Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.01.2020 року у справі №681/226/19

Постанова

Іменем України

24 березня 2021 року

м. Київ

справа № 681/226/19

провадження № 61-22981св19

ВерховнийСуд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 04 червня 2019 року у складі судді Горгулько Н. А. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 19 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Купельського А. В., Янчук Т. О., Ярмолюка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 15 квітня 2006 року підписав з банком договір б/н, згідно з яким отримав кредит у розмірі 3 400,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом.

Позичальник умови кредитного договору належним чином не виконував, грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, процентами, а також іншими витратами відповідно до умов договору не надав, внаслідок чого утворилась заборгованість за кредитним договором, яка станом на 14 січня 2019 року становить 14 654,27
грн, з яких: 2 181,11 грн - за тілом кредиту; 7 004,63 грн - за процентами за користування кредитом; 4 294,52 грн - за пенею; 500,00 грн - штраф (фіксована частина), 674,01 грн - штраф (процентна складова).

Позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 14 654,27 грн та судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 04 червня 2019 рокупозов задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором б/н від 15 квітня 2006 року, у розмірі 13
480,26 грн, з яких: 2 181,11 грн - за тілом кредиту; 7 004,63 грн - за процентами за користування кредитом; 4 294,52 грн - за пенею. В іншій частині позову відмовлено. Компенсовано з Державного бюджету України АТ КБ "ПриватБанк" 1 767,13 грн судового збору.

Задовольнивши позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не повернув наданий йому кредит, у зв'язку з чим порушив умови кредитного договору та повинен сплатити тіло кредиту, заборгованість за процентами за користування кредитом. При порушенні позичальником будь-якого зобов'язання відповідно до пунктів 2.1.1.12.6.2., 2.1.1.12.8.1. Умов та Правил надання банківських послуг (далі - Умови та Правила) (сплата кредиту, процентів, винагороди за надання фінансового інструменту та винагороди за проведення додаткового моніторингу) банк має право нарахувати, а позичальник зобов'язується сплатити банку пеню.

Відмовивши в частині стягнення штрафів, суд першої інстанції з посиланням на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15, виходив з того, що відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно - правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором вказує на недотримання статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 19 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 04 червня 2019 року в частині стягнення пені скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції правильно стянув заборгованість за тілом кредиту та процентами, оскільки у заяві позичальника ОСОБА_1 від 15 квітня 2006 року зазначено про сплату процентної ставки за використання кредитних коштів.

Відмовивши в частині стягнення пені, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у матеріалах справи немає підтвердження, що Умови та Правила, які надав позивач, розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки (пені). Роздруківка із сайту позивача не є належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що не спростовано позивачем під час розгляду справи.

У заяві - анкеті позичальника ОСОБА_1 від 15 квітня 2006 року не зазначено про сплату пені в разі порушення строків повернення коштів

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 04 червня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 19 листопада 2019 року, просив скасувати оскаржувані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушеннями норм процесуального права.

Суди неповно з'ясували обставини, що мають значення для справи, не дослідили обставин, що мають значення для справи, допустили невідповідність висновків, викладених у рішеннях обставинам справи.

Суди залишили поза увагою, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження розміру заборгованості, а надані розрахунки не завірені належним чином.

Позивач не надав тарифи, на які посилається в позовній заяві, оригінал заяви, крім того, заява не є підтвердженням укладення між сторонами кредитного договору.

Суди не звернули увагу, що у заяві від 15 квітня 2006 року відсутня інформація щодо відкриття клієнту карткового рахунку, номер якого має бути вписаний у відповідне поле заяви, який залишився пустим. У заяві вказаний номер кредитної картки, але відсутній підпис позичальника про отриманння ним саме такої картки.

Суди не надали оцінки тому, що у заяві зазначений розмір кредитного ліміту у розмірі 3 000,00 грн, проте позивач у позовній заяві вказав 3 400,00 грн, на який проведено розрахунки.

Суди не звернули увагу, що позивач надав два розрахунки заборгованості, проте форма, їх зміст не відповідають вимогам закону, оскільки неможливо встановити дійсну суму заборгованості.

Належним доказом, який би підтвердив заборгованість відповідача, є виписка з рахунку боржника із зазначенням детального розрахунку розміру заборгованості.

Суди не взяли до уваги, що банк протиправно змінив розмір процентної ставки, зазначеної в заяві, без згоди позичальника.

Суди безпідставно не застосували позовну давність, оскільки повернення коштів пердбачено в заяві шляхом сплати щомісячних платежів, а позичальник порушив умови договору в липні 2006 року, тому банку стало відомо про порушення його прав з липня 2006 року, проте до суду банк звернувся лише в лютому 2019 року.

Аргументи інших учасників справи

Відзив АТ КБ "ПриватБанк" на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржувані судові рішення в частині задоволених вимог є законними, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суди дослідили усі обставини справи, надали правову оцінку доказам у справі.

Обгрунтованим є висновок судів щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентів.

Відповідач заперечував щодо підписання Умов та Правил, проте підписання заяви не заперечував.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд першої інстанції встановив, що 15 квітня 2006 року ОСОБА_1 підписав з банком заяву-договір б/н, згідно з яким отримав кредит у розмірі 3 400,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами, які викладені на банківському сайті www. privatbank. ua, становить договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.

Позичальник умови кредитного договору належним чином не виконував, грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, процентами, а також іншими витратами відповідно до умов договору не надав, внаслідок чого утворилась заборгованість за кредитним договором, яка станом на 14 січня 2019 року становить 14 654,27
грн, з яких: 2 181,11 грн - за тілом кредиту; 7 004,63 грн - за процентами за користування кредитом; 4 294,52 грн - за пенею; 500,00 грн - штраф (фіксована частина), 674,01 грн - штраф (процентна складова).

Суд апеляційної інстанції встановив, що у заяві позичальника ОСОБА_1 від 15 квітня 2006 року зазначено про сплату процентної ставки за використання кредитних коштів, необхідність сплати пені в разі порушення строків повернення коштів не зазначено.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Вказана справа є малозначною (пункт 2 частини 6 статті 19 ЦПК України).

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги та оскаржувані судові рішення, дійшов висновку, що вони підлягають касаційному оскарженню з підстав визначених підпунктом "а" пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги), з огляду на формування єдиної правозастосовчої практики.

Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law34~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law35~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law36~ (08 лютого 2020 року).

Касаційну скаргу у цій справі подано у грудні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law37~.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин 1 , 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина 1 статті 1055 ЦК України).

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог частина 1 статті 1055 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Згідно з статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 1 статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до частиною 1 статті 1050 ЦК України.

Відповідно до частини 2 статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Встановивши, що 15 квітня 2006 року між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір б/н, згідно з яким ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 3 400,00
грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою процентів за користування кредитом, заява разом з Умовами та Правилами, які викладені на банківському сайті www. privatbank. ua, складає договір про надання банківських послуг, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не повернув наданий йому кредит, порушив умови кредитного договору, отже, повинен сплатити тіло кредиту, заборгованість за процентами за користування кредитом та пеню. Відмовивши в частині стягнення штрафів, суд першої інстанції, виходив з того, що одночасне застосування штрафу і пені за порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором вказує на недотримання статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені, виходив з того, що стягнення пені не передбачено в заяві на отримання кредиту, а Умови та Правила, на які посилається позивач, відповідач не підписував.

Верховний Суд не може погодитися з висновками судів, з огляду на таке.

Звертаючись до суду з позовом, банк зазначив, що на підставі заяви про приєднання до Умов та Правил, яка підписана сторонами, й Умов та Правил, які погоджені з відповідачем, між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 15 квітня 2006 року укладено кредитний договір б/н у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.

На підтвердження заявлених позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" надало заяву, яка підписана сторонами; розрахунок заборгованості за кредитним договором; витяг з Умов та Правил.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що наявні у матеріалах справи Умови та Правила, які передбачали сплату пені, комісій, не містять підпису ОСОБА_1, отже, позивач не довів, що відповідач, підписуючи анкету - заяву, погодився на приєднання до Умов та Правил, ознайомившись з ними. Позивач не надав належних і допустимих доказів, що відповідач розумів саме ці Умови та Правила, погодився з ними, тому не можна вважати Умови та Правила складовою частиною укладеного між сторонами договору.

Верховний Суд зазначає, що заява позичальника від 15 квітня 2006 року не містить визначеного розміру неустойки (пені, штрафів), отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.

Такі висновки суду апеляційної інстанції відповідають правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.

Проте суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, погодившись з рішенням суду першої інстанції в іншій частині.

Верховний Суд виходить з того, що відповідно до кредитного договору від 15 квітня 2006 року, підписаного сторонами, порядок погашення заборгованості визначено щомісячними платежами, що відповідач не заперечував.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Якщо умовами договору встановлено окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а тому й початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

У разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18.

Верховний Суд виходить з того, що між сторонами кредитного договору від 15 квітня 2006 року у вигляді заяви, підписаної сторонами, встановлено, що строк дії кредиту відповідає строку дії картки, а порядок погашення заборгованості визначено щомісячними платежами, що відповідачем не заперечувалося. Cтрок дії картки визначено Умовами та Правилами, які не є складовою договору.

Водночас в заяві, яка підписана ОСОБА_1, зазначено, що банк надав позичальнику кредит у сумі 3 000,00 грн, зі сплатою 3% в місяць із розрахунку 360 днів в році, порядок погашення заборгованості здійснюється щомісячними платежами в розмірі 7 % від суми заборгованості, погашення заборгованості може здійснюватися як шляхом внесення клієнтом коштів на карту так і списанням банком коштів з дебетової картки.

Повернення кредиту та сплату відсотків відповідач мав здійснювати щомісячними платежами в розмірі 7 % від суми заборгованості (щомісячний платіж) упродовж строку кредитування, визначеного Умовами та Правилами, які, як встановив суд апеляційної інстанції, не є складовою договору.

Водночас Верховний Суд виходить із погодженого сторонами порядку виконання зобов'язання.

Згідно з розрахунком заборгованості, який розрахований та наданий позивачем станом на 31 травня 2015 року, відповідач періодично сплачував заборгованість за кредитом, останній платіж ОСОБА_1 здійснив у травні 2015 року.

Розрахунок заборгованості, який розрахований та наданий позивачем станом на 14 січня 2019 року, Верховний Суд не бере до уваги, оскільки він не містить відомостей про сплату позичальником заборгованості.

Верховний Суд виходить з того, що згідно із заявою (умовами договору) відповідач мав виконувати зобов'язання, зокрема, з повернення кредиту та зі сплати процентів щомісяця, перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу.

Щодо платежів, які здійснені позичальником з квітня 2006 року до травня 2015 року, зокрема, останній платіж ОСОБА_1 здійснив у травні 2015 року, що вказує про неналежне виконання ним зобов'язань за кредитним договором, то позивач міг дізнатися про своє порушене право з моменту кожного чергового щомісячного платежу. Проте банк звернувся до суду у лютому 2019 року, тобто після спливу позовної давності.

Отже, позивач пропустив позовну давність для звернення до суду про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту та процентами, про застосування якої заявив відповідач, тому рішення в цій частині підлягають скасуванню з ухваленням нового про відмову в позові.

Клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії рішенняПолонського районного суду Хмельницької області від 04 червня 2019 року суд касаційної інстанції відхилив, з огляду на відсутність обґрунтованих підстав, за яких суд касаційної інстанції може зупинити дію оскаржуваного рішення (стаття 436 ЦПК України).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частинами 1 -3 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною 6 статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" (у редакції на час подання касаційної скарги) за подання касаційної скарги на рішення суду справляється судовий збір в розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.

При подачі касаційної скарги ОСОБА_1 повинен був сплатити 3 842,00 грн, проте звільнений від сплати судового збору, оскільки є людиною з інвалідністю 2 групи, тому з АТ КБ "ПриватБанк" підлягає стягненню в дохід держави судовий збір в розмірі 3 842,00 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 04 червня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 19 листопада 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У позові Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" в дохід держави судовий збір у розмірі 3 842 (три тисячі вісімсот сорок дві) грн 00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко