Постанова

Іменем України

12 березня 2020 року

м. Київ

справа №450/364/18

провадження № 61-13409св19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є.В., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

особа, яка не брала участі у справі - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 27 травня 2019 року, ухвалену в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Крайник Н.П., Шеремети Н.О., Цяцяка Р.П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він позичив ОСОБА_3 100 000 грн для ремонту будинку строком на 3 місяці, про що останній підтвердив власноручно написаною ним розпискою. Крім того, вони домовились з ОСОБА_3 , що позивач допоможе йому оформити спадщину за заповітом після смерті матері ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 4,0636 га, після чого відповідач продасть її та поверне йому позичені кошти, або ж в рахунок боргу віддасть йому 2,5 га із даної земельної ділянки. Однак, ні позичених коштів, ні обіцяної земельної ділянки ОСОБА_3 позивачу не повернув.

Через вказане позивач отримав серцевий напад, у нього піднявся тиск, колеги з нього насміхаються, в колективі він відчутно втратив повагу та авторитет, що спричинило моральну шкоду.

Позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь 100 000,00 грн основного боргу за договором позики та 86 772,67 грн пені, 14 5630 грн інфляційних збитків, 23 013,70 грн відсотків за користування коштами, а також 1 000 000,00 грн моральної шкоди.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 05 листопада 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_1 не довів обставин передачі відповідачу ОСОБА_3 100 000,00 гривень позики, оскільки зміст вказаної розписки не містить ознак зобов`язального характеру та не створює правовідносин сторін, тому в силу ст. ст. 77-79 ЦПК України відсутні підстави визнати дану розписку доказом у справі.

Постановою Львівського апеляційного суду від 27 травня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким відмовлено у задоволення позову за спливом строку позовної давності.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що права ОСОБА_1 , як позикодавця порушено, проте, позивачем пропущено позовну давність на звернення за захистом порушеного права, а заява позивача ОСОБА_1 про поновлення строку позовної давності не підлягає задоволеню, оскільки зазначена позивачем причина, як поважна, не стосується предмета спору.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції та рух справи у суді касаційної інстанції

08 липня 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 27 травня 2019 року, в якій просить суд скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу задовольнити.

08 липня 2019 року ОСОБА_2 , яка не була учасником справи, подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 27 травня 2019 року, в якій остання просить суд скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу задовольнити.

Ухвалами Верховного Суду від 09 серпня 2019 року відкрито касаційні провадження у даній справі та витребувано з Пустомитівського районного суду Львівської області матеріали цивільної справи №450/364/18.

У жовтні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

Скаржник ОСОБА_1 просив суд оскаржуване судове рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Скаржник ОСОБА_2 просила суд оскаржуване судове рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції мав зупинити перебіг позовної давності та захистити порушене право позивача, оскільки зважаючи на наявність мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення суд мав визнати пропуск позовної давності з поважних причин.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанції не залучили до участі у справі ОСОБА_2 , а рішення суду апеляційної інстанції порушує її права та інтереси, оскільки кошти, які були предметом договору позики також належали ОСОБА_2 .

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційні скарги матеріали справи не містять.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, що підтверджується розпискою від 07 травня 2010 року, згідно якої ОСОБА_1 передав ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 100 000,00 грн. У розписці також зазначено, що ОСОБА_3 зобов`язується повернути позичені кошти через три місяці, в іншому разі він передає ОСОБА_1 2,5 га земельної ділянки, яка належить йому за заповітом його мами ОСОБА_4 від 25 березня 2004 року (а.с.3).

У визначений в розписці строк відповідач кошти не повернув.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційних скаргах доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, а касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 слід закрити, виходячи з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Постановою Львівського апеляційного суду від 27 травня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким відмовлено у задоволення позову за спливом строку позовної давності.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що права ОСОБА_1 , як позикодавця порушено, проте позивачем пропущено позовну давність зі зверненням за захистом порушеного права, а заява позивача ОСОБА_1 про поновлення строку позовної давності не підлягає задоволенню, оскільки зазначена позивачем причина, як поважна, не стосується предмета спору.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що розписка, написана ОСОБА_3 на підтвердження укладення договору позики, містить інформацію про суму коштів - 100 000 грн, яку він позичив, у такій зазначено дату написання розписки - 07 травня 2010 року та строк, на який він отримав позику - 3 місяці.

Окремим пунктом у договорі позики, сторони передбачили те, що у разі не повернення суми позики у визначений розпискою строк, ОСОБА_3 передає ОСОБА_1 2,5 га земельної ділянки, яка належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після ОСОБА_4 від 25березня 2004 року.

У якій формі полягає передача зазначеної земельної ділянки від ОСОБА_3 до ОСОБА_1 у розписці не зазначено.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що вказана розписка містить усі необхідні умови договору позики.

ОСОБА_3 з цих підстав рішення суду апеляційної інстанції не оскаржував.

Судом апеляційної інстанції правильно встановлено, що у визначений в розписці строк відповідач кошти не повернув.

Суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку про наявність порушеного права ОСОБА_1 , як позикодавця за договором позики від 07 травня 2010 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1

ОСОБА_3 у суді першої інстанції заявив клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності ( а.с.60).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до положень ч.3-5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності , про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Спірний договір позики від 07 травня 2010 року було укладено строком на 3 місяці, тому позовна давність спливає 07 серпня 2013 року.

ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду 13 лютого 2018 року, тобто з пропуском строку позовної давності. Як на причину пропуску позовної давності зі зверненням з відповідним позовом до суду, ОСОБА_1 посилався на те, що між сторонами договору позики було погоджено, що на випадок неповернення суми боргу, ОСОБА_3 мав передати ОСОБА_1 земельну ділянку , яка належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після ОСОБА_4 . Враховуючи те, що вказана земельна ділянка відноситься до категорії земель наданих для ведення сільськогосподарського виробництва, а на продаж таких земельних ділянок було введено мораторій, у зв`язку з чим відповідач не мав змоги виконати договір позики шляхом укладення між сторонами договору купівлі - продажу земельної ділянки ( а.с.67).

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що зазначена позивачем причина пропуску позовної давності, як поважна, не стосується предмета спору, оскільки конкретну форму передачі зазначеної земельної ділянки (купівля-продажу, оренда) від ОСОБА_3 до ОСОБА_1 у договорі позики від 07 травня 2010 року не зазначено, тому і наявність мораторію на продаж земель наданих для ведення сільськогосподарського виробництва не мало об`єктивної перешкоди у виконанні ОСОБА_3 умов договору позики, та не позбавляло ОСОБА_1 можливості захистити своє порушене право у судовому порядку.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 стосовно того, що суд апеляційної інстанції, зважаючи на наявність мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення, мав визнати пропуск позовної давності з поважних причин та захистити порушене право позивача не заслуговують на увагу та зводяться до переоцінки доказів, а в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Щодо касаційної скарги ОСОБА_2 колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 53 ЦПК України якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов`язки осіб, що не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Таким чином, залучення до участі у справі у якості третьої особи належить до процесуальних повноважень суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 4 ст. 389 ЦПК України ( в редакції чинною станом на час звернення ОСОБА_2 з касаційною скаргою) особа, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, має право подати касаційну скаргу на судове рішення лише після його перегляду в апеляційному порядку за її апеляційною скаргою, крім випадку, коли судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи було ухвалено безпосередньо судом апеляційної інстанції. Після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи.

Таким чином, законодавцем встановлено порядок звернення до суду особи яка не брала участь у справі, на рішення суду першої інстанції, яке може вплинути на її права та інтереси, то така особа має звернутись спочатку до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, а в подальшому, в разі необхідності, до суду касаційної інстанції.

Звертаючись з касаційною скаргою до Верховного Суду, ОСОБА_2 посилалась на те, що суди першої та апеляційної інстанції не залучили її до участі у справі, а рішення суду апеляційної інстанції порушує її права та інтереси, оскільки кошти, які були предметом договору позики також належали ОСОБА_2 .

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 не приймала участь у справі.

Як встановлено матеріалами справи, ОСОБА_2 не зверталась до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції з підстав не залучення її до участі у справі та з підстав того, що рішення суду першої інстанції може вплинути на її права та інтереси.

За таких обставин, ОСОБА_2 , в супереч до вимог ч. 4 ст. 389 ЦПК України ( в редакції чинною станом на час звернення ОСОБА_2 з касаційною скаргою) передчасно звернулась з даною касаційною скаргою до Верховного Суду, касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 27 травня 2019 року відкрито Верховним судом помилково, тому підлягає закриттю.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційних скарг

Наведені в касаційних скаргах доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, а касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 27 травня 2019 року закрити, як помилково відкрите.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 27 травня 2019 року залишити без змін.

Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 27 травня 2019 року закрити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

Є. В. Петров

С. П. Штелик