Постанова

Іменем України

04 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 448/764/17

провадження № 61-11760св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - Городоцька місцева прокуратура Львівської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області,

відповідачі: ОСОБА_1, Мостиська районна державна адміністрація,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Мостиського районного суду Львівської області від 11 липня 2018 року в складі судді Білоус Ю. Б. та постанову Львівського апеляційного суду від 14 травня 2019 року в складі суддів:

Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року Городоцька місцева прокуратура Львівської області

в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (далі - прокуратура) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, Мостиської районної державної адміністрації, про визнання договору оренди землі недійсним та зобов'язання повернути земельну ділянку.

Позовна заява мотивована тим, що розпорядженням Мостиської районної державної адміністрації від 02 лютого 2004 року № 38-р ОСОБА_1 передано

в оренду земельну ділянку сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Мостиської міської ради Мостиського району, загальною площею 45,57 га для ведення фермерського господарства. Крім того, 12 лютого 2004 року на підставі вказаного розпорядження між Мостиською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки площею 45,57 га строком на 50 років.

Прокурор вважав, що спірний договір оренди землі суперечить вимогам чинного законодавства та підлягає визнанню недійсними.

Зазначав, що розпорядження Мостиської районної державної адміністрації

від 02 лютого 2004 року № 38-р прийняте без проведення нормативно-грошової оцінки землі, що в свою чергу, призвело до незаконного укладення договору оренди земельної ділянки державної форми власності, у якому розмір орендної плати встановлено з порушенням вимог статті 13 Закону України "Про оцінку земель".

Крім того, у договорі оренди землі, укладеному між Мостиською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 вказано, що орендна плата вноситься на рахунок Мостиської міської ради щорічно у грошовій формі,

у розмірі 441,91 грн на рік за всю площу, відтак загальна сума орендної плати за період дії цього договору складає 22 095,50 грн. Обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексів інфляції. Однак, у вказаному договорі оренди землі взагалі не вказано про нормативно-грошову оцінку землі та про те, на підставі чого визначалась орендна плата за земельну ділянку.

У зв'язку з прийняттям розпорядження Мостиською районною державною адміністрацією № 38-р та укладення договору оренди земельної ділянки

від 12 лютого 2004 року без проведення нормативно-грошової оцінки землі, яка

є обов'язковою, орендна плата за користування вказаною земельною ділянкою значно занижена, що призводить до ненадходження коштів до бюджету. Таким чином, договір оренди землі між Мостиською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1, укладений з порушенням вимог чинного законодавства.

У зв'язку з викладеним просив суд: визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 45,57 га, що знаходиться на території Мостиської міської ради, укладений 12 лютого 2004 року між Мостиською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Пилюх Г. Р., реєстраційний № 217; скасувати державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки, який зареєстрований у Мостиському районному відділі Львівської регіональної філії державного підприємства "Центр Державного земельного кадастру при Держкомземі України" (далі - ДП "Центр Державного земельного кадастру при Держкомземі України"), про що у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 05 квітня

2004 року за № 04:04:454:00003; зобов'язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 45,57 га, у тому числі: рілля - 45,57 га, що знаходиться на території Мостиської міської ради в розпорядження держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, а також судові витрати.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанції

Рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 11 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 14 травня 2019 року, позов прокуратури задоволено.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 45,57 га, що знаходиться на території Мостиської міської ради, укладений 12 лютого 2004 року між Мостиською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Пилюх Г. Р., реєстраційний № 217.

Скасовано державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки, який зареєстрований у ДП "Центр Державного земельного кадастру при Держкомземі України", про що у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 05 квітня 2004 року за № 04:04:454:00003.

Зобов'язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 45,57 га, у тому числі: рілля - 45,57 га, що знаходиться на території Мостиської міської ради Львівської області (за межами населеного пункту) в розпорядження держави

в особі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив

з того, щов спірному договорі оренди землі відсутня нормативно-грошова оцінка, тому неможливо встановити орендну плату згідно з чинного законодавства, що суттєво зменшує надходження коштів до місцевого бюджету за оренду земельної ділянки, а тому спірний договір укладено з порушенням норм статті 13 Закону України "Про оцінку земель ", статей 15, 21 Закону України "Про оренду землі".

При цьому суд вказав на те, що позивачем не пропущено строк позовної давності, оскільки про порушення вимог законодавства при укладенні спірного договору оренди землі від 12 лютого 2004 року відділ Держгеокадастру у Мостиському районі Львівської області дізнався у 2015 році в межах моніторингу діючих договорів, а прокурору про порушення інтересів держави стало відомо після отримання зазначеної інформації від Держгеокадастру в грудні 2016 року.

Аргументи учасників справи

У червні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права, оскільки відсутність нормативно-грошової оцінки земельної ділянки не є підставою для визнання договору оренди землі недійсним. Крім того, ОСОБА_1 протягом 2016-2018 років сплачено орендну плату за користування земельною ділянкою на підставі податкових повідомлень у розмірі, що відповідає нормативно-грошовій оцінці земельної ділянки. Позивач звернувся до суду з позовом тільки 30 червня 2017 року, однак строк позовної давності сплинув 05 квітня 2007 року.

У серпні 2019 року прокуратура подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними

і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстав для їх скасування немає.

Рух справи

08 липня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження

у цій справі.

16 серпня 2019 року ухвалою Верховного Суду справу зупинено дію рішення Мостиського районного суду Львівської області від 11 липня 2018 року та постанови Львівського апеляційного суду від 14 травня 2019 року до закінчення їх перегляду у касаційному порядку.

21 серпня 2019 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що на підставі розпорядження голови Мостиської районної державної адміністрації Львівської області від 02 лютого 2004 року № 38-р та рішення 14 сесії 4 демократичного скликання Мостиської міської ради

від 12 лютого 2004 року № 6, між Мостиською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки

від 12 лютого 2004 року, відповідно до умов якого ОСОБА_1 було передано

в оренду земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, що знаходиться на території Мостиської міської ради, площею 45,57 га, у тому числі: рілля - 45,57га, строком на 50 років.

Згідно з пунктом 2.3 вищевказаного договору оренди землі орендна плата вноситься орендарем щорічно у вигляді грошової орендної плати у розмірі

441,91 грн з ПДВ до 01 листопада звітного року на рахунок Мостиської міської ради.

Загальна сума орендної плати за період дії цього договору складає 22 095,50 грн.

Обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексів інфляції.

Вищевказаний договір оренди землі був посвідчений приватним нотаріусом Мостиського районного нотаріального округу Львівської області Пилюх Г. Р.

12 лютого 2004 року та зареєстрований у ДП "Центр Державного земельного кадастру при Держкомземі України", про що у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 05 квітня 2004 року за № 04:04:454:00003.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Частиною 2 статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі Частиною 2 статті 2 ЦК України набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

За частиною 2 статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Відповідно до частини 3 , 4 статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою

у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (KOROLEV v. RUSSIA (no. 2), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; MENCHINSKAYA v. RUSSIA, № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).

Згідно пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Тлумачення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України,

з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

У пункті 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України міститься відсилання до окремого закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким є Закон України

від 14 жовтня 2014 № 1697-VII "Про прокуратуру".

У частині 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Тлумачення частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави

в суді лише у двох випадках: (а) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (б) у разі відсутності такого органу.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Згідно з частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічні висновки зроблені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2018 року у справі № 687/379/17, від 30 січня 2019 року у справі № 523/11793/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 456/4668/15-ц, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 911/360/17, від 15 травня 2019 року у справі № 904/585/18.

Проте, при вирішенні спору суди не перевірили та не встановили наявність виключного випадку для подання позову прокуратури в інтересах держави, не з'ясували який суб'єкт владних повноважень не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження щодо захисту інтересів держави.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Згідно пункту 1 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Виходячи з викладеного, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню,

а ухвалені у справі судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

У зв'язку з цим, не підлягає поновленню дія рішення Мостиського районного суду Львівської області від 11 липня 2018 року та постанови Львівського апеляційного суду від 14 травня 2019 року, зупинена ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2019 року до закінчення їх перегляду у касаційному порядку.

Керуючись статями 400, 402, 409, 411, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Мостиського районного суду Львівської області від 11 липня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 травня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук