Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.05.2018 року у справі №760/19579/14

Постанова

Іменем України

27 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 760/19579/14

провадження № 61-16414св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - відділ державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м.

Києві,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва, у складі судді Бобровника О.

В.,від 20 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва, у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Білич І. М., Поліщук Н. В., від 06 лютого 2018 року.

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - відділ державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м.

Києві, про стягнення упущеної вигоди, відшкодування моральної шкоди, стягнення збитків, пов'язаних з виконанням рішень суду, стягнення грошових коштів за несплачені комунальні послуги.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що він з 27 червня 2012 року є власником квартири АДРЕСА_1.

Разом з тим, відповідачі, колишні власники квартири, чинять йому перешкоди у користуванні квартирою, чим завдають шкоди.

Із урахуванням зазначеного, позивач просив позов задовольнити, стягнути з відповідачів солідарно на його користь 198 600,00 грн упущеної вигоди, 198 600,00 грн моральної шкоди, 6 877,48 грн збитків, пов'язаних з виконанням рішень суду, 5 911,32 грн грошових коштів за несплачені комунальні послуги.

ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно.

Свої вимоги за позивачі за зустрічним позовом мотивували тим, що ОСОБА_1 злочинним шляхом набув право власності на спірну квартиру за допомогою фальсифікації правовстановлюючих документів та на підставі незаконних рішень судів, а законними власниками зазначеної квартири є ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Із урахуванням зазначеного, позивачі за зустрічним позовом просили позов задовольнити, визнати за ними право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 20 листопада 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно на користь ОСОБА_1 145 000,00 грн упущеної вигоди та моральну шкоду у розмірі 2
000,00 грн. В решті позовних вимог відмовлено. У задоволені зустрічного позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на користь ОСОБА_1, підлягає стягненню упущена вигода, яку він міг би отримати за оренду квартири, в якій неправомірно проживають відповідачі. Суд вважав доведеними вимоги про відшкодування моральної шкоди. Позовні вимоги за зустрічним позовом визнані такими, що до задоволення не підлягають у зв'язку з їх безпідставністю.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 06 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 20 листопада 2017 року в частині задоволення позову скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшовправильного висновку про необґрунтованість зустрічних позовних вимог, оскільки ОСОБА_1 є власником спірної квартири, судові рішення, акти державного виконавця, свідоцтва приватного нотаріуса, на підставі яких позивачем набуто право власності, набрали законної сили і є чинними.

Позивач за первісним позовом не довів належними доказами факту завдання йому реальних збитків та втрати доходів. На підтвердження упущеної вигоди ОСОБА_1 надано договір оренди від 09 серпня 2012 року, укладений між ним та ОСОБА_4.

Підписуючи договір, та погоджуючись на певну щомісячну орендну плату та передплату, громадянин ОСОБА_4 навіть не знав про стан квартири, наявність в ній меблів, посуду, побутових приладів тощо, а тому дії учасників цієї угоди не були направлені на реальне настання між ними прав та обов'язків за цим договором.

Крім того, договір не був у встановленому законом порядку зареєстрований в житлово-експлуатаційній організації. Доводи ОСОБА_1 про те, що ним було витрачено 70 місяців ходіння до міліції, прокуратури, судів та виконавчої служби з приводу розгляду справ та виконання рішень, чим завдано моральні страждання, які позивач оцінює в 1 000 000,00 грн, визнані безпідставними, оскільки право відповідачів на судовий захист гарантовано чинним законодавством України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову Апеляційного суду міста Києва від 06 лютого 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог та змінити рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 20 листопада 2017 року в частині розміру відшкодування моральної шкоди, визначивши його у сумі 1 000 000 грн, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом неправильно застосовано положення статті 23 ЦК України та безпідставно скасовано рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог. Відповідачі не виконували рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 18 квітня 2013 року, яке набрало законної сили, у зв'язку із чим проти них були порушені кримінальні справи, які в подальшому були закриті з нереабілітуючих підстав. Відповідачами за первісним позовом тривалий час порушувалося право позивача на користування та розпорядження належною йому квартирою. Апеляційним судом безпідставно відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо відшкодування упущеної вигоди.

В свою чергу, вирішуючи справу, районний суд несправедливо оцінив моральні страждання позивача за первісним позовом, який будучи інвалідом другої групи був позбавлений можливості користуватися та розпоряджатися належною йому квартирою.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

11 червня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - відділ державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві, про стягнення упущеної вигоди, відшкодування моральної шкоди, стягнення збитків, пов'язаних з виконанням рішень суду, стягнення грошових коштів за несплачені комунальні послуги, та за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно призначено до судового розгляду.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

04 серпня 1994 року відділом приватизації Залізничної районної держадміністрації м. Києва видано свідоцтво № 563, згідно якого квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_3 в рівних долях (т. 1 а. с. 58, т. 3 а. с. 34-35).

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 06 листопада 2008 року визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 5-7).

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2009 року припинено право власності на належну ОСОБА_1 1/3 частину квартири АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3 в рівних частинах на користь ОСОБА_1 168 172,86 грн грошової компенсації за 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 (т. 3, а. с. 15-16).

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 22 квітня 2010 року рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2009 року залишено без змін (т. 3 а. с. 12-14).

28 травня 2010 року на виконання рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2009 року видано виконавчий лист № 2-216/09 (т. 3 а. с. 5-6).

01 червня 2010 року відкрито виконавче провадження (т. 3 а. с. 7-8).

На підставі договору № 1011303 від 14 жовтня 2011 року на прилюдні торги передана 1/2 частина двокімнатної квартири АДРЕСА_1, що є власністю ОСОБА_3 (т. 3 а. с. 105-107).

На прилюдних торгах нерухоме майно не було реалізовано.

Постановами державного виконавця від 13 березня 2012 року передано у власність ОСОБА_1 в рахунок погашення боргу по 1/2 частині квартири АДРЕСА_1, вартість якої згідно висновку з незалежної оцінки від 23 серпня 2011 року становить 164
850,00 грн, та належала боржнику ОСОБА_3 та боржнику ОСОБА_2.

13 березня 2012 року державним виконавцем видано акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу.

27 червня 2012 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лихолат І. П. на підставі акту про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, затвердженого начальником державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції від 13 березня 2012 року, видав свідоцтво за реєстровим № 297, та свідоцтво № НОМЕР_1.

Згідно вказаних свідоцтв ОСОБА_1 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1.

ОСОБА_1 належить на праві власності майно, що складається з: 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, оскільки майно не реалізовано і стягувач виявив бажання залишити за собою непродане майно, що раніше належало боржнику ОСОБА_3: 1/3 частини - на підставі свідоцтва про право власності від 04 серпня 1994 року та 1/6 частини - на підставі рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2009 року, а також 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, оскільки майно не реалізовано і стягувач виявив бажання залишити за собою непродане майно, що раніше належало боржнику ОСОБА_2: 1/3 частини - на підставі свідоцтва про право власності від 04 серпня 1994 року та 1/6 частини - на підставі рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2009 року (т. 1 а. с. 8,9).

Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 18 квітня 2013 року у справі № 2-1814/13 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виселено із спірної квартири.

Також встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у добровільному порядку спірну квартиру не було передану її законному власнику, останні чинили активний супротив державним виконавцям, в зв'язку з чим були притягнуті до кримінальної відповідальності.

Так, згідно ухвали Солом'янського районного суду м. Києва від 22 грудня 2014 року у справі № 1-кп/760/1043/14 ОСОБА_3 було звільнено від кримінальної відповідальності за частиною 1 статті 382 КК України, у зв'язку зі зміною обставин, а кримінальне провадження закрито.

Згідно ухвали Солом'янського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2016 року у справі № 1-кп/760/547/16 ОСОБА_2 було звільнено від кримінальної відповідальності, за частиною 1 статті 382 КК України на підставі Закону України "Про амністію у 2014 році" та кримінальне провадження закрито.

Позиція Верховного Суду

Частинами 1 та 2 статті 400 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Статтею 23 ЦК Українипередбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до частини 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до пункту 5 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає за наявності загальної підстави - наявності моральної (немайнової) шкоди, а також за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: неправомірної поведінки, причинного зв'язку та вини заподіювача.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 81 ЦПК України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди, апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди, оскільки позивачем на підтвердження заявлених позовних вимог не надано відповідних доказів спричинення йому моральної шкоди.

Судом апеляційної інстанції зроблено правильний та обґрунтований висновок про те, що тривалий розгляд судових спорів, в яких відповідачі здійснювали захист своїх прав на спірну квартиру, вважаючи їх порушеними, не є підставою для покладення на них обов'язку відшкодувати моральну шкоду позивачу, у зв'язку із тривалими судовими процесами. Захист своїх прав відповідачі здійснювали і у цій справі, пред'явивши зустрічний позов. Позивач не довів, що йому було завдано моральної шкоди.

Також суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення упущеної вигоди у зв'язку з недоведеністю цих вимог.

Апеляційним судом надано належну оцінку договору оренди від 09 серпня 2012 року, який був укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4. Враховано те, що підписуючи договір, та погоджуючись на певну щомісячну орендну плату та передплату, громадянин ОСОБА_4, як сторона договору, не був обізнаний про стан квартири, наявність в ній меблів, посуду, побутових приладів тощо, що свідчить про те, що дії учасників цієї угоди не були направлені на реальне виникнення між ними прав та обов'язків за цим договором.

Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду, оскільки судом правильно застосовано до правовідносин сторін норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини. Суд апеляційної інстанції, об'єктивно встановивши обставини справи, дійшов цілком обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду апеляційної інстанції винесене без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду міста Києва від 06 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В.

Шипович