Постанова

Іменем України

11 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 204/1035/18

провадження № 61-3392св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , подану адвокатом Данильченком Михайлом Сергійовичем, на рішення Красногвардійського районного судум. Дніпропетровська від 11 лютого 2021 року у складі судді Самсонової В.В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Городничої В.С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення фактів, що мають юридичне значення, визнання правочинів недійсними, витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на квартиру.

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_4 та її сину ОСОБА_5 на праві спільної часткової власності (по 1/2 частині) належала квартира за адресою: АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.

Після її смерті відкрилася спадщина на її частину спірної квартири, яку прийняв її син ОСОБА_5 як єдиний спадкоємець, оскільки він був зареєстрований та фактично проживав разом зі своєю матір`ю на момент її смерті. Свідоцтво про право на спадщину в нотаріальній конторі він не отримав.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер.

Після його смерті відкрилась спадщина на всю квартиру. Найближчим його родичем та спадкоємцем п`ятої черги є він, як двоюрідний дядько. Будь-яких інших спадкоємців немає.

Після смерті ОСОБА_5 він вчасно не подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини у зв`язку з тим, що є людиною похилого віку (1937 року народження), хворіє на гіпертонію та потребує постійного лікування, зокрема в умовах стаціонару.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 07 серпня 2017 року, яке набрало законної сили 07 листопада 2017 року, йому визначено додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини тривалістю в один місяць.

16 листопада 2017 року, у встановлений судом строк він звернувся до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округуЦарейкіна М. С. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , що підтверджується довідкою від 16 листопада 2017 року.

Постановою від 11 грудня 2017 року йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на квартиру у зв`язку з відсутністю документів, які підтверджують право на спадщину. Усно нотаріус пояснив, що причиною відмови є відсутність документів, що підтверджують спорідненість зі спадкодавцем, а також те, що квартиру у спадщину прийняла дочка ОСОБА_5 - ОСОБА_2 згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 20 липня 2015 року № 998 та здійснила її відчуження.

На час звернення з позовом спірна квартира належить ОСОБА_3 .

ОСОБА_5 є його двоюрідним племінником за материнською лінією. У зв`язку з неточностями в написанні прізвища, ім`я, по-батькові всього ланцюга родичів, які їх пов`язують, довести документально у позасудовому порядку родинні зв`язки є неможливим.

ОСОБА_5 ніколи не мав дітей, а ОСОБА_2 як фізичної особи не існує взагалі.

Під час розгляду цивільної справи № 200/18054/15-ц за його позовом до Дніпропетровської міської ради про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини суд зробив запити до відповідних державних органів, згідно з якими актовий запис про народження ОСОБА_2 відсутній; інформація про присвоєння податкового номера ОСОБА_2 також відсутня; відсутні й актові записи про її одруження з ОСОБА_6 та розірвання шлюбу між ними.

Право власності на спірну квартиру оформлено за підробленими документами шахрайським способом.

Подавши заяву про прийняття спадщини у додатковий строк, встановлений судом, він став власником спадкового майна з часу відкриття спадщини.

ОСОБА_2 не мала права на спадкування, а свідоцтво про право на спадщину за законом від 20 липня 2015 року № 998, видане на її імя, є недійсним.

Просив суд встановити факт, що ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , є його двоюрідним племінником; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 від 20 липня 2015 року, видане на ім`я ОСОБА_2 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Царейкіним М. М., зареєстроване в реєстрі за № 998; витребувати у ОСОБА_3 на його користь спірну квартиру та визнати за ним право власності на цю квартиру.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 11 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 лютого 2022 року, позов задоволено.

Встановлено факт, що ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , є двоюрідним племінником ОСОБА_1 .

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , від 20 липня 2015 року, видане на ім`я ОСОБА_2 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Царейкіним М. М., зареєстроване в реєстрі за № 998.

Витребувано у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дослідивши докази у справі в їх сукупності, вважав можливим встановити факт родинних відносин, а саме те, що ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , є двоюрідним племінником ОСОБА_1 .

Задовольнивши інші позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не мала права на спадкування після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки такої особи взагалі не існує, тому свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , від 20 липня 2015 року, видане на ім`я ОСОБА_2 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Царейкіним М. М., зареєстроване в реєстрі за № 998, підлягає визнанню недійсним.

З огляду на вказане суди вважали за необхідне також витребувати у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 спірну квартиру та визнати за ОСОБА_1 право власності на цю квартиру.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2022 року ОСОБА_3 через адвокат Данильченка М. С. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 11 лютого 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 лютого 2022 року, просила їх скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 175/891/19, від 17 червня 2020 року у справі № 208/3964/16-ц, від 19 травня 2020 року у справі № 175/1941/16-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц.

Суди не вирішили питання про склад осіб, які беруть участь у справі, не врахували висновки Верховного Суду щодо належності особи відповідача у спірній категорії справ.

Належним відповідачем за позовом про встановлення факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, визнання права власності у порядку спадкування, є територіальна громада в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Тобто ОСОБА_3 неналежний відповідач.

Вона добросовісний набувач майна, яке втратила без належної компенсації. Це покладає на неї надмірний індивідуальний тягар.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи. Зупинено дію рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 11 лютого 2021 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 02 лютого 2022 року до закінчення касаційного розгляду справи.

У червні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 жовтня 2023 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставин справи, встановлені судами

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 07 серпня 2017 року у справі № 200/18054/15 встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилася спадщина на 1/2 частину спірної квартири. Спадщину як єдиний спадкоємець прийняв її син ОСОБА_5 , він був зареєстрований та фактично проживав разом зі своєю матір`ю на момент відкриття спадщини. Свідоцтво про право на спадщину в нотаріальній конторі не отримував.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 помер.

Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на всю спірну квартиру. Найближчим родичем померлого та спадкоємцем п`ятої черги є позивач, як двоюрідний дядько, будь-яких інших спадкоємців немає.

Рішенням у справі № 200/18054/15 ОСОБА_1 визначено додатковий строк в один місяць для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Постановою від 11 грудня 2017 року приватний нотаріус Царейкін М. С. відмовив ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 у зв`язку з неподанням документів, необхідних для вчинення нотаріальних дій.

Відповідно до свідоцтва про народження позивача його матір`ю є « ОСОБА_8 », у свідоцтві про смерть, серія НОМЕР_1 , по-батькові зазначено « ОСОБА_8 ».

Згідно з свідоцтвом про народження « ОСОБА_8 » її батьками є « ОСОБА_9 » та « ОСОБА_10 ».

Відповідно до архівної довідки від 20 листопада 2015 року № 01-30/293,294 в архівному фонді Харківської духовної консисторії в метричній книзі Миколаївської церкви с. Руський ОСОБА_11 повіту Полтавської губернії за 1907 рік є запис № 27 про народження ІНФОРМАЦІЯ_4 Феодосії, батьки якої: « ОСОБА_12 крестьянин ОСОБА_13 и законная жена его ОСОБА_14 , оба православные».

Згідно з архівною довідкою від 20 листопада 2015 року № 01-30/293,294 в архівному фонді Бюро записів актів громадянського стану районних відділень Управління НКВС УРСР по Харківській області у книзі реєстрації актів про шлюб по Русько-Орчицькій сільській раді Зачепилівського району Полтавської округи за 1926 рік є запис від 20 лютого 1926 року (реєстраційний номер 29) про шлюб ОСОБА_15 , 1906 року народження та ОСОБА_16 , 1907 року народження.

Від шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_5 народилася дитина «Лобынцова Клавдия» відповідно до архівної довідки від 20 листопада 2015 року № 01-30/293, 294.

03 червня 1977 року « ОСОБА_17 » та « ОСОБА_18 » уклали шлюб, відповідно до якого « ОСОБА_18 » змінила прізвище на « ОСОБА_19 », що підтверджується свідоцтвом про шлюб, серія НОМЕР_2 .

Від шлюбу народилася дитина ОСОБА_5 відповідно до свідоцтва про народження, серія НОМЕР_3 .

Згідно з матеріалами спадкової справи № 34/2015 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 , 20 липня 2015 року до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області звернулася ОСОБА_2 із заявою про прийняття спадщини після смерті свого батька ОСОБА_5

20 липня 2015 року приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Царейкін М. М. видав свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно з яким спадкоємцем майна ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , є його дочка ОСОБА_2

27 липня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_20 укладено договір купівлі-продажу спірної квартири.

04 вересня 2015 року ОСОБА_20 змінила прізвище та ім`я на ОСОБА_3 .

Суд першої інстанції встановив, що згідно з відповіддю Індустріального районного у місті Дніпропетровськ відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області актові записи про реєстрацію шлюбу між ОСОБА_21 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , а також розірвання шлюбу між ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , та ОСОБА_22 не значаться.

Згідно з відповіддю Красногвардійського районного у місті Дніпропетровську відділу державної реєстрації актів цивільного стану від 20 травня 2016 року № 1083/15-25 актовий запис про народження ОСОБА_23 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (свідоцтво про народження, серія НОМЕР_4 , від 24 січня 1983 року), відсутній.

Відповідно до відповіді Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 09 червня 2016 року № 8915/10/04-65-08-01-23 громадянку ОСОБА_24 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , не ідентифіковано серед платників податків Центрального району міста Дніпропетровська.

28 січня 2020 року Дніпровський апеляційний суд розглянув скаргу ОСОБА_2 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 07 серпня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Маєвська М. В., про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду за клопотанням ОСОБА_1 провадження у вказаній справі закрито, оскільки апеляційна скарга подана і підписана ОСОБА_2 , особою, яка не отримувала паспорт.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до частини першої статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

На підставі пункту 1 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.

Юридичні факти - це життєві обставини чи факти, з якими норми права пов`язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.

У справах про встановлення фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів, суд може брати до уваги всі передбачені законом засоби доказування, серед яких показання свідків, що пояснюється відсутністю письмових доказів, які б посвідчували такі факти.

Згідно з частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Оцінивши надані позивачем докази, а саме свідоцтво про народження позивача, архівні довідки, записи актів громадянського стану, показання свідків та рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 07 серпня 2017 року у справі № 200/18054/15, суди встановили, що ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , є двоюрідним племінником ОСОБА_1 .

На підставі встановленого суди дійшли правильного висновку, що у матеріалах справи є достатні, належні та допустимі докази, які підтверджують факт того, що найближчим родичем ОСОБА_5 та спадкоємцем п`ятої черги є ОСОБА_1 , як двоюрідний дядько, інших спадкоємців немає.

Згідно із частиною п`ятою статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Суди встановили, що актовий запис про народження ОСОБА_23 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (свідоцтво про народження, серія НОМЕР_4 , від 24 січня 1983 року) відсутній, громадянку ОСОБА_24 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , не ідентифіковано серед платників податків Центрального району м. Дніпропетровська.

Встановивши, що спірну квартиру у спадщину отримала особа, щодо якої немає відомостей про видачу їй паспорта громадянина України та реєстрацію як платника податків, врахувавши відсутність у спадкодавця дітей, суди дійшли обґрунтованого висновку, що ОСОБА_2 не мала права на спадкування після смерті ОСОБА_5 , оскільки такої особи взагалі не існує, тому свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 видано на ім`я ОСОБА_2 незаконно.

Однак, правильно встановивши, що такої особи не існує, суди помилково розглянули та задовольнили позов у частині вимог, пред`явлених до ОСОБА_2 , з огляду на таке.

Відповідно до статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження. У випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини. У випадках, встановлених законом, здатність мати окремі цивільні права та обов`язки може пов`язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті

Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією України та цим Кодексом. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин (стаття 26 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.

Відповідно до статті 46 ЦПК України здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.

Згідно з частиною першою статті 47 ЦПК України здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.

Відповідно до частини першої статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Системний аналіз вказаних норм права, а також частин першої, другої, четвертої статті 25, частини першої статті 26 ЦК України та частини другої статті 48 ЦПК України, дає підстави для висновку про те, що на момент звернення із позовом до суду відповідач у справі має бути фізичною або юридичною особою, яка існує. В іншому випадку провадження у справі не може бути відкрито, а відкрите - підлягає закриттю, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

Норма статті 255 ЦПК України є імперативною. Тобто за наявності підстав, визначених пунктами 1-8 частини першої статті 255 ЦПК України, незалежно від кількості процесуальних дій, які були вчинені судами та учасниками судового процесу під час розгляду справи, суд зобов`язаний закрити провадження у справі.

Суди попередніх інстанцій у цій справі встановили та відповідно до матеріалів справи ОСОБА_2 є особою, якої не існує, на ім`я такої особи оформлено свідоцтво про право на спадщину, та від імені якої відчужено спірну квартиру.

Отже, ОСОБА_2 не є фізичною чи юридичною особою та не наділена цивільною процесуальною правосуб`єктністю.

Тому суд першої інстанції, встановивши цю обставину, повинен був закрити провадження у справі в частині позовних вимог до ОСОБА_2 , як особи, якої не існує, на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

З урахування викладеного Верховний Суд дійшов до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі в частині розгляду позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Щодо доводів касаційної скарги, що суди не вирішили питання про склад осіб, які беруть участь у справі, не врахували висновків Верховного Суду, на які посилається заявниця як на підставу касаційного оскарження, щодо належності особи відповідача у спірній категорії справ, Верховний Суд виходить з такого.

Верховний Суд може застосувати лише релевантний висновок Верховного Суду, сформульований при вирішенні подібного спору у подібних правовідносинах. Подібність спірних правовідносин у справах можна визначити за допомогою трьох критеріїв. З-поміж них змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а суб`єктний і об`єктний - додатковими. Останні два критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за будь-яким із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказувати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).

У постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 175/891/19, зазначено, що належним відповідачем за вимогою про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем мають бути спадкоємці, які прийняли спадщину, а за відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття - територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

У постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 208/3964/16-ц, провадження № 61-47704св18, викладено висновок, що «згідно з пунктом 2 частини шостої статті 130 ЦПК України, якщо спір не врегульовано суд вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі. Тлумачення статті 33 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позов…..За таких обставин, оскільки ОСОБА_2 не належить до спадкоємців ОСОБА_9, позовні вимоги про встановлення факту спільного проживання, факту прийняття спадщини та визнання права власності в порядку спадкування пред`явлені до неналежного відповідача, та в їх задоволенні потрібно було відмовити, оскільки в цій частині вони заявлені до неналежного відповідача. Натомість у задоволенні позовних вимог про вселення та виселення, як похідних, слід відмовити у зв`язку з тим, що не підлягають задоволенню первісні вимоги (про встановлення факту спільного проживання, факту прийняття спадщини та визнання права власності в порядку спадкування), а тому постанова апеляційного суду підлягає зміні в мотивувальній частині. Проте апеляційний суд зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог». Водночас є посилання на постанову Верховного Суду від 21 лютого 2019 року у справі № 420/2383/16-ц, провадження № 61-15368св18, в якій зазначено, що: «у справах про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем у разі наявності спору, належними відповідачами є спадкоємці, які прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування».

У постанові Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 175/1941/16-ц, провадження № 61-19798св18, сформульовано висновки, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. За таких обставин у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.

У вказних справах існував спір щодо факту прийняття позивачем спадщини, водночас у справі, що переглядається, суди лише під час судового розгляду з урахуванням преюдиційних фактів встановили, що ОСОБА_2 не є спадкоємцем померлого ОСОБА_7 .

Оскільки у справі, яка переглядається, прийняття спадщини не є предметом позову, а основною вимогою ОСОБА_1 є витребування спірної квартири, то належним відповідачем є кінцевий набувач спірного майна.

З огляду на вказане доводи касаційної скарги, що заявниця не є належним відповідачем є безпідставними.

Стосовно доводів касаційної скарги щодо неврахування судом апеляційної інстанції наслідків витребування спірної квартири у кінцевої набувачки, які є надмірним тягарем для заявниці, Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до частин першої, третьої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Позовом про витребування майна (віндикаційним позовом) є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності індивідуально визначеного майна, до особи, яка ним заволоділа, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння.

Для застосування такого речово-правового способу захисту, як витребування майна за правилами статті 388 ЦК України, оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, низки договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18).

На підставі незаконного відчуження спірна квартира вибула з володіння єдиного спадкоємця ОСОБА_5 - ОСОБА_1 поза його волею на підставі договору купівлі-продажу, укладеного особою, якої не існує.

Водночас у справах про витребування майна із чужого незаконного володіння суди повинні оцінювати наявність або відсутність добросовісності у зареєстрованого володільця нерухомого майна (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, провадження № 14-192цс19, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, провадження № 14-436цс19).

Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Оцінюючи у цій справі наявність підстав для втручання у право на мирне володіння майном, Верховний Суд виходить з такого.

Згідно з принципами диспозитивності та змагальності сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами (зокрема, і щодо подання зустрічного позову), несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ними процесуальних дій, а суд не розглядає не ініційовані сторонами питання (пункти 4 і 5 частини третьої статті 2, частини перша - четверта статті 12, частини перша та третя статті 13 ЦПК України). Якщо кінцевий набувач розпорядився процесуальними правами та не заявив зустрічний позов про надання належного відшкодування шкоди у зв`язку з вимогою про витребування майна, це не позбавляє його права заявити цей позов у разі ініціювання повернення майна власнику. Навіть у випадку повернення майна від кінцевого набувача законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до проміжного набувача, у якого він придбав майно, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України.

Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, провадження № 14-473цс18, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, провадження № 14-317цс19.

У постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, провадження № 14-190цс20, Велика Палата Верховного Суду вказала, що «розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо».

Верховний Суд не погоджується з доводами заявниці, що суди встановили, що вона є добросовісним набувачем, оскільки лише посилання судів на статтю 388 ЦК України не є визнанням добросовісності кінцевої набувачки.

ОСОБА_25 придбала спірне майно у ОСОБА_26 на підставі договору купівлі-продажу квартири, укладеного з особою, якої не існує, і яка физічно укласти договір не могла.

Верховний Суд, враховуючи в сукупності обставини, встановлені судами, та поведінку кінцевої набувачки, а саме: квартира належить позивачу як спадкоємцю з часу відкриття спадщини, що також підтверджено рішенням суду у справі № 200/18054/15; квартира вибула з власності поза його волею іншим способом; доказів надмірного фінансового тягаря для останньої набувачки, доказів поліпшення квартири у матеріалах справи немає; протягом тривалого періоду (щонайменше з 2020 року - з часу встановлення судом у справі № 200/18054/15, що такої особи як ОСОБА_2 не існує) завниця не вчинила будь-яких дій для звернення до правоохоронних органів щодо ознак шахрайства, підроблення документів, розшуку та залучення до справи фактичнї особи продавця за договором купівлі-продажу, відсутність встановлених доказів фізичного існування будь-якої іншої особи, яка діяла від імені неіснуючої ОСОБА_2 ; швидкість відчудження квартири (20 липня 2015 року видано свідоцтво про права на спадщину на ім`я ОСОБА_2 , 24 липня 2015 року заявниця без договору перехувала кошти на ім`я ОСОБА_2 , 27 липня 2015 року укладено договір купівлі-продажу квартири); що заявниця одразу після укладення договору змінила ім`я та прізвище у паспорті, дійшов висновку, що рішення судів в частині витребування квартири у кінцевої набувачки є правильними, та не підлягають скасуванню.

Отже, висновки судів попередніх інстанцій у справі, що переглядається, відповідають правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, провадження № 14-190цс20, і витребування квартири в ОСОБА_3 не порушує принцип пропорційності втручання у її право власності та є ефективним способом захисту прав позивача у цій справі, оскільки заявниця не довела надмірний тягар для неї.

З урахуванням доводів касаційноїнемає підстав для скасування судових рішень в частині визнання права власності на квартиру за позивачем.

Верховний Суд зауважує, що як суд касаційної інстанції, він не наділений повноваженнями встановлювати обставини справи, досліджувати докази та надавати їм правову оцінку.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. (частина перша статті 410 ЦПК України).

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваних рішень в частині заявлених позовних вимог до ОСОБА_2 із закриттям провадження у справі в цій частині, в іншій частині - залешення судових рішень без змін.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за наслідками касаційного розгляду по суті вирішення спору судові рішення залишено без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Відповідно до статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2022 року зупинено дію рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 11 лютого 2021 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 02 лютого 2022 року до закінчення касаційного розгляду справи, згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України вказані рішення підлягають поновленню в нескасованій частині.

Керуючись статтями 400 410 414 416 419 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , подану адвокатом Данильченком Михайлом Сергійовичем, задовольнити частково.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 11 лютого 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 лютого 2022 року в частині заявлених позовних вимог до ОСОБА_2 скасувати, провадження у справі в цій частині закрити.

В іншій частині рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 11 лютого 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 лютого 2022 року залишити без змін.

Поновити дію рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 11 лютого 2021 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 02 лютого 2022 рокув нескасованій частині.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко