Постанова

Іменем України

07 червня 2021 року

м. Київ

справа № 264/7673/15

провадження № 61-8605св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Крата В. І., Русинчука М.

М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 19 вересня 2018 року в складі судді Литвиненко Н. В. та на постанову Донецького апеляційного суду від 12 березня 2019 року в складі колегії суддів Гаврилової Г. Л., Зайцевої С. А., Пономарьової О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Позов мотивував тим, що він є власником земельної ділянки АДРЕСА_1 площею 0,1212 га, а відповідач є власником суміжної земельної ділянки АДРЕСА_2. Зазначав, що в процесі підготовки документації для приватизації земельної ділянки встановлено межі землекористування, під час винесення яких в натурі виявилось, що існуюча межа, яка розділяє земельні ділянки сторін, зміщена на територію земельної ділянки позивача.

Також указував, що ОСОБА_2 порушив будівельні та санітарні норми розміщення господарських та підсобних будівель, що перешкоджає позивачу користуватись власним подвір'ям.

З урахуванням уточнених позовних вимог ОСОБА_1 просив зобов'язати відповідача усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом зміщення меж земельної ділянки ОСОБА_2 із земельної ділянки ОСОБА_1 у відповідності до висновку будівельно-технічної експертизи, відновлення межових знаків, демонтування частини навісу і стовпа з території позивача, перенесення душу, туалету, курятника, стовпа у вході в двір та зливної ями на відстань, що відповідає нормам законодавства, а також просив стягнути з відповідача заподіяну моральну шкоду в розмірі 5 000 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 19 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 12 березня 2019 року, позов задоволено частково:

- зобов'язано ОСОБА_2 усунути позивачу перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом переміщення меж земельної ділянки відповідача із земельної ділянки позивача у відповідності до висновку комплексної будівельно-технічної експертизи № 3/с від 10 лютого 2017 року;

- зобов'язано ОСОБА_2 усунути позивачу перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом демонтування частини бетонного стовпа при вході в двір шириною 7 см і 8 см, площею 0,02 м? та перенесення самовільно збудованого туалету, зливної ями та курятника на відстань не менше, ніж 15 метрів від зовнішньої стіни житлового будинку й літньої кухні ОСОБА_1;

- стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 535,92 грн та витрати, пов'язані з проведенням комплексної будівельно-технічної експертизи, в розмірі 8 000 грн.

Додатковим рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 23 листопада 2018 року доповнено резолютивну частину рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 19 вересня 2018 року відомостями про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 500 грн у відшкодування моральної шкоди, оскільки вказані позовні вимоги були предметом розгляду в суді та досліджувалися в мотивувальній частині рішення, однак результат їх розгляду не було відображено в резолютивній частині судового рішення, ухваленого по суті спору.

Суди виходили з того, що висновком комплексної будівельно-технічної експертизи № 3-с від 10 лютого 2017 року встановлено факт зміщення меж земельної ділянки ОСОБА_2 на земельну ділянку ОСОБА_1, що порушує права позивача на користування належною йому земельною ділянкою.

Також суди прийняли до уваги наступні встановлені експертом обставини: зливна яма, розташована на земельній ділянці ОСОБА_2, частково заходить на ділянку ОСОБА_1; розташування курятника, вбиральні ОСОБА_2 відносно літньої кухні та житлового будинку ОСОБА_1 не відповідає п. п 3.25а*, 3.26,3.31 ДБН 360-92* "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень"; розташування зливної ями ОСОБА_2 відносно літньої кухні ОСОБА_1 не відповідає цим же нормам ДБН 360-92*; розташування душу ОСОБА_2 відносно літньої кухні та житлового будинку ОСОБА_1 не відповідає п. п 3.25* ДБН 360-92*; кут навісу ОСОБА_2 не знаходиться на земельній ділянці ОСОБА_1, а залізний стовп навісу знаходиться на ділянці ОСОБА_1 на відстані 4см.

З метою захисту прав позивача на безпечне проживання та дотримання сусідами санітарних і будівельних норм суди вважали за доцільне зобов'язати відповідача перенести на безпечну відстань вигрібну яму, туалет і курятник. Доводи відповідача про те, що на спірні правовідносини не поширюються вимоги ДБН 360-92*, оскільки вказані споруди побудовані до набрання ними чинності, суди відхилили з посиланням на те, що відповідач не довів дату зведення таких будівель.

Суди вважали, що позивач не довів порушення його прав у частині розміщення відповідачем навісу та душу, зобов'язавши ОСОБА_2 демонтувати лише частину бетонного стовпчика, що знаходиться на території позивача.

При вирішенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди суди вважали безспірним та очевидним факт заподіяння позивачу душевних страждань унаслідок порушення його прав власника та необхідності вирішення земельних суперечок, а тому, виходячи із засад розумності та справедливості, вважали за доцільне стягнути з відповідача 500 грн у відшкодування моральної шкоди.

Аргументи учасників справи

У квітні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення та просив їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

- земельна ділянка позивача також частково зміщена на земельну ділянку ОСОБА_2;

- межі земельної ділянки ОСОБА_1 не погоджувалися з відповідачем як суміжним землекористувачем;

- всі будівлі на земельній ділянці відповідача зведені протягом 1960-1970 років, а тому до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення ДБН 360-92*;

- висновок будівельно-технічної експертизи від 10 лютого 2017 року № 3-с не є належним та достатнім доказом порушення відповідачем меж земельної ділянки позивача;

- позивач не довів факт заподіяння йому моральної шкоди та її розмір;

- головуючий у суді першої інстанції продовжив розгляд справи по суті після участі у врегулюванні спору за участю судді;

- суди неправильно розподілили судові витрати, оскільки позов задоволено частково, однак з відповідача стягнуто судовий збір та витрати по оплаті експертизи в повному обсязі.

Аналіз доводів та вимог касаційної скарги свідчить, що судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відновлення межових знаків, демонтування частини навісу та перенесення душу й частини бетонного стовпа в касаційному порядку не оскаржуються, а тому Верховним Судом не переглядаються.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2019 року відкрито касаційне провадження в справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку та земельної ділянки площею 0,1212 га, що знаходяться по АДРЕСА_1.

ОСОБА_2 є власником житлового будинку та земельної ділянки площею 0,15 га, розташованих по АДРЕСА_2.

Сторони неодноразово в судовому порядку порушували питання про вирішення між ними спору щодо дотримання меж земельних ділянок.

У справі № 264/9365/14-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою проведено комплексну будівельно-технічну експертизу, за висновком якої встановлено, що фактична суміжна межа ділянок АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 відповідає межі земельної ділянки АДРЕСА_2 та становить:

- від точки А (огорожа по АДРЕСА_1) довжиною 17,35 м до точки Б в глибину двору;

- від точки Б довжиною 3,75 м в напрямку точки В;

- в точці В фактична суміжна межа ділянок зміщена в сторону ділянки АДРЕСА_1 на 0,06 м; далі на відстані 5,60 м фактична межа зміщена в сторону ділянки АДРЕСА_1 на 0,13 м (точка Г); далі на відстані 7,39 м фактична межа зміщена в сторону ділянки АДРЕСА_1 на 0,25 м (точка Д), далі на відстані 17,02 м фактична межа зміщена в сторону ділянки АДРЕСА_1 на 0,11 м (точка Е); далі огорожа або тверді межові знаки суміжної межі відсутні. Господарські будови, що належать ОСОБА_1 не знаходяться на земельній ділянці, яка належить на праві власності ОСОБА_2.

За змістом відповіді Старо-Кримської селищної ради від 04 грудня 2015 року ОСОБА_1 звертався до селищної ради з проханням встановити межі земельних ділянок сторін, однак при неодноразовому виході комісії на місце конфлікту вирішити земельний спір не вдалось, оскільки встановлено самовільне зайняття ОСОБА_2 частини земельної ділянки.

Рішенням Старо-Кримської селищної ради № 7/15-66 від 20 вересня 2016 року затверджено технічну документацію землеустрою по встановленню (поновленню) меж земельної ділянки в натурі для передачі у власність земельної ділянки площею 0,1212 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будов по АДРЕСА_1 громадянину ОСОБА_1.

Згідно з актом Старо-Кримської селищної ради від 28 червня 2016 року комісією за зверненням ОСОБА_1 рекомендовано ОСОБА_2 привести порядок утримання домашнього господарства у відповідність до норм розміщення господарських будов, що містяться в ДБН 360-92 "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень".

Відповідно до доповнення до акта встановлення та узгодження меж землекористування громадянина ОСОБА_2 від 16 вересня 2014 року підпис суміжного землекористувача ділянки АДРЕСА_1 в акті відсутній. Межі земельної ділянки ОСОБА_2 встановлені по існуючій огорожі.

Згідно з доповненням до акту прийому-передачі межових знаків на зберігання громадянина ОСОБА_1 від 30 червня 2016 року підпис суміжного землекористувача ділянки № АДРЕСА_2 в акті відсутній.

18 жовтня 2016 року ОСОБА_1 звернувся з заявою до голови Старо-Кримської селищної ради, в якій вказав, що 10 жовтня 2016 року спеціалісти земельних ресурсів сумісно із селищною комісією винесли межі належної йому земельної ділянки в натурі, однак ОСОБА_2 відмовляється визнавати встановлені межі та перешкоджає встановленню огорожі.

На вказану заяву селищна рада рекомендувала встановити межу згідно державних актів на право власності на земельні ділянки.

Ухвалою Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 22 листопада 2016 року призначено комплексну судову будівельно-технічну експертизу, за результатами проведення якої складено висновок №3-с від 10 лютого 2017 року, за яким зміщення меж вказано окремо по інформації ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з огляду на відсутність межових знаків та розбіжності у відомостях про фактичне проходження межі.

За інформацією ОСОБА_1 межі земельної ділянки ОСОБА_2 по АДРЕСА_2 зміщені на земельну ділянку ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 в наступних розмірах:

- від АДРЕСА_1 на відстані 4,3 м від неї довжиною 12,8 м та шириною від 0 см до 2,8 см площею 0,1769 м? ;

- від душу довжиною 8,27 м, шириною від 18,9 см до 22,1 см, далі довжиною 29,85 м і шириною від 22,1 см до 0 см площею 6,387 м? ;

- далі межа земельної ділянки ОСОБА_1 зміщена на земельну ділянку ОСОБА_2 довжиною 38,32 м і шириною від 0 см до 71,5 см площею 13,5 м? .

За інформацією ОСОБА_2, межі його земельної ділянки зміщені на земельну ділянку ОСОБА_1 в наступних розмірах:

- від АДРЕСА_1 на відстані 4,3 м від неї довжиною 12,8 м та шириною від 0 см до 2,8 см площею 0,1769 м? ;

- від душу довжиною 8,27 м, шириною від 18,9 см до 22,1 см, далі довжиною 22,05 м і шириною від 22,1 см до 111,7 см, далі довжиною 50,45 м і шириною від 111,7 см до 48,4 см площею 53,3428 м? .

Суди встановили, що за вихідними даними обох сторін земельна ділянка ОСОБА_2 накладається на земельну ділянку ОСОБА_1. При цьому за вихідними даними ОСОБА_2 його земельна ділянка накладається на земельну ділянку позивача в більшому обсязі.

Згідно з висновком експерта № 3-с від 10 лютого 2017 року курятник та вбиральня ОСОБА_2 не знаходяться на межі земельної ділянки ОСОБА_1; зливна яма, розташована на земельній ділянці ОСОБА_2, частково заходить на ділянку ОСОБА_1 одним кутом на 3см, іншим на 8см, площею 0,06 м? ; розташування курятника, вбиральні ОСОБА_2 відносно літньої кухні та житлового будинку ОСОБА_1 не відповідає п. п 3.25а*, 3.26,3.31 ДБН 360-92* "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень"; розташування зливної ями ОСОБА_2 відносно літньої кухні ОСОБА_1 не відповідає цим же нормам ДБН 360-92*; розташування душу ОСОБА_2 відносно літньої кухні та житлового будинку ОСОБА_1 не відповідає п. п 3.25* ДБН 360-92*; кут навісу ОСОБА_2 не знаходиться на земельній ділянці ОСОБА_1, а залізний стовп навісу знаходиться на ділянці ОСОБА_1 на відстані 4 см; частина бетонного стовпа у вході в двір знаходиться на ділянці ОСОБА_1 шириною 7 см і 8 см площею 0,02 м? . Визначити чи перешкоджають навіс та стовп установленню огорожі між ділянками не виявляється можливим у зв'язку з тим, що відсутня достовірна інформація параметрів огорожі, яку планується встановити.

Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 07 грудня 2017 року, що набрало законної сили, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до Старо-Кримської селищної ради, ОСОБА_1, ТОВ "ПЕФ "Землі Приазов'я" про визнання незаконним та скасування рішень Старо-Кримської селищної ради від 17 жовтня 2014 року № 285/2 та від 20 вересня 2016 року № 1/15-66 про затвердження технічної документації землеустрою по встановленню меж земельної ділянки в натурі ОСОБА_1, скасування витягів про реєстрацію земельних ділянок.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищеЗакону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності Закону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пунктів е), г) частини 1 статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов'язані: не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Згідно частини 1 статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

У ДБН 360-92*, затверджених наказом Держкоммістобудування від 17 квітня 1992 року № 44 передбачено, що:

- відстань між житловими будинками та господарськими будівлями і спорудами слід приймати відповідно до санітарних норм за таблицею 3.2а, але не менше протипожежних норм згідно з таблицею 1 додатка 3.1. (пункт 3.25а*);

відстань від житлового будинку та літньої кухні до господарських будівель (сараїв) для худоби, свійських тварин та птахів площею до 50 кв. м, майданчику для компосту, дворової вбиральні, сміттєзбірника повинна становити не менше 15 м (таблиця 3.2а);

- відповідно до санітарних вимог майданчики для компосту, дворові вбиральні та очисні споруди каналізації повинні знаходитись у глибині двору не ближче 15 м від вікон житлових будинків, в тому числі і сусідніх садиб, сараї для утримання худоби і птиці - не ближче 12 м (пункт 3.26);

- дворову вбиральню і компостосховище рекомендується розміщувати безпосередньо біля сараю для худоби на відстані не менше 15 м від житлових будинків і 20 м від джерела водопостачання (колодязя), обов'язково враховуючи напрямок ухилу ділянки (пункт 3.31).

За змістом частини 1 статті 106 ЗК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

У справі, що переглядається, встановивши на підставі висновку експерта, що існуюча межа між земельними ділянками ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зміщена на земельну ділянку позивача, чим порушуються його права як власника, а частина господарських споруд відповідача (зливна яма, вбиральня, загін для птиці) розміщені з порушенням санітарно-будівельних норм, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зробив правильний висновок про часткове задоволення позову ОСОБА_1.

Аргументи касаційної скарги про те, що висновок будівельно-технічної експертизи від 10 лютого 2017 року № 3-с не є належним та достатнім доказом порушення відповідачем меж земельної ділянки позивача як такий, що містить посилання на розбіжності у вихідних даних щодо визначення дійсної межі земельних ділянок сторін, не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до довільного тлумачення відповідачем змісту вказаного документа та суперечать встановленим судами обставинам і однозначним висновкам щодо порушення межі землекористування та санітарно-будівельних норм з боку ОСОБА_2.

Суди надали належну оцінку доводам відповідача про те, що споруди, розміщені на його земельній ділянці, збудовані в 1960-1970 роках, а тому до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення ДБН 360-92*, зазначивши, що ОСОБА_2 не надав доказів на підтвердження часу облаштування господарських будівель на земельній ділянці.

Суди обґрунтовано відхилили посилання відповідача на те, що межа, яка розділяє

земельні ділянки сторін, частково зміщена і на територію земельної ділянки ОСОБА_2, оскільки вказані обставини не є предметом спору в справі, що переглядається, а зустрічних позовних вимог відповідач не пред'являв.

Доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до переоцінки наданих сторонами доказів та встановлених судами обставин, що в силу положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень Верховного Суду.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі й застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 (провадження № 14-730цс19) вказано, що "стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами. Із цього не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж слід вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а з мотивів відмови. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації".

У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 580/168/16-ц (провадження № 61-19526сво18) зроблено висновок, що "непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів чи землевласників. Не надання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Непідписання суміжним власником та/або землекористувачем акту узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку".

З огляду на викладене колегія суддів не приймає доводи касаційної скарги про те, що межі земельної ділянки, належної ОСОБА_1, винесені в натурі без погодження з ОСОБА_2 як суміжним землекористувачем.

Відповідно до частин 1 -3 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зроблено висновок, що "виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства".

Установивши факт заподіяння позивачу душевних страждань унаслідок порушення його прав власника земельної ділянки та необхідності вирішення суперечок щодо межі землекористування протягом тривалого часу, виходячи із засад розумності та справедливості, суди обґрунтовано стягнули з відповідача 500 грн у відшкодування моральної шкоди.

Доводи касаційної скарги про повторну участь головуючого у суді першої інстанції в розгляді справи після врегулювання спору за участю судді не заслуговують на увагу, оскільки подання однією зі сторін заяви про затвердження мирової угоди та її розгляд суддею не свідчить про участь такого судді уврегулюванні спору в порядку, визначеному статтями 202, 203 ЦПК України.

Аргументи касаційної скарги про неправильний розподіл судових витрат не приймаються колегією суддів, оскільки суд першої інстанції з дотриманням норм статті 141 ЦПК України стягнув з відповідача сплачений позивачем судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам, прийнявши до уваги, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди задоволена частково (на 10%). Суд обґрунтовано стягнув з відповідача документально підтверджені витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи, оскільки експерт підтвердив обставини, на які позивач посилався як на підставу для задоволення позовних вимог. Визначення розміру моральної шкоди, вимога про компенсацію якої задоволена частково, не було предметом дослідження судовим експертом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені без дотримання норм матеріального або процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною 3 статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень в оскарженій частині- без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 19 вересня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 12 березня 2019 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом переміщення меж земельної ділянки, демонтування частини бетонного стовпа, перенесення самовільно збудованого туалету, зливної ями й курятника, відшкодування моральної шкоди та розподілу судових витрат залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Крат

М. М. Русинчук