Постанова

Іменем України

11 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 158/2404/13-ц

провадження № 61-21466св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 10 серпня 2015 року у складі головуючого-судді Костюкевича О. К. та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 02 березня 2017 року у складі колегії суддів: Карпук О. К., Матвійчук Л. В., Бовчалюк З. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова Частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі з 27 серпня 1988 року, який було розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 грудня 2002 року. Однак надалі вони продовжували проживати однією сім'єю до вересня 2009 року, після чого припинили спільне проживання. Свідоцтво про розірвання шлюбу вона отримала 25 серпня 2009 року. За час перебування у шлюбі ними було придбано два автомобілі: марки "ВАЗ 2105 ", 1982 року випуску та марки "ВАЗ 2107", 1998 року випуску, а також 06 березня 2001 року була придбана земельна ділянка площею 0,0888 га, яка розташована на території масиву "Муравище" Ківерцівського району Волинської області, на якій знаходиться незавершений будівництвом садовий будинок. Крім того, позивач вважає, що поділу також підлягають грошові вклади на рахунках в банках, а саме: 103 000 грн у ПАТ КБ "Приватбанк", 8 467,52 грн, 1
010,34 грн, 2 154,53 грн у ПАТ "Кредитпромбанк", 3 521,09 доларів США у ПАТ "Укрінбанк". Добровільної згоди щодо поділу майна між ними досягнуто.

Позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить виділити їй у власність земельну ділянку площею 0,0888 га, що розташована на території масиву "Муравище" Ківерцівського району Волинської області з незавершеним будівництвом садовим будинком, а відповідачу ОСОБА_2 виділити у власність побутову техніку та інші речі (предмети побутового вжитку) згідно наведеного переліку, автомобілі марки "ВАЗ 2105 ", 1982 року випуску, та "ВАЗ-2107", 1998 року випуску та грошові заощадження.

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 24 грудня 2014 року позов ОСОБА_1 в частині вимог про виділення у власність ОСОБА_2 побутової техніки та інших речей (предметів побутового вжитку) згідно наведеного переліку за заявою позивача залишено без розгляду.

Справа розглядалася судами неодноразово

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 10 серпня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Виділено у власність ОСОБА_1 Ѕ частину земельної ділянки площею 0,0888 га, яка розташована на території масиву "Муравище" Ківерцівського району Волинської області. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості Ѕ частини автомобіля ВАЗ-2107,1998 року випуску, у розмірі 7 215 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки спірна земельна ділянка була придбана в період шлюбу, тому вона є об'єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу між сторонами в рівних частках. При цьому, відмовляючи у поділі незавершеного будівництвом садового будинку, який розташований на зазначеній земельній ділянці, місцевий суд виходив із того, що право власності на нього як на об'єкт незавершеного будівництва не зареєстровано у встановленому законом порядку, а новостворене нерухоме майно стає об'єктом цивільних правовідносин з моменту завершення його будівництва, прийняття до експлуатації або державної реєстрації права власності на нього. Відмовляючи в позові в частині поділу спірних автомобілів, зазначив, що ОСОБА_2 під час перебування сторін у шлюбі у 1999 році відчужив автомобіль ВАЗ-2105 і кошти від реалізації цього автомобіля були використанні в інтересах сім'ї на придбання іншого автомобіля "ВАЗ-2107", який 06 вересня 2011 року під час розгляду справи був відчужений, тому вважав необхідним сягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію Ѕ частини його вартості. Також визнав недоведеними позовні вимоги щодо стягнення на користь позивача компенсації грошових коштів, які знаходяться на рахунках у банківських установах, зазначивши про те, кошти на рахунках відповідача на момент розірвання шлюбу були відсутні.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 02 березня 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відхилено, рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 10 серпня 2015 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами при поділі майна подружжя безпідставно врахована вартість автомобіля ВАЗ-2107,1998 року випуску, відображена в довідці-рахунку, оскільки зазначений документ не підтверджує ринкову вартість зазначеного автомобіля та необґрунтовано не взяли до уваги висновок автотоварознавця від 15 липня 2011 року в якому зазначена ринкова вартість спірного автомобіля. Судами необґрунтовано до поділу майна не включено автомобіль марки ВАЗ-2105, державний номерний знак НОМЕР_1, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження відчуження зазначеного автомобіля, а довіреність не є таким документом. Крім того, відмовляючи у поділі незавершеного будівництвом садового будинку, судами попередніх інстанцій не враховано вимоги діючого законодавства, яким передбачено, що у випадку, якщо один із подружжя не погодився на грошову компенсацію, а інший не вносив кошти на депозитний рахунок суду, то за таких умов, суд визначає ідеальні частки подружжя в майні без його реального поділу і залишає майно у спільній частковій власності. Також, відмовляючи в позові про поділ грошових коштів, які розміщені на депозитних рахунках на ім'я відповідача у ПАТ "Укрінкомбанк ", суди посилалися на листи ПАТ "Укрінкомбанк" хоча єдиним документом, який підтверджує наявність коштів на рахунку клієнта є виписка з банківського рахунку.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

14 травня 2018 року справу № 158/2404/13-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя передано до Верховного Суду.

Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 27 серпня 1988 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 грудня 2002 року розірвано.

25 серпня 2009 року відділом реєстрації актів цивільного стану Луцького міського управління юстиції Волинської області зареєстровано розірвання шлюбу.

За час шлюбу 06 березня 2001 року на ім'я відповідача була придбана земельна ділянка, площею 0,0888 га для ведення садівництва, розташована на території масиву "Муравище" Ківерцівського району Волинської області.

07 вересня 2006 року на зазначену земельну ділянку видано державний акт на право власності.

На земельній ділянці знаходиться незавершений будівництвом садовий будинок, який не введений в експлуатацію та право власності на нього не зареєстровано у встановленому законом порядку.

Також суди встановили, що ОСОБА_2 за час шлюбу у 1999 році відчужив автомобіль ВАЗ-2105, який 23 березня 1999 року було знято з реєстраційного обліку для реалізації, а кошти витрачені на придбання автомобіля марки ВАЗ-2107,1998 року випуску.

Автомобіль марки ВАЗ-2107,1998 року випуску було придбано ОСОБА_2 на підставі біржової угоди від 03 квітня 2004 року, який відчужено останнім 06 вересня 2011 року. Вартість вказаного автомобіля на момент продажу становила 14 430 грн.

Кошти на рахунках ОСОБА_2 на момент розірвання шлюбу відсутні, банківський рахунок у ПАТ "Кредитпромбанк" відкритий на ім'я ОСОБА_2 для зарахування та виплати пенсії, у ПАТ КБ "ПриватБанк" для зарахування зарплати.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 1 розділу VII "Прикінцевих положень" Сімейного кодексу України (далі - СК України), зазначений кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності Цивільним кодексом, тобто з 1 січня 2004 р. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції), норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 1 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набуття ним чинності.

Відповідно до статті 13 КпШС України права і обов'язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану. Час виникнення прав і обов'язків подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах реєстрації актів громадянського стану.

У статті 44 КпШС України вказано, що шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану.

Отже до спірних правовідносин підлягають застосуванню як норми Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі - КпШС України) так і норми СК України.

Частиною першою статті 22 КпШС України передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Аналогічні положення закріплені у статті 60 СК України, згідно з якою майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що спірна земельна ділянка придбана ОСОБА_2 в період шлюбу, тому вона є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу між сторонами в рівних частках.

Що стосується поділу незавершеного будівництвом садового будинку то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

За змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина 2 статті 372 Цивільного кодексу України).

Згідно із частинами 1 та 2 статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Частинами 4 , 5 статті 71 СК України передбачено, що присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним Кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Відповідно до частини 2 статті 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, тому такий об'єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

За позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок суд має право здійснити поділ об'єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

Правовий аналіз наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що об'єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.

Судами встановлено, що наявні у матеріалах справи висновки будівельно-технічних експертиз не містять інформації щодо можливості визначення окремих частин у незавершеному будівництві, а від проведення експертизи на предмет визначення вартості та переліку будівельних матеріалів, використаних у процесі будівництва, призначеної за ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 19 вересня 2016 року позивач відмовилась.

Звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_1 просила виділити їй у власність об'єкт незавершеного будівництва, тобто її вимоги зводяться до припинення права на це майно іншого подружжя, який є співвласником. При цьому відповідач заперечує право позивача на новостворене майно та відмовляється від отримання грошової компенсації за належну йому частку, а ОСОБА_1, в свою чергу не внесла на депозитний рахунок суду грошову компенсацію за належну відповідачу частку у незавершеному будівництві.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами позивачем не надано належних та допустимих доказів про те, що частки в об'єкті незавершеного будівництва є рівними, враховуючи те, що шлюб розірвано у 2009 році, а коефіцієнт готовності незавершеного будівництва згідно висновку від 05 червня 2012 року становила 77,2 %, а згідно висновку від 30 квітня 2015 року - 98 %.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій, врахувавши обставини справи та дослідивши наявні матеріалах справи докази, обґрунтовано виходили із того, що об'єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток, однак позивач таких вимог не заявляла, а захист прав співвласника у зазначений спосіб можливий у судовому порядку лише у разі пред'явлення такого позову.

Що стосується поділу автомобіля марки ВАЗ-2107,1998 року випуску, то вказаний автомобіль був відчужений ОСОБА_2 06 вересня 2011 року за 14 430 грн, що підтверджується довідкою-рахунком, а тому суди попередніх інстанцій правильно стягнули з ОСОБА_2 на користь позивача грошову компенсацію за половину вартості зазначеного автомобіля.

Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що суди безпідставно не взяли до уваги висновок експерта, який визначає ринкову вартість автомобіля марки ВАЗ-2107, так як довідка-рахунок не може бути належним доказом, є безпідставними, оскільки у наданому позивачем висновку міститься орієнтовна вартість технічно справного автомобіля аналогічної моделі, в той час як зазначений автомобіль, відповідно до наданих відповідачем доказів, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди отримав механічні пошкодження, у зв'язку з чим і був проданий за зазначеною у довідці-рахунку ціною.

Що стосується відмови у задоволенні позову про поділ автомобіля марки ВАЗ-2105, державний реєстраційний знак НОМЕР_1, то колегія суддів також погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, оскільки зазначений автомобіль відчужений у період шлюбу 23 березня 1999 року, так як був знятий з реєстраційного обліку та переданий за час шлюбу в управління третіх осіб на підставі довіреності.

Доводи заявника про те, що довіреність не свідчить про відчуження автомобіля є необґрунтованими, оскільки місцезнаходження вказаного автомобіля невідоме та позивачем не доведена наявність зазначеного автомобіля у відповідача, а також те, що він розпорядився ним на власний розсуд.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині поділу грошових коштів, які знаходяться на депозитних рахунках відповідача, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що на час розірвання шлюбу - 25 серпня 2009 року грошових вкладів на рахунках відповідача не було, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, унаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, тому не заслуговують на увагу, оскільки всім обставинам, які викладені у позовній заяві суди надали належну оцінку. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 10 серпня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 02 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко