Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.03.2020 року у справі №296/5460/17

Постанова

Іменем України

11 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 296/5460/17

провадження № 61-801св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, яка діє в свої інтересах та в інтересах ОСОБА_4,

треті особи: управління державного архітектурно-будівельного контролю Житомирської міської ради, управління культури Житомирської обласної державної адміністрації, об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Доманевський", орган опіки і піклування виконавчого комітету Житомирської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 16 квітня 2019 року в складі судді: Драча Ю. І., та постанову Житомирського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року в складі колегії суддів: Галацевич О. М., Борисюка Р. М., Микитюк О. Ю.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_4 в особі законного представника ОСОБА_3 про зобов'язання знести самочинне будівництво.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 12 квітня 2014 року є власником квартири АДРЕСА_1. ОСОБА_4, що є власником квартири АДРЕСА_3 у даному будинку, самочинно (без належного дозволу та з істотними порушеннями будівельних норм) збудував на прибудинковій території капітальну прибудову до своєї квартири, захопивши частину земельної ділянки та пошкодивши каналізаційну систему будинку. Внаслідок пошкодження каналізації усе літо 2016 року під'їзд і дворова територія були залиті нечистотами та позивачем вживались заходи по очищенню подвір'я. Крім того, позивач не може користуватись погребом, який внаслідок пошкодження каналізації залитий нечистотами. Окрім цього, будинок відноситься до пам'яток архітектури, а відповідач, зруйнувавши частину стіни та спорудивши без відповідного дозволу добудову, протиправно спотворив його зовнішній вигляд. Такими діями відповідача, порушуються її права, у зв'язку із чим вона звернулась до суду з позовом.

Протокольною ухвалою від 28 серпня 2017 року до участі у справі залучено орган опіки і піклування, як третю особу, та як співвідповідачів: ОСОБА_3, ОСОБА_2

ОСОБА_1 просила:

знести самочинну добудову до квартири АДРЕСА_3 з приведенням колектору та земельної ділянки у придатний для використання стан.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 16 квітня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до положень норм статей 16, 386, 391 ЦК України, власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право, в тому числі шляхом знесення будівлі у разі порушення прав власника і неможливості усунення цих порушень іншим способом. Таким чином, за позовом громадянина рішення про знесення самочинного будівництва може бути ухвалено на підставі статті 391 ЦК України в разі доведеності ним відповідно до вимог статті 12 ЦПК України факту створення йому перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном при неможливості усунення цих перешкод в інший спосіб. Відповідач з моменту отримання квартири у власність у 2016 році не здійснював прибудову до квартири, яка належить йому на праві приватної власності та знаходиться за адресою: АДРЕСА_4, оскільки станом на дату купівлі квартири прибудова до вказаної квартири вже існувала. Позивачем не надано належних допустимих доказів порушення її прав, а обраний спосіб захисту з вимогою знесення самочинного будівництва, не є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право, в тому числі шляхом знесення будівлі у разі порушення прав власника і неможливості усунення цих порушень іншим способом. Таким чином, за позовом громадянина рішення про знесення самочинного будівництва може бути ухвалено в разі доведеності ним факту створення йому перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном при неможливості усунення цих перешкод в інший спосіб. Оскільки таких доказів позивачем не надано, тому суд вважав, що позов задоволення не підлягає.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 16 квітня 2019 року без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив із того, що за позовом громадянина рішення про знесення самочинного будівництва може бути ухвалено в разі доведеності ним факту створення йому перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном. Оскільки таких доказів позивачем не надано, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову. Такий висновок суду є правильним, відповідає встановленим судом обставинам справи та нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Апеляційний суд вказав, що посилання ОСОБА_1 у апеляційній скарзі на порушення її прав відповідачем шляхом пошкодження каналізаційної системи, що в свою чергу перешкоджає їй у здійсненні права користування своїм майном, не підтверджені належними і допустимими доказами. Мешканцями будинку АДРЕСА_4 в період з 01 січня 2013 року по 06 вересня 2017 року надавалася лише одна заявка від 06 квітня 2016 року про засмічення зовнішньої каналізаційної мережі. За рахунок КП "Житомирводоканал" виконані роботи щодо чистки колодязя, промивки трубопроводів зовнішньої каналізаційної мережі. Причинами засмічення і замулення зовнішньої каналізаційної мережі у відповіді КП "Житомирводоканал" вказано неналежне використання мешканцями цього будинку внутрішньо будинкових сантехнічних вузлів: скидання побутового сміття, залишків невикористаних продуктів харчування (а. с. 88,93 т. 1). Посилання ОСОБА_1 на ту обставину, що самовільною прибудовою зайнято земельну ділянку, яка є прибудинковою територією, без доведення дійсного порушення її прав, як власника квартири АДРЕСА_1, не можуть бути підставою для задоволення позову. В суді апеляційної інстанції представник позивача підтвердила, що квартира її довірителя не межує з квартирою відповідача і до попередніх власників з приводу знесення спірної прибудови позивач не зверталася.

Аргументи учасників справи

У січні 2020 року ОСОБА_1 подала засобами поштового зв'язку касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову. При цьому, посилалася на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач звернулася в суд за захистом своїх прав та законних інтересів співвласника багатоквартирного будинку АДРЕСА_5. З урахуванням віднесення багатоквартирного будинку до пам'ятки місцевого значення судам необхідно було встановити наявний інтерес ОСОБА_1 по виконанню вимог Закону України "Про охорону культурної спадщини". Позивач як співвласник багатоквартирного будинку має право, а як співвласник пам'ятки місцевого значення зобов'язана вживати заходів до збереження останнього, недопущення руйнації та пошкодження. ОСОБА_1 не є органом державної влади та органом місцевого самоврядування, для яких є обов'язковим дотримання вказаних вимог щодо винесення попередження або припису. Для звернення фізичної особи із таким позовом є достатнім встановлення факту порушення її прав або інтересів.

Встановивши, що спірна прибудова до квартири АДРЕСА_3 здійснена із втручанням у несуче-огороджувальні конструкції будинку, які є спільною сумісною власністю співвласників багатоквартирного будинку, призвела до пошкодження пам'ятки, зміни її матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби тощо, перекриття доступу до технічного обладнання будинку, без доступу до якого експлуатація житлового будинку є неповноцінною, проведення самочинної прибудови без згоди співвласників, органу місцевого самоврядування (власника земельної ділянки) та органу охорони культурної спадщини, а також те, що на ОСОБА_1, як співвласника пам'ятки, покладено обов'язок приведення її до належного стану, суди повинні були задовольнити позовні вимоги.

У березні 2020 року ОСОБА_4 в особі законного представника ОСОБА_3 подано відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін. Відзив мотивований безпідставністю та необґрунтованістю доводів касаційної скарги. Вказує, що звертаючись з позовом, позивачка вказувала, що самочинне будівництво порушує її права, оскільки воно призвело до неналежного функціонування каналізаційної мережі через що, зі слів позивача усе літо 2016 року каналізація не пропускала стічні води у зв'язку з чим під'їзд і дворова територія була залита нечистотами. Висновком судової будівельно-технічної експертизи спростовується твердження позивачки, що самочинне будівництво порушує її право, оскільки відсутній висновок експерта, що фундамент перекриває якийсь колектор або його частину, що є в наявності перешкоди з документальним підтвердженням в обслуговуванні колектора водовідведення. Колектор, який відображений на схемі водоканалу, за весь час його існування не зазнав змін або зазнав змін і ці зміни зумовлені встановленням прибудови. Матеріали справи не містять інших доказів на підтвердження факту порушення права позивачки, на яке вона посилалася, внаслідок наявності прибудови до квартири АДРЕСА_3. За таких обставин позивач не довела факту порушення її прав самочинною забудовою, хоча захисту в судовому порядку з підстав, передбачених статтею 376 ЦК України, підлягає тільки дійсно порушене право.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

У пункті 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що ОСОБА_1, на підставі договору купівлі-продажу від 12 квітня 2014 року, є власником квартири АДРЕСА_1.

ОСОБА_4 в особі законного представника ОСОБА_3 з 15 листопада 2016 року є власником квартири АДРЕСА_3.

Багатоквартирний будинок за адресою: АДРЕСА_4 відноситься до пам'ятки культурної спадщини, охоронний № 8, назва "Особняк" та включений до переліку пам'яток архітектури Житомирської області місцевого значення відповідно до Розпорядження голови обласної державної адміністрації від 04 березня 1996 року № 151.

Відповідно до висновків за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 06 серпня 2018 року № 797/08.18 будівництво прибудови до приміщень квартири АДРЕСА_3 здійснене без оформлення прав на земельну ділянку, за відсутності проекту погодженого з місцевим органом містобудування та архітектури, за відсутності будівельного паспорту та технічних умов, документів, які підтверджували б прийняття досліджуваної прибудови в експлуатацію.

Апеляційний суд встановив, що мешканцями будинку АДРЕСА_4 в період з 01 січня 2013 року по 06 вересня 2017 року надавалася лише одна заявка від 06 квітня 2016 року про засмічення зовнішньої каналізаційної мережі. За рахунок КП "Житомирводоканал" виконані роботи щодо чистки колодязя, промивки трубопроводів зовнішньої каналізаційної мережі. Причинами засмічення і замулення зовнішньої каналізаційної мережі у відповіді КП "Житомирводоканал" вказано неналежне використання мешканцями цього будинку внутрішньо будинкових сантехнічних вузлів: скидання побутового сміття, залишків невикористаних продуктів харчування. В суді апеляційної інстанції представник позивача підтвердила, що квартира її довірителя не межує з квартирою відповідача і до попередніх власників з приводу знесення спірної прибудови позивач не зверталася

У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У частині 7 статті 376 ЦК України передбачено, що у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

У постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1721цс16 зроблено висновок, що "право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості мають органи державної влади, органи місцевого самоврядування і інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю. У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду мають такі особи за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власник (користувач) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (стаття 391 ЦК України)".

У постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-137цс14 зроблено висновок, що "правом звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і, залежно від встановленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що об'єкт нерухомості збудований ОСОБА_1 на земельній ділянці, що не була відведена у встановленому порядку для цієї мети.

Разом із тим, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог особи, яка не є власником земельної ділянки, на якій зведено об'єкт нерухомості, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, не встановив, яким чином порушуються права зазначеної особи, хоча для правильного застосування статей 376, 386, 391 ЦК України встановлення цього факту є обов'язковим".

Суди встановили, що позивачем не надано належних допустимих доказів порушення її прав.

Згідно частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 1 статті 81 ЦПК України.

За таких обставин, суди обґрунтовано відмовили в задоволенні позову.

Згідно частини 2 статті 410 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржені рішення залишити без змін, а тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 та 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 401,409,416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 16 квітня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков