Постанова

Іменем України

10 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 455/1201/21

провадження № 61-9426св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,

Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 11 травня 2023 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання спадкоємцем.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , яка була його двоюрідною тіткою,

що підтверджується відповідними доказами, а саме свідоцтвом про його народження та архівними довідками про народження та одруження інших членів його сім`ї.

Позивач указував на таке:

- ОСОБА_5 ( ОСОБА_6 ) та ОСОБА_7 ( ОСОБА_8 ) були рідними братом та сестрою;

- ОСОБА_9 (його батько) є сином ОСОБА_10 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_11 );

- ОСОБА_12 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , була дочкою ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , та двоюрідною сестрою його батька - ОСОБА_15 ;

- він, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є двоюрідними племінниками ОСОБА_16 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Він є спадкоємцем п`ятої черги за законом (стаття 1265 ЦК України), а тому має право на спадкування майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .

Вказував, що він та відповідачі звернулися до Старосамбірської державної нотаріальної контори Львівської області із заявами про прийняття спадщини. Однак, йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право

на спадщину, оскільки не надано документи, які посвідчують,

що спадкодавець була його двоюрідною тіткою, а також рекомендовано звернутися до суду для встановлення факту родинних відносин.

Вважав, що надані ним докази достовірно підтверджують факт, що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , була його двоюрідною тіткою, при цьому розбіжності в написанні імен ( ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 ) у метричних книгах народження та одруження

не спростовують вказані обставини.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд встановити факт,

що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_1 є двоюрідним племінником ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

та є спадкоємцем п`ятої черги за законом майна померлої.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Старосамбірського районного суду Львівської області

від 02 грудня 2022 року у складі судді Кушніра А. В. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено факт, що ОСОБА_1 є двоюрідним племінником ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що від встановлення факту родинних відносин між позивачем та померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 залежить виникнення, зміна або припинення майнових

прав позивача, пов`язаних із спадкуванням майна померлої. Факт родинних відносин між ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

та ОСОБА_1 , прослідковується і підтверджується наявними

у матеріалах справи письмовими доказами.

Суд не взяв до уваги наявні розбіжності в написанні імен, оскільки вони виникли внаслідок філологічних недоліків перекладу на українську мову,

і такі розбіжності не можна вважати обставинами, які спростовують факт, який просить встановити позивач.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання його спадкоємцем п'ятої черги, суд виходив із того, що черговість спадкування за законом встановлена ЦК України, зокрема статтею 1265 ЦК України,

яка й визначає коло осіб, які мають право на спадкування за законом у п`яту чергу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 11 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 02 грудня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків

ОСОБА_20 , який є спадкоємцем померлої (її рідний брат). Вирішення спору судом першої інстанції без залучення його до участі у справі в якості співвідповідача порушує його права, оскільки задоволення позову впливає на розподіл часток між спадкоємцями. Апеляційний суд не наділений повноваженнями на стадії апеляційного розгляду залучати до участі

в справі інших осіб, а тому відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 . У цій частині послався на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 11 травня

2023 року, в якій просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема апеляційним судом застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду; а також належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі. Витребувано цивільну справу із суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги

та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У липні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 зводиться до незгоди з висновком апеляційного суду про відмову у задоволенні позову. Всі спадкоємці, які мали право на спадкування майна померлої ОСОБА_4 , у тому числі ОСОБА_20 , є спадкоємцями п`ятої черги за законом. Посилання апеляційного суду про те, що ОСОБА_20 є рідним братом померлої

та спадкоємцем другої черги за законом спростовується матеріалами справи, у тому числі й поданою ним до нотаріальної контори заявою

про відмову від спадщини, в якій він повідомляє, що є двоюрідним племінником спадкодавця. При цьому відмова від прийняття спадщини -

це відмова від прав та обов`язків, які могли б перейти від спадкодавця. Звернувшись з такою заявою, ОСОБА_20 не набув прав та обов`язків спадкодавця. Незалучення його до участі у справі в якості співвідповідача ніяким чином не порушує його права.

Посилаючись на відповідну судову практику Верховного Суду, заявник указує, що належним відповідачем у спорах про спадкування є саме спадкоємець, який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, а також відмови від її прийняття - відповідний орган місцевого самоврядування.

Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених

частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси

у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон

або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи,

яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги

такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту,

який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, позивач визначив відповідачами: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посилаючись на те, що вони

є спадкоємцями після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив із того, що вказаний спір

не може бути вирішений судом, оскільки до участі у справі не залучено всіх спадкоємців померлої, а тому ухвалене судом першої інстанції рішення стосується прав, інтересів та (або) обов`язків ОСОБА_20 , який не брав участі у справі, що є підставою для відмови в позові.

Верховний Суд погоджується з такими висновками апеляційного суду.

Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав

та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця),

до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217

ЦК України).

За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець

за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи, а часом відкриття спадщини є день смерті особи.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування

за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (частина друга статті 1223 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1269, частини першої статті 1270

ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати

до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_4 померла

ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 77).

Із матеріалів спадкової справи № 378/2020 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 вбачається, що: 17 грудня 2020 року ОСОБА_2 звернулася в Старосамбірську державну нотаріальну контору Львівської області із заявою про прийняття спадщини за законом; 17 грудня 2020 року до нотаріальної контори надійшла нотаріально посвідчена заява

ОСОБА_20 про відмову від спадщини на користь ОСОБА_2 ; 28 січня 2021 року ОСОБА_1 подав заяву про прийняття спадщини за законом;

09 лютого 2021 року ОСОБА_3 подала до нотаріальної контори заяву

про прийняття спадщини. Листами від 11 березня 2021 року № 196/02-14

та від 15 квітня 2021 року № 279/02-14 ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , відповідно, Старосамбірська державна нотаріальна контора Львівської області повідомила вказаних осіб про відсутність документів,

які посвідчують, що спадкодавець була їх двоюрідною тіткою,

та про можливість звернення до суду для встановлення факту родинних відносин.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних

або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом

у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13

ЦПК України).

Для правильного вирішення спору та захисту порушеного права позивача суд повинен визначитися з учасниками справи.

Частиною першою статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами

в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила,

не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача

та відповідача).

Відповідно до статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право

за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження -

до початку першого судового засідання залучити до участі

у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи,

яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем,

не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених

у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові.

Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини,

суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача.

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Визначення відповідачів, предмета

та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження

№ 14-61цс18.

Вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі,

суд повинен враховувати характер спірних правовідносин, визначену ним норму матеріального права, яка підлягає застосуванню до правовідносин, та матеріально-правовий інтерес у вирішенні справи.

У разі пред`явлення позову не до всіх відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи та без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі

у справі як співвідповідачів. Суд зобов`язаний вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і стосовно тих відповідачів, які зазначені

у ньому. За клопотанням позивача у разі неможливості розгляду справи

без участі співвідповідача чи співвідповідачів у зв`язку з характером спірних правовідносин суд залучає його чи їх до участі у справі,

що визначено статтею 51 ЦПК України.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 19 серпня

2021 року у справі № 677/1893/18, провадження № 61-18281св20.

У справі за позовом спадкоємця про встановлення факту родинних відносин із спадкодавцем та визнання спадкоємцем п`ятої черги, належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину,

а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.

Таким чином, апеляційний суд вірно встановив, що вирішення даного спору безпосередньо впливає на права та інтереси іншого спадкоємця померлої ОСОБА_4 , а саме ОСОБА_20 , який не був залучений до участі у справі, що є безумовною та самостійною підставою для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 . Указане впливає на розмір часток спадкоємців.

Водночас колегія суддів урахувала доводи касаційної скарги про те,

що в постанові апеляційного суду помилково зазначено, що ОСОБА_20

є рідним братом померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , і відповідно, спадкоємцем другої черги. Однак, ця обставина не є підставою для скасування законної та обґрунтованої постанови суду апеляційної інстанції

і може бути усунута шляхом виправлення описки в порядку, передбаченому статтею 269 ЦПК України.

Висновки по суті вирішення спору про обґрунтованість

або необґрунтованість позовних вимог мають бути зроблені судами

за належного суб`єктного складу її учасників.

Доводи заявника касаційної скарги не спростовують висновку суду про те, що рішенням суду першої інстанції вирішено питання про права та інтереси іншого спадкоємця померлої ОСОБА_4 , якого не було залучено

до участі у справі, а тому відповідні доводи відхиляються Верховним Судом.

При цьому колегія суддів звертає увагу позивача, що він не позбавлений права на звернення до суду з вимогами до належних відповідачів.

Отже, наведені у касаційній скарзі аргументи не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права,

яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи,

в основному зводяться до власного тлумачення заявником норм права.

Згідно із усталеною практикою Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд

не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів

не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень

не впливають.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 11 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць