Історія справи

Постанова КЦС ВП від 10.05.2023 року у справі №759/8609/20
Постанова КЦС ВП від 10.05.2023 року у справі №759/8609/20
Постанова КЦС ВП від 10.05.2023 року у справі №759/8609/20

Постанова

Іменем України

10 травня 2023 року

м. Київ

справа № 759/8609/20

провадження № 61-9333св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Білоконь О. В., Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Комунальне підприємство «Бюро державної реєстрації», державний реєстратор Комунального підприємства «Бюро державної реєстрації» Набока Віталій Миколайович, Житлово-будівельний кооператив «Індикатор-12»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Кравець Микола Анатолійович, на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15 листопада 2021 року у складі судді Петренко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 17 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Кулікової С. В., Музичко С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства «Бюро державної реєстрації» (далі - КП «Бюро державної реєстрації»), державного реєстратора КП «Бюро державної реєстрації» Набоки В. М., Житлово-будівельного кооперативу «Індикатор-12» (далі - ЖБК «Індикатор-12») про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності.

На обґрунтування позову посилався на те, що з 2002 року на підставі усної домовленості з членом ЖБК «Індикатор-12» ОСОБА_2 він та його дружина проживають у квартирі АДРЕСА_1 , сплачують комунальні платежі та дбають про квартиру.

Оскільки він разом з дружиною проживає у спірній квартирі більше 15 років, то має право на визнання права власності на квартиру відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Державна реєстрація права власності на квартиру за відповідачем не могла бути проведена. Будь-яких підстав вважати, що спірна квартира належить ЖБК «Індикатор-12», а не ОСОБА_2 немає. Рішення про державну реєстрацію прийнято на підставі документів, які не можуть посвідчувати право власності ЖБК «Індикатор-12» на квартиру.

З урахуванням наведеного просив визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію права власності ЖБК «Індикатор-12» на квартиру АДРЕСА_1 державного реєстратора КП «Бюро державної реєстрації» Набоки В. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 39173150 від 12 січня 2018 року (номер запису про право власності 24357326 від 09 січня 2018 року) та скасувати запис про право власності від 09 січня 2018 року № 24357326, вчинений державним реєстратором КП «Бюро державної реєстрації» Набокою В. М., щодо права власності ЖБК «Індикатор-12» на квартиру АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 15 листопада 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не надав доказів, на якій правовій підставі він вселився у спірну квартиру, яке саме його право порушено і в чому полягає порушення. Позивач не довів наявності встановлених законодавством умов для визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності ЖБК «Індикатор-12» на спірну квартиру.

Постановою Київського апеляційного суду від 17 серпня 2022 року рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15 листопада 2021 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач не заявив вимогу про витребування майна, що було б підставою у разі обґрунтованості такого позову для внесення відповідного запису, а отже, обрав неефективний спосіб захисту, а тому його вимоги задоволенню не підлягають.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У вересні 2022 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Кравець М. А., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

Зокрема, представник позивача 15 листопада 2021 року під час підготовчого засідання повідомив суд, що він 15 листопада 2021 року зареєстрував у канцелярії суду заяву про збільшення позовних вимог, клопотання про витребування доказів, заяву про виклик свідків і допит позивача як свідка, клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

Оскільки ці клопотання канцелярія не передала судді, представник позивача просив оголосити перерву у судовому засіданні для можливості отримання зазначених клопотань з канцелярії суду. Проте суд відмовив у задоволенні такого клопотання та постановив ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначив справу до судового розгляду по суті на 15 листопада 2021 року на 14 год. 20 хв.

Під час розгляду справи по суті суд досліджував письмові докази не в судовому засіданні, а в нарадчій кімнаті та відмовив у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи для підготовки до судових дебатів.

Суд першої інстанції безпідставно не розглянув заявлені представником клопотання, що свідчить про відмову позивачу у доступі до правосуддя.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, зазначив, що відповідно до протоколу судового засідання від 15 листопада 2021 року представник позивача не заявляв клопотань про прийняття заяви про збільшення позовних вимог, проте не врахував, що аудіозаписом судового засідання від 15 листопада 2021 року підтверджується, що представник позивача неодноразово зазначав про подання клопотань та заяв.

Суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір по суті, не врахували, що відповідно до Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127) правових підстав для державної реєстрації спірної квартири за ЖБК «Індикатор-12» не було. Оскільки для здійснення державної реєстрації права власності на кооперативну квартиру Порядком № 1127 встановлено подання державному реєстратору довідки кооперативу про членство саме фізичної, а не юридичної особи в кооперативі та внесення таким членом кооперативу пайового внеску.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 23 листопад 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 26 травня 2020 року у справі № 137/265/19; необґрунтоване відхилення клопотання про витребування доказів (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).

У листопаді 2022 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ЖБК «Індикатор-12» просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Також просить продовжити строк на подання відзиву, оскільки представник ЖБК «Індикатор-12» отримав копію касаційної скарги у період, коли у м. Києві відбувалось систематичне відключення електричної енергії, що перешкоджало зверненню за правничою допомогою.

Також представник ЖБК «Індикатор-12» просить стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.

Оцінюючи наявність підстав для продовження строку на подання відзиву, суд враховує, що відповідно до частини першої статті 395 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

Згідно зі статтею 120 ЦПК строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Відповідно до частин першої, другої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Враховуючи, що ЖБК «Індикатор-12» з поважних причин не зміг у встановлений судом строк подати відзив на касаційну скаргу, такий строк необхідно продовжити.

На обґрунтування відзиву ЖБК «Індикатор-12» посилається на те, що дії представника позивача щодо подання клопотань про збільшення позовних вимог, витребування доказів та допит свідків, подані через один рік та шість місяців після відкриття провадження, тому свідчать про зловживання представником позивача процесуальними правами. Крім того, зі змісту заяви про збільшення позовних вимог випливає, що позивач просить змінити предмет та підставу позову.

Звернення голови правління ЖБК «Індикатор-12» у 2018 році до КП «Бюро державної реєстрації» із заявою про реєстрацію за ЖБК «Індикатор-12» права власності на спірну квартиру та реєстрація спірної квартири за відповідачем є внутрішньою справою та законною дією кооперативу та жодним чином не порушує права позивача.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Кравець М. А., на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2023 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанції не відповідають.

Суди встановили, що 12 січня 2018 року державний реєстратор КП «Бюро державної реєстрації» Набока В. М. прийняв рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ЖБК «Індикатор-12».

Підстава виникнення права власності: технічний паспорт, виданий Київським міським бюро технічної інвентаризації 14 листопада 2017 року; довідка ЖБК «Індикатор-12» від 30 жовтня 2017 року № 90.

Відповідно до відповіді начальника відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб від 12 березня 2018 року № 1209/26, за даними картотеки реєстрації особи (форма-А та форма-Б) за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрована ОСОБА_2 , з 16 липня 1992 року до цього часу.

Згідно з актами обстеження від 14 січня 2018 року, 01 січня 2019 року, 01 червня 2019 року, складеними ЖБК «Індикатор-12», на теперішній час у квартирі АДРЕСА_1 проживають ОСОБА_3 та її чоловік ОСОБА_1 .

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 41 Конституції України та статтею 319 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним і право розпоряджатися майном належить лише власникові майна.

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частини третьої статті 10 Закону Українивід 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Згідно зі статтею 18 Закону № 1952-IV перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав доказів, на якій правовій підставі ОСОБА_1 вселився у квартиру та які саме права його порушені.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, зазначив про те, що позивач обрав неефективний спосіб захисту порушених прав.

Не погоджуючись із зазначеними висновками судів першої та апеляційної інстанцій, заявник, зокрема посилався не те, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права та безпідставно не розглянув заявлені представником позивача клопотання, що призвело до обмеження позивача на доступ до правосуддя.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання. Підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду (частини друга, третя статті 189 ЦПК України).

Завданнями підготовчого провадження є, зокрема, остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з`ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті (пункти 1-3, 6 частини першої статті 189 ЦПК України).

У підготовчому засіданні суд у разі необхідності заслуховує уточнення позовних вимог та заперечень проти них та розглядає відповідні заяви, з`ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом, чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше (пункти 3, 7 частини другої статті 197 ЦПК України).

Суд відкладає підготовче засідання в межах визначеного цим Кодексом строку підготовчого провадження у випадках, коли питання, визначені частиною другою статті 197 ЦПК України, не можуть бути розглянуті у цьому підготовчому засіданні (пункт 3 частини другої статті 198 ЦПК України).

Суд може оголосити перерву у підготовчому засіданні у разі необхідності, зокрема у випадку витребування нових (додаткових) доказів (пункт 4 частини п`ятої статті 198 ЦПК України).

До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі (частина третя статті 49 ЦПК України).

Зміна підстав позову передбачає заміну обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Зміна предмета позову відбувається, коли позивач висуває нові матеріально-правові вимоги до відповідача.

У справі, що переглядається Верховним Судом, представник позивача 15 листопада 2021 року у підготовчому судовому засіданні зазначив, що 15 листопада 2021 року він подав до канцелярії суду заяву про виклик свідків, клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, клопотання про витребування доказів та заяву про збільшення позовних вимог.

Зазначене підтверджується матеріалами справи (т. 1, а. с. 147-190) та аудіозаписом судового засідання від 15 листопада 2021 року.

Проте суд першої інстанції ухвалив закінчити підготовчі дії та закрити підготовче провадження з тих мотивів, що будь-яких заяв чи клопотань від сторін не надходило.

Водночас представник позивача, зареєструвавши 15 листопада 2021 року у канцелярії суду клопотання, мав розумні очікування, що такі клопотання будуть розглянуті судом у підготовчому судовому засіданні.

Проте суд першої інстанції не врахував повідомлення представника позивача про подання ним клопотань, не оголосив у справі перерву для отримання зареєстрованих у канцелярії суду клопотань, передчасно закрив підготовче провадження, призначив справу до судового розгляду по суті на 15 листопада 2021 року та ухвалив рішення у справі.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Kutic v. Croatia» (Кутіч проти Хорватії) від 01 березня 2002 року, заява № 48778/99).

Право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці та бути ефективним» (рішення ЄСПЛ у справі «Bellet v. France» (Белле проти Франції) від 04 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення ЄСПЛ у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року, та «Nunes Dias v. Portugal» (Нун`єш Діаш проти Португалії) від 10 квітня 2003 року).

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права на звернення до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain» (Перес де Рада Каваниллес проти Іспанії) від 28 жовтня 1998 року).

Формалізм у процесі є позитивним й необхідним явищем, оскільки забезпечує чітке дотримання судами певних визначених законом процедур, проте надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя, у тому числі виконанню судового рішення, та є порушенням статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain» (Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії); від 13 січня 2000 року у справі«Miragall Escolano v. Spain» (Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії); від 08 березня 2017 року у справі «ТОВ «Фріда» проти України»).

Застосування судом правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, повинно відбуватися із урахуванням обставин конкретної справи та із забезпеченням ефективного захисту прав, свобод та законних інтересів. Формальний підхід суду до здійснення своїх повноважень може призвести до порушення права особи на справедливий судовий розгляд. Згідно з практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, потрібно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист (постанова Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 520/11358/15-ц (провадження

№ 61-1397св19)).

За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій не врахували процесуальну поведінку представника позивача, зокрема, що він повідомляв суд про подання до канцелярії суду клопотань про залучення до участі у справі третьої особи, виклик свідків, витребування доказів та заяви про збільшення позовних вимог, та просив у зв`язку з цим оголосити у судовому засіданні перерву.

Отже, суд першої інстанції у порушення норм процесуального права передчасно закрив підготовче провадження, призначив справу до судового розгляду по суті та у цей же день ухвалив рішення у справі. Зазначене призвело до порушення права позивача на доступ до суду.

Висновки суду апеляційної інстанції про те, що протоколом судового засідання від 15 листопада 2021 року підтверджується, що представник позивача не заявляв клопотань у підготовчому судовому засіданні та не заперечував про закінчення підготовчого засідання, Верховний Суд відхиляє, оскільки зазначене спростовується аудіозаписом судового засідання від 15 листопада 2021 року.

З урахуванням наведеного рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховний Суд не переглядає оскаржувані судові по суті вирішення спору, а тому не бере до уваги посилання заявника на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 26 травня 2020 року у справі № 137/265/19

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд враховує, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема суд першої інстанції не розглянув заявлені представником позивача заяву про виклик свідків, клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, клопотання про витребування доказів та заяву про збільшення позовних вимог.

Під час нового розгляду суд першої інстанції має врахувати викладене, розглянути справу з додержанням вимог матеріального і процесуального права, вирішити заяви та клопотання заявника та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зазначено, що у разі якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Оскільки за результатами касаційного перегляду постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат, зокрема і витрат на правничу допомогу, заявлених представником ЖБК «Індикатор-12», Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Кравець Микола Анатолійович, задовольнити.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 серпня 2022 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді О. В. Білоконь

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

В. В. Яремко