Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.10.2019 року у справі №347/2220/15

Постанова

Іменем України

20 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 347/2220/15

провадження № 61-23076св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.

(суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач за первісним позовом - фізична особа-підприємець ОСОБА_1,

відповідачі за первісним позовом: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Косівського районного суду

Івано-Франківської області від 06 грудня 2016 року, ухвалене у складі судді:

Бельмеги М. В., та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області

від 09 березня 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Проскурніцького П. І., Горейко М. Д., Ясеновенко В. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог за первісним та зустрічним позовами

У листопаді 2015 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1

(далі - ФОП ОСОБА_1) звернувся з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення боргу за невиконання договірних зобов'язань.

Позовна заява мотивована тим, що 31 березня 2014 року між

ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2, укладено договір № 3103/1 про надання консультаційних послуг (далі - договір № 3103/1), за умовами якого позивач зобов'язався надати відповідачу послуги - здійснити консультування з питань отримання імміграційної візи від посольства США. Свої зобов'язання за договором № 3103/1 позивач виконав в повному обсязі, що підтверджується актами виконання робіт від 31 березня 2014 року та

від 18 липня 2014 року.

Вказував, що згідно з пунктом 6.2 договору № 3103/1 клієнт зобов'язався оплатити частинами повну вартість послуг за договором у розмірі

7 000 доларів США у гривні по курсу Національного банку України

(далі - НБУ) на момент сплати, а саме: 100 доларів США у гривні по курсу НБУ на момент сплати протягом двох тижнів з дня підписання договору;

900 доларів США у гривні по курсу НБУ на момент сплати протягом двох тижнів з дня проходження співбесіди та підписання акту виконання робіт; 3 000 доларів США у гривні по курсу НБУ на момент сплати протягом шести місяців з дня проходження співбесіди та підписання акту виконання робіт; 3 000 доларів США у гривні по курсу НБУ на момент сплати протягом одного року з дня проходження співбесіди та підписання акту виконання робіт.

18 липня 2014 року сторони договору підписали акт виконання робіт, яким зафіксували факт повного надання послуг консультантом клієнту за договором. Крім того, в пункті 2 зазначеного акту від 18 липня 2014 року, клієнт підтвердив факт отримання зазначених послуг і вказав на відсутність будь-яких претензій до консультанта.

Позивач зазначав, що станом на 20 липня 2015 року клієнт оплатив

1 000 доларів США, а саме 100 доларів США - 11 квітня 2014 року і

900 доларів США -14 серпня 2014 року. Несплачена частина вартості послуг за договором складає 6 000 доларів США.

Внаслідок несвоєчасного виконання у повному обсязі зобов'язань за договором, ОСОБА_2, зобов'язаний сплатити йому пеню відповідно до пункту 6.3 договору, яка станом на 04 листопада 2015 року складає

12 000 доларів США.

Крім того, в забезпечення виконання договору, ОСОБА_2 та позивач 31 березня 2014 року уклали договір поруки за участі ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Згідно з договором поруки кожен поручитель зобов'язався відповідати перед позивачем за виконання всіх зобов'язань ОСОБА_2, що виникли у нього за договором № 3103/1.

За таких обставин позивач просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість у розмірі 18 000 доларів США, що складається з суми основного боргу у розмірі 6 000 доларів США і пені у розмірі 12 000 доларів США.

У червні 2016 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулись із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсними договору про надання консультаційних послуг та договорів поруки.

Зустрічний позов мотивований тим, що у 2014 році до ОСОБА_4 зателефонувала невідома особа, яка назвалась працівником імміграційної служби "Міжнародний центр міграції", що знаходиться у кабінеті № 414 по вулиці Грушевського, 23 у місті Тернопіль. Ця особа повідомила

ОСОБА_4 про те, що вона виграла лотерею "Зелена карта", а тому необхідно прибути за вказаною адресою для виконання формальностей, адже їх фірма створена посольством США в Україні і діє від імені цього посольства з метою належного оформлення міграційних документів за програмою "Зелена карта". Після прибуття за вказаною адресою їй повідомили, що для постановки на реєстраційний облік в посольстві США, потрібно надати свої документи та документи членів сім'ї і сплатити

1 300 доларів США.

Вона була впевнена, що зазначена служба дійсно мала ліцензію від уряду США на виготовлення документів для імміграції у США. Однак отримавши гроші у розмірі 1
300 доларів США, виготовивши копії паспортів та документів, які вона надала працівникові цієї служби, їй повідомили, що необхідно почекати деякий час.

В подальшому вона дізналась, що служба до якої вона зверталась немає ніякого відношення до посольства США в Україні та виготовлення документів за програмою "Зелена карта", а її ввели в оману і незаконно заволоділи її коштами. Тоді вона звернулась до ОСОБА_1, який є керівником вказаної служби, з вимогою повернути сплачені кошти, однак їй було відмовлено.

Також позивачі за зустрічним позовом зазначали, що відповідно до укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору відповідач за зустрічним позовом зобов'язувався сприяти ОСОБА_2 в отриманні імміграційної візи від посольства США, шляхом здійснення консультування, за що останній повинен був сплатити йому 7 000
доларів США. При тому, що вартість візи США на дату укладення спірного договору становила лише

680 доларів США.

Вважаючи умови договору про надання консультаційних послуг кабальними, позивачі просили визнати недійсними вказаний договір та договір поруки, укладений на його забезпечення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області

від 06 грудня 2016 року позов ФОП ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь

ФОП ОСОБА_1 заборгованість за послуги отримані ОСОБА_2 за договором № 3103/1 про надання консультаційних послуг від 31 березня 2014 року в розмірі 6 000 доларів США, що по курсу НБУ станом на 06 грудня 2016 року становить 156 764,87 грн, неустойку у розмірі 46 784,69 грн,

3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 2 660,72
грн. В іншій частині у задоволенні позову ФОП ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Частково задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції виходив із доведеності позивачем факту невиконання ОСОБА_2 зобов'язань за договором про надання консультаційних послуг від 31 березня 2014 року, тому вважав обґрунтованим позов про стягнення заборгованості за цим договором. Також суд першої інстанції врахував положення укладеного між сторонами договору поруки та дійшов висновку про те, що заборгованість підлягає стягненню з відповідачів солідарно.

Відмовляючи у задоволенні позову до ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що її порука припинена.

Разом з тим, суд першої інстанції зазначив, що неустойка за прострочення виконання зобов'язання може обчислюватись і стягуватись лише в національній валюті України - гривні.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним договорів, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що укладаючи договір про надання консультативних послуг та договір поруки, відповідачі з'ясували для себе на яких умовах вони укладається, з власної ініціативи взяли на себе певні зобов'язання - відповідати перед консультантом за невиконання взятих на себе зобов'язань та відповідати перед кредитором за виконання зобов'язань ОСОБА_2 за договором про надання консультаційних послуг.

Відхиляючи доводи позивачів за зустрічним позовом, суд першої інстанції зазначив, що подані на його обґрунтування докази не підтверджують укладення оспорюваних договорів шляхом обману.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 09 березня

2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 ОСОБА_5 відхилено, а рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 06 грудня 2016 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу апеляційний суд зазначив, що судом першої інстанції повно досліджено обставини справи, зібраним доказам дана належна правова оцінка, а висновок про часткове задоволення первісного позову та безпідставність і недоведеність зустрічного позову є вірним.

Короткий зміст вимог касаційної скарг

У касаційній скарзі, поданій квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 06 грудня

2016 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області

від 09 березня 2017 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи № 347/2220/15.

Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів"

(далі - ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

30 червня 2019 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 347/2220/15 передано судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для часткового задоволення первісного позову та залишення без задоволення зустрічного позову.

Заявник вказував про неврахування судами попередніх інстанцій того, що ОСОБА_1 на час підписання оспорюваних договорів не мав повноважень діяти від імені посольства США в Україні та не міг сприяти йому в отриманні імміграційної візи, що вказує на недійсність вказаних договорів.

На думку заявника, укладені між сторонами правочини не були спрямовані на настання реальних наслідків, укладені шляхом введення його в оману щодо обставини, яка має істотне значення та оскаржувані договори укладені ним під впливом тяжкої обставини на вкрай невигідних умовах.

За таких обставин заявник вважав, що судами попередніх інстанцій безпідставно не застосовано до спірних правовідносин положення

статей 203 230 233 ЦК України, внаслідок чого ухвалено судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права.

Доводи осіб, які подали відзив (заперечення) на касаційну скаргу

У поданому в червні 2017 року запереченні на касаційну скаргу

ОСОБА_1 посилався на те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки мотиви та підстави, зазначені у ній, є необґрунтованими, а оскаржені судові рішення ухвалені відповідно до вимог чинного законодавства.

Зазначив, що судами до спірних правовідносин правильно застосовано норми матеріального права, при розгляді справи не було допущено порушення норм процесуального права.

Просив врахувати, що відповідачами не доведено належними та допустимими доказами існування підстав для визнання недійсними оскаржуваних договорів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 31 березня 2014 року між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір № 3103/1, відповідно до умов якого консультант здійснює на договірній основі консультування клієнта з приводу отримання імміграційної візи від посольства США, а ОСОБА_2 зобов'язується оплатити частинами консультаційні послуги у розмірі 6 000 доларів США у гривні по курсу НБУ на момент сплати.

Зі змісту вказаного договору судами встановлено, що остаточний розрахунок за договором проводиться не пізніше одного року з моменту підписання акту про виконання робіт.

31 березня 2014 року та 18 липня 2014 року сторонами підписано акти про виконання робіт за договором про надання консультаційних послуг, якими

ОСОБА_2 підтвердив отримання послуг від ОСОБА_1 в повному обсязі.

Також суди встановили, що ОСОБА_2 сплатив за вказаним договором 1 000 доларів США, а заборгованість становить 6 000 доларів США, що еквівалентно 156 764,87
грн за курсом НБУ.

Із пункту 6.3 договору № 3103/1 суди встановили, що за несвоєчасну оплату за надані консультаційні послуги, згідно з даним договором "клієнт" сплачує "консультанту" штрафні санкції у вигляді пені в розмірі один процент від загальної суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Судом першої інстанції здійснено розрахунок пені за договором № 3103/1, яка становить 46 784,69 грн та розрахунок 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 2 660,72 грн.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 213 ЦПК України (в редакції чинній на момент ухвалення оскаржуваних рішень) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За змістом статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у встановлений договором строк.

Статтею 611 ЦК України встановлено правові наслідки порушення зобов'язання, за змістом якої у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема неустойка.

За правилами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з частиною 1 статті 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Пунктом 7.2 укладеного між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору визначено, що часом завершення надання консультаційних послуг, згідно даного договору, щодо імміграційного процесу клієнта вважається момент підписання клієнтом та консультантом акту про виконання робіт та отримання клієнтом імміграційної візи, кінцевий термін отримання якої складає до 30 квітня 2014 року.

Враховуючи перелік консультацій-послуг, які надавались ФОП ОСОБА_1 згідно актів виконаних робіт від 31 березня 2014 року і 18 липня 2014 року та обов'язки ФОП ОСОБА_1 за договором, зокрема: надання інформації про чинні закони щодо імміграції та вимоги щодо документів, необхідних для формування імміграційної справи, касаційний суд дійшов висновку про те, що вказані акти про виконання робіт не підтверджують факту виконання умов договору і не дають підстав для задоволення позовних вимог про стягнення коштів за укладеним договором, оскільки зміст договору є загальним та в ньому відсутня конкретизація послуг, які повинні бути надані.

Згідно з пунктом 6.2.5 договору укладеного між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2, у випадку відмови консульством у візі, клієнт звільняється від сплати коштів за основним договором, окрім коштів у розмірі 100 доларів США по курсу НБУ, сплачених попередньо, за обов'язкового пред'явлення консультанту офіційної відмови у видачі візи консульством США протягом 30 календарних днів з моменту такої відмови.

Судами попередніх інстанцій не враховано, що мета для досягнення якої ОСОБА_2 було укладено вказаний договір є отримання імміграційної візи до США, відомості про отримання якої в матеріалах справи відсутні.

При оцінці умов укладених між сторонами договорів, а також поведінки сторін договору суд повинен застосувати положення пункту 6

статті 3 ЦК України, в якому загальною засадою цивільного законодавства визначено справедливість, добросовісність та розумність.

З урахуванням обставин даної справи касаційний суд виходить з того, що у разі недосягнення сторонами мети (отримання візи), для досягнення якої ОСОБА_2 було укладено договір, саме по собі неповідомлення ним ФОП ОСОБА_1 у визначений строк про неотримання візи, не може вказувати на наявність правових підстав для стягнення коштів за таким договором.

Відповідно до статей 10 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Подібні положення містить стаття 81 чинного ЦПК України.

Матеріали справи не містять доказів отримання ОСОБА_2 імміграційної візи до США.

За таких обставин, касаційний суд дійшов висновку про те, що

ФОП ОСОБА_1 не доведено порушення відповідачами умов договору про надання консультаційних послуг, а тому відсутні підстави для задоволення позову про стягнення з відповідачів заборгованості за цим договором, неустойки та трьох процентів річних.

Подібні за змістом висновки про застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 607/14115/17

(провадження № 61-685св17).

Щодо вирішення зустрічного позову

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 215 ЦК України.

За положеннями статей 626 627 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог статей 626 627 628 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Установивши, що оспорювані договори підписані сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову.

Посилання заявника щодо безпідставного незастосування судами 230,

233 ЦК України відхилені касаційним судом, оскільки позивачами за зустрічним позовом не підтверджено належними і допустимими доказами навмисного введення їх оману щодо обставин, які мають істотне значення та вчинення правочину під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах.

Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги не впливають на правильність висновків судів попередніх інстанцій в частині вирішення зустрічного позову та не можуть бути підставою для скасування судових рішень в цій частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що у справі в частині вирішення позову ФОП ОСОБА_1 не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено порушення норм матеріального права, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Судові рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення зустрічного позову ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому у вказаній частині судові рішення відповідно до статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу в цій частині - без задоволення.

Щодо судових витрат

Пунктом 2 частини 2 статті 141 ЦПК України визначено, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в

позові - на позивача.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, враховуючи часткове задоволення касаційної скарги, скасування рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог за первісним позовом та відмову у задоволенні позову в цій частині, із позивача на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір сплачений за подання апеляційної скарги в розмірі 2 268,31грн та судовий збір за подання касаційної скарги у сумі 2 474,52 грн, пропорційно задоволених вимог касаційної скарги.

Враховуючи скасування касаційним судом рішення суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог

ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення суми боргу за невиконання договірних зобов'язань та відмову у задоволенні позову в цій частині, судові рішення судів попередніх інстанцій в частині розподілу судових витрат за первісним позовом також підлягають скасуванню.

Керуючись статтями 400 402 409 410 412 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області

від 06 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 09 березня 2017 року в частині вирішення позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення боргу за невиконання договірних зобов'язань, неустойки та трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов'язання скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області

від 06 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 09 березня 2017 року в частині стягнення судових витрат із ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 скасувати.

В іншій частині рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 06 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 09 березня 2017 року залишити без змін.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 4 742,83 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В.

Шипович