Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.03.2018 року у справі №336/2387/17

Постанова

Іменем України

11 січня 2019 року

м. Київ

справа № 336/2387/17-ц

провадження № 61-10795св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Штелик С. П. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Міністерство оборони України,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя в складі судді Дацюк О. І. від 10 липня 2017 року та постанову апеляційного суду Запорізької області в складі суддів: Подліянової Г. С., Гончар М. С., Кримської М. С., від 30 січня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У травні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він проходив військову службу на території Демократичної республіки Афганістан та Ефіопії в період з 25 лютого 1980 року по 29 березня 1980 рік та з 05 жовтня 1978 року по 09 лютого 1979 року, з 13 березня 1979 року по 11 червня 1979 року, з 29 жовтня 1979 року по 05 січня 1980 року у складі групи військових спеціалістів на посаді авіаційного механіка, що підтверджується довідкою № 1058 від 03 листопада 2010 року.

При виконанні військового обов'язку у нього розвинулися захворювання: Деформуючий спондильоз грудного та поперекового відділів хребта з незначним порушенням функції, хронічний веретеброгенний лівосторонній попереково-крижовий радикуліт, незначно виражений, гіпертонічна хвороба І ст., двосторонній кохлеарний неврит, без зниження слуху в мовній зоні, та інше, що підтверджується витягом із протоколу засідання Центральної військово-лікарської Комісії № 1176 від 26 листопада 2010 року та медичними виписками. Згідно довідки та акту огляду МСЕК позивачу встановлена 2 група інвалідності. Після проходження служби позивач отримав численні захворювання, які його турбують і з кожним роком його стан погіршується, через що він змушений проходити чисельні медичні обстеження та огляди, відновлювальні процедури. Зважаючи на викладені обставини, позивач не може вести повноцінний образ життя, постійно відчуває страждання, психологічний дискомфорт, порушена душевна рівновага у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, що негативно відображається на його душевному стані.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд стягнути із Міністерства оборони України на свою користь моральну шкоду у розмірі 320 000 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 липня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_4 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_4 не надав суду будь-яких доказів на підтвердження завдання йому моральної шкоди внаслідок протиправних дій Міністерства оборони України та причинно-наслідкового зв'язку між такими діями та отриманою шкодою, і доказів, які б свідчили, що у нього змінився звичний спосіб життя.

Постановою апеляційного суду Запорізької області від 30 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 липня 2017 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що внаслідок отримання позивачем поранення під час виконання обов'язків військової служби в указаний позивачем спірний період у 1979-1980 роках йому заподіяна моральна шкода, яка полягає у моральних переживаннях, у зв'язку з ушкодженням здоров'я, що порушило його звичні нормальні зв'язки, йому необхідно вчиняти додаткові зусилля для організації свого життя в сім'ї та суспільстві. Обов'язок держави відшкодувати позивачу завдану моральну шкоду покладається на Міністерство оборони України, як на уповноважений орган державного управління. Скаржник вважає, що розмір компенсації моральної шкоди у даній справі не може бути менше ніж виплата одноразової грошової допомоги, яка передбачена статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що складало на день подання позову 320 000 грн.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами встановлено, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, проходив військову службу на території Демократичної республіки Афганістан та Ефіопії в період з 05 жовтня 1978 року по 09 лютого 1979 року, з 13 березня 1979 року по 11 червня 1979 року, з 29 жовтня 1979 року по 05 січня 1980 року, з 25 лютого 1980 року по 29 березня 1980 рік у складі групи військових спеціалістів на посаді авіаційного механіка, що підтверджується довідкою № 1058 від 03 листопада 2010 року.

26 липня 2010 року ОСОБА_4 установлено третю групу інвалідності у зв'язку з загальним захворюванням безстроково, а при повторному огляді Запорізькою МСЕК № 2 21 грудня 2010 року визначено, що захворювання пов'язане з виконанням обов'язків військової служби.

З 08 жовтня 2013 року ОСОБА_4 встановлено другу групу інвалідності безстроково з зазначенням, що захворювання пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов'язку.

З витягу з протоколу засідання Центральної ВЛК від 26 листопада 2010 року вбачається, що ОСОБА_4 має захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Відповідно до копій медичних документів ОСОБА_4 протягом багатьох років періодично звертався до медичних закладів з приводу різних захворювань.

Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Згідно з положенням частини першої статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з пунктами 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України(справа про зворотну дію у часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта у часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили у часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це у законі або іншому нормативно-правовому акті.

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня

1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності.

При вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди, необхідно з'ясовувати, коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовці та особи, на яких поширюється дія Законів України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», користуються пільгами, гарантіями та компенсаціями, передбаченими цими законами, зокрема, право на які виникає у зв'язкуіз погіршенням стану здоров'я, пов'язаного із виконанням обов'язків військової служби.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, мають право на безоплатну кваліфіковану медичну допомогу у військово-медичних закладах охорони здоров'я. Військовослужбовці щорічно проходять медичний огляд, щодо них проводяться лікувально-профілактичні заходи.

Військовослужбовці, звільнені з військової служби унаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, члени сімей військовослужбовців приймаються на обстеження і лікування до військово-медичних закладів охорони здоров'я в порядку, встановленому Міністерством оборони України.

У результаті розгляду справи судами не встановлено протиправності дій або бездіяльності Міністерства оборони України (його посадових осіб), причинного зв'язку між пораненням, контузією і захворюваннями позивача, які настали внаслідок проходження військової служби у Демократичній республіці Афганістан у складі діючої армії у період бойових дій, та будь-якими діями або бездіяльністю Міністерства оборони України. За таких обставин, з урахуванням вимог статей 1167, 1174, 1175 ЦК України, підстави для покладення на Міністерство оборони України відповідальності за завдану позивачу шкоду відсутні.

Причини, які викликали захворювання позивача, як указано останнім, мали місце до набрання чинності Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та ЦК України.

Подібні правові висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 333/5478/16-ц (провадження № 61-17412св18), у постанові Верховного Суду від 15 серпня 2018 року у справі № 333/5610/16-ц (провадження № 61-18203св18), у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі № 333/5920/16-ц (провадження № 61-19317св18), у постанові Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 335/187/17-ц (провадження № 61-4938св18), у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі № 591/1562/17-ц (провадження № 61-28151св18), у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 333/5609/16-ц (провадження № 61-17903св18), тощо.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що позивачем не доведено факт протиправних дій або бездіяльності Міністерства оборони України (його посадових осіб), причинний зв'язок між шкодою і протиправним діями завдавача шкоди, суди дійшли обґрунтованого висновку про залишення без задоволення позову ОСОБА_4 у даній справі.

Доводи касаційної скарги про право позивача на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я, отриманого у 1979-1980 роках, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. Ці доводи не дають підстав вважати, що судом першої та апеляційної інстанції порушено норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із висновками суду попередніх інстанцій та власного тлумачення скаржником характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судами першої та апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня

2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Рішення судів містять вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Згідно із частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 401, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 липня 2017 року та постанову апеляційного суду Запорізької області від 30 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. П. Штелик

С. Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко