Постанова

Іменем України

04 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 654/4307/19

провадження № 61-19210св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,

третя особа - служба у справах дітей та соціальної роботи з сім'ями, дітьми та молоддю виконавчого комітету Голопристанської міської ради Херсонської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 05 серпня 2020 року у складі судді Сіянка В. М. та постанову Херсонського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року

у складі колегії суддів:Вейтас І. В., Кузнєцової О. А., Радченка С. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом

до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей та соціальної роботи з сім'ями, дітьми та молоддю виконавчого комітету Голопристанської міської ради Херсонської області, про відібрання малолітньої дитини та передачу дитини батькові.

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 перебував у шлюбі

з ОСОБА_3, вони мають сина ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_1, який за усною домовленістю проживав з матір'ю - ОСОБА_3 та її батьками. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла. У добровільному порядку ОСОБА_2, яка є матір'ю ОСОБА_3 та бабою ОСОБА_4, не повертає йому малолітнього сина.

Позивач просив відібрати малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у відповідача та передати дитину йому як батьку

за місцем його проживання.

У січні 2020 року ОСОБА_2 звернулась із зустрічним позовом

до ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітньої дитини та призначення опікуна.

Свої вимоги мотивувала тим, що в найкращих інтересах дитини продовжувати проживати з нею. Дитина має особливості розвитку (інвалідність), потребує додаткової уваги, а його батько не зможе задовольнити потреби дитини. Рішенням суду ОСОБА_1 зобов'язано сплачувати аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання сина. Відповідач за зустрічним позовом ухилявся від сплати аліментів, у зв'язку

із чим утворилась заборгованість за аліментами. Крім того, після того,

як дізнався про невиліковну хворобу сина, ОСОБА_1 наполягав

на тому, щоб віддати дитину до дитячого будинку. Після того, як він вигнав дружину з дитиною, він жодного разу не спілкувався з сином, не брав участі у виховані дитини. Вважає, що онук має проживати з нею.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області

від 05 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Херсонського апеляційного судувід 25 листопада 2020 року, первісний позов задоволено.

Ухвалено відібрати малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у ОСОБА_2 за місцем його фактичного перебування та передати батьку ОСОБА_1.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що сімейним законодавством встановлено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання малолітніх дітей та на те, щоб вони проживали з ними. Суд не встановив обставин, які

б свідчили про те, що проживання дитини з батьком суперечитиме

її інтересам. Водночас суд встановив, що ОСОБА_1 спроможний забезпечити належні умови для фізичного, духовного, соціального розвитку та матеріального забезпечення малолітнього ОСОБА_4.

Крім того, прив'язаність дитини до діда і баби не є підставою для відмови позивачу у праві виховувати свою дитину у своїй сім'ї. Та обставина,

що дитина не знайома із членами сім'ї позивача, і зміна місця проживання може негативно вплинути на її стан, є лише припущенням.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У грудні 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила оскаржувані судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким

в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити та задовольнити її позов.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди, дійшовши висновку,

що ОСОБА_1 спроможний забезпечити належні умови для фізичного, духовного, соціального розвитку та матеріального забезпечення малолітнього сина, залишили поза увагою те, що ОСОБА_1 не надав суду доказів того, що працює і здатний самостійно утримувати дитину,

що суперечить вимогам статті 161 Сімейного кодексу України (далі -

СК України), відповідно до якої суд не може передати дитину для проживання тому із батьків, хто не має самостійного доходу. Вилучення дитини із звичайного та безпечного середовища сім'ї, до якої вона звикла, матиме ознаки психічного насилля, оскільки між дитиною та позивачем

за первісним позовом відсутні стосунки батька та дитини, які б у достатній мірі забезпечували їх спільному проживанню. Такі зміни складуть додаткове психічне навантаження, що не є у найкращих інтересах дитини. Суди залишили поза увагою висновок психолога закладу дошкільної освіти № 3 "Берегиня" ОСОБА_6 і пояснення представника органу опіки

та піклування ОСОБА_7, яка за освітою також є психологом, про негативні наслідки насильного виривання дитини із звичного оточення.

Суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 394/94/16-ц,

від 02 жовтня 2019 року у справі № 431/5643/16-ц, від 19 вересня 2018 року у справі № 486/709/16-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 182/2037/17.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву

на касаційну скаргудо касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 654/4307/19, витребувано її з Голопристанського районного суду Херсонської області.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року справу № 654/4307/19 призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

З 04 липня 2014 року до 03 квітня 2017 року ОСОБА_1 перебував

у шлюбі з ОСОБА_3. У подружжя

ІНФОРМАЦІЯ_3 народився син ОСОБА_4, який після розірвання шлюбу залишився проживати з матір'ю.

Згідно з медичною картою амбулаторного хворого ОСОБА_4 має діагноз "трисомія хромосоми 21".

На час розгляду справи ОСОБА_4 є малолітньою дитиною.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла.

Малолітній ОСОБА_4 залишився проживати і на час розгляду справи проживає із бабою ОСОБА_2 у м. Гола Пристань Херсонської області.

Відповідно до актів обстеження умов проживання, як за місцем проживання ОСОБА_1, так і за місцем проживання ОСОБА_2, умови проживання є належними, є всі необхідні умови для проживання

та виховання малолітнього ОСОБА_4

ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем, згідно з податковою декларацією платника єдиного податку фізичної особи-підприємця загальна сума доходу за 2019 рік становила 30 000,00 грн, за місцем роботи

та проживання характеризується позитивно.

ОСОБА_1 офіційно не працює.

Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області

від 19 червня 2018 року у справі № 654/3931/16-ц із ОСОБА_1

на користь ОСОБА_3 на утримання малолітнього сина

ОСОБА_4 стягнуто аліменти у розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи з 02 травня 2018 року

і до досягнення дитиною повноліття, а також стягнуто додаткові витрати

на лікування та спеціальне харчування дитини у розмірі 1 000,00 грн щомісяця до досягнення дитиною повноліття.

Станом на червень 2019 року за ОСОБА_1 рахується заборгованість зі сплати аліментів на утримання ОСОБА_4 з грудня 2016 року до червня 2019 року в розмірі 22 680,88 грн та заборгованість

зі сплати додаткових витрат на лікування ОСОБА_4 з грудня

2016 року до червня 2019 року у розмірі 23 300,25 грн.

Згідно з характеристикою, що видана виконавчим комітетом Голопристанської міської ради 20 листопада 2020 року, ОСОБА_1

за період проживанняна території м. Гола Пристань зарекомендував себе позитивно.

Спиртними напоями не зловживає, громадський порядок

не порушує. Скарг і нарікань на його поведінку до міськвиконкому

не надходило. У сусідів користується авторитетом.

Орган опіки та піклування виконавчого комітету Голопристанської міської ради 28 лютого 2020 року надав висновок про визначення місця проживання дитини, згідно з яким визнано доцільним проживання малолітнього ОСОБА_4 разом із його бабою ОСОБА_2

за місцем її проживання. Висновок обґрунтований тим, що малолітній ОСОБА_4 проживає з бабою ОСОБА_2, яка його повністю утримує, займається вихованням та піклується про його здоров'я. ОСОБА_1 з померлою дружиною ОСОБА_3 та сином ОСОБА_4 не спілкувався і має заборгованість за аліментами.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин 1 , 2 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства

є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права

у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується

з підстав, передбачених частинами 1 , 3 статті 411 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини 1 статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо вирішення позовних вимог про відібрання малолітньої дитини від баби та передачу дитини батькові, визначення місця проживання дитини

Відповідно до статті 163 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними. Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду. Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам.

Таким чином, закон закріплює переважне право батьків на проживання разом з малолітньою дитиною. Таке переважне право полягає в тому,

що таке суб'єктивне право надає його носієві можливість пріоритетно перед іншими особами набути інше або здійснити існуюче суб'єктивне сімейне право. Внаслідок цього переважне право на проживання разом з дитиною (а) спрямовано на набуття (відновлення) немайнового права на сім'ю,

(б) виникає разом із певним суб'єктивним правом та перебуває в пасивному стані до настання юридичних фактів передбачених в законі, (в) реалізується, як правило, за участю іншого суб'єкта, внаслідок чого носій переважного права може набути суб'єктивне право, (г)захищається шляхом переведення або відновлення прав та обов'язків, набутих третьої особою всупереч перевагам, які має суб'єкт переважного права, на нього. Законом прямо допускається, що батькам може бути відмовлено в реалізації переважного права, якщо це буде суперечити інтересам дитини.

Оскільки СК України не визначає зміст категорії "інтереси дитини",

то розкрити зміст цього поняття можна через підхід, що застосовує Європейський суд з прав людини.

Так, при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: 1) у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо не придатною або явно неблагополучною; 2) у найкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному середовищі, що не є неблагополучним (пункти 78,100 рішення ЄСПЛ

у справі "Mamchur v. Ukraine" від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09).

Такий алгоритм має бути врахований при вирішенні питання про відібрання дитини з огляду на норми частини 3 статті 163 СК України, у тому числі у спорі між батьком дитини та бабою, в якої дитина проживала довгий час, оскільки взаємини між дідом/бабою та онуками, які спільно проживають тривалий час, підпадають під дію статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Вирішення питання про відібрання дитини у відповідача (баби малолітнього онука),

як і вирішення питання про неможливість відібрання дитини на користь позивача (батька дитини) становить втручання у право кожної із сторін

у справі на повагу до їх сімейного життя.

Втручання у право на повагу до сімейного життя не є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно (а) здійснено згідно із законом, (б) відповідає одній

чи кільком законним цілям, що визначені пунктом 2 статті 8 Конвенції,

(в) є необхідними у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей.

На питання, чи передбачене втручання у право сторін законом, закон (стаття 163 СК України) відповідає ствердно, оскільки закріплює переважне право батьків на проживання разом з малолітньою дитиною, але закон допускає, що батькам може бути відмовлено в цьому, якщо це буде суперечити інтересам дитини.

На питання, чи відповідає втручання у право однієї із сторін цілям, про яке йдеться в пункті 2 статті 8 Конвенції, суд знаходить, що таке втручання спрямоване на захист прав і свобод дитини і відповідно вона має законну мету у значенні пункту 2 статті 8 Конвенції.

Визначаючи, чи був захід із втручання у право однієї із сторін необхідним

у демократичному суспільстві, суд, беручи до уваги справу в цілому, має розглядати підстави, наведені для виправдання застосування заходу,

на предмет їх відповідності та обґрунтованості відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції.

Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме ретельної оцінки низки факторів, і залежно від обставин справи вони можуть відрізнятися.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини дитина наділяється правом на те, щоб її найкращі інтереси оцінювалися і бралися до уваги як першочергове міркування при прийнятті відносно неї будь-яких дій або рішень як у державній, так і у приватній сфері. Найкраще забезпечення інтересів дитини - це право, принцип і правила процедури, які засновані на оцінці усіх елементів, що відображають інтереси дитини

у конкретних обставинах. При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини з метою прийняття рішення про застосування тієї чи іншої конкретної міри належить діяти в наступному порядку: 1) з урахуванням конкретних обставин справи слід визначити, в чому полягають відповідні елементи оцінки найкращих інтересів, наповнити їх конкретним змістом

і визначити значимість кожного з них у співвідношенні з іншими; 2) з цією метою необхідно слідувати правилам, що забезпечують юридичні гарантії

та належну реалізацію цього права.

При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню наступні базові елементи: (а) погляди дитини,

(б) індивідуальність дитини, (в) збереження сімейного оточення

і підтримання відносин, (г) піклування, захист і безпека дитини, (ґ) вразливе положення, (д) право дитини на здоров'я, (е) право дитини на освіту.

Возз'єднання дитини з біологічним батьком є важливим позитивним обов'язком держави, і право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя. Право батька

на проживання з його малолітньою дитиною має бути захищене,

й у правовідносинах, що складаються між батьком і дитиною, бабою

і дитиною, він має переважне право на проживання з дитиною.

Як встановили суди попередніх інстанцій, і позивач, і відповідач мають позитивні характеристики, належні умови для проживання дитини, баба має дохід від здійснення підприємницької діяльності, а відомостей про постійний дохід батька матеріали справи не містять. Проте визначальним

у цих правовідносинах є те, що негайне відібрання дитини може негативно позначитися на самій дитині, а тому необхідне вжиття попередніх

та поступових заходів. Такі ускладнення пов'язані з тим, що хвора

з народження малолітня дитина протягом тривалого часу (з моменту народження (ІНФОРМАЦІЯ_3) та після смерті матері (ІНФОРМАЦІЯ_2) весь час проживала і на момент розгляду справи проживає

у баби, яка займається її вихованням, піклуванням, підтриманням здоров'я та матеріальним забезпеченням. Фактично сім'єю для дитини з моменту

її народження були мати і баба, а після смерті матері - баба.

На необхідності залишити малолітню дитину з бабою наголосив і орган опіки та піклування виконавчого комітету Голопристанської міської ради

у своєму висновку про визначення місця проживання дитини від 28 лютого 2020 року. Висновок обґрунтований тим, що малолітній ОСОБА_4 проживає з бабою ОСОБА_2, яка його повністю утримує, займається вихованням та піклується про його здоров'я, оскільки згідно

з медичною картою амбулаторного хворого ОСОБА_4 має діагноз "трисомія хромосоми 21" і така генетична хромосомна аномалія

не лікується, хоч і не є хворобою. Така генетична аномалія спричиняє необхідність постійного стороннього піклування про таку людину, постійного контролю стану здоров'я та медико-психологічний супровід. ОСОБА_1 з померлою дружиною ОСОБА_3 та сином ОСОБА_4 не спілкувався.

Беручи за основу у вирішенні цього спору принцип найкращих інтересів дитини, Верховний Суд звертає увагу на те, що негайне відібрання малолітньої хворої від народження дитини не буде сприяти забезпеченню спокійного та стійкого середовища для неї, стане емоційним стресом,

не буде враховано і її поглядів, що у сукупності охоплює складові елементи вказаного принципу. Проживання малолітнього разом з бабою і дідом становить для нього звичну стабільну сімейну середу з народження.

Таким чином, Верховний Суд, розуміючи складність ситуації і перебуваючи на позиції про необхідність забезпечення умов для спільного проживання батька разом зі своєю дитиною, вирішує спір на користь відмови

у негайному відібранні дитини, покладаючи на компетентні органи держави в контексті виконання позитивних обов'язків держави зобов'язання забезпечити систему послідовних кроків у напрямку возз'єднання батька

з дитиною, щоб запобігти негативному впливу на дитину.

З урахуванням пропорційності втручання у право позивача на повагу

до його сімейного життя, яке гарантоване статтею 8 Конвенції, та норм частини 3 статті 163 СК України допускаються випадки відмови батьку у негайному відібранні дитини, що є необхідним у цій ситуації.

В інтересах дитини в ситуації, що склалася у цій справі, доцільно спочатку вжити відповідних підготовчих заходів, спрямованих на адаптацію дитини та батька до відновлення стосунків, а також підготовки для проживання дитини разом із батьком, після чого протягом перехідного періоду потрібно вирішити питання про безпосереднє проживання дитини з батьком.

Подібний підхід був застосований у рішенні ЄСПЛ у справі "N.TS. and other v.

Georgia" від 02 лютого 2016 року (заява № 71776/12).

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суди не надали належної оцінки відповідності інтересам дитини таких обставин, як погляди дитини, індивідуальність дитини, збереження сімейного оточення і підтримання відносин, піклування, захист і безпека дитини, вразливий стан та необхідність постійного догляду, право дитини

на здоров'я, ставлення батька до виконання своїх батьківських обов'язків протягом всього життя дитини, піклування батька про дитину, особисту прихильність дитини до батька, відносини між дитиною і батьком, тривалий строк проживання дитини з бабою, ставлення самої дитини до батька, психологічний стан дитини у разі повернення до батька, з яким дитини

не проживала від народження, встановлення перехідного періоду, бажання співпрацювати заінтересованих осіб. Враховуючи чутливість правовідносин, в яких існує спір, вказані обставини підлягають оцінці, а висновки - мотивуванню.

Суди не надали належної оцінки висновку практичного психолога закладу дошкільної освіти № 3 "Берегиня" Голопристанської міської ради Херсонської області від 12 лютого 2012 року згідно з яким у дитини

є емоційна близькість із бабою, у зв'язку із втратою мами біля ОСОБА_4 постійно знаходяться баба і дід. Дитина постійно потребує спілкування із бабою. ОСОБА_4 вибірково ставиться до дітей, тому зміна умов проживання та зміна сім'ї може призвести до пригніченого стану, дитина може замкнутись у собі. Тому забезпечення спілкування та виховання дитини з рідними людьми, які регулярно знаходяться поруч, баба ОСОБА_2, буде найкраще впливати

на розвиток дитини, а особливо на її психічне здоров'я.

Вирішуючи цей спір, суди здебільшого виходили із прав та інтересів батька дитини (які дійсно підлягають врахуванню і за загальним правилом

є пріоритетними порівняно з правами та інтересами інших родичів), однак не надали оцінки всім обставинам справи у сукупності в частині забезпечення найкращих інтересів малолітньої дитини.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що з урахуванням статей 151, 163 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на виховання малолітніх дітей та на те, щоб вони проживали з батьками.

Крім того суди дійшли висновку,

що ОСОБА_1 спроможний забезпечити належні умови для фізичного, духовного, соціального розвитку та матеріально забезпечувати малолітнього сина.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага повинна приділятись якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини,

є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини,

а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.

Установивши, що малолітній ОСОБА_4 після розлучення батьків проживав разом з матір'ю, бабою і дідом, після смерті матері з жовтня

2019 року до цього часу проживає із бабою, яка постійно протягом тривалого часу піклувалась про нього, суди зробили помилковий висновок про передання дитини батькові, оскільки у даному випадку найкращим інтересам дитини буде відповідати залишення її у середовищі, в якому вона тривалий час проживала разом з бабою та дідом, враховуючи особливості психічного розвитку дитини, стану її здоров'я, а також її інтерес

та прихильність до баби. При цьому відмова у задоволенні позовних вимог про визначення місця проживання дитини з батьком не позбавляє його права брати участь у вихованні дитини, підтримувати з ними регулярні стосунки, піклуватися про стан його здоров'я, а також фізичний

та моральний стан.

Щодо зустрічних позовних вимог про встановлення опіки

Згідно зі статтею 55 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) опіка

та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб,

а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.

Відповідно до статті 64 ЦК України опікуном або піклувальником не може бути фізична особа: яка позбавлена батьківських прав, якщо ці права

не були поновлені; поведінка та інтереси якої суперечать інтересам фізичної особи, яка потребує опіки або піклування.

Згідно зі статтею 243 СК України опіка, піклування встановлюється над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років,

а піклування - над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Опіка, піклування над дитиною встановлюється органом опіки

та піклування, а також судом у випадках, передбачених ЦК України.

Статтею 1 Закону України "Про охорону дитинства" визначено, що дитина-сирота - це дитина, в якої померли чи загинули батьки, діти, позбавлені батьківського піклування - діти, які залишилися без піклування батьків

у зв'язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання

в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами Національної поліції, пов'язаним з відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки, а також діти, розлучені із сім'єю, підкинуті діти, діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовились батьки, діти, батьки яких не виконують своїх батьківських обов'язків з причин, які неможливо з'ясувати у зв'язку з перебуванням батьків на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, та безпритульні діти.

Таке саме визначення дітей, позбавлених батьківського піклування,

та дитини-сироти міститься в частині 1 статті 1 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування".

Відповідно до статті 244 ЦК України опікуном, піклувальником дитини може бути за її згодою повнолітня дієздатна особа. При призначенні дитині опікуна або піклувальника органом опіки та піклування враховуються особисті якості особи, її здатність до виховання дитини, ставлення до неї,

а також бажання самої дитини.

Згідно із частиною 4 статті 167 СК України, якщо дитина не може бути передана другому з батьків, переважне право перед іншими особами

на передання їм дитини мають, за їхньою заявою, баба та дід, повнолітні брати та сестри, інші родичі дитини, мачуха, вітчим.

Отже, оскільки ОСОБА_4 не є дитиною-сиротою чи дитиною, позбавленою батьківського піклування, тому стосовно нього неможливо встановити опіку баби.

Зазначений висновок узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 25 вересня 2019 року у справі № 639/3648/18 (провадження № 61-12043св19). З огляду на зазначене колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2

до ОСОБА_1 про призначення її опікуном малолітньої дитини ОСОБА_4.

Разом з тим, з наведених вище причин та необхідності забезпечення правової визначеності колегія суддів Верховного Суду приходить

до висновку про необхідність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 разом з бабою ОСОБА_2 за місцем

її проживання та задоволення зустрічних позовних вимог у цій частині.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Отже, касаційна скарга підлягає задоволенню частково, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1

до ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей та соціальної роботи з сім'ями, дітьми та молоддю виконавчого комітету Голопристанської міської ради Херсонської області, про відібрання дитини та часткове задоволення зустрічного позову ОСОБА_2

до ОСОБА_1, третя особа - Служба у справах дітей та соціальної роботи з сім'ями, дітьми та молоддю виконавчого комітету Голопристанської міської ради Херсонської області, про визначення місця проживання дитини та встановлення опікунства.

Керуючись статтями 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Голопристанського районного суду Херсонської області

від 05 серпня 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду

від 25 листопада2020 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - служба у справах дітей та соціальної роботи

з сім'ями, дітьми та молоддю виконавчого комітету Голопристанської міської ради Херсонської області, про відібрання дитини відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - служба у справах дітей та соціальної роботи

з сім'ями, дітьми та молоддю виконавчого комітету Голопристанської міської ради Херсонської області, про визначення місця проживання дитини та встановлення опікунства задовольнити частково.

Визначити місце проживання ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, з ОСОБА_2 за місцем

її проживання: АДРЕСА_1.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - Служба у справах дітей

та соціальної роботи з сім'ями, дітьми та молоддю виконавчого комітету Голопристанської міської ради Херсонської області, про призначення опікуна відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

В. С. Жданова

А. Ю. Зайцев

В. М. Коротун