Історія справи

Постанова КЦС ВП від 12.02.2025 року у справі №752/8912/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 752/8912/19

провадження № 61-5119св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;

особа, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, - арбітражна керуюча Єрьоміна Ольга Юріївна;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Волошиної Наталії Леонідівни на постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Мережко М. В., Поліщук Н. В.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 01 лютого 2019 року між нею та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 було укладено договір позики, за умовами якого відповідачі отримали від неї в борг 860 282 доларів США, що еквівалентно 23 829 811,40 грн, та зобов`язалися повернути їй таку ж суму коштів до 10 лютого 2019 року солідарно.

В зазначений строк відповідачі позику не повернули та ухиляються від виконання зобов`язання.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на свою користь заборгованість за договором позики у розмірі 860 282 доларів США, що за курсом Національного Банку України (далі - НБУ) еквівалентно сумі у розмірі 23 829 811,40 грн, та судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 11 липня 2023 року у складі судді Колдіної О. О. позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики у розмірі 860 282 доларів США, що на момент звернення до суду еквівалентно 23 829 811,40 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що передача грошових коштів підтверджується підписами відповідачів в договорі позикивід 01 лютого 2019 року, яким сторони погодили такий порядок передачі позики під час підписання договору. Цей договір не визнаний у встановленому законом порядку недійсним і матеріали справи не містять відомостей про виконання відповідачами своїх зобов`язань. За таких обстави вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 26 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , до якої приєднався ОСОБА_3 , задоволено частково. Апеляційну скаргу арбітражної керуючої Єрьоміної О. Ю. задоволено. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 липня 2023 року скасовано, а матеріали справи № 752/8912/19 передано до Господарського суду Харківської області, на розгляді якого перебуває справа № 922/2714/23 про банкрутство ОСОБА_2 .

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ухвалою Господарського суду Харківської області від 05 липня 2023 року у справі № 922/2714/23 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_2 , введено процедуру реструктуризації боргів боржника, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, ухвалено оприлюднити на офіційному веб-сайті оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 , призначено керуючим реструктуризацією фізичної особи ОСОБА_2 арбітражну керуючу Єрьоміну О. Ю. В резолютивній частині вказано, що ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення 05 липня 2023 року. Вказані дані наявні у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Тому, з огляду на положення частини третьої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і лише господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.

Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц, від 18 лютого 2020 року у справі № 918/335/17, у постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 921/557/15-г/10, від 06 лютого 2020 року у справі № 910/1116/18, від 12 січня 2021 року у справі № 334/5073/19.

Посилаючись на те, що умовами договору позики від 01 лютого 2019 року визначено солідарну відповідальність відповідачів, апеляційний суд виходив з неможливості розділу вимог про стягнення заборгованості за цим договором.

Тому спір, який виник між сторонами у цій справі, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до господарської юрисдикції. При цьому необхідності закриття провадження у справі немає, оскільки зазначені дії можуть призвести до створення перешкод позивачу у доступі до правосуддя та унеможливить захист його прав у господарському процесі у повному обсязі з урахуванням визначених строків звернення, встановлених статтею 45 КУзПБ.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Волошина Н. Л. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2024 року щодо передачі до Господарського суду Харківської області справи в частині вимог до фізичної особи ОСОБА_3 та залишити в силі рішення суду першої інстанції в цій частині.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 7 КУзПБ, пункту 8 частини першої статті 20 та статті 21 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у сукупності зі статтями 4 20 ЦПК України та статтею 543 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у подібних правовідносинах, що виникли між ОСОБА_1 як позикодавцем та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 як солідарними боржниками за договором позики, відносно одного з яких господарським судом відкрито справу про його неплатоспроможність. Також апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою ВерховногоСуду у складіколегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Київського апеляційного суду.

10 травня 2024 року справа № 752/8912/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою ВерховногоСуду у складіколегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2025 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Волошиної Н. Л. мотивована тим, що застосовуючи статтю 7 КУзПБ та пункт 8 частини першої статті 20, статтю 21 ГПК України, апеляційний суд не звернув увагу на вимоги статей 4 20 ЦПК України та статей 541 543 ЦК України, а також не врахував, що відповідно до умов договору позики від 01 лютого 2019 року у відповідачів виник солідарний обов`язок повернути позикодавцеві кошти і кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. При цьому солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі. Ліквідація солідарного боржника - юридичної особи, смерть солідарного боржника - фізичної особи не припиняють обов`язку решти солідарних боржників перед кредитором та не змінюють його обсягу та умов виконання. Крім того, не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Тобто, у справах про неплатоспроможність фізичної особи, яка є однією із солідарних боржників за договором позики, цивільний позов пред`явлений до двох фізичних осіб - солідарних боржників, в частині розгляду вимог до боржника-банкрута має бути переданий до господарського суду, а в частині вимог до іншого солідарного боржника - фізичної особи має бути розглянутий окремо у порядку цивільного судочинства. В іншому випадку матиме місце порушення вимог статті 20 ЦПК України, якою передбачено неможливість об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

В травні 2024 року ОСОБА_3 та представник ОСОБА_2 - адвокат Камінська А. А. подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, в яких просять залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін, зазначивши про його законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

01 лютого 2019 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (позичальники) було укладено договір позики, за умовами якого позикодавець передала у власність позичальників грошові кошти в сумі 860 282 доларів США, що еквівалентно 23 829 811,40 грн, та позичальники зобов`язалися повернути позикодавцю таку ж суму коштів до 10 лютого 2019 року солідарно (т.1 а.с.11-12).

Сторони узгодили, що після повернення боргу позикодавець зобов`язаний передати цей договір позичальникам з відміткою про одержання грошей.

На час звернення ОСОБА_1 до суду з позовом відповідачі не виконали своїх зобов`язань та не повернули суму позики.

Апеляційним судом також встановлено, що ухвалою Господарського суду Харківської області від 05 липня 2023 року у справі № 922/2714/23 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_2 , введено процедуру реструктуризації боргів боржника, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, ухвалено оприлюднити на офіційному веб-сайті оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 , призначено керуючим реструктуризацією фізичної особи ОСОБА_2 арбітражну керуючу Єрьоміну О. Ю. В резолютивній частині вказано, що ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення 05 липня 2023 року (т.4 а.с.34-38).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Волошиної Н. Л. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» містить таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

У порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Відповідно до частин першої та другої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з частиною третьою статті 7 КУзПБ матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п`яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи.

Отже, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і лише господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.

Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц, від 18 лютого 2020 року у справі № 918/335/17, у постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 921/557/15-г/10, від 06 лютого 2020 року у справі № 910/1116/18, від 12 січня 2021 року у справі № 334/5073/19.

Визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може, за умови своєчасного звернення, реалізувати свої права і отримати задоволення своїх вимог та дотримання прав боржника щодо визначення обсягу кредиторської заборгованості та черговості її погашення.

У постановах від 15 травня 2019 у справі № 289/2217/17, від 12 червня 2019 року у справі № 289/233/18, від 19 червня 2019 року у справах № 289/718/18 і № 289/2210/17 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може за умови своєчасного звернення реалізувати свої права й отримати задоволення своїх вимог. Таким чином, зокрема, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, з дня введення в дію КУзПБ має відбуватися господарським судом у межах справи про банкрутство, яку такий суд розглядає. До того ж, вирішуючи питання про необхідність розгляду спору, стороною якого є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, суди мають не тільки керуватися тим, чи підлягають такі вимоги вартісній оцінці з урахуванням положень статті 163 ГПК України, а також надати оцінку змісту заявлених вимог та порушеного права або інтересу, на захист якого такий позов подано.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 916/585/18 (916/1051/20) (провадження № 12-14гс21) зазначено, що якщо наслідком задоволення вимоги, заявленої у справі, стороною якої є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, може бути зміна розміру або складу ліквідаційної маси боржника, таку справу слід розглядати у межах справи про банкрутство на підставі статті 7 КУзПБ, а спір є майновим у розумінні положень цього Кодексу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі № 905/2030/19 (905/1159/20) (провадження № 12-92гс20) вказано, що визначаючи юрисдикційність спорів з майновими вимогами боржника та до боржника, щодо якого здійснюється процедура банкрутства, Велика Палата Верховного Суду уже неодноразово зазначала про необхідність розгляду спорів між боржником та іншими суб`єктами (як органами, наділеними владними повноваженнями, так і суб`єктами приватноправових відносин) щодо майна боржника в межах процедури банкрутства.

Системний аналіз положень законодавства про банкрутство дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми КУзПБ мають пріоритет у застосуванні під час розгляду справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.

Норми КУзПБ передбачають концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

У справі, яка переглядається, апеляційний суд правильно застосував до спірних правовідносин правові висновки, викладені у вищевказаних постановах Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, а також дійшов обґрунтованого висновку про передачу матеріалів справи до Господарського суду Харківської області, на розгляді якого перебуває справа № 922/2714/23 про банкрутство ОСОБА_2 .

Доводи касаційної скарги про те, що відповідно до умов договору позики від 01 лютого 2019 року у відповідачів виник солідарний обов`язок повернути позикодавцеві кошти і кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо, є необґрунтованими, оскільки зі змісту вищенаведених положень статті 7 КУзПБ вбачається, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута.

Крім того, відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень підтверджується, що у вересні 2022 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до Голосіївського районного суду міста Києва із позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики від 01 лютого 2019 року.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 09 вересня 2022 року відкрито провадження у справі № 922/2714/23 за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін та призначено підготовче засідання.

В судовому засіданні 10 жовтня 2023 року позивачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та їх представник ОСОБА_4 заявили клопотання про направлення матеріалів справи за виключною підсудністю до Господарського суду Харківської області, з підстав викладених у поданій заяві.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2023 року цивільну справу № 752/11425/22 передано до Господарського суду Харківської області для розгляду у межах справи № 922/2714/23 про банкрутство ОСОБА_2 .

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 20 листопада 2023 року прийнято справу № 922/2714/23 (752/11425/22) до свого провадження та призначено її до розгляду в межах справи № 922/2714/23 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (посилання: https://reyestr.court.gov.ua/Review/115030619).

Постановою Київського апеляційного суду від 19 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_5 , залишено без задоволення, а ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2023 року - без змін (посилання: https://reyestr.court.gov.ua/Review/120492204).

Доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах не заслуговують на увагу, оскільки такі висновки існують та викладені в численних постановах Верховного Суду, зокрема й у вищенаведених постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц, від 18 лютого 2020 року у справі № 918/335/17, у постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 921/557/15-г/10, від 06 лютого 2020 року у справі № 910/1116/18, від 12 січня 2021 року у справі № 334/5073/19.

В постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20 викладено такі висновки.

Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

У справі, яка переглядається, проаналізувавши зміст оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а також при постановленні оскаржуваного судового рішення не вбачається порушень норм процесуального права.

Таким чином, заявлені в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 3, 4 частини другої статті 389, є необґрунтованими.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні апеляційного суду, питання обґрунтованості висновків цього суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Волошиної Наталії Леонідівни залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович