ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 752/14154/17

провадження № 61-14935св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 17 липня 2017 року, постановлену у складі судді Новака А. В., та постанову Апеляційного суду міста Києва від 1 лютого 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Музичко С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договору позики від 27 липня 2011 року недійсним.

В обґрунтування позову зазначила, що будучи у шлюбі з ОСОБА_3 не надавала згоди на укладення із ОСОБА_2 договору позики, який виходить за межі дрібного побутового. Крім того, при укладенні такого договору ОСОБА_3 не врахував інтереси їх трьох малолітніх дітей, для яких можуть настати негативні наслідки у разі звернення стягнення на будинок, в якому вони проживають, з метою погашення позики.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 17 липня 2017 року відкрито провадження у справі.

Постановляючи таку ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що позовна заява оформлена відповідно до вимог статей 119, 120 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання позову, і підсудна даному суду.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 1 лютого 2018 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 17 липня 2017 року - без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції зазначив, що при відкритті провадження у справі судом першої інстанцій допущені процесуальні порушення, проте згідно з матеріалами справи вона дійсно підсудна Голосіївському районному суду м. Києва, тому правових підстав для скасування оскаржуваної ухвали із направленням справи за підсудністю до іншого суду немає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У березні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 17 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 1 лютого 2018 року скасувати.

Заявник зазначає, що ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду прийняті з порушенням вимог цивільного процесуального законодавства.

Вказує, що на час відкриття провадження у цій справі у розпорядженні суду першої інстанції не було даних, які б достовірно підтверджували реєстрацію ОСОБА_3 у Голосіївському районі м. Києва, тому оскаржувана ухвала є неправомірною.

Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-IX від 15 січня 2020 року касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Статтею 3 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання позову, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Пред`явлення позову (заяви) - це процесуальна дія, яка здійснюється у встановленому цивільним процесуальним законодавством порядку.

Стаття 107 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання позову, визначала, що усі справи, які підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами.

Визначення конкретного суду, повноважного розглядати відповідний позов, здійснюється згідно з закріпленими цивільним процесуальним законодавством правилами підсудності. Тобто підсудність визначає коло цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції.

За загальним правилом позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування (частина перша статті 109 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання позову).

Стаття 113 ЦПК України у тій же редакції встановлювала, що позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред`являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

З позовної заяви та копії паспорта ОСОБА_3 суди встановили, що він зареєстрований по АДРЕСА_1 ), що територіально відноситься до Голосіївського району м. Києва.

Оскільки ОСОБА_3 зареєстрований у Голосіївському районі м. Києва, провадження у даній справі відкрито з дотриманням правил територіальної підсудності, так як ОСОБА_1 за власним вибором подала цей позов до Голосіївського районного суду м. Києва - за місцем проживання одного із відповідачів, що узгоджується із вимогами цивільного процесуального законодавства.

Доводи заявника про те, що на час відкриття провадження у цій справі у розпорядженні суду першої інстанції не було даних, які б підтверджували реєстрацію ОСОБА_3 у Голосіївському районі м. Києва, є обґрунтованими, проте не є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду.

Так, згідно зі статтею 122 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання позову, суддя відкриває провадження у цивільній справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому цим Кодексом.

У разі якщо відповідачем у позовній заяві, поданій і оформленій у порядку, встановленому цим Кодексом, вказана фізична особа, що не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом трьох днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання та перебування особи відповідного звернення суду.

Якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд повертає позовну заяву на підставі пункту 4 частини третьої статті 121 цього Кодексу. У разі якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення у пресі.

На виконання вимог зазначеної статті суд першої інстанції звернувся з запитом до відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації щодо зареєстрованого місця проживання ОСОБА_3 ; відповідь на вказаний запит у матеріалах справи відсутня.

Відкриваючи провадження у справі до отримання інформації про зареєстроване місце проживання відповідача ОСОБА_3 , суд першої інстанції допустив процесуальне порушення, проте згідно з оціненими судом апеляційної інстанції доказами станом на дату постановлення відповідної ухвали ОСОБА_3 дійсно значився зареєстрованим по АДРЕСА_1 (гуртожиток) у м. Києві, тобто фактично справа підсудна Голосіївському районному суду м. Києва і для скасування ухвали про відкриття провадження немає підстав.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Визначені національним цивільним процесуальним законодавством правила підсудності спрямовані на забезпечення розмежування повноважень судів першої інстанції щодо розгляду конкретних цивільних справ. Згідно з положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод інститут підсудності безпосередньо пов`язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, закріпленого у пункті першому статті 6, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.

Підставою для скасування ухвали про відкриття провадження є її постановлення з недотриманням правил підсудності, проте у даній справі таких обставин не встановлено, так як один із відповідачів зареєстрований у Голосіївському районі м. Києва.

І ОСОБА_4 як позивач має право на розгляд своєї справи судом, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом, у даному випадку - Голосіївським районним судом м. Києва, і допущені судом першої інстанції при відкритті провадження процесуальні порушення таке її право не змінюють та не обмежують.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судових рішень.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій постановили їх з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для розподілу судових витрат судом касаційної інстанції немає.

Керуючись статтею 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 401 і 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 17 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 1 лютого 2018 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов