Постанова

Іменем України

11 березня 2019 року

м. Київ

справа № 369/4364/16-ц

провадження № 61-11165св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, яка подана представником ОСОБА_5, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 вересня 2017 року у складі судді Пінкевич Н. С. та постанову Апеляційного суду Київської області від 28 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Савченка С. І., Таргоній Д. О.

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, в якому з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просила встановити факт проживання її та ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з 1975 року по ІНФОРМАЦІЯ_1; визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1; надати їй, як спадкоємцю за законом четвертої черги, право на спадкування після смерті ОСОБА_7 разом із спадкоємцем за законом першої черги ОСОБА_6; визнати за нею право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 зазначала, що з 1975 року вона та ОСОБА_7 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, були пов'язані спільним побутом, допомагали одне одному у придбанні ліків, вона забезпечувала харчуванням та доглядом ОСОБА_7, який мав ряд захворювань. Вказувала, що вони разом почали проживали у квартирі АДРЕСА_1, площею 20 кв. м, яка належала ОСОБА_7 на праві власності. За час спільного проживання вона та ОСОБА_7 спільною працею та за спільні кошти добудували вказаний будинок та зробили ремонт, внаслідок чого його площа значно збільшилась. Вважала, що спірна квартира є спільною сумісною власністю її та ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки квартира істотно збільшилась у вартості за рахунок їх спільних трудових та грошових затрат, а тому їй належить право власності на 1/2 частину спірної квартири.

Посилаючись на те, що через похилий вік та захворювання ОСОБА_7 потребував постійної опіки та догляду, який надавала лише вона, забезпечуючи його харчуванням та медикаментами, прибираючи у помешканні, оплачуючи медичні процедури, позивач просила надати їй, як спадкоємцю за законом четвертої черги, право на спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 разом із спадкоємцем за законом першої черги ОСОБА_6

Вказувала, що після смерті ОСОБА_7 до складу спадкового майна входить 1/2 частина спірної квартири АДРЕСА_1. З урахуванням того, що спадкоємцями померлого є його син ОСОБА_6 і вона(ОСОБА_4), позивач просила визнати за нею право власності на 1/4 частину спірної квартири в порядку спадкування після смерті ОСОБА_7

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 вересня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Встановлено факт проживання однією сім'єю ОСОБА_4 та ОСОБА_7 з вересня 2015 року по ІНФОРМАЦІЯ_1.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем надано докази, які підтверджують факт її проживання однією сім'єю з ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, лише з вересня 2015 року по день його смерті. Позовні вимоги про визнання права власності на майно, зміну черговості спадкування та визнання права власності у порядку спадкування є недоведеними. Позивач не надала доказів на підтвердження того, що ОСОБА_7 перебував у безпорадному стані та потребував сторонньої допомоги. Посилання позивача на наявність у ОСОБА_7 захворювань не підтверджує того факту, що він перебував у безпорадному стані.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Апеляційного суду Київської області від 28 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 вересня 2017 року - без змін.

Апеляційний суд погодився із висновками місцевого суду у частині відмови у задоволенні позовних вимог, виходячи із їх недоведеності.Надані позивачем докази визнані такими, що не доводять факту проживання позивача із спадкодавцем з 1975 року по 2015 рік, а також не доводять факту участі позивача у поліпшенні спірного житлового будинку. Також позивачем не доведено підстав для зміни черговості одержання права на спадкування та визнання права власності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_4просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 вересня 2017 року у частині відмови в задоволенні позовних вимог та постанову Апеляційного суду Київської області від 28 грудня 2017 року і ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, невідповідність висновків судів обставинам справи та дослідженим доказам, порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди надали неналежну оцінку доказам у справі.Заявник вказує, що показами свідків у сукупності з іншими доказами підтверджується: факт її проживання з померлим ОСОБА_7 з 1975 року до ІНФОРМАЦІЯ_1; суттєве збільшення квартири АДРЕСА_1 за рахунок спільних трудових зусиль та матеріальних затрат її та ОСОБА_7; надання нею протягом тривалого часу необхідної допомоги ОСОБА_7, який перебував у безпорадному стані та потребував допомоги.

Фактичні обставини, встановлені судами

ОСОБА_7., ІНФОРМАЦІЯ_2, проживав у квартирі АДРЕСА_1

Вказаний житловий будинок є двоквартирним, 1964 року побудови, розташований на земельній ділянці площею 0,03 га, що належала ОСОБА_7

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1.

Після смерті ОСОБА_7 до Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори 08 квітня 2016 року із заявою про прийняття спадщини за законом звернувся його син ОСОБА_6, а 17 травня 2016 року із заявою про прийняття спадщини за законом звернулася ОСОБА_4, посилаючись на те, що вона проживала із ОСОБА_7 однією сім`єю без реєстрації шлюбу на протязі сорока років.ОСОБА_4 та ОСОБА_7 були знайомі з 1975 року, у вересні 2015 року відповідач ОСОБА_6 допомагав ОСОБА_4 перевозити речі до квартири АДРЕСА_1.

Позивач постійно була зареєстрована у м. Києві, де має на праві власності квартиру.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно положень статті 57 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до статті 60 ЦПК України 2004 рокукожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Подібні положення містять статті 76, 81 чинної редакції ЦПК України.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Про утворення особами сім'ї може свідчити не тільки укладення між ними шлюбу, кровне споріднення, усиновлення, а й інші обставини, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Про те, що законодавець визнає можливість створення сім'ї чоловіком і жінкою, які не перебувають у шлюбі, свідчать положення статті 74 СК України. Встановлення такого факту в судовому порядку передбачено статтею 256 ЦПК України 2004 року.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Статтею 60 СК України визначено, що майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Надавши оцінку показам свідків, письмовим доказам, поданим сторонами, суди дійшли висновку, що позивачем не надано допустимих та належних доказів на підтвердження своїх вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю з ОСОБА_7 без реєстрації шлюбу з 1975 року по вересень 2015 року. Подані суду три фотокартки та покази свідків щодо спільного проводження часу, святкування подій не підтверджують факту ведення спільного господарства протягом заявленого позивачем періоду, виникнення усталених відносин, притаманних подружжю.

Встановивши, що ОСОБА_4 та ОСОБА_7 були знайомі з 1975 року, у вересні 2015 року відповідач ОСОБА_7 допомагав ОСОБА_4.(яка постійно була зареєстрована в м. Києві) перевезти речі останньої до квартири АДРЕСА_1 суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем надано достатньо доказів на підтвердження факту проживання однією сім'єю з ОСОБА_7лише у період з вересня 2015 року по ІНФОРМАЦІЯ_1.

Також суди встановили, що позивач не надала доказів на підтвердження факту поліпшення житлового будинку по АДРЕСА_1, у тому числі: в якому стані перебував будинок станом на 1975 рік, який стан будинку станом на 2015 рік, коли і які роботи у будинку були проведені, чи отримувались дозволи на проведення цих робіт, чи введений будинок в експлуатацію чи реєстрував ОСОБА_7 право власності на будинок, якщо будинок незавершений будівництвом, то не вказано який відсоток готовності, тощо.

Відповідно до статті 1259 ЦК України черговість одержання права на спадкування може бути змінена шляхом договору між спадкоємцями, які прийняли спадщину. Фізична особа, яка є спадкоємцем наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом з спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалась, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Статтею 1264 ЦК України визначено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Оцінивши надані сторонами докази, суди дійшли обґрунтованого висновку, що позивачОСОБА_4 не є спадкоємцем четвертої черги, оскільки судом встановлено факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_7 з вересня 2015 року по ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто менше ніж п'ять років до часу відкриття спадщини.

Також судамиправильно встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що ОСОБА_7 перебував у безпорадному стані та потребував постійної сторонньої допомоги. Посилання позивача на наявність у ОСОБА_7 захворювань не підтверджує того факту, що він протягом тривалого часу перебував у безпорадному стані.

Отже, суди належним чином мотивували свої висновки в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, зміну черговості одержання права на спадкування та визнання права власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 у порядку спадкування.

Згідно частини третьої статі 10 ЦПК України 2004 року кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивач не надала суду достатніх і належних доказів, які б підтверджували обґрунтованість заявлених позовних вимог (у задоволенні яких було відмовлено), що є її процесуальним обов'язком (статті 10, 60 ЦПК України 2004 року).

Таким чином, суд першої інстанції при ухваленні рішення дотримався вимог статей 212, 214 ЦПК України 2004 року.

Апеляційний суд, відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, та обґрунтовано залишив вказане рішення без змін.

Доводи касаційної скарги, які стосуються переоцінки доказів, що згідно вимог статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції, висновків судів не спростовують.

З урахуванням наведеного, оскаржені рішення є такими, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для їх скасування відсутні.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення- без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, яка подана представником ОСОБА_5, залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 28 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников

О. В. Білоконь

С. Ф. Хопта