Постанова

Іменем України

31 травня 2018 року

м. Київ

справа № 750/9213/16-ц

провадження № 61-9212св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., ХоптиС. Ф.,

учасники справи:

позивач - Чернігівський міський центр зайнятості,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова, у складі судді Рахманкулової І. П., від 26 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області, у складі колегії суддів: Кузюри Л. В., Онищенко О. І., Харечко Л. К., від 01 грудня 2016 року,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2016 року Чернігівський міський центр зайнятості звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 про стягнення збитків.

Позовна заява мотивована тим, що під час розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" встановлено, що відповідач, перебуваючи на обліку у Чернігівському міському центрі зайнятості як безробітна не повідомила, що є діючим адвокатом, який здійснює адвокатську діяльність на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 615, виданого Чернігівською обласною кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури 16 березня 2012 року. У зв'язку із цим, в період з 03 лютого 2014 року по 31 жовтня 2014 року відповідач незаконно отримала матеріальне забезпечення у сумі 24 110,53 грн. Добровільно повернути отримані кошти відповідач відмовилася.

Із урахуванням зазначеного, Чернігівський міський центр зайнятості просив позов задовольнити, стягнути завдані відповідачем збитки у сумі 24 110,53 грн.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 жовтня 2016 року позовні вимоги Чернігівського міського центру зайнятості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Чернігівського міського центру зайнятості 24 110,53 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на момент реєстрації у Чернігівському міському центрі зайнятості, отримання статусу безробітної та допомоги по безробіттю, ОСОБА_4 мала діюче свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та являлась самозайнятою особою, а тому не мала права отримувати матеріальне забезпечення відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 01 грудня 2016 року рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 жовтня 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права. При вирішенні справи суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Зокрема, апеляційний суд зазначив, що отримана відповідачем грошова допомога по безробіттю була призначена відповідачу на підставі недостовірних відомостей, а тому судом першої інстанції правомірно стягнуто з відповідача незаконно отриману допомогу по безробіттю у розмірі 24 110,53 грн.

20 грудня 2016 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області грудня 2016 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач була взята на облік як самозайнята особа, що здійснює незалежну професійну діяльність, 24 листопада 2014 року, а отже, набула статусу самозайнятої особи у розумінні чинного законодавства лише 24 листопада 2014 року. Позивачем не надано належних доказів отримання відповідачем доходів та утримання податків за період отримання нею допомоги по безробіттю з 03 лютого 2014 року по 31 жовтня 2014 року, а отже, відповідач вважає, що вона не мала статусу самозайнятої особи у вказаний період.

Крім того, право користуватися соціальними послугами відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" відповідач набула ще під час роботи в КЕП "Чернігівська ТЕЦ" ТОВ
фірми "ТехНова", сплачуючи страхові внески.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі.

У січні 2017 року Чернігівський міський центр зайнятості подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, які мотивовано тим, що оскаржені рішення ухвалені у відповідності до вимог чинного законодавства України, враховуючи усі фактичні обставини справи. Судами попередніх інстанцій у повному обсязі з'ясовано обставини справи, що мають значення для її правильного вирішення, а доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій. Адвокатська діяльність є професійною діяльністю відповідно до Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", а тому відповідач не може вважатися незайнятою особою з часу отримання нею свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, а отже і мати право на отримання допомоги по безробіттю.

Статтею 383 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - ЦПК України), що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до пункту 4 Перехідних положень ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що на підставі поданої заяви від 29 жовтня 2013 року ОСОБА_4 була зареєстрована у Чернігівському міському центрі зайнятості як така, що потребує працевлаштування (а. с. 7-8).

29 жовтня 2013 року Чернігівським міським центром зайнятості відповідачу надано статус безробітної та призначено допомогу по безробіттю (а. с. 10).

За період з 03 лютого 2014 року по 31 жовтня 2014 року відповідачу була виплачена допомога по безробіттю у сумі 24 110,53 грн, що підтверджується довідкою № 06/100 від 13 січня 2015 року (а. с. 20).

24 листопада 2014 року відповідач взята на облік як страхувальник - "Особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність" (а. с. 11-15).

Згідно інформації, наданої Радою адвокатів Чернігівської області у листі від 29 грудня 2014 року, ОСОБА_4 є діючим адвокатом, яка здійснює адвокатську діяльність на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 615, виданого Чернігівською обласною кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури 16 березня 2012 року (а. с. 18).

Згідно акту № 1 від 05 січня 2015 року розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та Закону України "Про зайнятість населення" працівниками Чернігівського міського центру зайнятості було встановлено, що ОСОБА_4 є діючим адвокатом та здійснює адвокатську діяльність на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 615, виданого Чернігівською обласною кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури 16 березня 2012 року (а. с. 19).

Відповідно до частини 3 статті 44 Закону України "Про зайнятість населення" відповідальність за достовірність поданих до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, даних та документів, на підставі яких приймається рішення щодо реєстрації безробітного та призначення матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, покладається на зареєстрованого безробітного.

Відповідно до частини 2 статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.

Пунктом 1 частин 1 статті 43 Закону України "Про зайнятість населення" визначено, що статусу безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про зайнятість населення" до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, що навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах та поєднують навчання з роботою.

Згідно пункту 14.1.226 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою-підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Пунктом 1 частини 1 статті 31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачена можливість зупинення права на заняття адвокатською діяльністю у разі подання адвокатом відповідної заяви.

Пунктом 8 частини першої статті 31 "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачено, що виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі, зокрема, призначення виплати на підставі документів, що містять неправдиві відомості.

Відповідно до частини 3 статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, із урахуванням вказаних норм матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про те, що адвокатська діяльність є незалежною професійною діяльністю відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а тому відповідач не може вважатися незайнятою особою з часу отримання нею свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, незалежно від часу взяття її на облік органами Державної фіскальної служби України.

Згідно даних Єдиного реєстру адвокатів України, витяг з якого наявний у матеріалах справи, 16 березня 2012 року Чернігівською обласною кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури відповідачу було видано свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю. Інформація про реєстрацію зупинення або припинення вказаної діяльності у зазначеному реєстрі відсутня (а. с. 16). Протилежного відповідачем належними доказами не доведено.

Враховуючи викладене, відповідач не скористалася своїм правом і не зупиняла дію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю при реєстрації та у період перебування на обліку як безробітна, а тому, не мала права на отримання статусу безробітної і призначення виплати допомоги по безробіттю.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій. Судами правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, зроблені обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 212 ЦПК України, у редакції чинній на момент розгляду справи).

Доводи касаційної скарги та зміст оскаржених судових рішень не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської областівід 01 грудня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Синельников О. В. Білоконь С. Ф. Хопта