Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.03.2018 року у справі №442/3989/17

Постанова

Іменем України

10 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 442/3989/17

провадження № 61-10201св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

третя особа - ОСОБА_6,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду Львівської області від 19 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Шандри М. М., Левика Я. А., Струс Л. Б.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, до ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_4 посилалася на те, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5, який було розірвано рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01 грудня 2011 року. ІНФОРМАЦІЯ_3 року у сторін народилася дочка ОСОБА_7, а ІНФОРМАЦІЯ_1 року - син ОСОБА_8. Вказаним рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01 грудня 2011 року також частково задоволено її зустрічний позов та стягнуто з ОСОБА_5 аліменти, зокрема на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_6 в розмірі 15 % від його заробітку щомісячно, починаючи з 22 вересня 2011 року і до досягнення сином повноліття, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 13 лютого 2012 року змінено рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01 грудня 2011 року та збільшено частку аліментів, що підлягає стягненню з відповідача, з 15 % до 1/4 частини з усіх видів заробітку щомісячно. ІНФОРМАЦІЯ_4 року ОСОБА_6 досяг повноліття, однак продовжує платне навчання на денній формі у Національному університеті «Львівська політехніка» за спеціальністю «Право» та перебуває на її утриманні. 04 серпня 2016 року між нею та навчальним закладом укладено договір № 3734-16 про надання освітніх послуг на строк з 01 вересня 2016 року до 30 червня 2020 року. Загальна вартість цих послуг становить 64 970 грн. Навчання потребує значних додаткових витрат, а відповідач не цікавиться життям сина, ухиляється від його утримання та надання матеріальної допомоги, а вона не має можливості самостійно утримувати дитину. Відповідач має можливість надавати таку допомогу, оскільки працює та отримує значну заробітну плату. Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просила стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання повнолітнього сина у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку щомісячно, але не менше, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на період з 26 травня 2017 року до закінчення сином навчання, але не більше ніж до досягнення ним двадцяти трьох років.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18 серпня 2017 року у складі судді Кучаковського Ю. С. позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з 26 травня 2017 року, і до закінчення сином ОСОБА_6 навчання, але не більше ніж до досягнення ним двадцяти трьох років- ІНФОРМАЦІЯ_5 року. Рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання. Стягнуто з ОСОБА_5 640 грн судового збору в дохід спеціального фонду Державного бюджету України.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, місцевий суд врахував матеріальне становище платника аліментів, те, що він не має на утриманні інших дітей і працевлаштований у Публічному акціонерному товаристві «Львівобленерго», оцінив докази в сукупності, взяв до уваги стан здоров'я позивача і дитини, їх матеріальне становище, рівність прав та обов'язків обох батьків щодо повнолітнього сина, який продовжує навчання, вимоги розумності та справедливості, в результаті чого дійшов висновку, що саме визначений ним розмір аліментів відповідатиме інтересам дитини.

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 19 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18 серпня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/8 частини з усіх видів заробітку щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 26 травня 2017 року, і до закінчення сином ОСОБА_6 навчання, але не більше ніж до досягнення ним двадцяти трьох років - ІНФОРМАЦІЯ_5 року. Постанова суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допущена до негайного виконання. Стягнуто з ОСОБА_5 640 грн судового збору в дохід спеціального фонду Державного бюджету України.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність стягнення аліментів з відповідача на утримання повнолітнього сина, проте визначаючи розмір аліментів, не врахував, що на утриманні ОСОБА_5 знаходяться малолітня дочка, ІНФОРМАЦІЯ_2, та матір, 1941 рокународження.

У лютому 2018 року ОСОБА_4 подала касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Львівської області від 19 грудня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду і залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що зменшуючи розмір стягнутих місцевим судом аліментів, суд апеляційної інстанції взяв до уваги надані відповідачем докази щодо перебування на його утриманні малолітньої доньки та матері, однак не врахував, що на її утриманні також знаходиться хвора матір, яка потребує від неї допомоги. В матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтверджували перебування малолітньої дочки та матері на утриманні відповідача. Надані відповідачем докази не завірені належним чином. Зменшуючи розмір стягнутих з відповідача аліментів, апеляційний суд не зазначив жодної норми матеріального права, якою він керувався.

У квітні 2018 року ОСОБА_5 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що він постійно приймає участь в утриманні сина, оскільки до досягнення дитиною повноліття регулярно сплачував аліменти. На даний час син разом із матір'ю проживають у належному йому на праві власності житловому будинку, витрати на утримання якого несе тільки він, тому твердження позивача, що їх повнолітній син перебуває лише на її утриманні, є безпідставними. Доводи позивача про те, що в матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтверджували факт перебування на його утриманні малолітньої доньки та матері, є надуманими. Розмір стягнутих з нього апеляційним судом аліментів повністю покриває прожитковий мінімум для ОСОБА_6

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є батьками ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 21 червня 1999 року.

Після досягнення ОСОБА_6 повноліття його матір ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина на час навчання.

Відповідно до частин першої, другої статті 199 Сімейного кодексу України (далі - СК України), якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання.

Таким чином, обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Судами встановлено, що ОСОБА_6 був студентом 1-го курсу денної форми навчання Національного університету «Львівська політехніка», що підтверджується довідкою Національного університету «Львівська політехніка» від 23 травня 2017 року № 599/17.

Син сторін навчається на платній формі, термін навчання з 01 вересня 2016 року до 30 червня 2020 року, що підтверджується договором про надання освітніх послуг від 04 серпня 2016 року № 3734-16.

Судами встановлено, що ОСОБА_6 перебуває на утриманні матері.

З огляду на викладене, суд першої інстанції, з мотивами якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_6 внаслідок продовження навчання потребує утримання від своїх батьків, в тому числі й від відповідача. ОСОБА_5 може надавати матеріальну допомогу своїй повнолітній дитині.

Разом з тим суд апеляційної інстанції не погодився з висновками місцевого суду в частині стягнення з відповідача аліментів у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку щомісячно, оскільки такі висновки зроблені у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, та в порушення норм матеріального права.

Апеляційним судом встановлено, що на утриманні ОСОБА_5 перебувають малолітня дочка, ІНФОРМАЦІЯ_2, та матір, 1941 року народження, яка знаходиться на «Д» обліку, що підтверджується доказам, які містяться у матеріалах справи.

Згідно із статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Відповідно до статті 182 СК України в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов'язок обох батьків з надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції, врахувавши, що син сторін навчається на денній формі навчання, у зв'язку з чим не в змозі офіційно працювати та отримувати доходи, відтак потребує матеріальної допомоги на своє утримання на час навчання, та те, що на утриманні відповідача перебувають малолітня дочка, ІНФОРМАЦІЯ_2, і матір, 1941 рокународження, яка знаходиться на «Д» обліку, дійшов обґрунтованого висновку, що аліменти в розмірі 1/8 частини заробітку (доходу) ОСОБА_5 відповідають потребам ОСОБА_6 у допомозі батька та можливостям останнього надавати таку допомогу.

Апеляційний суд повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та дав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Посилання у касаційній скарзі на те, що надані відповідачем докази не завірені належним чином, є помилковими, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами першою, другою, п'ятою, шостою статті 95 ЦПК України передбачено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

З наявного у матеріалах справи технічного запису судового засідання апеляційного суду, яке відбулося 19 грудня 2017 року, встановлено, що судом апеляційної інстанції досліджувалися оригінали поданих відповідачем доказів на підтвердження викладених в апеляційній скарзі обставин.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими апеляційним судом обставинами справи і по суті зводяться до незгоди з висновками суду стосовно установлення цих обставин, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Згідно з частиною третьою статті 401, частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права та відсутні підстави для його скасування.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Львівської області від 19 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов