Постанова

Іменем України

11 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 520/10385/16-ц

провадження № 61-11801св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М., Штелик С.П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Регіональний сервісний центр МВС в Одеській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області на рішення Апеляційного суду Одеської області від 16 березня 2017 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Дрішлюка А. І., Сєвєрової Є. С.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У серпні 2016 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Регіонального сервісного центру МВС (далі - РСЦ МВС в Одеській області) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 16 грудня 2015 року його призначено на посаду водія автотранспортних засобів сектору технічного забезпечення та господарської діяльності РСЦ МВС в Одеській області, а 25 липня 2016 року незаконно та безпідставно звільнено із займаної посади.

ОСОБА_4 стверджував, що його звільнили з роботи за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України в зв'язку зі скороченням чисельності штату на підставі наказу Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України) від 01 грудня 2016 року № 350 «Про затвердження штатів апарату та сервісних центрів МВС» та попередження про звільнення від 20 травня 2016 року. Однак його не ознайомили із зазначеним наказом МВС України та, порушуючи статтю 49-2 КЗпП України, не запропонували іншої посади.

При цьому позивач зазначав, що у зв'язку з незаконним звільненням відповідач має виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також розрахував відповідну суму, що підлягає стягненню.

На підставі викладеного позивач, після уточнення в грудні 2016 року позовних вимог, просив суд поновити його на посаді водія автотранспортних засобів сектору технічного забезпечення та господарської діяльності РСЦ МВС в Одеській області та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 39 562,60 грн.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_4 звільнено із займаної посади з дотриманням вимог трудового законодавства, у тому числі положень статті 49-2 КЗпП України.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 16 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким поновлено ОСОБА_4 на посаді водія автотранспортних засобів РСЦ МВС в Одеській області; стягнуто з РСЦ МВС в Одеській області на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 52 692,58 грн, а також вирішено питання судового збору.

Ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив з того, що при звільнені позивача з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України відповідачем порушено вимоги частини 3 статті 49-2 КЗпП України (не запропоновано наявні на підприємстві вакансії, в тому числі аналогічну посаду, яка передбачена новим штатним розписом), що, в свою чергу, є підставою для поновлення працівника на роботі.

Крім того, в рішенні обґрунтовано необхідність стягнення з РСЦ МВС в Одеській області на користь ОСОБА_4 середнього заробітку за час вимушеного прогулу та обчислено його розмір.

18 квітня 2017 року РСЦ МВС в Одеській області подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що на підставі наказу МВС України від 01 грудня 2016 року № 350 «Про затвердження штатів апарату та сервісних центрів МВС» відбулися зміни в структурі РСЦ МВС в Одеській області, зокрема, структурний підрозділ, в якому працював позивач, - сектор технічного забезпечення та господарської діяльності, був скорочений, а замість нього був створений сектор контролю за експлуатацією автотранспорту та господарської діяльності. У зв'язку з цим ОСОБА_4 повідомлено про заплановане звільнення і про підстави цього звільнення, незгоди з чим він не висловлював, будь-яких претензій не заявляв як в момент попередження, так і в момент звільнення.

Водночас відповідач стверджував, що оскаржуваним рішенням порушується право на працю іншої особи - ОСОБА_5, якого було прийнято на посаду водія автотранспортних засобів після введення в штат новоствореного сектору контролю за експлуатацією автотранспорту та господарської діяльності.

Також у касаційній скарзі зазначено, що ОСОБА_6, працюючи водієм у РСЦ МВС в Одеській області, вчинив адміністративне правопорушення, передбачене статтею 126 КУпАП (керування транспортним засобом особою, яка не має при собі відповідних документів на право керування таким транспортним засобом).

Крім того, РСЦ МВС в Одеській області зазначав і про те, що апеляційний суд, роблячи висновки про відсутність згоди виборного органу на звільнення позивача, не виконав вимоги статті 43 КЗпП України, згідно з якою, якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) у наданні згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті.

Відповідач стверджував, що оскільки відсутні підстави для поновлення ОСОБА_6 на роботі, не підлягають задоволенню похідні позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

01 березня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

За змістом частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Встановлено, що наказом РСЦ МВС в Одеській області від 16 грудня 2015 року №10 о/с ОСОБА_4 призначено на посаду водія автотранспортних засобів сектору технічного забезпечення та господарської діяльності.

Наказом МВС України від 01 травня 2016 року № 350 серед іншого затверджено штат апаратів сервісних центрів МВС, що додається до наказу. Визнано таким, що втратив чинність штат апаратів сервісних центрів МВС, затверджених наказом МВС від 07 листопада 2015 року № 1391.

Згідно з новим штатом РСЦ МВС в Одеській області підрозділ, в якому позивач обіймав посаду, сектор технічного забезпечення та господарської діяльності був скорочений, а замість нього створений сектор контролю за експлуатацією автотранспорту та господарської діяльності, в структурі якого передбачена посада водія.

20 травня 2016 року ОСОБА_4 попереджено про майбутнє звільнення 20 липня 2016 року у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про державну службу» та на підставі наказу МВС від 01 травня 2016 року № 350 «Про затвердження штатів апарату та сервісних центрів МВС».

Наказом РСЦ МВС в Одеській області від 22 липня 2016 року № 67 о/с ОСОБА_4 звільнено з посади водія автотранспортних засобів сектору технічного забезпечення та господарської діяльності РСЦ МВС в Одеській області за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України (через скорочення штату) на підставі наказу МВС України від 01 травня 2016 року №350 «Про затвердження штатів апарату та сервісних центрів МВС» та попередження про звільнення з посади від 20 травня 2016 року.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Статтею 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

У висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17, зазначено, що однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.

У висновку, викладеному в постанові Верховного суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, зазначено, що оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та про що свідчать матеріали справи, посада водія, яку обіймав до звільнення ОСОБА_4, була єдиною за своєю спеціалізацією та відносилася до посад цивільного персоналу. Після затвердження нового штату РСЦ МВС України в Одеській області посада водія залишилася на підприємстві єдиною і, як і раніше, відноситься до посад цивільного персоналу. При цьому права та обов'язки водія, визначені посадовою інструкцією, з якою був ознайомлений позивач, та посадовою інструкцією водія, яка була затверджена новим штатом, суттєво не відрізняються.

Розглядаючи спір по суті, апеляційний суд, з урахуванням зазначених норм КЗпП України, висновків, викладених у згаданій постанові Верховного Суду України, та зазначених обставин справи, дійшов правильного висновку про звільнення ОСОБА_4 з порушенням вимог статі 49-2 КЗпП України, оскільки відповідач не виконав обов'язку ознайомити працівника, який звільняється, з усіма вакансіями на підприємстві, зокрема, не повідомив, що єдина посада водія, яку він обіймав, передбачена і в новому штатному розписі підприємства.

Отже, висновки суду апеляційної інстанції про задоволення позову відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність рішення не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд не бере до уваги доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд, порушуючи статтю 43 КЗпП України, не зупинив провадження по справі та не запитав згоди виборного органу первинної профспілкової організації на звільнення позивача, оскільки ОСОБА_4 в позовній заяві не посилався на відсутність згоди виборного органу первинної профспілкової організації на його звільнення як на підставу поновлення на роботі.

Європейський суд з прав людини вказав, що частина перша статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, Європейський суд з прав людини, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Одеській області від 16 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

С. Ю. Мартєв

І. М.Фаловська

С. П. Штелик