548/21, відсутні підстави, передбачені пунктом 10 частини першої статті 252 ЦПК України, для зупинення провадження у розглядуваній справі, про що просило АТ «Укрзалізниця».

Керуючись статтями 400, 409, 412, 415, 416, 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 травня

2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 вересня

2022 року скасувати і ухвалити нове судове рішення у справі.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович

logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст

Приймаємо до оплати