Постанова

Іменем України

03 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 206/3544/17

провадження № 61-1366св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, прокуратура Дніпропетровської області, Міністерство внутрішніх справ України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу прокуратури Дніпропетровської області на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 06 вересня

2019 року у складі судді Маштак К. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Варенко О. П.,

Городничої В. С., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави України в особі Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ), прокуратури Дніпропетровської області, Міністерства внутрішніх прав України про відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду.

Позовна заява мотивована тим, що 07 лютого 2015 року СВ Самарського РВ ДМУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області відкрито кримінальне провадження № 12015040700000244 відносно ОСОБА_1, за яким пред'явлено обвинувачення за частиною 2 статті 307 КК України щодо незаконного зберігання та збуту 04 лютого 2015 року наркотичних засобів.

27 квітня 2015 року СВ Самарського РВ ДМУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області відкрито кримінальне провадження № 12015040700000775 відносно ОСОБА_1, за яким пред'явлено обвинувачення за частиною 2 статті 307 КК України щодо незаконного зберігання та збуту повторно 29 березня 2015 року наркотичних засобів.

Також 27 квітня 2015 року СВ Самарського РВ ДМУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області відкрито кримінальне провадження № 12015040700000778 відносно ОСОБА_1, за яким пред'явлено обвинувачення за частиною 2 статті 309 КК України щодо незаконного придбання, зберігання без мети збуту наркотичних засобів, що сталося

29 березня 2015 року.

29 квітня 2015 року вказані кримінальні провадження об'єднані в одне за номером 12015040700000244.

Під час досудового розслідування об'єднаного кримінального провадження № 12015040700000244 відносно позивача було незаконно проведено обшук за місцем проживання, дозвіл на проведення якого надано судом без належних підстав, негласні слідчо-розшукові дії, незаконне вилучення речей тощо.

29 березня 2015 року ОСОБА_1 було затримано.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2017 року у справі № 206/2274/15-к скасовано вирок Самарського районного суду

м. Дніпропетровська від 18 грудня 2015 року та закрито кримінальне провадження на підставі статті 284 КПК України - у зв'язку з відсутністю достатніх доказів для доведеності винуватості особи в суді.

Таким чином, ОСОБА_1 незаконно перебував під арештом із 29 березня 2015 року до 23 лютого 2017 року - 22 місяці та 24 доби.

Зазначене завдало моральної шкоди позивачу, що спричинена проведенням незаконного слідства, застосування запобіжного заходу - тримання під вартою, позбавлення права на справедливий суд. Порушено життєві плани, усталений спосіб життя, він не мав можливості налагодити своє особисте життя, піти на роботу, заробити гроші для свого існування.

22 місяці та 24 доби він перебував під слідством та не міг бачити своїх батьків, не міг їм допомогти, замість цього його батьки були вимушені збирати грошові кошти, щоб возити йому передачі.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Держави України в особі ДКСУ за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів із казначейського рахунку на його користь завдану моральну шкоду незаконними діями відповідачів (органу дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду) при досудовому розслідуванні та судовому розгляді кримінального провадження за обвинуваченнями за частиною 2 статті 307 та частиною 2 статті 309 КК України у розмірі 1 000 000,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 06 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ДКСУ за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів в безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди у розмірі 200 000,00 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, з урахуванням тривалості часу, протягом якого ОСОБА_1 зазнав кримінального переслідування, зважаючи на обставини справи, надані сторонами докази, аналізуючи ступінь негативного впливу на життя та свідомість позивача як факту безпідставного кримінального переслідування, так і факту його тривалого безпідставного тримання під вартою, значні порушення життєвого укладу та моральні страждання, які поніс позивач через неможливість тривалого відновлення своїх прав, керуючись принципами рівності, поміркованості, виваженості, розумності, справедливості, вважав необхідним стягнути на користь позивача відшкодування моральної шкоди у розмірі 200 000,00 грн.

При цьому судами враховано, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2020 року прокуратура Дніпропетровської областіподала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Самарського районного суду

м. Дніпропетровська від 06 вересня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила змінити оскаржувані судові рішення в частині розміру відшкодування моральної шкоди, зменшивши її розмір на 91 806,00 грн.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2020 року відкрито касаційне провадження і витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У лютому 2020 року до Верховного Суду надійшла справа № 206/3544/17.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано вимоги Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" та постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року № 4 в частині дотримання принципу розумності та справедливості при визначенні розміру моральної шкоди, оскільки враховуючи період перебування позивача під арештом моральна шкода становить 91 806,00 грн (22 місяці * 4 173,00 грн - суму мінімальної заробітної плати).

Судами першої та апеляційної інстанцій залишено поза увагою те, що на сьогодні в Україні відсутні нормативно сформульовані критерії та загальний метод оцінки розміру компенсації моральної шкоди.

Крім того, у порушення частини 3 статті 89 ЦПК України у судових рішеннях взагалі не наведено будь-яких належних мотивів щодо спричинення ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі більшому, ніж визначено законом, а позивачем не надано жодних доказів причинно-наслідкового зв'язку між діями органів досудового розслідування, прокуратури з його усталеним способом життя.

Аналіз касаційної скарги свідчить про те, що прокуратура Дніпропетровської області просить розгляд справи здійснювати за участю представника офісу Генерального прокурора України.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі оглянутих в судовому засідання матеріалів кримінального провадження судами встановлено та не заперечувалося сторонами, що

07 лютого 2015 року СВ Самарського РВ ДМУ ГУ МВС в Дніпропетровській області розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12015040700000244 відносно ОСОБА_1 за попередньою правовою кваліфікацією кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 307 КК України, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудового розслідування, дорученням про проведення досудового розслідування та повідомленням про початок досудового розслідування.

Відносно ОСОБА_1 були проведені НСРД: аудіо-, відеоконтроль особи та контроль за вчиненням злочину, за результати яких слідчим СВ Самарського РВ ДМУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області та начальника СБНОН було складено відповідні протоколи.

29 березня 2015 року слідчим СВ Самарського РВ ДМУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області лейтенантом міліції Караханяном Е. С. за погодженням старшого прокурора прокуратури Самарського району м. Дніпропетровська молодшого радника юстиції Ігнатенко М. О. було повідомлено про підозру ОСОБА_1

30 березня 2015 року слідчий суддя Самарського районного суду м.

Дніпропетровська задовольнила клопотання слідчого СВ Самарського РВ ДМУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області, погоджене старшим прокурором прокуратури Самарського району м. Дніпропетровська, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк

60 днів, який обраховано з моменту фактичного затримання, тобто з 29 березня 2015 року до 28 травня 2015 року включно.

29 квітня 2015 року слідчим СВ Самарського РВ ДМУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області лейтенантом міліції за погодженням прокурора прокуратури Самарського району м. Дніпропетровська було повідомлено ОСОБА_1 про зміну підозри.

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12015040700000244 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 309, частиною 2 статті 307 КК України, було складено 30 квітня 2015 року слідчим СВ Самарського РВ ДМУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області, який затвердив прокурор прокуратури Самарського району м. Дніпропетровська.

25 травня 2015 року ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська продовжено строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1

до 23 липня 2015 року включно.

16 липня 2015 року ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська продовжено строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1

до 13 вересня 2015 року включно.

08 вересня 2015 року ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська продовжено строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1

до 06 листопада 2015 року включно.

30 жовтня 2015 року ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська продовжено строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1

до 28 грудня 2015 року включно.

Вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня

2015 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною 2 статті 307 та частиною 2 статті 309 КК України та призначено йому покарання: за частиною 2 статті 307 КК України у виді

8 (восьми) років позбавлення волі з конфіскацією всього особисто належного йому майна; за частиною 2 статті 309 КК України у виді 3 (трьох) років позбавлення волі. На підставі частини 1 статті 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено

ОСОБА_1 у виді 8 (восьми) років позбавлення волі з конфіскацією всього особисто належного йому майна. На підставі статті 71 КК України

ОСОБА_1 частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 10 листопада 2014 року та призначено остаточне покарання у виді 8 (восьми) років 1 (одного) місяця позбавлення волі з конфіскацією всього особисто належного йому майна. Виключено з обвинувачення ОСОБА_1 епізод від 04 лютого

2015 року у незаконному збуті ОСОБА_2 особливо небезпечного наркотичного засобу - опій ацетильований. Запобіжний захід ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили залишено у вигляді тримання під вартою (а. с. 90-95, т. 1).

23 лютого 2017 року ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2015 року щодо ОСОБА_1 в частині засудження його за частиною 2 статті 307, частиною 2 статті 309 КК України скасовано, а кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 у цій частині закрито на підставі пункту 3 частини 1 статті 284 КПК України у зв'язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати. Вирок Самарського районного суду м.

Дніпропетровська від 18 грудня 2015 року в частині виключення з обвинувачення ОСОБА_1 епізоду від 04 лютого 2015 року у незаконному збуті ОСОБА_2 особливо небезпечного наркотичного засобу - опію ацетильованого залишено без змін. ОСОБА_1 звільнено з під-варти в залі суду негайно. (а. с. 70-76, т. 1)

Постановою Верховного суду від 26 березня 2019 року ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2017 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора Грамма О. А. - без задоволення.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року (08 лютого 2020 року).

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги, вивчивши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої Україною, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої Україною, передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Положеннями частин 1 , 2 , 7 статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".

Відповідно до Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених ним, виникає, зокрема, у разі закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" у разі незаконного засудження громадянинові відшкодовується: 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Відповідно до норм статтею 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" та Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року №6/5/3/41, відшкодування особі шкоди, в тому числі й моральної, яка завдана незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, провадиться за рахунок коштів державного бюджету через органи Державної казначейської служби України.

Згідно з пунктами 1, 2 частини 1 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Таким чином, моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

У справі, що переглядається, судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 перебував під арештом 22 місяці: із 29 березня

2015 року до 23 лютого 2017 року. Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2017 року скасовано вирок Самарського районного суду м.

Дніпропетровська від 18 грудня 2015 року щодо ОСОБА_1 в частині засудження його за частиною 2 статті 307, частиною 2 статті 309 КК України, а кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 у цій частині закрито на підставі пункту 3 частини 1 статті 284 КПК України у зв'язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати. Вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2015 року в частині виключення з обвинувачення ОСОБА_1 епізоду від 04 лютого 2015 року у незаконному збуті ОСОБА_2 особливо небезпечного наркотичного

засобу - опію ацетильованого залишено без змін. ОСОБА_1 звільнено з-під варти в залі суду негайно.

Як роз'яснено в пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року № 4 у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

У пункті 14 зазначеної постанови судам роз'яснено, що відповідно до статті

13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" питання про відшкодування моральної шкоди у зазначених випадках та її розмір вирішується за заявою громадянина ухвалою суду першої інстанції, який розглядав кримінальну справу або якому вона мала бути підсудна.

Розмір моральної шкоди в цих випадках визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

Щодо доводів касаційної скарги про розмір відшкодування моральної шкоди Верховний Суд враховує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини від 12 липня

2007 року у справі "Станков проти Болгарії" (Stankov v. Bulgaria, № 68490/01,

§ 62).

Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом має визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Отже, з урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" не передбачено.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду

від 21 серпня 2019 року у справі № 212/3121/18, від 20 січня 2020 року у справі № 606/1485/18, від 01 жовтня 2020 року у справі № 161/7898/16-ц, підстав відступати від якого колегія суддів не вбачає.

Посилання касаційної скарги на відсутність нормативно-сформульованого критерію та загального методу оцінки розміру компенсації моральної шкоди, колегія суддів відхиляє, оскільки зазначене не свідчить про помилковість висновків судів першої та апеляційної інстанцій по суті спору, які визначили розмір відшкодування моральної шкоди з урахуванням конкретних обставин справи, а також засад виваженості, розумності та справедливості.

Доводи касаційної скарги про відсутність причинно-наслідкового зв'язку між діями органів досудового розслідування, прокуратури з усталеним способом життя позивача зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що у силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації").

З огляду на викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що позивач був позбавлений можливості реалізувати свої гарантовані конституцією права на свободу та особисту недоторканість, свободу пересування у період незаконного затримання, з урахуванням розумності і співмірності, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову про відшкодування моральної шкоди у розмірі

200 000,00 грн.

Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування ухвалених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

Щодо клопотання прокуратури Дніпропетровської області про розгляд справи за участю представника офісу Генерального прокурора України

У касаційній скарзі прокуратура Дніпропетровської області просила провести розгляд справи за участю представника офісу Генерального прокурора України.

Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п'яти днів після складання доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Розгляд цієї справи в касаційному порядку проведений Верховним Судом за правилами статті 401 ЦПК України в порядку письмового провадження, в якому учасники справи не повідомляються про такий розгляд.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання прокуратури Дніпропетровської області про розгляд справи за участю представника офісу Генерального прокурора України відмовити.

Касаційну скаргупрокуратури Дніпропетровської області залишити без задоволення.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 06 вересня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 грудня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

Є. В. Петров

С. П. Штелик