Постанова

Іменем України

11 січня 2023 року

м. Київ

справа № 161/8706/21

провадження № 61-1581св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 і ОСОБА_3 ,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 вересня 2021 року у складі судді Крупінської С. С. та постанову Волинського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Здрилюк О. І., Бовчалюк З. А., Матвійчук Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У травні 2021 року ОСОБА_1 , діючи в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (далі - ПрАТ «СГ «ТАС») про стягнення страхового відшкодування, посилаючись на те, що 23 червня 2020 року сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля «ВАЗ 21070», державний номерний знак НОМЕР_1 , автопоїзда у складі сідлового тягача «Renault Premium», державний номерний знак НОМЕР_2 , та напівпричепу «Schmitz SCF24G», державний номерний знак НОМЕР_3 , внаслідок якої пасажир автомобіля «ВАЗ 21070» ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження, від яких померла. Вироком Сколівського районного суду Львівської області від 10 листопада 2020 року у справі № 453/961/20 його як водія автомобіля «ВАЗ 21070» було визнано винним у скоєнні ДТП. Згідно з полісом № АО/6471413 його цивільно-правова відповідальність як власника наземного транспортного засобу була застрахована в ПрАТ «СГ «ТАС». Він як батько та законний представник своїх малолітніх дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника, на яку отримав відповідь, що розмір страхового відшкодування становить 170 028 грн та буде виплачуватися щомісячними платежами до грудня 2024 року. Вважає рішення страховика в частині розтермінування виплати страхового відшкодування таким, що суперечить пункту 36.2 статті 36 Закону України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV), яким передбачено, що страховик, приймаючи рішення про виплату страхового відшкодування, зобов`язаний виплатити його у передбачений 90-денний строк з моменту отримання заяви про виплату страхового відшкодування. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 , діючи в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , просив стягнути з ПрАТ «СГ «ТАС» на свою користь недоплачене відшкодування в розмірі 131 404,40 грн у зв`язку із втратою годувальника.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 вересня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «СГ «ТАС»на користь ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , недоплачене відшкодування в розмірі 125 107,08 грн у зв`язку із втратою годувальника в рахунок відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що пункт 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV встановлює обов`язок страховика виплатити страхове відшкодування не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування. З огляду на те, що відповідно до пункту 27.5 статті 27 Закону № 1961-IV відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено одноразово, суд, з урахуванням найкращого забезпечення інтересів дітей, дійшов висновку про стягнення недоплаченого розміру страхового відшкодування на користь позивача як законного представника неповнолітніх утриманців покійної ОСОБА_4 .

Постановою Волинського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року апеляційну скаргу ПрАТ «СГ «ТАС» залишено без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 вересня 2021 року - без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Пункт 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV встановлює обов`язок страховика виплатити страхове відшкодування не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування та не дає страховику права на розтермінування виплати страхового відшкодування поза межами такого строку з моменту отримання відповідної заяви. Посилання ПрАТ «СГ «ТАС» на неврахування судом першої інстанції вимог статті 1202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якою передбачено, що відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами, не заслуговують на увагу, оскільки Закон № 1961-IV є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України. При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовими актами перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У січні 2022 року ПрАТ «СГ «ТАС» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 вересня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказав, що в оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції застосував статті 27, 36 Закону № 1961-IV, статті 1200 1202 ЦК України без урахування висновків щодо їх застосування, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2020 року у справі № 326/440/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Також ПрАТ «СГ «ТАС» зазначило, що існує необхідність відступлення від висновків щодо застосування статей 27, 36 Закону № 1961-IV, статей 1200 1202 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 747/522/19, від 09 червня 2021 року у справі № 440/510/19 та застосованих судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України). У системному зв`язку із статтями 1200 1202 ЦК України положення пункту 27.2 статті 27 та пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV щодо строків відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, визначають, що страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами шляхом виплати страхових сум щомісячними платежами; перший платіж здійснюється не пізніше ніж через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування. Крім цього, пунктом 27.5 статті 27 Закону № 1961-IV передбачено право, а не обов`язок страховика відшкодувати шкоду, пов`язану зі смертю потерпілого, шляхом здійснення одноразової виплати. Таким чином, помилковим є висновок судів про те, що виплата страхового відшкодування дітям загиблої повинна здійснюватися виключно одноразовим платежем та що рішення страховика про виплату такої суми періодичними щомісячними платежами є протиправним.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Луцького міськрайонного суду Волинської області.

25 квітня 2022 року справа № 161/8706/21 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2022 року провадження в цій справі було зупинене до закінчення перегляду в касаційному порядку Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 304/936/19 (провадження № 61-12719сво20) за позовом ОСОБА_5 до Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» про стягнення страхового відшкодування за касаційною скаргою ОСОБА_5 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 29 липня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2022 року поновлено провадження в цій справі та призначено її до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 2 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій в повній мірі не відповідають.

Судами встановлено, що 23 червня 2020 року сталася ДТП за участю автомобіля «ВАЗ 21070», державний номерний знак НОМЕР_1 , автопоїзда у складі сідлового тягача «Renault Premium», державний номерний знак НОМЕР_2 , та напівпричепу «Schmitz SCF24G», державний номерний знак НОМЕР_3 , внаслідок якої пасажир автомобіля «ВАЗ 21070» ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження, від яких померла.

Вироком Сколівського районного суду Львівської області від 10 листопада 2020 року у справі № 453/961/20 позивача ОСОБА_1 як водія автомобіля «ВАЗ 21070», державний номерний знак НОМЕР_1 , було визнано винним у скоєнні ДТП.

Згідно з полісом № АО/6471413 цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 як власника наземного транспортного засобу була застрахована в ПрАТ «СГ «ТАС».

Позивач як батько та законний представник своїх малолітніх дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника, на яку отримав відповідь, що розмір страхового відшкодування становить 170 028 грн та буде виплачуватися щомісячними платежами до грудня 2024 року.

Статтями 15 16 ЦК України передбачено право особи на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частинами другою, п`ятою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Законом № 1961-IV, який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Відповідно до статті 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого (стаття 6 Закону № 1961-IV).

В постанові від 05 грудня 2022 року у справі № 304/936/19 (провадження № 61-12719сво20), до розгляду якої було зупинено провадження в цій справі, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду сформулювала такі правові висновки.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Пунктом 27.2 статті 27 Закону № 1961-IV передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Зазначена норма права за способом викладення змісту є відсилочною, тобто містить посилання на іншу норму права, а саме на статтю 1200 ЦК України, та може застосовуватися лише в поєднанні із цією нормою.

Згідно з частиною першою статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується, зокрема, дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років).

Частиною першою статті 1202 ЦК України передбачено, що відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами.

Положення статей 1200 та 1202 ЦК України закріплено у параграфі 2 «Відшкодування шкоди завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю» глави 82 «Відшкодування шкоди» Книги п`ятої «Зобов`язальне право».

Тлумачення положень статей 1200 та 1202 ЦК України дає підстави для висновку, що одна із них визначає перелік осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, а інша - порядок відшкодування такої шкоди. Таким чином, вказані норми необхідно розглядати у взаємозв`язку, оскільки вони підлягають застосуванню як елементи єдиного механізму правового регулювання відносин із відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого.

Положеннями пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV передбачено, що страховик (МТСБУ) у разі визнання вимог заявника обґрунтованими зобов'язаний прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його не пізніше ніж через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування.

У системному зв`язку зі статтями 1200 1202 ЦК України положення пункту 27.2 статті 27 та пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV щодо строків відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, необхідно розуміти таким чином: страховик (у випадках, передбачених Законом, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами шляхом виплати страхових сум щомісячними платежами; перший платіж здійснюється не пізніше, ніж через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування.

Крім цього, пунктом 27.5 статті 27 Закону № 1961-IV передбачено, що відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати.

Отже, вказаною нормою передбачено право страховика (у випадках, передбачених Законом, - МТСБУ), а не обов`язок відшкодувати шкоду, пов`язану зі смертю потерпілого, шляхом здійснення одноразової виплати.

Разом з тим, відповідно до абзацу другого частини першої статті 1202 ЦК України за наявності обставин, які мають істотне значення, та із урахуванням матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоду, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більше як за три роки.

Отже, для відступу від загального порядку (щомісячними платежами) відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, використовуючи принципи, закладені у частині першій статті 1202 ЦК України, заявник повинен вказати на наявність підстав, з якими закон пов`язує можливість виплати відшкодування одноразовим платежем, а страховик, у свою чергу, - надати оцінку цим обставинам та прийняти відповідне рішення.

У справі, яка переглядається, апеляційний суд, встановивши, що відповідач здійснює позивачці виплати страхового відшкодування, пов`язаного зі смертю потерпілого, відповідно до складеного графіка страхових виплат, яким визначено розмір щомісячних платежів із розрахунку всієї суми відшкодування до досягнення дитиною повноліття, дійшов висновку про те, що права позивачки на отримання страхового відшкодування зі сторони відповідача не порушено, а тому відсутні підстави для задоволення позову. При цьому позивачка не довела підстав, з якими закон пов`язує можливість виплати відшкодування одноразовим платежем.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 лютого 2020 року у справі № 326/440/19 (провадження № 61-17499св19).

Разом з тим, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції щодо суті спору та вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову, хоча з невірних мотивів.

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 1202 ЦК України за наявності обставин, які мають істотне значення, та із урахуванням матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоду, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більше як за три роки.

Задовольняючи частково позов та стягуючи недоплачений розмір страхового відшкодування на користь позивачки як законного представника малолітнього утриманця покійного, суд першої інстанції вірно виходив із найкращого забезпечення дитини, тобто врахував обставини, які мають істотне значення, що узгоджується з абзацом другим частини першої статті 1202 ЦК України.

Верховний Суд погоджується з таким висновком районного суду та зазначає, що це відповідає особливому захисту дитини, передбаченому Конвенцією про права дитини, Законом України «Про охорону дитинства», й унеможливлює порушення майнового права дитини.

Водночас, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначає, що основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є ЦК України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Якщо суб`єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проєкт закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов`язаний одночасно подати проєкт закону про внесення змін до ЦК України. Поданий законопроєкт розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проєктом закону про внесення змін до ЦК України (частини перша та друга статті 4 ЦК України).

01 січня 2004 року набрав чинності ЦК України, прийнятий 16 січня 2003 року, тоді як Закон № 1961-IV був прийнятий 01 липня 2004 року та набрав чинності 01 січня 2005 року. Положення частини першої статті 1198 ЦК України діє у незмінній редакції з часу набрання чинності цим Кодексом. Так само незмінними залишаються положення статті 25 Закон № 1961-IV.

Оскільки парламент прийняв окремий Закон № 1961-IV після ЦК України, то його положення не мали би суперечити приписам зазначеного Кодексу. Пунктом 27.2 статті 27 Закону № 1961-IV передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Прийняття законів, які регулюють однопредметні цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, можливе тільки з одночасним внесенням змін до цього Кодексу (аналогічний підхід зайняв Конституційний Суд України у Рішенні від 13 березня 2012 року № 5-рп/2012 у справі № 1-7/2012 за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положення частини четвертої статті 3 Закону України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (справа про заборону розірвання договорів інвестування житлового будівництва) (абзац сьомий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Отже, якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні положення різного змісту, то пріоритетними є положення ЦК України.

Зазначене узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постановах: від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17, провадження № 14-188цс20 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17, провадження № 12-85гс20 (пункт 78), від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19, провадження № 14-24цс21, до розгляду якої касаційне провадження зупинялося у цій справі.

У зв`язку з викладеним висновок районного суду про те, що Закон № 1961-IV є спеціальним нормативно-правовим актом у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, а ЦК України є загальним цивільно-правовим актом, а тому у разі розбіжності підлягає застосуванню спеціальний нормативно-правовий акт, прийнятий пізніше, є помилковим. У цій частині Верховний Суд змінює мотиви рішення суду першої інстанції.

З огляду на викладене Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах: від 25 листопада 2020 року у справі № 747/522/19 (провадження № 61-3640св20); від 09 червня 2021 року у справі № 440/510/19 (провадження № 61-17890св20), ухвалених Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Задовольняючи позов та стягуючи з ПрАТ «СГ «ТАС» на користь ОСОБА_1 як законного представника малолітніх дітей ОСОБА_2 і ОСОБА_3 недоплачене страхове відшкодування в розмірі 125 107,08 грн у зв`язку із втратою годувальника в рахунок відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, правильно виходив із найкращого забезпечення інтересів дітей, тобто фактично врахував обставини, які мають істотне значення, що узгоджується з абзацом другим частини першої статті 1202 ЦК України та відповідає особливому захисту дітей, передбаченому Конвенцією про права дитини, Законом України «Про охорону дитинства», й унеможливлює порушення їх майнового права.

Водночас, правильно вирішивши справу по суті, місцевий суд безпідставно не застосував до спірних правовідносин положення статей 1200 та 1202 ЦК України, а суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що Закон № 1961-IV є спеціальним нормативно-правовим актом у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, тоді як ЦК України є загальним цивільно-правовим актом, тому в разі розбіжності підлягає застосуванню спеціальний нормативно-правовий акт, прийнятий пізніше. З огляду на викладене оскаржувані судові рішення підлягають зміні в частині наведених судами попередніх інстанцій мотивів для задоволення позову.

Аргументи заявника про необхідність відступлення від висновків щодо застосування статей 27, 36 Закону № 1961-IV, статей 1200 1202 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 747/522/19 (провадження № 61-3640св20), від 09 червня 2021 року у справі № 440/510/19 (провадження № 61-17890св20) та застосованих судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України), не заслуговують на увагу, оскільки від цих висновків відступила Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у вищенаведеній постанові від 05 грудня 2022 року у справі № 304/936/19 (провадження № 61-12719сво20), до розгляду якої було зупинено провадження в цій справі.

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

За таких обставин, з огляду на необхідність врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у вищезгаданій постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 грудня 2022 року у справі № 304/936/19 (провадження № 61-12719сво20, тобто в судовому рішенні Верховного Суду, ухваленому після подання касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про вихід за межі доводів та вимог касаційної скарги на підставі частини третьої статті 400 ЦПК України.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, то оскаржувані судові рішення необхідно змінити в частині наведених судами мотивів для задоволення позову з урахуванням підстав, викладених в цій постанові, а в решті - залишити без змін.

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 вересня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, а в решті - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук